Від «обидвісторони» до солідарності з Україною: Реакція японських лівих на російсько-українську війну

10164
Шон О’Двайер
Статті автора

 

У травні 2022 року 28 німецьких інтелектуалів опублікували у феміністичному журналі «Емма» відкритого листа із закликом до канцлера Олафа Шольца утриматися від відправки в Україну  важкого озброєння і сприяти переговорам про припинення вогню. У листі була висловлена антивоєнна позиція, близька прогресивним німецьким діячам старшого покоління, що покладає на Німеччину «історичну відповідальність» за сприяння припиненню війни на тлі її власної історії у XX столітті, яка включає епізоди мілітаризму та геноциду. Лист викликав гарячу дискусію через явне припущення, що українці та росіяни несуть «обидвосторонню» (bothsidesist) відповідальність за закінчення війни. Тим часом молодші німецькі прогресивні діячі, як-от міністерка закордонних справ Анналена Бербок, продовжували підтримувати постачання важкого озброєння в Україну

Подібні, але набагато менш резонансні дебати розгорнулися серед прогресивних діячів Японії, де з тривогою спостерігають за російсько-українською війною. Я розгляну три різні публічні реакції японських лівих на цю війну: групи «Занепокоєних японських істориків», Комуністичної партії Японії та троцькістської «60-ї Міжнародної антивоєнної асамблеї». Крім того, я проаналізую, наскільки авторитетними є ці реакції для шокованої війною японської громадськості.

Мирна ініціатива «Занепокоєних японських істориків» 

Японців російсько-українська війна схвилювала більше, ніж мешканців багатьох інших промислово розвинених країн. Така реакція віддзеркалює побоювання щодо долі заснованого на верховенстві закону глобального порядку, якому, на думку більшості японців, їхня країна завдячує своїм процвітанням та миром після 1945 року. Опитування Open Society Foundation Yougov, проведене в липні-серпні 2022 року, показало, що майже 50% респондентів з Японії оцінюють війну в Україні як один з «трьох найважливіших викликів, що стоять перед світом сьогодні» — більше, ніж у інших 21 країнах, які брали участь в опитуванні. Відповідно до результатів опитування, близько 63% японських респондентів погодилися з тим, що війна завершиться, якщо Російські війська підуть «з усіх частин української території, які вони контролюють», що поміщає Японію в цьому рейтингу на позицію одразу після США і перед Францією. Для багатьох за межами країни хрестоматійним втіленням реакції японців став випуск новин, в якому ведуча каналу Asahi Television Мацуо Юміко намагається стримати сльози, прочитавши новину про те, що президент Путін публічно відзначив нагородою російський військовий підрозділ, причетний до воєнних злочинів у Бучі. 

У цій неспокійній атмосфері кілька японських вчених, які назвалися «Занепокоєними японськими істориками», виступили з пропозицією припинити війну. Серед речників групи — такі відомі вчені, як Вада Харукі, історик сучасної Кореї та Росії, Хаба Куміко, дослідниця міжнародних відносин, що спеціалізується на європейських студіях, та Ісезакі Кендзі, експерт з питань миру та конфліктології. 

 

Професор Вада Харукі, ініціатива «Занепокоєних японських істориків»

 

Їхня перша публічна заява, опублікована в лівій газеті Choshu News у березні, закликала до негайного припинення бойових дій «на поточних позиціях». Переговори про припинення вогню вони рекомендували провести за посередництва Японії, Китаю та Індії, відносини яких з Росією, на їхню думку, давали змогу цим країнам виступити нейтральними арбітрами. При цьому у заяві не згадується, яким чином з роллю арбітрів корелюють відносини цих країн з Україною. На прес-конференції, що відбулася в серпні в Токійському прес-клубі іноземних кореспондентів Японії, Вада Харукі пояснив, що в березні він і його колеги відвідали МЗС Японії і посольство Росії в Токіо, щоб обговорити свою пропозицію. Аналогічного візиту до посольства України, вочевидь, не було.

У травні група виступила з відкритим листом під назвою «Японська ініціатива за мир в російсько-українській війні», який підписали 69 науковців та інтелектуалів, переважно з Японії та Південної Кореї. У цьому листі також містився заклик до «нейтральних великих країн, таких як Південно-Африканська Республіка, Індонезія, В'єтнам та країни АСЕАН», втрутитися з вимогою негайного припинення вогню та виступити арбітрами у переговорах задля завершення війни. 

У листі засуджується перебіг воєнних дій, мовляв, початковий березневий прогрес у перемовинах про припинення вогню застопорився після виявлення «тіл громадян» у Бучі. Ці знахідки, як стверджується в листі, підживлюють звинувачення у воєнних злочинах проти Росії, підбурюють українську армію «закипіти від люті» та «подвоїти воєнні зусилля», заохочуючи до збільшення поставок важкого озброєння в Україну «країнами-членами групи підтримки України», особливо Сполученими Штатами Америки. Як і в листі німецьких інтелектуалів, опублікованому в часописі  «Емма», в листі «Занепокоєних істориків» стверджується, що поставки важкої зброї «державами-членами групи підтримки України» можуть обернутися виходом війни за межі України, загрожуючи потенційною ядерною ескалацією, а санкції проти Росії — «призвести до голоду в глобальному масштабі». 

Лист не спричинив значної публічної дискусії. Реакція на нього інших японських інтелектуалів і журналістів була переважно негативною. Одні засудили групу за заперечення російських воєнних злочинів, інші — критикували за надмірну близькість до російської сторони. Низка молодих науковців звинуватила авторів листа у сумнівному «обидвосторонньому» підході (bothsidesism), який фактично заперечує агентність українців у протистоянні російській агресії. Історик Івасіта Акіхіро підкреслив ключовий фактор для розуміння упередженої позиції листа: антивоєнна чутливість, що ґрунтується на специфічному воєнному досвіді Японії. Ця чутливість, мушу додати, за тоном і духом подібна до антивоєнної чутливості німецьких авторів листа в журналі «Емма». 

Група «Занепокоєних японських істориків» дотримується «націоналізму миру», що базується на досвіді Японії як агресора у Другій світовій війні і водночас єдиної у світі жертви атомних бомбардувань — націоналізму, який оспівує антивоєнну 9-у статтю Конституції Японії[1]. Посилаючись на цей досвід, японські прогресивні діячі іноді стверджують, що Японія несе унікальну відповідальність за підтримку миру в усьому світі. Для деяких з них (але не для всіх) воєнне насильство держави-агресора та держави, що захищається від агресії, є однаково небажаним — кожне по-своєму — через свій руйнівний характер, особливо якщо воно загрожує ескалацією до ядерного конфлікту. Таку точку зору висловила Хаба Куміко на серпневій прес-конференції FCCJ. Підкресливши, що вона дочка жертви атомного бомбардування Хіросіми, Хаба заявила, що «продовжувати війну до перемоги — означає повторити бійню Хіросіми, Нагасакі та Окінави». 

 

Професорка Хаба Куміко, ініціатива «Занепокоєних японських істориків» (Вікіпедія)

 

На прес-конференції Ісезакі Кендзі заявив, що він та його колеги вважають російське вторгнення незаконним і виступають за проведення неупередженого міжнародного розслідування воєнних злочинів та зловживань. Однак подальші зауваження Хаби Куміко свідчать, що інші члени групи мають менш однозначну позицію щодо того, хто несе відповідальність за війну. Її останні слова свідчили про давню ворожість багатьох японських прогресивних діячів до Сполучених Штатів, засновану на думці, що союз між Японією і США підпорядковує першу геополітичним і мілітаристським інтересам другої. Хаба зробила есенціалістський, етнонаціональний поділ між сторонами: підтримувана Сполученими Штатами «Західна Україна» і підтримувана Росією російськомовна «Східна Україна». Отож вона проігнорувала результати політологічних досліджень, що демонструють тенденцію до зменшення кореляції між самоідентифікацією людини як російськомовної та етнічною/культурною російською самоідентифікацією серед українців.

Комуністична партія Японії: дипломатія миру проти російського гегемонізму

У травні минулого року я зупинився біля залізничної станції в центральному районі південно-західного японського міста Фукуока, щоб послухати передвиборчу промову представника Комуністичної партії Японії (КПЯ), виголошену перед невеликою групою глядачів. Місцевий представник КПЯ в національному парламенті Ніхі Сохей виклав позицію японської компартії щодо війни в Україні, яка різко розходиться з позицією «Занепокоєних істориків». Він категорично засудив вторгнення, звинуватив президента Путіна у «зневазі до міжнародного права» і вимагав виведення російських військ. 

Ніхі заявив, що зважаючи на досвід Японії в Другій світовій війні, КПЯ несе «особливу відповідальність» за протидію війні та захист 9-ї статті Конституції Японії від перегляду. Проте інтерпретація цієї особливої історичної відповідальності з боку КПЯ відрізняється від позиції «Занепокоєних істориків». Ця відмінність випливає з розвитку КПЯ як незалежної, демократичної комуністичної партії та її принципової опозиції до американського, китайського і російського «великодержавного шовінізму».

 

Представник Палати радників КПЯ Ніхі Сохей виступає біля станції Мейнохама у Фукуоці з вимогою вивести російські війська з України, травень 2022 рік

  

На відміну від більшості соціалістичних організацій в інших ліберальних демократіях, Комуністична партія Японії залишається електорально життєздатною політичною партією. У липні 11 її представників пройшли до верхньої Палати радників японського парламенту, отримавши 6,8% голосів виборців країни. Однією з причин збереження електоральної життєздатності цієї столітньої партії є повне прийняття нею конституційних демократичних норм у 1960-х роках. Багаторічний розкол між Японією та Радянським Союзом і Китаєм, що розпочався в 1960-х роках, відкрив ідеологічний простір для остаточної, однозначної відмови від марксистсько-ленінського авторитаризму. Теоретики КПЯ переосмислили Марксів аналіз пізнього капіталізму й стверджують, що перехід до соціалізму може відбутися мирним і демократичним шляхом у представницьких демократичних державах. 

У зовнішній політиці КПЯ підтримує авторитет ООН та виступає за національне самовизначення проти великодержавного шовінізму та гегемонізму. 24 лютого у заяві, яка нагадувала їхній лист, що засуджував агресію США проти Іраку у 2003 році, керівництво КПЯ засудило вторгнення Росії в Україну як «акт агресії... який порушує Статут ООН та міжнародне право». За таку «антиросійську агітацію» голова КПЯ Шій Кадзуо невдовзі був включений Російською Федерацією до списку 63 японських громадян, оголошених персонами нон-грата в Росії. 

 

Голова КПЯ Шиї Кадзуо

 

29 квітня КПЯ опублікувала заяву під назвою «Агресія РФ проти України та позиція Комуністичної партії Японії», що є делікатним вправлянням у рефлективній рівновазі між конституційним антимілітаризмом, принципами національного самовизначення та міжнародного права, а також її власними судженнями про російсько-українську війну. Вона «засудила адміністрацію Путіна за потрійне порушення міжнародного права»: за вчинення акту агресії, за вчинення воєнних злочинів проти українського цивільного населення, а також за погрози застосувати ядерну зброю. КПЯ виступає за дипломатію миру на основі свого бачення світу, «вільного від військових союзів» та мілітаризації, закликаючи уряди та громадянське суспільство запровадити санкції проти Росії та закидати її «нотами протесту», особливо через Генеральну Асамблею Організації Об'єднаних Націй. 

Зберігаючи вірність опозиції до військових альянсів, КПЯ критикує «розширення НАТО на схід», проте заперечує, що розширення НАТО дало легітимний привід для російської агресії. Більше того, вона відкидає «обидвосторонній» погляд на війну, який ігнорує відмінності «між агресором і жертвою».

Відповідно до своєї інтерпретації 9-ї статті Конституції Японії, КПЯ стверджує, що Японія може надавати Україні лише невійськову, гуманітарну підтримку, і у квітні зібрала близько 1,5 млн  доларів допомоги з цією метою. Шиі Кадзуо посилається на 51-шу статтю Статуту ООН, стверджуючи, що військовий опір України російській агресії є «легітимним і законним», і що сама Японія відповідно до власної конституції могла б аналогічним чином протистояти воєнній агресії. Разом з тим, програма КПЯ передбачає остаточний розпуск Сил самооборони Японії (ССО)[2] «на основі національного консенсусу». 

 

Представник Палати радників КПЯ Іноуе Сатоші виступає з офіційним протестом КПЯ проти російського вторгнення в Україну послу Росії в Японії, березень 2022 рік. (Газета «Червоний прапор»)

 

Зрештою, джерелом натхнення для позиції КПЯ щодо російсько-української війни стало засудження Марксом і Енгельсом гегемонізму царської Росії за перешкоджання самовизначенню східноєвропейських народів. 

На думку критиків КПЯ, таке маневрування між, здавалося б, взаємовиключними принципами, є — з огляду на її антимілітаристську стратегію — проявом позиції «і нашим, і вашим». КПЯ окреслює два шляхи до завершення війни. На одному українці ведуть боротьбу проти російської агресії, приймаючи військову допомогу від держав-партнерів — за винятком Японії. Паралельно КПЯ закликає країни, що не воюють, використовувати дипломатичний тиск, протести та санкцій задля припинення війни. Кінцевими цілями останньої стратегії є 1) реформування Організації Об'єднаних Націй та зміцнення авторитету Генеральної Асамблеї, а також 2) відмова від будь-яких воєн, військових союзів і мілітаризації окремих держав, яка збільшує імовірність воєнних дій. 

60-та Міжнародна антивоєнна асамблея: Японські троцкісти викривають царизм Путіна

Майданчиком для чи не найгострішої критики російського вторгнення в Україну стала 60-та Міжнародна антивоєнна асамблея. Її ініціатори належать до двох споріднених організацій, що беруть свій початок в епоху радикальних лівих рухів у Японії 1950-1970-х років: Японської революційної комуністичної ліги Какумару-ха (Революційна марксистська фракція/Kakumaru-ha/) та Федерації студентських самоврядних асоціацій Дзенгакурен (Zengakuren). Їх, зі свого боку, породили ліві студентські та робітничі фракції, що відкололися від КПЯ наприкінці 1950-х років, коли партія відмовилася від радикального активізму й зблизилася з Радянським Союзом. Деякі фракції, надихнувшись ідеями Льва Троцького, перебрали в КПЯ контроль над частиною студентської асоціації Дзенгакурен. Незважаючи на те, що ліві радикальні активісти спромоглися долучитися до організації масових студентських та громадянських кампаній, таких як протести ANPO проти американсько-японського договору про безпеку в 1959-1960 рр., вони незабаром погрузли у міжфракційних сварках з приводу ідеології та стратегії. Упродовж 1970-1980-х років між Какумару-ха та її опонентами-троцькістами з Чукаку-ха (Chukaku-ha) точився кривавий міжфракційний конфлікт

У наш час відносно миролюбна Какумару-ха й афілійована з нею фракція Дзенгакурен суттєво втратили в чисельності, ресурсах і впливі. Тим не менш, заклик 60-ї Міжнародної антивоєнної асамблеї «Трудящі всього світу, єднаймося, щоб покласти край війні Путіна!» та організовані ними антивоєнні демонстрації зібрали заяви солідарності з боку лівих організацій за кордоном, зокрема й редакції «Спільного». Тому їх заклик заслуговує на увагу.

Звернення є полум'яним закликом покласти край «жорстокій загарбницькій війні» Росії, в якому з гнівом засуджуються радянські та нинішні геноцидальні злочини РФ проти українців. Керуючись передчуттям глобального зіткнення «неосталіністського» Китаю та його союзника Росії з імперіалістичними Сполученими Штатами та їхніми союзниками, автори звернення закликають трудящих «здійняти бурю антивоєнної боротьби в усьому світі». Автори маніфесту також посилаються на воєнний досвід Японії як «країни, що зазнала атомного бомбардування» задля утвердження своєї «революційної лівої» ролі в мобілізації опозиції проти будь-якої ескалації до ядерної війни. 

 

Активіст, пов’язаний із Дзенгакурен, в університеті Васеда, Токіо, тримає плакат із гаслами, зокрема «Зупиніть перегляд конституції та військову експансію!», «Розгромити війну Путіна!», грудень 2022 рік. (Ромео Маркантуоні)

 

Утім, їхній заклик аж ніяк не є пацифістським. Автори звернення зазначають, що Ленін «вважав «справедливою» таку війну, коли поневолена нація стає до боротьби у відповідь на загарбницьку війну «великої держави». Вони закликають «національні сили України, сили територіальної оборони, мешканців та добровольців, ядром яких є робітничий клас», дати відсіч вторгненню. Тим часом, КПЯ, анахронічно охарактеризована в тексті як «неосталіністська», звинувачується в безрезультатній «балаканині про «вирішення проблеми шляхом переговорів в Організації Об'єднаних Націй». У листуванні зі мною представники Какумару-ха також розкритикували Групу занепокоєних японських істориків. Вони заявили, що заклик Групи до українських та російських сил «припинити бойові дії на нинішніх позиціях» є «фактично нічим іншим, як вимогою визнати та зафіксувати російську окупацію українських територій». 

Проте Какумару-ха і Дзенгакурен доведеться здолати певні розбіжності у відстоюванні права українського народу на збройний опір російській агресії. Коли я запитав представників Какумару-ха про постачання американського і натівського важкого озброєння в Україну, вони процитували мені заяву української соціалістичної організації «Молодь за український опір»: «Отримання необхідної зброї, зокрема важкого озброєння від інших країн — це питання життя і смерті українського народу». Водночас автори звернення звинувачують КПЯ у тому, що вона стала на бік коаліційного уряду Ліберально-демократичної партії Японії (ЛДП), виступивши за «практичне використання Сил Самооборони», яке в тексті відкидається як «використання імперіалістичних збройних сил». Ця критика випливає зі сприйняття появи ССО як результату підпорядкованого статусу Японії в альянсі зі Сполученими Штатами. Але якщо припустити, що на Японію нападе іноземна держава, чи не будуть її ССО функціонувати як «національні сили», що легітимно чинитимуть опір такій агресії, так само, як це роблять Збройні сили України? І який рівень зовнішньої союзницької підтримки, фінансування і військового потенціалу буде потрібен ССО, щоб дати відсіч такій агресії? 

Криза морального авторитету японських лівих?

Війна в Україні викликала занепокоєння серед японської лівої інтелігенції — постала небезпека зменшення її впливу. Дехто з її представників побоюється, що японська громадськість, налякана кровопролиттям у російсько-українській війні, стане більш схильною до збільшення витрат на оборону і до конституційних змін, на яких давно наполягає консервативний уряд Японії, очолюваний ЛДП. Для японських лівих це означатиме повернення привиду ремілітаризованої, експансіоністської Японії. Лівоцентристські опозиційні партії Японії також розгублені, тоді як правляча коаліція ЛДП має, здавалося б, нездоланні політичні переваги, підкріплені десятиліттями майже беззмінного перебування при владі і де-факто підтасованою виборчою картою на користь більш консервативних сільських виборчих округів.

