Мануель Ортега
10 березня 1914 року. Жінка тридцяти років іде по коридорах Національної галереї Лондона. Порівнявшись із «Венерою із дзеркалом» Веласкеса, вона дістає зі своєї сумки коротку сокиру м’ясника та з поспіхом наносить сім ударів по полотну, які зачіпають спину та плечі богині. Авторка цього художнього замаху пояснює свої дії як протест проти арешту Емелін Панкгерст, однієї з лідерок суфражистського руху на той момент. Її послідовниця канадського походження Мері Річардсон є учасницею Жіночого соціально-політичного союзу (ЖСПС) — організації, що веде боротьбу за надання жінкам виборчих прав у Великій Британії.
У тій самій організації, яку заснувала Панкгерст, брали участь радикальні суфражистки. За декілька місяців розпочнеться Перша світова війна й все змінить. Проте учасниці ЖСПС вирішили, що їхня війна має розпочатись вдома. І для цього в них були свої солдатки. Це були сильні жінки, здатні піднятися на машину короля Георга V, аби представити йому свої вимоги, або ж стати перед конем монарха й померти внаслідок отриманих ран, або ж атакувати громадські будівлі, мистецькі колекції чи церкви. Загалом, згідно з Панкгерст, ними було скоєно 140 терористичних актів низької інтенсивності в першій половині 1914 року.
Мері Річардсон народилась 1883 року. Її суфражистська діяльність стала причиною загалом дев’яти арештів у 1913–1914 роки за участь у проведенні й організації акцій прямої дії[1]. Вона також вважалася героїнею суфражистського руху, ставши однією з двох перших активісток, яких годували силоміць у в’язниці через оголошене ними голодування. Інша суфражистка, Нора Елам, ірландка, була звинувачена в трьох терористичних актах у період між березнем та червнем 1914 року й пізніше була ув’язнена. За перебування у в’язниці вона була нагороджена медаллю ЖСПС за голодування.
Стан картини Веласкеса після нападу Річардсон
Засновниця британського фашизму
Влітку 1914 року боротьбу суфражистського руху затьмарили постріли гармат. Окрім того, конфлікт породив патріотичні настрої серед суфражисток, які схилилися до того, що деякі дослідниці/ки називають «націоналістичним фемінізмом». Крістабель Панкгерст (донька Емелін) так це оцінила роки по тому: «Як суфражистки, ми не могли бути пацифістками». І так вони розпочали свою службу перед батьківщиною.
Цей випадок нагадує історію іспанки Мерсéдес Фóрміки, яка поєднувала свої фалангістські погляди із захистом прав жінок, що стало причиною її неодноразового конфлікту із «націонал-католицизмом» франкістського режиму, такого далекого від «веселої та щасливої Іспанії», якою її малював Хосе Антоніо Прімо де Рівера[2]. Адвокатка — одна із перших членкинь мадридської колегії — та письменниця, що переховувалась від критики під псевдонімами, стала об’єктом суперечок: в той час як муніципалітет Кадісу, що знаходиться в руках подемістів, демонтував присвячений їй пам’ятник, муніципалітет Мануели Кармени в Мадриді планує перейменувати на її честь вулицю, що наразі вшановує полеглих солдатів Блакитної дивізії[3].
Війна також стала каталізатором процесу входження жінок у сфери, де завжди домінували чоловіки. Деякі навіть домоглися права служити на фронті. Таким був випадок Роти Лінторн-Орман, яка народилася 1885 року в родині військових і ще до початку конфлікту визначилась зі своєю майбутньою долею. Вона створила прецедент, обійшовши норму, встановлену Баденом-Паувелом, яка обмежувала участь жінок у бойскаутському русі. Для вступу в організацію Рота, змовившись із матір’ю, підробила своє ім’я — для цього було достатньо підписуватись літерою «Р», а не повним ім’ям. 1909 року вона була однією із перших лідерок скаутського війська Великої Британії, відкривши жінкам дорогу до вступу в скаутський рух.
Рота Лінторн-Орман. Фото зроблено під час Першої світової війни
Проте Лінторн-Орман не зупинилася на досягнутому, вона домоглася того, щоб її прийняли на посаду водія карети швидкої допомоги на сербському фронті під час Першої світової війни, й навіть керувала школою Червоного Хреста, що навчала водіїв. Скоро, покинувши свою посаду, відзначена нагородами, вона підхопила чуму. Її подорожі повоєнною Європою та зв’язки з білогвардійцями, котрі саме покинули свою країну перед тим, як більшовики захопили владу, зробили її лютою антикомуністкою. Пізніше, 1922 року, вона брала участь у «Марші на Рим» та мала змогу спостерігати сходження «чорних сорочок» Беніто Муссоліні.
Рік по тому героїня війни заснувала в Лондоні першу британську фашистську організацію «Британські фашисти». Таким чином, вона стала першою жінкою, що створила й очолила політичне угрупування (хоч і фашистське), у Великобританії в часи, коли чоловіки домінували в усіх соціальних сферах. Проте помітна любов Роти Лінторн-Орман до чоловічого одягу та вогнепальної зброї стала причиною того, що комуністи прозвали її організацію «лесбійським кублом». Це угрупування, незважаючи на свою назву, уніформу та атрибутику, було ідейно ближчим до більш радикального консерватизму, ніж до фашизму в його чистій формі. Фактично більшість учасників та учасниць «Британських фашистів» відкололися від організації, утворивши більш радикальні угрупування. Сама засновниця, здебільшого антикомуністка, спостерігала за тим, як «британські фашисти» покидали ряди її угрупування перед появою «Британського союзу фашистів» (БСФ), лідера якого Лінторн-Орман вважала «криптокомуністом», що вийшов із лейбористської партії. Її падіння закінчилося в березні 1945 року у Лас-Пальмас (Канарські острови), найімовірніше, причиною смерті стало передозування барбітуратами.
Історія Лінторн-Орман не була унікальною. Одна з найбільш відомих суфражисток, Флора Драммонд, також відома як Генерал через свою звичку вести марші за права жінок верхи на коні, одягненою у форму, схожу на військову, також пройшла шлях від ЖСПС до антикомунізму, хоча й мала лейбористське коріння. Разом з іншими суфражистками у 20-х роках вона заснувала Жіночу гільдію Імперії — лігу проти комуністичної експансії, яка 1926 року виступила проти великого страйку того року.
Поліцейська та фашистська рівність
Історія Мері Аллен, що народилася 1878 року, є яскравим прикладом слідування цій траєкторії. Cуфражистська діяльність змусила її покинути свій дім, батьків та друзів та присвятити свої тіло й душу справі. 1909 року вона була заарештована за побиття вікон Хоум-Офісу[4]. Але з початком Першої світової війни вона вступила в добровольче угрупування під назвою Жіноча добровольча поліція. Засновницями Жіночої добровольчої поліції були видатна аболіціоністка Маргарет Дамер Доусон та журналістка й суфражистка Ніна Бойль. Одна хотіла побороти проституцію, інша — розмістити жінок на посадах, які традиційно обіймали чоловіки.
Хоча Жіноча добровольча поліція не була офіційною структурою, в часи Першої світової війни влада підтримувала її розвиток. Більше того, учасниць ЖДП використовували як додаткових наглядачок за робітницями збройних заводів. Аллен вступила в їхні ряди та брала участь в діяльності ЖДП і тоді, коли угрупування було перейменовано в Жіночу поліцейську службу. Вона швидко стала правою рукою Дамер Доусон. За службу під час війни Аллен нагородили орденом. У 1920 році через смерть керівниці угрупування вона зайняла посаду «командирки». З того моменту обидві жінки уже визначились зі стилем, і він супроводжуватиме Аллен протягом років: коротке волосся й постійне використання уніформи, схожої на поліцейську. Згодом ціною цього стане арешт, який відбудеться після протестів служби столичної поліції, яка на той час почала вводити власні жіночі підрозділи.
Жіноча добровольча поліція Марі Аллен
Якщо влада й закривала очі на діяльність організації Аллен, яку тоді близькі друзі називали Робер, а підлеглі — «сер», то лише тому, що вона допомагала збирати досьє на лівих активістів/ок, а також її використовували для придушення страйків. З того часу Аллен поєднувала боротьбу за «поліцейську рівність» із численними поїздками за запрошенням в країни, в яких вважали, що феміністка була справжньою агенткою поліції. Її запрошували, аби послухати міркування щодо створення жіночих підрозділів у цих структурах. 1934 року вона відвідала Німеччину, де познайомилася з Адольфом Гітлером та Германом Герінгом, а під час громадянської війни її запросили до франкістської Іспанії. У Лондоні Аллен співпрацювала з організаціями, що підтримували націоналістичні ідеї. До 1939 року підозри про те, що вона була німецькою шпигункою існували паралельно з плітками про її гомосексуальність. За декілька місяців до початку Другої світової війни Аллен зайнялася пацифістськими мітингами, які організовував Британський союз фашистів.
Попри певні труднощі, що виникли під час війни, Аллен залишилась вірною своїм ідеалам і після 1945 року. Вона й далі підтримувала зв’язок із Освальдом Мослі (засновником БСФ), проте її зацікавила нова справа — боротьба проти вівісекції. Ця діяльність велася в рядах організації, якою керувала її давня товаришка Нора Елам, суфражистка та активна учасниця найважливішої на той час фашистської організації Великобританії — БСФ.
«Феміністична» організація
Нора Елам, яку відзначив нагородами ЖСПС за її боротьбу за права жінок, протягом років вела й іншу боротьбу: вона виступала на захист тварин проти вівісекції. У 30-х роках після періоду суфражистської діяльності та насиченого любовного життя вона зійшлася з Едвардом Дескоу Дадлі Валанді Еламом, взявши собі його прізвище. Вони вдвох вступили в нову організацію — БСФ — засновану молодим депутатом, колишнім лейбористом, який пройшов Першу світову війну, сером Освальдом Мослі. Елами повністю занурились у роботу союзу: в той час як Нора обійняла керівні посади в жіночому формуванні, її чоловік, не вагаючись, став добровільним наглядачем у штабі. Обоє підтримували близький зв’язок із Вілфредом Рісдоном, керівником відомства пропаганди БСФ та борцем проти вівісекції. Елами досить швидко стали довіреними особами Мослі.
"Суфражистка Нора Елам, нагороджена за причетність до суфражистської «прямої дії», стала однією з довірених осіб лідера фашистів Освальда Мослі."
Попри зовнішні ознаки, БСФ, імовірно, був одним із найбільш «феміністичних» об’єднань на політичній арені Британії того часу. Члени союзу вважали своїми героїнями королеву Єлизавету та Естер Стенхоуп, знамениту мандрівницю та дослідницю, відому також як «Біла Королева Пальміри». Та справа не лише в цьому. Хоча в БСФ існував поділ на жіночі та чоловічі підрозділи, проголошувалось, що сила та відважність є однаково важливими цінностями як для чоловіків, так і для жінок. Вони також стверджували про необхідність рівних зарплат для обох статей. У деяких питаннях БСФ був значно більш відкритим, ніж консерватори чи лейбористи. Союз вважав, що одиноких матерів, котрі працюють, та їхніх дітей треба забезпечувати найкращими серед можливих умовами життя.
Учасниці Британського союзу фашистів вітають свого лідера Освальда Мослі
Ситуація не залишалась незмінною. У 1936 році БСФ сягнув своєї вищої межі, висунувши на вибори 10 кандидаток (серед них і Елам), що складало десять відсотків від загальної кількості кандидатів у британський парламент. «Ми маємо найбільший відсоток кандидаток серед інших партій у цій країні. Ми обіцяємо досягнути рівноправ’я між статями», — заявив Мослі, який пишався тим, що «без жінок вони не пройшли б і чверті шляху».
На цьому шляху він також перетнувся з Мері Річардсон, жінкою, котра вчинила замах на «Венеру» Веласкеса та котра вступила в рух наприкінці 1933 року й протягом багатьох років обіймала високі посади у жіночому формуванні, яке пізніше покинула через розбіжності в поглядах.
Іншим впливом суфражисток та їхньої прямої дії було те, що членкині союзу (в уніформі, що складалась із чорної сорочки та сірої спідниці) повинні були навчатися самообороні, вивчаючи джіу-джитсу. Це бойове мистецтво було популяризоване суфражистками на початку 20 століття як засіб самооборони в ті часи, коли їхні маніфестації зазвичай закінчувались ударами не лише з боку поліції, а і з боку звичайних перехожих, що переключалися з проклять на ляпаси. Британські фашистки були змушені самостійно захищатися під час сутичок зі своїми противниками-комуністами, тоді як учасникам чоловічої гілки БСФ було заборонено застосовувати силу проти жінок.
Картка початку початку XX століття, що зображує навички суфражисток із джіу-джитсу
З оголошенням війни у вересні 1939 року Елам довірили зберігати частину партійних коштів, що дає нам певне уявлення про те, якого рівня довіри сягнули їхні з Мослі стосунки. Коли Елам взяли на підставі оборонної постанови 18Б[5], за якою затримали керівництво БСФ, у неї був із собою лист з іменами інших довірених осіб, у якому лідер фашистів зазначив про свою повну довіру до неї. Вона була єдиною суфражисткою, яку затримали на підставі подібного звинувачення. 25 років тому вона вже дізналась, що таке в´язниця.
Переклала Дарія Жданова за публікацією: Ortega, M., 2016. "Feministas de camisa negra: de la lucha por el sufragio al fascismo". In: El Confidencial. Available 11.06.2017 at: [link]
Читайте також:
Большевики и феминистки: сотрудничество и конфликты (Сома Марик)
Фінляндія 1906: революційні корені жіночого виборчого права (Ерік Бланк)
Примітки
1. Пряма дія — дія, до якої вдаються певні особи чи групи для досягнення політичної, економічної чи соціальної мети засобами, що відрізняються від прийнятих у суспільстві і не передбачають посередників. Вони можуть бути як насильницькими, так і ненасильницькими. Наприклад, захоплення контролю над певним громадським місцем (Майдан), руйнування парканів на будівельних майданчиках, розбиття вітрин. Див.: [link]. — прим. перекл.↩
2. Хосе Антоніо Прімо де Рівера — засновник і лідер Іспанської Фаланги, іспанської фашистської партії. — прим. перекл.↩
3. Блакитна дивізія — дивізія іспанських добровольців, яка воювала на боці нацистської Німеччини під час Другої світової війни. — прим. перекл.↩
4. Home Office — департамент уряду Великої Британії, аналог міністерства внутрішніх справ в інших країнах. — прим. перекл.↩
5. Defence Regulation 18B — одне із оборонних положень, які використовувались британським урядом під час Другої світової війни. Дозволило інтернувати людей, підозрюваних у симпатіях до нацистської Німеччини. Див.: [link] — прим. перекл.↩