Ірина Скубій
У радянському суспільстві впродовж кінця 1920-х та в 1930-х роках відбулася форсована індустріалізація, що активізувала урбанізаційні процеси. Досліджуючи специфіку останніх, науковці пропонують дивитися не лише на кількісні, але й на якісні зміни, викликані ними. Німецький дослідник Томас Бон розглядає урбанізацію як два процеси: під час одного відбувається концентрація населення в містах, а в межах іншого — формується сучасний стиль життя. Водночас вчений застерігає, що урбанізація в соціалістичних суспільствах мала зовсім іншу специфіку в порівнянні із західноєвропейськими країнами (Томас М. Бон 2009: 65—66). Пірс Мюррей та Іван Селеньї ще більш критичні у своїх поглядах. Вони пропонують дивитися на соціалізм як на одночасно про- (pro-) й антиміський проект (antiurban): хоча соціалістична теорія підтримувала ідею урбанізму, на практиці була більше антиміською (Murray, Szelenyi 1984: 90). Якщо ми порівняємо розвиток міст у Східній Європі із західноєвропейськими прикладами, то побачимо, що концепції «західного міста» Макса Вебера та «міського стилю життя» Льюїса Вірта не відповідають соціалістичним ідеям про облаштування міського простору. Причиною дослідники вважають суттєву різницю в темпах і напрямках розвитку міських спільнот (Бон 2009: 66). Урбанізація «по-радянськи» мала свої особливості: процес розвитку міст відбувався за стрімкого збільшення кількості міських жителів, розширення меж міста й відставання міської інфраструктури від повсякденних потреб.
Харків, 20-ті роки
Натомість дослідження універсального магазину як торговельного закладу модерного міста — це спосіб пошуку схожих тенденцій у розвитку міського стилю життя в СРСР та країнах Західної Європи й Америки. Універмаг успішно вписався в урбанізаційний проект нової країни: став частиною задуму «соціалістичного міста», його використовували в «боротьбі за культурну торгівлю» та вихованні «нової радянської людини». Попри різні суперечності, пристосування до комуністичної ідеології та планування, він врешті-решт сам став знаковою рисою соціалістичного суспільства, що основну увагу спрямовувало на розвиток виробництва. Втім, це не перешкодило існуванню та поширенню практик споживання. Як стверджує німецький науковець Вольфганг Шивельбуш, і універсальний магазин, і фабрика — «лише два протилежні кінці однієї й тієї самої справи», оскільки процес виробництва поглинає робітника так само, як споживача — споживання (Шивельбуш 2018: 32). Тож історія радянського містобудування та становлення міського стилю життя буде неповною, якщо ми не з’ясуємо місце в ній універсальних магазинів, які прийшли в повсякдення разом із більшовицькою владою.
"Поява універмагів стала однією з ознак змін ідеологічного курсу у сфері споживання — від «аскетизму» 1920-х до «промислового прагматизму» 1930-х років."
Із середини 1920-х років у радянських містах стали з’являтися нові типи торговельних закладів. Вони мали створювати образи достатку в суспільній свідомості. До кінця десятиліття в найбільших містах почали будувати центральні універмаги. З іншого боку, універсальні магазини стали новими архітектурними формами, гармонійно вписавшись у модернізований простір. Розташовані в центрі міста, вони уособлювали образ «храмів споживання» по-радянськи. Їхнє внутрішнє облаштування відбивало прагнення модернізувати систему торгівлі. Поява універмагів стала однією з ознак змін ідеологічного курсу у сфері споживання — від «аскетизму» 1920-х до «промислового прагматизму» 1930-х років (Гурова 2005, Скубій 2017a).
Чи дозволяють ці риси стверджувати про унікальність універсального магазину як одного з проектів радянської урбанізації та модернізації суспільного життя? Чи були універсальні магазини ідеальним простором споживання? Яке місце вони посіли в топографії радянського міста? Розглянувши ці та інші питання, ми зможемо з’ясувати роль універмагів у радянізації міського простору та споживання. Водночас, досліджуючи недалеке минуле, необхідно замислитися, яким є майбутнє радянських «храмів споживання» в Україні.
Універмаг як урбанізаційний проект
Сучасна історіографія урбанізації тяжіє до пояснення її особливостей з позиції матеріальних та технічних досягнень: появи новобудов, технічних та промислових проектів, які часто вражають монументальністю та масштабністю. Цей погляд, попри логічність, залишає без уваги людину, яка була одночасно і творцем, і свідком цих змін, по-своєму сприймала та пристосовувалася до них. Тож дослідники наполягають, що дуже важливо вивчати культурні основи урбанізації, бо саме так звана якість населення, його культура стають одними з найзнаковіших факторів розвитку (Пивоваров, 2001: 105). Так, суспільний прогрес є невіддільним від забезпечення високих стандартів життя та розвиненої інфраструктури, якість якої має притягувати до міста нових мешканців.
"Засобами культурної торгівлі необхідно було показати приклади культурної взаємодії та поведінки в цивілізованому суспільстві."
Історія універмагів у Радянському Союзі дуже близька до цього розуміння урбанізації. Вони спочатку мали створювати сучасний торговельний простір для «нового радянського споживача», а не втілювати нові архітектурні ідеї. Радянська влада прагнула дисциплінувати нову людину та привчити її до нових практик споживання. Інакше кажучи, засобами культурної торгівлі необхідно було показати приклади культурної взаємодії та поведінки в цивілізованому суспільстві (Hessler 2000: 188). Цього не можна було зробити, використовуючи старі торговельні простори, наприклад базари, що були символами ще донедавна квітучого приватного підприємництва, чи звичайні, часто брудні крамниці. Радянська влада витісняла приватника з ринку з розгалуженою мережею торговельних закладів. Універмаг вона представляла як модерну та якісну альтернативу. Навіть відкриваючи невеличкі універмаги в селах, які, окрім назви, мало чим відрізнялися від звичайної крамниці, зберігали ідею прогресивності такої форми. Фактично для радянського села універмаг став прикладом урбанізації сільського простору, наближенням міських практик до села. З іншого боку, це можна розглядати як прояв ідеологічного курсу на «стирання відмінностей між містом та селом».
Київ, вулиця Прорізна, 30-ті роки
Як урбанізаційний проект універмаг відрізнявся від інших закладів торгівлі своєю природою, бо він мав утвердити міський стиль життя. Перші європейські універсальні магазини в другій половині ХІХ століття також мали стати зразком новизни та модерності (Crossick and Jaumain 1999: 22), тому з цього погляду радянський універмаг був на них схожий. В СРСР було кілька типів універсальних магазинів, зокрема центральні, продуктові, ті, що входили в мережу різних торговельних та кооперативних товариств. У кожному конкретному типі була своя специфіка організації роботи та внутрішнього облаштування.
Храми радянського споживання: ззовні та зсередини
Зовнішній вигляд універсального магазину залежав від будівлі. У перших універсальних магазинів, поява яких пов’язана з розширенням мережі багатьох торговельних товариств на початку 1920-х років, були невибагливі приміщення. Вони не мали спеціальних архітектурних рішень в облаштуванні. З кінця 1920-х років центральні універмаги (ЦУМи) стали з’являтися в найбільших містах. Вони будувалися за спеціальними архітектурними проектами, пристосованими саме до потреб такого закладу. Харків був столицею, тому саме тут потрібно було побудувати один із перших ЦУМів республіки. Харківський центральний універсальний магазин як своєрідний простір розкоші та достатку відкрили у 1933 році, коли в більшості регіонів України вирував голод. Тому в будівництві універмагу можна побачити спробу заперечити існування будь-яких проблем із забезпеченням населення товарами та самого голоду.
Харківський ЦУМ
Як модерний торговельний заклад, універмаг мав сучасний внутрішній та зовнішній вигляд. Його вміло продуманий інтер’єр мав вразити невибагливого міського споживача різноманіттям товарів та внутрішньою розкішшю (Скубій 2017b: 173). У внутрішньому оздобленні меблів Київського універсального продуктового магазину використали дорогі та високоякісні матеріали: для устаткування — полірований дуб та чинар, для прилавків — мармур. Тут було 15 структурних відділів: м’ясо та птиця, рибний, городній, бакалійно-колоніальний, молочно-масляний, гастрономічний, риба та делікатеси, алкогольний, фруктовий, кондитерський, хлібобулочний, тютюновий, заморожених продуктів, кулінарний, замовлень (Комуніст 1935). Успіхи Харківського універмагу Хаторга державні службовці пояснювали «вміло організованою справою, ефектними вітринами та кваліфікованим апаратом продавців» (Переписка, арк. 89).
Київський ЦУМ
Попри досягнення, універмаг мав низку проблем із внутрішнім облаштуванням приміщень, наприклад з освітленням: «напівсвітлий з неправильним розміщенням джерел світла магазин робить на покупця неприємне враження, а тіні, які падають на прилавок… заважають роботі продавця, ускладнюють його роботу та одночасно заважають покупцю» (Попцов 1936: 4).
Щоб покращити облаштування універмагів, залучали найсучасніші виробничі розробки. З 1936 року друкувався спеціальний журнал Всесоюзної контори показових промтоварних універмагів «За культурный универмаг», у якому публікували матеріали про актуальні авторські раціоналізаторські проекти та ідеї налагодження ефективної торговельної роботи. Один із численних прикладів таких удосконалень: у Харківському універмазі №1 для робочого місця спроектували скляні шафи, котрі оберталися, а також пристрої для перемотування шерстяних тканин і розмітки взуття. На трикотажній базі цього ж закладу увели в експлуатацію нову систему формування замовлень, розбракування й розмітки за допомогою каучукових штампів. Працівники універмагу №2 розробили проект механічного станка для намотування текстильних тканин. Товарознавець Одеського універмагу запропонував ідею, як прискорити процес розбракування та перемотування тканин (За культурный универмаг 1936a: 1). Усе це сприяло механізації торговельного процесу. А ще нововведення підвищували ефективність роботи працівників магазину. Як наслідок, покращувався рівень обслуговування й задоволення потреб споживача. Водночас маємо враховувати, що існування цих ідей на папері та запровадження в кількох передових універмагах не означало, що всі вони були успішно реалізовані на місцях та стали нормою тогочасної торговельної практики. Втім, державний курс на впровадження так званої культурної торгівлі, ініціювання раціоналізаторських заходів стали не лише спробою модернізації торговельного простору, а й важливим засобом ідеологізації повсякденного життя суспільства, включення співробітників універмагів до лав «культурного фронту».
Проект київського ЦУМу
Необхідного досвіду у сфері торгівлі тоді не було, а ідеологія не дозволяла звертатися за «порадами» до імперської доби. Тож треба було залучати закордонні практики (Скубій 2017b: 162-163). У радянській пресі активно обговорювали успішні приклади розширення функціонального призначення універмагів. Одним із них був німецький універмаг, де розташовувалася ціла мережа підприємств, що надавали різні послуги: кав’ярні, буфети, ресторани, кімнати відпочинку, бюро поїздок, фотоательє (За культурный универмаг 1936a: 11).
Часто зразком для наслідування ставали американські магазини, розташовані в модерних будівлях, мали особливу схему розміщення відділів, спеціальну систему освітлення, вентиляцію та пожежну безпеку (За культурный универмаг 1936b: 19—22). Радянських спеціалістів вражала американська система раціонального планування приміщення, яка давала можливість скоротити штат співробітників магазину. Щоб поширювати передовий досвід, у спеціалізованих журналах друкували не лише статті про закордонні техніки облаштування торговельних приміщень, а й схеми зразкового планування (Организация и техника советской торговли 1933: 35). Але в більшості випадків цей досвід не використали повною мірою.
Сфера торгівлі та споживання, попри суперечність ідеологічних цінностей капіталістичного Заходу й комуністичного курсу Радянського Союзу, давала можливість реалізувати нові проекти. Таким чином, між різними суспільними системами все ж існував трансфер ідей та знань.
Ефективне впровадження передових технологій, створених вітчизняними фахівцями торговельної справи, та закордонного досвіду у внутрішньому та зовнішньому облаштуванні закладу давало можливість універсальному магазину вирішити кілька соціоінфраструктурних проблем радянського міста та стати одним з урбанізаційних проектів.
Універмаг у міській топографії
Протягом 1920-х — 1930-х років у мережах численних торговельних підприємств існували звичайні універмаги. У Харкові, одному з найбільших торговельних центрів республіки, були відкриті магазини більшості загальнодержавних, українських та місцевих товариств: Харківського Центрального робітничого кооперативу, Харківського акціонерного торговельного товариства, Державного універсального магазину (м. Москва). 1922 року в Харкові налічувалося 8 універсальних магазинів (Материалы, арк. 78 зв.). Уже через два роки географія розташування універсальних магазинів столичного міста розширилася й налічувала 54 заклади, у Києві — 26, в Одесі — 7 (Статистика торговли 1924: 207, 220—221, 234—235).
"Універмаг став на довгі роки вітриною радянської торгівлі та обличчям достатку по-радянськи."
Як новаторський заклад організації торгівлі, універсальний магазин швидко поcів центральне місце у міському просторі. Він розташовувався в самому серці міста, часто в приміщеннях чи будівлях, історично пов’язаних із торгівлею — колишніх пасажах або торговельних рядах. Універмаг став на довгі роки вітриною радянської торгівлі та обличчям достатку по-радянськи. Зразковий приклад — Центральний універмаг у Харкові. У більшості радянських міст найкраще облаштований та найбільший магазин розташовувався в центрі. Поблизу часто були й інші універмаги, що входили в мережу торговельного товариства. Так, Харківське губернське торговельне акціонерне товариство «Губакторг» у 1924 році мало декілька універсальних магазинів в Харкові. Через таке розташування торговельних закладів можна було залучити в мережу якомога більше місцевих жителей, а також селян та мешканців інших населених пунктів, що приїздили до міста на ринок. Говорячи словами того часу, держава прагнула «наблизити товари до споживача».
Наприкінці 1920-х років масово згортали приватну мережу торгівлі. Для ліквідації так званих торговельних пустель на околицях та в робітничих районах стали з’являтися звичайні універмаги, яким присвоювався порядковий номер, наприклад універмаг №5, №6 тощо.
Різновидом універсальних магазинів були продуктові крамниці. Перший «продуктовий магазин-велетень», як його назвала преса, відкрили в центрі Києва 1935 року. Новий торговельний заклад виділявся в архітектурі міста розмірами та монументальністю (Скубій 2017b: 169), доводячи вже з першого погляду переваги соціалістичної торгівлі.
Таким чином, універсальні магазини стали одним із найбільш поширених типів торговельних закладів радянської доби. Протягом 1920-х–1930-х років вони активно освоювали простір, «колонізували» міський ландшафт, залучаючи у свою мережу все більшу кількість споживачів. Як соціальні організації, універмаги стали важливим засобом соціальної інженерії у творенні «нового радянського споживача» (Скубій 2017b: 173). У такий спосіб вони поступового перетворилися на своєрідні осередки міського спілкування, повсякденної взаємодії, простір, де формувався образ ідеального радянського споживання.
Чи є майбутнє у радянських універмагів?
Проблеми збереження історичної спадщини — предмет гострих дискусій та публічних обговорень останніх років. Більшість із них точаться навколо архітектурних пам’яток і скульптур, а ось промислові й торговельні об’єкти радянської доби часто залишаються без уваги. Універсальні магазини стали важливими елементами урбанізаційного проекту радянського міста, що змінили міський ландшафт. Більшість центральних універмагів споруджувалися в стилі конструктивізму, а після війни їх відбудовували згідно з новими стилістичними формами. Якщо ж дивитися на них з погляду дослідника радянського суспільства, то це приклад урбанізаційного проекту, який був частиною модернізації радянського міста, зокрема сфери торгівлі та споживання.
Побудовані наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років, вони продовжували відігравати свою функціональну роль до кінця 1980-х років. У нових економічних умовах — відновлення ринку та приватної власності — вони не змінили свого соціального призначення. У багатьох містах сучасної України центральні універмаги й далі працюють. В 1990-ті та 2000-ті вони перестали відігравати провідну роль у торговельному просторі, вона перейшла до закладів нового типу — супермаркетів та гіпермаркетів. Пропонуємо обговорити, як можна ефективно в сучасних умовах використати універсальні магазини та гармонійно включити їх у міський ландшафт.
Останніми роками громадськість та науковці обговорювали реконструкцію Центрального універмагу у Києві, що розташований на розі Хрещатика та вулиці Б. Хмельницького. Дискуcія була про внутрішню перебудову приміщення, що передбачає демонтаж старого інженерного обладнання, ліфтів, сходів, ескалаторів (УНІАН, 2012), фактично повну деконструкцію історичного планування. Після кількарічної перебудови наприкінці 2016 року універмаг знову почав працювати у «форматі відкритого простору» (УКРІНФОРМ, 2016. Він став схожим більше на торговельний центр преміум-класу. Втім, якщо опустити дискусії про доцільність таких кардинальних змін та можливість збереження історичного інтер’єру, в такому вигляді універмаг — це результат осучаснення торговельного простору.
Інший приклад — Харківський ЦУМ, розташований у центрі міста на Павлівській площі. Зі збереженням внутрішнього оформлення цьому універмагу пощастило більше. Відбудований у післявоєнні роки й частково видозмінений у стилі 1950-х років, він в цілому зберіг архітектурну стилістику й внутрішнє оформлення. Сучасні відвідувачі можуть тут побачити радянський універмаг зсередини. Зараз це магазин зразка кінця 1980-х – 1990-х років, що складається з невеликих відділів, відділених один від одного перегородками.
Серед збереженого мистецького оформлення — ліпнина на стелі та сходи. Зовнішній вигляд будівлі продовжує й далі привертати увагу мешканців та гостей міста величезними арками та декором. Хоча універмаг і далі спеціалізується на продажу товарів широкого вжитку, він уже втратив центральне значення в торговельному просторі міста та користується все меншою популярністю серед покупців. Очевидно, розуміючи цю проблему, адміністрація універмагу розмістила на своєму сайті анкету «Історичний центр міста Харків: ЦУМ — вчора, сьогодні, завтра» (ПАО «Харьковский ЦУМ»). Респондентам пропонують оцінити зручність розміщення, вказати періодичність відвідування, ставлення до асортименту продукції в цьому закладі. Одне із ключових питань анкети — про пошук механізмів зміни «обличчя» універмагу. Серед можливих варіантів «змін» вказали асортимент товарів, реконструкцію торговельного залу, транспортну розв’язку. На заключне питання про майбутню долю закладу 90% респондентів відповіли, що ЦУМ має право на подальше існування. Результати свідчать, що мешканці міста відвідують універмаг та користуються його послугами, тож для зміни його іміджу в більшості випадків пропонують обрати реконструкцію торговельного залу.
В інших містах України, як у районних, так і в обласних центрах, доля універмагів приблизно однакова — різні торговельні мережі та окремі підприємці викупили або орендували приміщення, переобладнали їх, змінивши на власний розсуд внутрішній простір і зовнішній вигляд будівель.
Приклади двох найбільших у 1930-ті роки універмагів України — це різні погляди на використання радянського торговельного простору. Дослідження особливостей використання радянських торговельних просторів — спроба вивчити еволюцію сучасних патернів споживання. Київський приклад реконструкції надто кардинальний, а харківський ЦУМ зберіг свій історичний вигляд та внутрішню стилістику. Водночас продовжують будувати нові гіпермаркети на околицях великих міст, а універмаги й далі залишаються майже невключеними в торговельний ландшафт сучасного міста. Змінюються власники колишніх універмагів та торговельних мереж, але загальної концепції їхнього використання немає ні у них, ні у держави, ні у суспільства. З іншого боку, таке ставлення до архітектурних пам’яток та історичних об’єктів — поширена «норма» підприємницької діяльності. Не використовують і креативний потенціал універмагів, які можна було б включити в культурні проекти сучасного міста. Тож не випадково, що лише деякі з них пройшли випробування часом, інші — залишилися на периферії або зовсім зникли.
У чому ж причина? Чи є це загальносвітовою тенденцією еволюції інфраструктури споживання та торгівлі? Чи варто розглядати ці історії як типові приклади використання старих суспільних просторів у пострадянських суспільствах? Якою є доля інших об’єктів торговельної інфраструктури радянської доби? Чи всі вони потребують збереження і як їх вписати в сучасний ландшафт українських міст? Ці питання ще чекають на відповідь, але маємо враховувати, що трансформація торговельних просторів радянської доби, універмагів, ринків — це частина переосмислення радянської спадщини. Фактично їхній потенціал як торговельних об’єктів та архітектурних пам’яток залишається невикористаним, а світова практика має приклади успішного включення універсальних магазинів у сучасну міську інфраструктуру. Попри критичні оцінки, можна сподіватися, що універсальні магазини зможуть пройти випробування часом та знову стануть прикладами успішної міської трансформації.
Посилання
Бон, Т. М., 2009. «“Социалистический город” или “европейский город”: урбанизация и рурализация в Восточной Европе». В: Российская история, 1, с. 65-76.
Гурова, О., 2005. «Идеология потребления в советском обществе». В: Социологический журнал, 4, с. 117-131.
Документи про розвиток внутрішньої торгівлі на Україні, розгляд статутів окремих акціонерних товариств, скликання нарад, сесій, з’їздів Укркомвнуторгу (протоколи, виписки з протоколів, доповідні записки, статути, листування), 4 січня – 30 вересня 1924 р. Центральний державний архів вищих органів влади України (ЦДАВО), ф. 423, оп. 1, спр. 247, арк. 309.
За культурный универмаг, 6, 1, 1936a. Рационализаторские предложения в универмагах.
За культурный универмаг, 5, 1936b. Универмаг – модель 1936 г., c. 19-22.
Комуніст, 1935. Культурний торговельний заклад.
Материалы к протоколу заседания президиума губисполкома №51 от 4 августа 1922 г. Державний архів Харківської області (ДАХО), ф.р. 203, оп. 1, спр. 543, арк. 78 зв.
Организация и техника советской торговли, 1933. Образцовые продуктовые магазины в Луизвилле (САСШ), с. 33—35.
ПАО «Харьковский ЦУМ». Анкетирование «Исторический центр города Харьков: ЦУМ - вчера, сегодня, завтра». Доступ 4.11.2018 за адресою: [link]
Переписка с государственными торговыми организациями о снабжении г. Харькова продуктами питания и промышленными товарами, 22 марта 1927 – 26 апреля 1929 гг. ДАХО, ф.р. 408, оп. 4, спр. 363, арк. 89.
Пивоваров, Ю. Л., 2001. «Урбанизация России в ХХ веке: представления и реальность», В: Общественные науки и современность, 6, с. 101-113.
Попцов, С., 1936. «Вопросы освещения в универмагах». В: За культурный универмаг, 4, с. 4-5.
Скубій, І. В., 2017а. «Споживання в радянському місті у 1920-1930-х роках: між ідеологією та повсякденністю». В: Український історичний збірник, 19, с. 230-239.
Скубій, І. В., 2017b. «Універмаг як простір міського споживання в 1920 – 1930-ті роки в Радянській Україні». В: Місто: історія, культура, суспільство, 2(4), c. 162-175.
Статистика Украины, 1924. Статистика торговли, сер. ХІІ, т. ІІІ, вип. 2, 54, с. 234—235.
Шивельбуш, В., 2018. Речі і люди. Есей про споживання. К.: Ніка-Центр; Львів: Видавництво Анетти Антоненко.
УКРІНФОРМ, 2016. Київський ЦУМ відкрили у тестовому режимі. Доступ 4.11.2018 за адресою: [link]
УНІАН, 2012. В старом ЦУМе на Крещатике разобрали лифт и мраморную лестницу. Доступ 4.11.2018 за адресою: [link]
Crossick, G. and Jaumain, S., 1999. «The world of department store: distribution, culture and social change». In: Crossick, G. and Jaumain, S. (ed.) Cathedrals of consumption. The European department store, 1850 – 1939, pp. 1—45.
Google Документи. Исторический центр города Харьков: ЦУМ – вчера, сегодня, завтра. Доступ 4.11.2018 за адресою: [link]
Hessler, J., 2000. «Cultured Trade. The Stalinist turn towards consumerism». In: Fitzpatrick, Sh. (ed.) Stalinism. New Directions, pp. 182—209.
Murray, P. and Szelenyi, I., 1984. The city in the transition to socialism. International Journal of Urban and Regional Research, 8, pp. 90—107. doi:10.1111/j.1468-2427.1984.tb00415.x