У КРОВІ ТА ВОГНІ: ДО ГЛОБАЛЬНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ ПРАЦІ

  • 22 квітня 2014
  • 1317
У КРОВІ ТА ВОГНІ: ДО ГЛОБАЛЬНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ ПРАЦІ

Рецензія на: Kasmir, Sh. and Carbonella, A. (eds.), 2014. In Blood and Fire: Toward a Global Anthropology of Labor. Berghahn Books

Переклала Анастасія Правда

Поняття неформального сектору економіки виникло для позначення маргінальних форм праці, що з’явилися у містах Третього світу — містах, які неформально розрослися у сімдесятих та створили нетипове на західний погляд «безробіття третього світу» (пор. Hart 2009). Це поняття позначає гнучку, тимчасову або нібито самозайняту працю в неоліберальну добу в містах по всьому світу. Видання, про яке тут ідеться, подає шість етнографічних досліджень з міст у Іспанії, Індії, Польщі, Колумбії та Сша, використовуючи позбавлення власності як аналітичну лінзу, щоб концептуально окреслити процеси, які автори називають помноженням праці (неформальної, криміналізованої, військової, дитячої праці тощо), що відбувається внаслідок програм структурного пристосування, поширення кримінальних покарань, мілітарного або парамілітарного насильству як на Півдні, так і на Півночі (і як на Заході, так і на Сході). Автори цієї збірки розглядають численні прояви успішного скасування вибореного колись захисту праці та приватизації колективних ресурсів не як окремі, розпорошені у часі та просторі процеси, а як глибоко взаємопов’язані. Вони фактично ставлять під питання поділ на Південь і Північ, характерне для досліджень праці. Завдяки цьому вони мають змогу показати, як сучасний етап позбавлення власності по всьому світу реструктурує нібито всім відомі поділи праці на примусову (рабську) та кваліфіковану працю, чоловічу (продуктивну) та жіночу (репродуктивну), на залежних, бідних люмпенів, що не мають зарплати, та тих, хто має змогу бути вільними та рівними суб’єктами на ринку, пропонуючи свою працю в обмін на грошову компенсацію.

Сильна сторона книжки в тому, що деталізовані дослідження конкретних випадків різноманітні не тільки територіально, а й охоплюють значний відрізок часу та організовані навколо складних процесів, що призводять до того, що Гарві назвав справжнім наслідком неолібералізму — до реставрації влади капіталістичного класу (див. Harvey 2005). Це стає очевидним у статті Кашмір про завод «Сатурн» у США, заснований у середині вісімдесятих, та Нароцькі про судноремонтні верфі в Іспанії. В обох випадках можна простежити, як сильну профспілкову культуру обеззброює спеціалізація праці у макроекономічному плануванні у випадку Іспанії (економічний нацоналізм) та мікроекономічному конкурентному локалізмі в США. Ідея, що стоїть за обома процесами, одна й та сама: роз’єднання конкретних класових інтересів у протистоянні з абстрактним ворогом гнучкого капіталу.

У випадку США робітники систематично ставали більш чутливими до фінансових питань у маленьких робочих групах, що відповідали за підвищення ефективності праці у своїй команді. У 1992 році уряд Клінтона офіційно ввів цю модель співпраці між робітниками та керівництвом до трудового законодавства як засіб підвищення продуктивності на місцях. Ця зміна в законодавстві та її застосування на зразковому заводі «Сатурн» були популяризовані масштабними рекламними кампаніями, які мали на меті переконати суспільство в тому, що співпраця між робітниками та керівництвом краща та більш ефективна у тривалій перспективі, аніж незалежні профспілки. Мова класового протистояння поступово вилучалася з ужитку в компанії. Це відбувалося водночас із агресивним локалізмом, який проголошував лідер профспілки «Сатурна»: «Якщо профспілки і мають майбутнє, то тільки на локальному рівні», де вони можуть допомогти компаніям «знаходити нові можливості для конкурентоспроможності» (Kasmir 2014: 306). Ця заява співзвучна з досвідом багатьох працівників копмпанії «Сатурн», що переїхали до порівняно сільського Теннессі з таких міст як Детройт, Флінт, Мічіган тощо — міст, що переживають деіндустріалізацію — та чутливо реагували на те, що заводи, на яких вони працювали, не є незамінними.

Згідно з Кашмір, творення відмінності — процес руйнування організації, який підриває солідарність із іншими робітниками в іншому місці на користь агресивного локалізму. Нароцькі зображає творення відмінності як більш складний, неоднозначний процес — і тому вона не відкидає його як необхідно консервативну силу. Вона скоріше намагається описати войовничий партикуляризм як

боротьбу, що намагається осягнути реальність на різних рівнях водночас. Партикуляризм приймає виклик усвідомлення водночас «логіки» зв’язків всередині системи і часових та просторових зв’язків без втрати конкретних проявів та досвіду, який спонукає людей мислити в категоріях спільнот за інтересами (Narotzky 2014: 261).

Це поняття допомагає зрозуміти динаміку на місцевому рівні як пам’ять, що розплутує різні масштаби та відновлює напругу, тобто ставить під питання тезу «що добре для капіталу, те добре для всіх». Як показує Нароцькі, войовничий партикуляризм міг зростати на різних підґрунтях. Наприклад, в одному випадку локалізм виник завдяки протестам проти побудови заводу для видобутку природного газу, який поставив би під загрозу молюсковий промисел та знецінив би прилеглу до території нерухомість. Через крихкість консенсусу між по-різному вмотивованими соціальними групами, що приєдналися до протесту, рухові досі не вдалося набути значного масштабу. Іншим потенційним підґрунтям партикуляризму міг стати економічний націоналізм, який був присвоєний, але спочатку був слоганом радикальних лівих. Але на «Феролі» він був успішним тільки у випадку «синів суднобудівництва», що наймалися до міжнародної компанії та намагалися використати свої знання політекономічного аналізу для боротьби.

Більш складне поняття войовничого партикуляризму в Нароцькі ґрунтується на її історичній розвідці, яка показує, як ця кооптація інтересів робітників та капіталу заснована на формалізації профспілок, типовій для Кейнсіанської держави, і як вона руйнує робітничу солідарність у дедалі запеклішому змаганні за інвестиції та розташування промислових потужностей. Цим вона показує, наприклад, як раціональність макроекономічного планування була введена вже протягом поступової лібералізації франкістської Іспанії під час програм пристосування, які втілював Банк розвитку та відбудови починаючи з шістдесятих. Так само і корпоративізм — ідея, що доля робітників пов’язана із долею роботодавців — був уже притаманний економічному націоналізму, який впроваджувався разом із політикою імпортозаміщення починаючи з 1957 року.

На противагу багатьом сучасним дослідженням неолібералізму, більшість авторів збірки «У крові та вогні» не просто однобоко вихваляють розрив із минулим, на яке натякають лише за допомогою контрастів із позірним розривом неоліберальної реструктуризації, а показують справжню залежність розвитку від траєкторії (path dependence). Це стає зрозуміло у статті Карбонелли про профспілки у паперовій та лісовій промисловості на північному сході США, де етнічні розділення, створені під час страйків 1921 року (на думку автора, типових для фордизму в США), зрештою зірвали страйки у 1987. Більше того, такий самий хід виявився вирішальним для поновлення позбавлення робітників власності у постсоціалістичній Польщі, яке, як показує Калб у своїй статті про поразку профспілки «Солідарність», із самого початку здійснювалося шляхом впровадження приватної власності (акції компаній було віддано робітникам), яку згодом знову привласнила ліберальна держава через банкрутство, позики та примус до структурного пристосування.

З цих коротких оглядів стає очевидним, що праця, яку автори розглядають у класичному розумінні фордистської найманої праці, — захищена та об’єднана у профспілки, як у стратегічних індустріях: в Іспанії — на суднобудівних верфях; у США історія починається тільки з неоліберальних реформ та облаштування зразкового заводу, ключового для відчуження та пригнічення раніше об’єднаних у сильні профспілки працівників автопромисловості; у Колумбії така ситуація з зарубіжним анклавом нафтопромисловості; у Мумбаї — в текстильній промисловості тощо. У статтях цього збірника йдеться про демонтаж виробництв фордистського типу та поразку і роз’єднання солідарності робітничого класу. Суб’єктом історії та революційної політики у цій книжці є, як і в класичному марксизмі, міський робітник чоловічої статі. З цієї точки зору статті закріплюють фетишизм формального трудового контракту, і цим самим відкидають форми праці поза контрактом і форми політики, вибудовані на інших відносинах, поза відносинами найму та поза простором заводу. Тоді як збірник, схоже, зосереджений на виявленні глобальних подібностей у тому, що неоліберальна реструктуризація робить із (я б додала: найманою) працею, це вдається за рахунок нехтування незарплатних форм праці. Наприклад, у статті Ґілл колумбійські селяни, що були виселені з сільської місцевості, описані суто як мешканці міської периферії, безробітні або не повністю зайняті, та входять до історичного процесу тільки коли профспілка нафтовиків мобілізувала їх до громадських страйків за поліпшення комунального обслуговування в середині сімдесятих. Менш спрощено розглядаються сучасні безробітні або неповно зайняті, на кшталт робітників-мігрантів, яких легко експлуатувати за допомогою аутсорсингу, чи мототаксистів.

Карбонелла та Кашмір у своєму вступі висловлюють невдоволення, що доступні дослідження тих, «кого завжди визначають як “зовнішню сторону” капіталізму» (Kashmir and Carbonella 2014: 15), походять переважно зі сфери досліджень громадянства та ігнорують робітничі відносини. Це приємна зміна перспективи — розглядати ці верстви населення через призму сучасного розпорошення пролетаріату: такий підхід показує, що це надлишкове населення переміщується дедалі  ближче до центру капіталізму. Позиція, з якої у цьому виданні розглянуто неформальність, передбачає, що неоліберальна рекструктиризація економіки перш за все створювали такі форми праці, які, як вважали Ґібсон та Ґрехем, лежать поза капіталістичною гегемонією. На противагу претензії авторів на теоретичну децентралізацію відносин найму, збірник скоріше показує, як відносини постійного найму змістилися з ключових позицій у стратегічних галузях та швидко замінюються на гнучкі, незахищені форми праці, які вже «перебувають не “за межами” капіталізму, а дедалі ближче зміщуються до його ядра» (Kasmir and Carbonella 2014: 16). Автори оминають нагальні теоретичні питання, які піднімають ці зміни, і не виробляють нового термінологічний апарат, за допомогою якого ми могли б осмислювати нову політику. Замість цього багато авторів доволі легко переносять концепцію «войовничого партикуляризму» Вільямса, яка будується на «доволі стабільних спільнотах робітничого класу, часто об’єднаних головною галуззю та дуже сильно вкорінених у певних місцях» (Featherstone 1998: 19), із фордистського контексту, у якому вона виникала, на поточний стан справ.

Неформальність часто прирівнюється до поразки та дезорганізації, а сам неформальний сектор дуже часто затуманений (black-boxed). Наприклад, у статті Вайтхед, яка загалом робить важливий внесок у дослідження прекарного мешкання — популярну тему досліджень громадянства та міської антропології, які майже втратили увагу до праці, — переможені працівники заводів у Мумбаї фактично зникають із заводських майданчиків для зборів і провалюються в потойбіччя «кримінальних організацій», а їхня солідарність розпорошується у плутанині вулиць Мумбаї, де чоловіки неофіційно працюють таксистами, а їхні дружини усамітнені за хатньою працею, якою вони роблять внесок у добробут сім’ї як домогосподарки.

У більш тривалій перспективі межа між зарплатним наймом та нерегулярною працею значною мірою зникає — хоча цікаво, що Карбонелла вважає класифікацію робітників як «некваліфікованих» способом боротьби зі страйками в 1921 році. Також було б важливо поглянути, як із ненайманих робітників намагаються зробити підприємців шляхом мікрокредитування або ініціатив із працевлаштування, де заохочується мислення про себе як про об’єкт інвестицій. Це ставить питання про чітке розділення на класи, що володіють засобами виробництва та ті, що ними не володіють — та про наслідки, які таке розділення має для процесів відчуження власності, наприклад, шляхом формування боргових відносин. Тут можна було би також згадати форми відчуження (особливо на глобальному Півдні), що накопичують капітал на тому, що називають формалізацією (особливо у сфері земельного права або схем, які дають можливості працівникам неформального сектору економіки), та зрештою обертають причинний зв’язок, описаний у цьому збірнику, який прирівнює неформалізацію до поразки, дезорганізації та відчуження. Я схильна вважати, що необхідно ставити під питання цей поділ на офіційну та неофіційну працю та мати на увазі створення відмінностей та його деполітизуючий вплив на обидві сторони. Необхідно критично осмислити поняття політики, що використовується у цьому виданні: воно походить із конкретного історичного періоду, для якого було нормальним працевлаштування та оплата за контрактом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ДЕГРАДАЦІЯ ПРАЦІ У ДВАДЦЯТОМУ СТОЛІТТІ (Гаррі Брейверман)

НОВІ РОБІТНИКИ (Ерік Вульф)

ІНФОРМАЦІЙНИЙ КАПІТАЛ, ВЛАСНІСТЬ І РОБОЧА СИЛА (Кристофер Мей)

Джерела:

Featherstone, D., 1998. “Some Versions of Militant Particularism: A Review Article of David Harvey’s Justice Nature and the Geography of Difference,” in: Antipode, 30(1), pp. 19-25.

Hart, K., 2009. “On the Informal Economy: the political history of an ethnographic concept,” in: Centre Emile Bernheim.

Harvey, D., 2005. A Brief History of Neoliberalism. Oxford, New York: Oxford University Press.

Kasmir, Sh., 2014. “The Saturn Plant and the Long Dispossession of U.S. Autoworkers,” in: Kasmir, Sh. and Carbonella, A. (eds.) In Blood and Fire: Toward a Global Anthropology of Labor. Berghahn Books.

Kasmir, Sh. and Carbonella, A., 2014. “Introduction: Toward a Global Anthropology of Labor,” in: Kasmir, Sh. and Carbonella, A. (eds.) In Blood and Fire: Toward a Global Anthropology of Labor. Berghahn Books.

Narotzky, S., 2014. “Structures without Soul and Immediate Struggles: Rethinking Militant Particularism in Contemporary Spain,” in: Kasmir, Sh. and Carbonella, A. (eds.) In Blood and Fire: Toward a Global Anthropology of Labor. Berghahn Books.

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери