Трудові права в умовах війни, вимушеного переміщення та масової міграції

2314
Катерина Туренко
Статті авторки

В умовах війни боротьба за трудові права набуває надважливого значення, адже бойові дії збільшують ризики для працівників та працівниць на робочому місці, а економічні втрати часто штовхають владу до зменшення захисту трудових прав. Так, для урядів багатьох країн війна стала виправданням неоліберальної політики приватизації та скорочення соціального сектору. І все це на тлі послаблення можливості тиску з боку громадянського суспільства та профспілок. Водночас найбільш мобільні соціальні групи, особливо молодь, часто вимушені залишати свої країни у пошуках безпеки та кращих перспектив. Зокрема, така ситуація спостерігається у чотирьох країнах, що пережили чи переживають неоліберальну руйнацію в стані гарячих або заморожених конфліктів — Україні, Вірменії, Грузії та Молдові. 

В рамках конференції «Діалоги периферій», активістки й активісти з цих країн обговорили, як продовжувати боротьбу в умовах війни, вимушеного переміщення та масової міграції. Дискусію модерував профспілковий активіст Артем Тідва, а про ситуації у своїх країнах розповіли Раїса Ліпартеліані з грузинської Конфедерації профспілок, Анаїт Асатрян із Профспілки держслужбовців Вірменії, Василь Андреєв із Федерації профспілок України та Профспілки будівельників, а також представниця Clean Clothes Campaign та PLATFORMA в Молдові Лілія Ненеску.

Євроінтеграція та наслідки неоліберальних реформ у Грузії

Реформи, які запровадили в Грузії протягом 2005-2006 років, скасували багато механізмів, які захищали найманих працівників і працівниць. Тоді політики обґрунтовували такі заходи корумпованістю державних інституцій, а також підтримкою бізнесу та привабленням інвесторів. Вони сподівалися, що це позитивно вплине на економіку та знизить рівень безробіття.

«Дуже швидко після оголошення офіційних статистичних даних ми виявили, що запланованої мети нашого неоліберального уряду не вдалося досягти. Єдина реальність того часу в Грузії — це систематичне порушення основних трудових прав і прав профспілок, а також різкий приріст нещасних випадків на виробництві, включно зі смертельними», — розповіла представниця грузинської Конфедерації профспілок Раїса Ліпартеліані.

Тоді грузинській Конфедерації профспілок було нелегко боротися проти неоліберальних реформ влади, адже остання мала хороший міжнародний імідж завдяки демократичним реформам, з-поміж яких — антикорупційна. Тож, як підкреслює Ліпартеліані, знадобився час, аби переконати міжнародних партнерів, що робітники й робітниці Грузії насправді потерпають від такого неоліберального курсу. 

 

Грузія мітинг

Мітинг в центрі Тбілісі на підтримку євроінтеграції, 2022 рік. Фото: newsgeorgia.ge

 

Конфедерація профспілок Грузії — вже тоді членкиня Міжнародної організації праці — почала активно використовувати механізми, які існували в рамках МОП, аби довести наявність у країні численних випадків порушення прав профспілок. 

«Після того, як ми вичерпали всі національні засоби правового захисту, ініціативи змін, законодавство, судову практику і всі механізми, які існували на національному рівні, ми дуже активно залучали міжнародні механізми», — додала активістка.

Аналізуючи тогочасні події, Ліпартеліані наголошує, що важливо було використовувати не лише механізми МОП, але й ті, що існували в межах Європейського союзу. І хоча Грузія тоді ще не підписала Угоду про асоціацію, країна перебувала в процесі інтеграції в ЄС. Тож уже тоді загальна система преференцій, General GSP+, зобов’язувала Грузію дотримуватися основних трудових стандартів МОП.

Починаючи з 2007-2009 років, завдяки міжнародній підтримці та висвітленню порушень трудових прав у Грузії, низка міжнародних організацій із захисту соціальних і трудових прав спрямували до грузинського уряду критичні рекомендації. У них наголошувалося, що без відповідності міжнародним стандартам соціального захисту та умов праці, уряд не зможе продовжити процес інтеграції до ЄС.

У 2013 році Конфедерація досягла деяких змін у законодавстві, які в 2014 році посприяли підписанню Угоди про асоціацію з ЄС. Відразу було укладено план дій на наступні роки для успішного продовження інтеграції, в який, зокрема, включили відновлення Інспекцій з питань праці. У 2020 році Конфедерація досягла покращень трудових стандартів, а також запровадження повноцінної трудової інспекції. 

«Але я не можу сказати, що результати неоліберальної політики залишилися в минулому. Звичайно, за останні роки Грузія зробила прогресивні кроки в сфері трудового законодавства та правозастосування, але ми все ще страждаємо від наслідків неоліберальної політики в країні», — вважає профспілковиця.

 

протест соціальних працівниць

Протест соціальних працівниць в Грузії за підняття заробітної плати. Фото: Georgian association of social workers (GASW)

 

Сьогодні в Грузії необхідно збільшувати пільги та соціальні виплати, особливо по безробіттю, рівень якого в країні високий. Також спостерігається збільшення частки неформальної зайнятості, а мінімальна заробітна плата — лише 7 євро на місяць — найнижча серед європейських країн.

«Ми робимо все можливе, щоб поліпшити деякі стандарти для працівників, але майже 40% із них не можуть користуватися основними трудовими правами, бо працюють неофіційно», — пояснила Раїса Ліпартеліані. 

Крім того, країна має високий показник гендерної нерівності на ринку праці та рівень міграції, який зростає щороку. Ліпартеліані впевнена, що єдиний спосіб підвищити стандарти та покращити життя працівниць і працівників у Грузії — це прискорити процес інтеграції до ЄС:

«Як Конфедерація профспілок, ми беремо активну участь і підтримуємо загальний процес євроінтеграції Грузії, який триває вже понад 30 років. І головним аргументом тут є захист прав людини, включно з трудовими правами — ми бачимо, що це єдиний спосіб поліпшити існуючі стандарти та вирішити проблеми на національному рівні».

Процеси лібералізації на тлі тридцятирічного Карабаського конфлікту

Ще 1921 року за рішенням Йосифа Сталіна дві вірменські області, Нахічевань і Нагірний Карабах, були передані Азербайджану. Внаслідок азербайджанської політики вірмени були змушені покинути Нахічевань, але залишилися в Нагірному Карабасі. З кінця 1980-х відбувалися спроби Карабаху приєднатися до Вірменії. У 1988 році почалася війна, яка то затихала, то спалахувала з новою силою — наразі конфлікт триває вже 32 роки. 

На цьому тлі, процеси лібералізації у Вірменії, як вважає Анаїт Асатрян із Профспілки держслужбовців Вірменії, почалися ще до розпаду Радянського Союзу, разом із поширенням кооперативів. 

«Після розпаду Союзу багато підприємств приватизували. Люди залишилися без роботи, занепали економічні зв’язки з радянськими державами. Уряд не контролював трудові відносини. І ось зараз ті, хто працювали тоді в кооперативах, не можуть отримати пенсії: стаж за роки роботи в них держава не зараховує», — акцентувала діячка профспілки.

У 2000-х роках у Вірменії вважали, що ринкові відносини спроможні самостійно регулювати всі процеси в економіці. Отож, лише у 2005 році уряд ухвалив новий трудовий кодекс, який хоча й був неідеальним — наприклад, обмежував право на страйк — врахував чимало пропозицій профспілок. Ба більше, згодом для поліпшення ситуації були створені Інспекції з питань праці.

 

протест у Вірменії

Демонстрація проти пенсійної реформи в Єревані, 6 лютого 2014, Вірменія. Фото: Photolur

 

Однак починаючи з 2011 року у Вірменії відбувалися такі ж процеси, як і в сусідній Грузії. Поступово звужували повноваження регуляторних органів, як-от Інспекції праці, а 2013 року її повністю скасували. Система соціального забезпечення також постраждала: ліквідували Пенсійний фонд, об’єднали соціальні відрахування і податок на прибуток. Усі ці заходи пояснювали боротьбою з корупцією та сприянням розвитку бізнесу. 

Після чергового загострення карабаського конфлікту в 2016 році, уряд Вірменії звернув увагу на низький рівень забезпечення війська, тож запровадив закон, який зобов’язував усіх працівників і працівниць сплачувати щорічно приблизно два євро до Фонду страхування. Після сорокаденної ескалації 2020 року виявилося, що грошей у фонді бракує, тож уряд вирішив збільшити стягнення. Проти цих рішень виступила Профспілка держслужбовців Вірменії.

«Ми вважали, що натомість держава зобов’язана застрахувати своїх військовослужбовців, але навіть Конфедерація профспілок нас не підтримала, побоюючись, що це можуть сприйняти як зраду. Так, після військового загострення працівники змушені були платити ще один податок», — пояснила Анаїт Асатрян.

Після революції 2018 року, коли масові протести завадили спробам узурпації влади Сержем Саргсяном, здавалося, що наступив прогрес у стосунках влади та профспілок, зазначає активістка. Зокрема, їй пропонували висунути свою кандидатуру на виборах мера Єревана — від правлячої партії. Також до профспілкових голосів почали частково дослухатися при зміні законодавства:

«Ми брали участь в обговоренні змін у трудовому кодексі, оцінювали запропоновані поправки. Кардинальних змін тоді домогтися не вдалося, але деякі поправки було взято до уваги».

 

протести у Вірменії

Протести проти призначення Сержа Саргсяна прем'єр-міністром Вірменії, Єреван, 19 квітня 2018 року. Фото: Reuters

 

Наразі в новий Трудовий кодекс внесено зміни до 122 статей. Він почав діяти з серпня, але, за словами представниці профспілки, залишається багато питань, які потрібно просувати. У світлі останнього загострення в Карабасі, яке призвело до втрати роботи і вимушеного переміщення з регіону понад 100 тис. вірмен, Анаїт Асатрян наголошує, що питання безпеки має визначальний вплив на темп ухвалення рішень у Вірменії.

Відбудова України — це не лише про стіни, а й про ринки праці

Із лютого 2022 року Україна пройшла цикл змін і зіштовхнулася з низкою проблем, які інші країни нашого регіону долали десятиліттями, вважає Василь Андреєв з Профспілки будівельників України.

На початку повномасштабного вторгнення в Україні велись обговорення про введення воєнного стану, примусової праці та необхідності розширення робочого часу до 60-ти чи навіть 80-ти годин на тиждень. Проте зміни в економіці показали, що робочих рук більше, аніж наявної роботи.

Але регресивні кроки у захисті працівниць і працівників довго не змусили себе чекати: у березні 2022 року Верховна Рада прийняла законопроєкт, що регулює трудові відносини під час воєнного стану. Нововведення очевидно приймалися на користь роботодавців, про що свідчить, наприклад, обмеження права на укладання колективних договорів. Ці зміни стали серйозним ударом для профспілок і трудових колективів.

«Зміни в законодавстві були спорадичними, і в травні закон знову переглядався. Роботодавці використовували його заднім числом. Спектр нововведень вказував на те, що в умовах, коли робітники евакуйовувалися за кордон або не могли працювати через постійні обстріли, уряд намагався мінімізувати свої витрати та підвищити ефективність бізнесу», — розповів Андреєв.

 

обстріл

Ліквідація наслідків ракетних обстрілів у Вінниці, 15 липня 2022 рік. Фото: ДСНС

 

Пізніше розпочалася друга фаза реформи, під час якої постало питання про зміни в Трудовому кодексі. І хоча проєкт закону, який пропонував забрати у профспілок право на схвалення звільнення своїх членів був відхилений, зрештою був прийнятий закон із катастрофічними наслідками для працівниць і працівників. Особливо великий регрес у ньому стосувався захисту прав людей, котрі працюють на малих та середніх підприємствах з чисельністю до 200 осіб.

«Але, на щастя профспілок, цей закон залишився “мертвим”. Принаймні, згідно з нашою статистикою, жоден із відомих нам роботодавців не скористався новою можливістю скасувати всі трудові права для працівників підприємств, чисельністю менше, ніж 200 осіб», — підкреслив профспілковий діяч.  

У кінці 2022 року фактично скасували Фонд соціального страхування, об’єднавши його з Пенсійним фондом. Водночас діра в Пенсійному фонді прогресує: офіційна кількість працевлаштованих працівників та працівниць зменшується, кількість пенсіонерів і пенсіонерок збільшується, багато людей виїхали за кордон.

Реакція профспілок на такий драматичний наступ на регулювання та захист праці була різною: від депресивного згортання діяльності до самоорганізації. Деякі профспілки разом з юристами, звертаючись до судів й інспекцій, тиснули на роботодавців, які не виконували свої обов’язки та кілька місяців не виплачували заробітну плату. Також профспілки почали інформаційну кампанію щодо скорочення державою позовної давності для різних видів трудових спорів.

«Держава впровадила нові терміни для оскарження невиплати заробітних плат після звільнення, а також оскарження незаконного звільнення. [...] Тож важливо пам’ятати, що у нас є часовий ліміт від одного до трьох місяців для отримання виконавчого листа на виплату заробітної плати або для повернення на робоче місце і отримання компенсації за вимушений прогул», — пояснив Андреєв.

Важливою протидією наступу на трудові права є низова самоорганізація працівників та працівниць. За словами профспілкового діяча, така самоорганізація відчувається насамперед у сфері оплати праці. Андреєв підкреслив, що працівники й працівниці об’єднуються та пояснюють одне одному важливість дотримання угод про мінімальний тариф на регіональних ринках праці. 

 

гірники

Шахтарі Новокостянтинівської шахти підприємства «СхідГЗК» протестують через невиплату зарплати, липень 2023, Кіровоградська область. Фото: Суспільне Кропивницький

 

Навіть у складних умовах воєнного конфлікту відбуваються певні зрушення, які стосуються зокрема будівельного сектору, котрий відіграє важливу роль як під час війни, так і в перспективі відбудови. Такі зрушення стають можливим, оскільки профспілки можуть скористатися змінами в суспільстві та економіці задля просування трудових прав:

«Десятки тисяч наших колег втратили роботу, виїхали за кордон або були мобілізовані, але кількість оборонних замовлень зростає, а кваліфікованої робочої сили стає все менше. Разом з роботодавцями ми намагаємось долучити і утримувати робочу силу на великих підприємствах в рамках колективних і не тільки угод. Дефіцит робочої сили призводить до того, що заробітна плата зростає на 30-40%, а іноді в 2 рази в порівнянні з 2021 роком».

На думку профспілкового активіста, важливо пояснити міжнародним донорам, що проєкт відбудови — це не лише про стіни й водогін, а й про ринки праці під час відновлення та після нього. 

«Ми сподіваємося, що самоорганізація та пояснення працівникам трудових прав і нововведень допоможуть хоча б повернутися до довоєнного стану регулювання трудових відносин і захисту прав працівників. Адже нам потрібно буде в десять разів більше робочої сили», — підсумував Андреєв.

Неоліберальні симптоми в економіці Молдови

Флексибілізація праці, поширення атипової зайнятості, а також зростання неформальності та нестабільності — всі ці тенденції наявні у Молдові, як і в інших країнах східноєвропейського регіону. Окремою ж проблемою в країні, на думку представниці Clean Clothes Campaign та PLATFORMA Лілії Ненеску, є трудова бідність: коли люди мають кілька робіт, але не мають достатньо коштів для покриття своїх витрат на життя.

Низька заробітна плата, на думку уряду, є перевагою для іноземних інвестицій в Молдову. У 2022 році 65% працівників та працівниць отримували заробітну плату нижче середньої. У 2018 році мінімальна заробітна плата становила лише 18% від мінімальної гідної зарплати (living wage), але близько 11% людей все ще отримують зарплату, нижчу за мінімальну. При цьому рівень об’єднання в профспілки дуже низький.

 

протест вчителів Молдова

Вчителі в Кишиневі вимагають підвищення зарплат, квітень 2017, Молдова. Фото: pon.org.ua

 

Крім того, постійно вносяться зміни до Трудового кодексу та трудового законодавства (останні прийняли в 2022 році), які призводять до послаблення прав працівників та працівниць. 

«Вони збільшили кількість понаднормових годин, мотивуючи це користю для працівників, оскільки тепер вони зможуть легально отримувати плату за перепрацювання. Але вони збільшили дозволену кількість понаднормових годин удвічі», — акцентувала дослідниця й наголосила, що тепер роботодавці мають законне право експлуатувати працівників та працівниць. 

Ненеску додала, що в країні зробили необов’язковим голосування профспілки при прийнятті рішень, пов’язаних зі звільненням персоналу, а також збільшили випробувальний термін. Фактично це означає, що у працівниць та працівників немає жодних прав, поки вони перебувають на випробувальному терміні, або ж ці права мінімальні.

За таких обставин лише невелика частка людей намагається боротися, а решта — шукає іншу роботу або мігрує.

«Майже третина населення, що становить близько мільйона людей, виїхала на заробітки за кордон. А за останні три роки відбулася одна з найбільших хвиль міграції — близько 100 тис. осіб мігрували з Молдови», — зауважила Ненеску.

У дослідженні Міжнародної організації праці 2017 року вказано, що приблизно чверть трудових мігрантів з Молдови мають дозвіл на роботу в країні перебування. Близько 50% мали певний тимчасовий дозвіл, який не обов’язково легалізував їхнє працевлаштування. При цьому приблизно 12% трудових мігрантів не мають або не мали жодного правового статусу взагалі.

Хоча Молдова це насамперед країна походження міграції, однак з лютого минулого року близько мільйона біженців з України перетнули кордон держави, і 110 тис. наразі там проживають.

Із 1 березня 2022 року комісія з надзвичайних ситуацій зробила відступ від загального закону та дозволила біженцям з України працювати в Молдові без отримання посвідки на тимчасове проживання для роботи. Проте такий крок обмежувався періодами надзвичайного стану, які подовжувались кожні два місяці. 

«Це означало, що правовий статус біженців з України був невизначеним і непередбачуваним — від права на перебування в країні до права на охорону здоров’я, освіту й роботу. І це сильно впливало на те, як біженці з України могли планувати своє життя або інтегруватися, оскільки вони могли бути легально найняті лише за короткостроковими контрактами тривалістю до двох місяців. Це призводило до того, що біженці влаштовувалися на неофіційну роботу без захисту своїх прав і з високим ризиком експлуатації», — пояснила Ненеску.

 

молдова

Пункт харчування і допомоги для українських біженців, встановлений біля будівлі уряду в Кишиневі. Фото: Getty Images 

 

1 березня 2023 року Молдова прийняла механізм тимчасового захисту та скасувала всі права, які раніше гарантувала комісія з надзвичайних ситуацій, намагаючись заохотити біженців з України звертатися за тимчасовим захистом. 

«Але за офіційними даними, близько 1200 біженців з України, що становить приблизно 1% від загальної кількості біженців, які зараз перебувають у Молдові, є працевлаштовані», — зазначає активістка. 

Ця цифра, наголошує вона, повинна розглядатися в контексті. Адже до цього часу більше половини біженців, які проживають в Молдові, не мають легального статусу, близько половини всіх біженців — діти, близько 80% — жінки, більшість з яких є матерями, що піклуються про дітей. Не враховує ця цифра і людей, які все ще працюють віддалено, зберігаючи свої робочі місця в Україні, або працюють онлайн на інші компанії, або тих, хто працює неформально, наприклад, на сезонних сільськогосподарських роботах.

«Щойно був прийнятий закон про тимчасовий захист. Уряд вирішив, що більше немає виправдань для біженців, щоб не працювати. І на всіх форумах і зустрічах, присвячених реагуванню на проблеми біженців, найбільшою проблемою і пріоритетом є залучення біженців до роботи», — підкреслила Ненеску.

І це, на думку дослідниці, лише симптом неоліберального суспільства, зосередженого на роботі, де цінність будь-якого робітника пропорційна його продуктивності, а його права, соціальне забезпечення та захист обумовлені професійним статусом.

Також професійний статус українських біженців почав обумовлювати доступ до інших послуг та прав. Зараз, наприклад, розробляється стратегія консолідації центрів розміщення біженців у Молдові — десять центрів мають бути закриті до грудня цього року, ще вісім перебувають на стадії розгляду. У такий спосіб уряд країни хоче полегшити фінансові витрати на утримання біженців і заохотити їх до працевлаштування. 

«По суті, лише ті, хто відповідатиме критеріям вразливості, зможуть залишитися, а решті доведеться переїхати. На перехідному етапі люди, які виїжджають, можуть скористатися субсидією на оренду житла протягом шести місяців, але лише за умови, що вони офіційно працевлаштовані», — розповіла Ненеску.

Умови для біженців у Молдові з урахуванням постійних порушень трудових прав можуть бути особливо складними. Це пояснюється їхньою вразливістю через незнання молдовського законодавства, мови та системи захисту своїх прав.

«У PLATFORMA ми створили програму, спрямовану на допомогу біженцям у пошуках гідної роботи в Молдові та надання юридичних консультацій з питань захисту трудових прав. Ми цілеспрямовано займаємося цією діяльністю останніх півтора року», — резюмувала дослідниця.

 

***

В умовах військових агресій та бойових дій трудові права стають вразливими як до економічних потрясінь, так і до наступу з боку неоліберальних урядів. У результаті працівники і працівниці стикаються із низькою оплатою праці, погіршенням захисту трудових прав та відсутністю належних умов праці. У пошуках безпеки та гідного життя, тікаючи від порушення трудових прав та надексплуатації, частина з них стає біженцями та мігрантами. Діяльність профспілок Вірменії, Грузії, Молдови та України свідчить, що активна участь і організація працівників мають реальні шанси вплинути на умови праці та законодавство навіть в умовах складних викликів у період криз та воєн. А обмін досвідом профспілкової боротьби може допомогти проаналізувати руйнівні наслідки неоліберальних реформ та випрацювати альтернативні стратегії впливу на антисоціальні політики урядів.

 

Трудові права в умовах війни і масової міграції

 

Авторка: Катерина Туренко

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись