У мене дуже непрості відносини із «франкфуртцями» 1. Не питайте, чому. Це взагалі не важливо. Але на днях мені довелося прочитати есе архітектора та соціолога Зіґфрида Кракауера «Орнамент маси», ідеї якого є частиною того напрямку розвитку марксизму, який ми окреслюємо назвою Франкфуртська школа. І, на диво, я вражена.
Вражена не текстом, а контекстом його написання. Осмислення контексту, в якому були написані тексти – це можливо те, чого не вистачає у викладанні соціальних наук. Часто співставлення тексту із контекстом, історичним періодом, відкриє набагато більше про суспільні процеси певної епохи, аніж прочитання самого тексту, що пояснює ці суспільні процеси. У 1927 році Кракауер пише серію журнальних заміток «Орнамент мас», в Німеччині. У той час, коли молоді хлопці та дівчата потроху вступають у тоді ще доволі маргінальний Гітлерюґенд, а сам Гітлер, не маючи навіть громадянства, щойно написав «Моя боротьба», Кракауер розвиває наступні ідеї.
Про міфологічність націоналізму
«Мифологическое мышление признает в качестве прамодели организм, оно смиряется перед реальностью и склоняется под властью рока; во всех сферах оно отражает данное природой, не восставая против ее несокрушимости. Органическая социология, которая возвеличивает природный организм и делает его прототипом социальной организации, не менее мифологична, чем национализм, не знающий более высокого единства, чем сродненность нации с ее судьбой».
Пише це тоді, коли ця міфологічна свідомість лише кріпне крок за кроком. Коли все більшій кількості людей виходом із кризи вважається побудова мілітарної, сильної держави-машини для арійців.
Про капіталізм та насилля
«Принцип капиталистического процесса производства не дан природой, он вынужден разрушать естественные организмы, ему сопротивляющиеся или необходимые в качестве средств производства».
Пише, коли Друга світова війна ще не почалася, та «природні організми», наприклад, євреї та роми ще не знищуються через те, що не можуть бути у системі, а усі інші неарійці ще не стали рабською робочою силою. Але пише тоді, коли все більше і більше людей у його країні готові підтримати ідеологію націонал-соціалізму, стати частиною орнаменту, піднятись на такий рівень відчуження, що будуть ратувати за вбивства тисяч і тисяч.
Про ідеологію та культ
«В орнаменте массы предстает лишенная всякого смысла пустая рациональная форма культа. Тем самым орнамент масс оказывается грандиозным возвратом к мифологии — и этот невообразимый возврат к мифу в свою очередь демонстрирует нам всю ограниченность капиталистического Ratio по сравнению с разумом».
Пише, не знаючи, що скоро усе його рідне місто буде у символах культу, у саме тих орнаментах, які він так не любить ні в суспільстві, ні в архітектурі. Тобто – у свастиках.
Геній Кракауера
Так, тексти Кракауера не давали конкретних політичних оцінок, але як філософу йому вдалося відчути, вловити суспільні процеси та протиставити їм матеріалістичне осмислення дійсності, нехай навіть у такий спосіб як написання абстрактних та есеїстичних текстів. І власне не в тих текстах його геній, вони – тільки ще одна марксистська критика. Геній в тому, що такі тексти писалися в той час і в тому місці – в кінці 20х у Німеччині.
Свою критичну позицію Зіґфрид продовжував просувати й тоді, коли його страхи стали реальністю, коли середній клас Німеччини вже захопило міфологією націоналізму, коли майже усі газети були підконтрольні міністерству пропаганди, коли йому довелося залишити країну. Обставини так і не змінили його засадничих поглядів.
Хто ж є Кракауерами сучасностї Хто не піддається на державну пропаганду та суспільну істерію? Хто бачить ширше за «план Путіна» чи «фашистську хунту» та продовжує тверезо оцінювати ситуацію? Про це ми дізнаємося лише згодом, коли узріємо наслідки трагічних подій у сучасній Україні. Хочеться лише вірити, що такі Зіґфриди Кракауери все-таки існують.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПРО ФАШИСТОВ, КОТОРЫХ НЕТ, И ФАШИСТОВ, КОТОРЫЕ ЕСТЬ (Сергій Мовчан)
ДІЛАН РАЙЛІ: «Ми називаємо щось “громадянським суспільством”, коли воно нам подобається, а як ні — то шукаємо якусь іншу назву» (Ділан Райлі, Анастасія Рябчук)
ЗАГАЛЬНІ МІРКУВАННЯ ПРО ДЕРЖАВУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ (Нікос Пуланзас)
УИНСТОН ЧЕРЧИЛЛЬ НЕ ПРОИЗНОСИЛ ФРАЗЫ «ФАШИСТЫ БУДУЩЕГО БУДУТ НАЗЫВАТЬ СЕБЯ АНТИФАШИСТАМИ» (Денис Пілаш)
ПРОБЛЕМА «АСОЦІАЛІВ» У НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ (Анастасія Рябчук)