Водночас Комуністична партія Японії намагається боротися зі стабільним падінням рейтингів, а також з репутаційним тягарем «комуністичної» партії, чим користується ЛДП, безпідставно закидаючи опонентам відстоювання антидемократичної ідеології. Саме в таких умовах КПЯ намагається донести до японської громадськості свої прогресивні ідеї щодо демократії та прав людини, а також щодо таких кризових ситуацій, як війна в Україні. Ще більше внутрішніх перешкод у донесенні своєї позиції щодо війни доводиться долати політичним маргіналам з насильницьким минулим із Какумару-ха. Криваве міжфракційне насильство і тероризм лівих радикалів та «червоноармійських» фракцій наприкінці 20-го століття надовго дискредитували радикальну ліву політику в публічній сфері Японії. 

Крім того, занепокоєння лівих викликає поколіннєва прірва між старіючими інтелектуалами, раннє дитинство яких пов'язане з війною або повоєнними труднощами, і молоддю, яка не має таких спогадів. Коментуючи слабку підтримку мирної ініціативи «Занепокоєних японських істориків», Вада Харукі відзначив розрив у сприйнятті між антивоєнними настроями його покоління та молоддю, більш сприйнятливою до ідеї підтримки України в боротьбі з Росією. 

Тим не менш, реакція японської громадськості на війну в Україні свідчить про початок обережної, виваженої дискусії щодо геополітичної безпеки Японії та переоцінки догматичного пацифізму в нову епоху агресії з боку великих держав. Опитування показують повільне зростання підтримки перегляду 9-ї статті конституції Японії. Втім, розвідка, проведена вже після початку війни в Україні, не виявила значних змін порівняно з попередніми результатами: 50% респондентів підтримують конституційні зміни, а 48% виступають проти. Усвідомлюючи розкол у громадській думці та фракційні розбіжності всередині своєї коаліції, уряд на чолі з ЛДП не поспішає наполягати на конституційних змінах. Проте він намагається домогтися збільшення оборонного бюджету Японії у відповідь на погіршення регіональної і глобальної безпеки — політики, проти якої виступає більшість японських прогресивних сил. 

Визнання легітимності збройного опору України частиною лівих сил Японії, включно з КПЯ, Какумару-ха та Дзенгакурен, свідчить про доктринальну гнучкість у питанні справедливої війни. Ці організації виявляють щирий інтерес до долі України та висловлюють солідарність з українськими лівими рухами. Водночас Занепокоєні японські історики, як і чимало інших англомовних лівих організацій, такої солідарності не пропонують. Можливо, їхні критики не випадково кажуть, що ті загрузли у догматичному антиамериканському пацифізмі або в «антиімперіалізмі ідіотів».

Можна зробити попередній висновок, що розбудова низової міжнародної солідарності «між меншинами» з числа лівих організацій, має потенціал для руйнування ізольованих, самодискредитуючих догм і сектантства, а також для побудови нових коаліцій задля підвищення їхньої політичної і моральної легітимності. Це також відкриває шлях для оновлення аргументів глобальних лівих на користь справедливого військового опору імперіалізму й соціально справедливого миру, який настане після перемоги.

Примітки

  1. ^  9-та Стаття Конституції звучить так: “Щиро прагнучи міжнародного миру, заснованого на справедливості й порядку, японський народ на вічні часи відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від погроз або застосування сили як засобу вирішення міжнародних суперечок.  Для досягнення мети, зазначеної в попередньому абзаці, сухопутні, морські та військово-повітряні сили створюватися не будуть, так само як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається.  
  2. ^  Хоча видається, що Конституція Японії забороняє їй залучати будь-які військові сили, країна з 1954 року має Сили самооборони. Відповідно до закону, ССО дозволено використовувати лише в оборонних, а не в наступальних чи експедиційних цілях, але протягом останніх десятиліть війська ССО виїжджали за кордон для виконання обмежених миротворчих завдань. За деякими оцінками, Сили самооборони Японії посідають 5-те місце у світі за своїми вогневими можливостями.  

Автор: Шон ОʼДвайер

Переклад: Ольга Папаш

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись