Жовті жилети, дія шоста: «Марсельєза», водомети й гранати

  • 24 грудня 2018
  • 1557
Жовті жилети, дія шоста: «Марсельєза», водомети й гранати

Денис Горбач

Місце зустрічі

Для участі в «шостому акті» протестів 22 грудня я призначив зустріч товаришам на вокзалі Сен-Лазар опівдні. Під час «третього акту» (1 грудня, коли розмалювали Тріумфальну арку) саме звідти на Єлисейські Поля рушила колона залізничників-профспілчан разом із лівими активістами. З того часу Сен-Лазар став традиційним місцем збору для профспілок, лівих і антирасистських ініціатив.

Протести «жовтих жилетів» у Парижі відбуваються за графіком, у вихідні: усі вже звикли, що субота — день маршів та сутичок із поліцією. Але немає чітко визначеного місця, де постійно перебуває активна меншість і куди приходили б усі інші. Влаштувати таку постійну автономну зону на Єлисейських Полях досі не вдалось. Немає й розкладу подій, який би задавався гравітаційним центром із «сцени». Тому, ділячись враженнями про попередній день, люди спочатку дізнаються: хто, коли і яким маршрутом пересувався. Як організовані ліві, так і індивідуальні протестувальники, що прибувають на різні вокзали столиці, рухаються в напрямку Єлисейських Полів.

 

Фото Дениса Горбача

 

Цей буржуазний район залишається магнітом для руху, хоча потрапити туди після 1 грудня непросто. Поліція своїм головним завданням бачить перешкодити протестувальникам потрапити на вулицю, оспівану Джо Дассеном. Тому, на додачу до перевірки документів у потягах на під’їздах до Парижу, вибіркових обшуків і затримань, а також неформального наказу касирам «Леруа-Мерлен» робити додаткові копії всіх суботніх чеків на респіратори, поліція ретельно блокує всі підходи до Єлисейських Полів. На озброєнні місцевого спецназу — газові та шумові гранати GLI F4, заборонені до використання в усіх інших країнах ЄС через високу травматичність (недорахуватися руки чи ока — звична справа), «флешболи», якими стріляють впритул по натовпу, а також броньовані військові машини.

Останні — новинка сезону. Жандармські БТР регулярно використовують для «забезпечення порядку» в заморських департаментах (колишніх колоніях). В метрополії їх використали за призначенням вперше за 45 років лише цьогоріч — проти активістів і місцевих жителів на місці запланованого будівництва аеропорту. На вулицях Парижу броньовики з’явилися вперше, мабуть, з часів визволення від німців.

 

 

Йти окремо, бити разом?

Цього разу ми розминулися з лівими, тому долучаємось до колони звичайних «жилетів», здебільшого з провінції. Загалом стратегію організованих лівих критикують як ізоляціоністську: вони ходять разом із привабливими прапорами і вигукують одне одному правильні гасла, але основна маса протестувальників — «аполітичних» людей із невеликих містечок — ніяк із ними не перетинається. Водночас ультраправі, яких дуже мало та яких ніхто не любить, просочуються в натовп «народу» й там агітують. З огляду на досвід Майдану, складно сказати, яка стратегія є правильнішою. В Україні націоналісти приваблювали публіку саме чіткими організаційними структурами, символікою та відкрито проголошуваними ідеологічними тезами. Цим у Франції можуть похвалитися саме ліві. З іншого боку, очевидно, що треба активніше взаємодіяти з людьми, не чекаючи, поки вони самі стягнуться під твої знамена.

 

Фото Дениса Горбача

 

На рівні символічного представництва жовті жилети є універсальним «порожнім означником», але друге місце за популярністю посідає, мабуть, державний прапор. Триколорів доволі багато, де-не-де народ затягує «Марсельєзу». І якщо ці символи ще можна назвати революційними (особливо зважаючи на повсюдні відсилки до 1789, 1793 та 1871 років на плакатах), то відносна популярність серед протестувальників чорношкірого коміка Дьйодонне, відомого своєю дружбою з Жаном-Марі Ле Пеном і боротьбою проти сіоністського іга, відверто засмучує.

 

Дьйодонне Мбала Мбала

 

Чого вони хочуть?

Як і можна очікувати, більшість транспарантів, роль яких відіграють спини жилетів, говорить не про класи, а про «народ» і «олігархію». Це звична мова для України, але нові поняття у французькому політичному лексиконі, зокрема «олігархія». Протестувальники наголошують на конституційних рядках про суверенітет народу. Вони вимагають «прямої» чи «реальної» демократії в різних варіантах — від скликання конституційної асамблеї, члени якої будуть відбиратися жеребкуванням, до запровадження інституту «референдуму за народною ініціативою». Остання вимога надзвичайно поширилася починаючи з «п’ятого акту», ставши однією з панівних тем на спинах жилетів. Пропонується запозичувати швейцарський досвід, коли порівняно невелика кількість зібраних підписів зобов’язує до проведення референдуму з будь-якої проблеми на місцевому, регіональному чи національному рівні. На практиці в тій же Швейцарії цей інструмент відіграє скоріше реакційну роль. За його допомогою праві популісти можуть запускати власні ініціативи на зразок заборони мінаретів, тоді як прогресивні пропозиції «завалюються» під час голосування (збільшення відпустки в Швейцарії) або не проходять через надумані формальності (відновлення прогресивніших норм трудового законодавства в Італії). Погодитись на запровадження механізму референдуму не коштуватиме урядові ні копійки. Це набагато зручніша вимога, ніж дві інших: відставка Макрона та перерозподіл матеріальних ресурсів (збільшення зарплат і пенсій, повернення прогресивного податку на багатство тощо). Втім, обидві ці теми також яскраво присутні. «Macron démission» («Макрона у відставку») — найпопулярніша кричалка.

 

 

Поліція й «народ»

Обираючи на кожному перехресті ту єдину вулицю, яку спецназ залишає відкритою, ми в результаті описуємо коло і приходимо на місце старту. Невеликі групи незнайомих людей у жовтих жилетах здалека помічають одне одного й поступово зливаються в більший марш, який блукає вулицями чужого їм міста. Збившись докупи, вони намагаються обійти поліцейські блокади й просунутися ближче до Єлисейських Полів. Протестувальників менше, ніж у попередні суботи. На відміну від «четвертого акту» 8 грудня, на вулицях немає броньовиків, не всі магазини та кафе на «великих бульварах» забивають вікна фанерою; багато з них навіть працюють цього дня. Туристи в дорогому одязі стоять на узбіччі, знімаючи ходу на телефони, або пробираються крізь натовп із покупками в паперових торбах. Якщо вже приїхав у Париж на шопінг, то ніяка революція не стане тобі на заваді.

Полегшити життя туристам — імператив, яким, схоже, керується і поліція. Заблокувавши просування натовпу на південь,до Єлисейських Полів, вона пропустила натовп у східному напрямку, але схаменулась, коли жовті жилети посунули через міст на острів Сіте, до префектури та собору Нотр-Дам. На південному кінці мосту в натовп полетіли десятки газових гранат, деякі потім летіли в поліцію або падали в Сену. Хмара газу накрила місцевість так, що стало важко дихати на протилежному березі, люди стали поспішно відступати. Ще кілька масованих газових атак — і маніфестантів витиснули з історичного кварталу Маре далі на північ, у напрямку площі Республіки: традиційного місця проведення всіх «ритуальних» демонстрацій, де вони нікому не заважають. Вийшовши з газової хмари на паралельну вулицю, ми бачимо, як на ту ж площу їде кавалькада поліцейських машин на чолі з водометом.

 

 

Рівень озброєння французької поліції вражає, як і готовність його застосовувати. Лише в грудні п’ятьом людям відірвало руки гранатами, дев’ятьом «флешбол» роздробив обличчя, мешканець Тулузи лежить у комі, шестеро людей втратили око, а в Марселі гранатою вбили 80-літню жінку, яка відкрила вікно, щоб подивитися на протест (повніший підрахунок див. тут). Під час «шостого акту» на Єлисейських Полях один поліцейський дістав вогнепальну зброю. З іншого боку, під час обшуків перехожих і протестувальників «зброєю», що підлягає конфіскації та може слугувати приводом для арешту, вважають окуляри для плавання (захищають від газу), респіратори й навіть вуличні аптечки.

Самі поліцейські, звичайно, вважають себе постраждалими. Через протести багатьох із них змушують працювати понаднормово, вони мерзнуть на вулиці або в неопалюваних БТРах. Після «п'ятого акту» поліцейська профспілка влаштувала через це акцію протесту. Уряд відреагував набагато оперативніше та щедріше, ніж на вимоги «жовтих жилетів». Уже за день було ухвалено рішення про підвищення зарплат на 120–140 євро поліцейським, залученим в «охорону порядку» під час протестів. Очевидна відмінність від того, що уряд запропонував «жовтим жилетам» через понад місяць після початку протестів: прискорення й без того запланованого підвищення на 100 євро субсидії тим, хто погоджується працювати за зарплатню нижче мінімальної.

Американські інтернет-ліваки, які мають сумнозвісну звичку роздавати рецепти жителям інших країн і континентів, не знаючи місцевого контексту, відреагували на звістку про поліцейський протест з ентузіазмом: зараз поліція об’єднається з жовтими жилетами, утвориться революційна ситуація та «народ» переможе! Ніщо не може бути більш далеким від реальних стосунків між поліцією та маніфестантами в Парижі. Тут не помітно ні мантри «міліція з народом», ні культу «простих хлопців із сільських родин, які просто роблять свою роботу». Пісенька з нав’язливим мотивом, яку можна почути скрізь на протестах, перекладається так: «Макрон воює з нами, як і його поліція, але ми рішуче налаштовані блокувати країну». Одне з джерел підживлення протестних емоцій — регулярні новини про чергові випадки поліцейського насильства, як це було з відео, де спецназ поставив на коліна школярів Мант-ля-Жолі.

 

 

«А в цей самий час…»

Протести старшокласників — одна з паралельних мобілізацій. Вони виступають, зокрема, проти закону, що впроваджує конкурентний відбір при вступі до університетів. Причому він напряму закриває доступ до вищої освіти вихідцям із найменш привілейованих родин. Найближчий до них протестний рух, організований студентами університетів у відповідь на плани уряду підвищити вдесятеро розмір щорічної плати за навчання для студентів не із ЄС. Символ цього руху — червоний квадрат на одязі — запозичений з аналогічних протестів у Квебеці. Річ тут не лише в солідарності з однокашниками, які мають менш престижні паспорти. Всі розуміють, що це лише перший крок до поширення логіки «ринково виправданої» плати за навчання (3700 євро на рік!) на всіх студентів.

Один із найактивніших у нинішній мобілізації лівих політичних суб’єктів разом із залізничниками з CGT— Комітет за справедливість для Адама Траоре. Адама — 24-річний мешканець регіону Іль-де-Франс, який у 2016 році «загадково помер» у поліцейському відділенні. Комітет вимагає прозорого розслідування та покарання винуватців, ставлячи ширші вимоги проти безкарності поліції та інституціалізованого расизму.

За кілька днів до «шостого акту» в Парижі пройшла інша маніфестація. 18 грудня, в Міжнародний день мігрантів, містом пройшло понад 10 тисяч протестувальників, котрі вимагали закрити центри утримання та забезпечити право на вільне пересування. Це був найбільший протест «людей без паперів» та солідарних із мігрантами в Парижі щонайменше за останні десять років. Марші пройшли також у шести десятках інших міст, зокрема на кордонах з Італією та Каталонією.

 

 

Мобілізуються наймані працівники: на минулому тижні прибиральники столичних вокзалів у жовтих жилетах відзначали річницю перемоги свого страйку. Свіжу перемогу святкували працівниці готелю Hyatt Vendôme. Їхній страйк розпочався 25 вересня під час «тижня високої моди». Через 87 днів вони вибороли гарантію покращення умов праці та оплати, представництво в комітеті трудового колективу та прирівнення зарплатні в підприємствах-підрядниках до того, що отримують працівники самої компанії.

 

Коли революція?

Усі ці рухи створюють відповідний фон для протестів «жовтих жилетів». Чи будуть протести продовжуватися після Різдва — питання відкрите. Цієї суботи на Єлисейських Полях так і не змогли встановити намети, але активісти планують прийти святкувати там Різдво в ніч на 25 грудня, а потім і Новий рік. З одного боку, певні поступки, зроблені урядом, а також втома від двомісячного протесту роблять свою справу: мобілізація в столиці спадає, а в провінції поліція масово демонтує пікети на транспортних розв’язках. Взамін активістам, як правило, обіцяють виділити приміщення де-небудь у міськраді для обговорення насущних питань. На національному рівні обговорюється перспектива створення загальнонаціональної «партії жовтих жилетів», яка виражатиме інтереси людей, що несподівано вийшли на вулиці. Звичайно, все це каналізує протестну енергію в безпечному інституційному напрямі. З іншого боку, «демобілізувати» протест, зокрема в Парижі, може бути непросто. Щотижневі марші центром міста можуть продовжитись ще деякий час. А напередодні травневих виборів до Європарламенту протестний потенціал намагатимуться підтримати й використати на свою користь, мабуть, усі політичні сили, крім панівної партії.

 

Читайте також:

Жовті жилети: чого нас учить історія (Жерар Нуарьєль)

Жовті жилети, моральна економіка та влада (Самюель Аят)

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери