Журнал «СПІЛЬНЕ», № 5: Політекономія расизму

  • 11 вересня 2012
  • 140
Журнал «СПІЛЬНЕ», № 5: Політекономія расизму

Головна редакторка випуску – Ніна Потарська

Відповідальна редакторка випуску – Анастасія Рябчук

Хоча сьогодні ідеологію расизму засуджують, але це не заважає його розвитку й широкому розповсюдженню. Чим є расизм сьогодні, чим він живиться, на які настрої спирається і якими політичними силами підтримується? Редакторська група «Спільного» запрошує читачів і читачок до дискусії навколо запропонованих матеріалів. Маємо надію, що цей номер розкриє багатоплановість феномену расизму сьогодні.

Напередодні виборів різні політичні сили традиційно загострюють проблеми ідентичностей, територіальної та культурної приналежності. У статті Віталія Дудіна, присвяченій аналізу правої риторики, згадуються вимоги, озвучені одним із лідерів ВО «Свобода»: «Національно однорідна, соціально справедлива держава без олігархів і злидарів, яка забезпечуватиме кожному українцеві життєвий рівень європейського середнього класу, націоналізує незаконно приватизовані виробничі потужності». На перший погляд, абсолютно соціальні вимоги. Радикальні праві партії, що закріплюються у політичному житті багатьох європейських країн (Бельгія, Нідерланди, Італія, Франція, Польща, Угорщина та ін.) безжально експлуатують соціальну риторику, ідею солідарності. Навіть профспілки, які згадуються у матеріалах Марека Чанека та Кім Вос, нерідко пропагують антимігрантські настрої у боротьбі за збереження робочих місць для місцевих робітників. Або звинувачують мігрантів у тому, що вони не поділяють «європейських цінностей» (скажімо, підозрюючи мусульман у гомофобії та сексизмі, про що розповідає в інтерв’ю Ерік Фасен).

Цілком виправдані бажання економічної стабільності, безпеки, збереження культури легко перетворити на націоналістичні заклики задля збереження власної «ідентичності». Саме на цій конкретній території ієрархічні відносини мають вибудовуватися за ознакою «титульної нації». Усі інші наявні ієрархії, особливо класові, в такій перспективі є несуттєвими. Але насправді далеко не расові чи етнічні вороги, а відчуження робітників за неолібералізму і невпинне зростання економічних нерівностей найбільше турбують рядових прихильників правих (як і їхніх уявних ворогів). Скажімо, за останніми дослідженнями Центру Разумкова навесні цього року, питання статусу російської мови, релігії чи вступу до НАТО турбують українців найменше, а на перших позиціях стоять проблеми безробіття, низьких зарплат і пенсій, зростання цін на товари і послуги першої необхідності. Саме тому нам видалося важливим зосередитися на політекономії расизму, простежити зв’язок між расизмом і капіталізмом, розглянути питання глобалізації і міграції, державної і профспілкової політики щодо трудових мігрантів.

Дон Калб і Дан Якопович вказують на провідну роль економічних чинників зростання популярності праворадикальних партій на початку третього тисячоліття: неоліберальні економічні перетворення посилюють відчуження робітників, які через звернення до правопопулістських гасел виражають своє невдоволення. Натомість у статті Аліни Полякової та інтерв’ю із Діланом Райлі пряма залежність між погіршенням економічної ситуації та популярністю правих поставлена під сумнів: їхні дослідження показують, що успіх правих слід шукати в їхній здатності мобілізувати різноманітні мережі громадянського суспільства.

Расизм слугує виправданням колоніалізму, він є ідеологією імперських держав, зазначає Атіла Мелег (сьогодні ми бачимо новий вимір культурних та інтелектуальних обмежень, коли закривається інформаційний доступ для країн третього світу). Попит на расизм створюється, як переконливо доводить Іммануїл Валлерстайн, самим способом функціонування сучасної капіталістичної світ-системи, притаманними їй глобальними законами геополітичної боротьби за ринки збуту, джерела природних та людських ресурсів. У підсумку, об’єктивне підґрунтя расизму виявляємо в економічних законах конкурентного накопичення капіталу, основним джерелом якого виступає надексплуатація робочої сили внутрішньої та зовнішньої периферії. Змінюється склад спільнот, які стають об’єктами расистських утисків, змінюються способи виправдання расизму, змінюються форми расизму, але не його зміст. У межах капіталістичної логіки неможливо запобігти ані гуманітарним, ані екологічним катастрофам, ані військовим конфліктам. Адже продукування глобальних та локальних систем соціально-економічного та культурно-інтелектуального виключення виявляється найбільш економічно ефективним способом господарювання; той, хто відмовиться від них, неминуче програє в конкурентній боротьбі та зникне з геополітичної карти світ-системи. Система й надалі створюватиме спільноти, які стануть новими об’єктами соціального приниження та злиднів, позбавлення громадянських прав та культурної деградації. А внутрішня ідентичність цих пригноблених спільнот і надалі підтримуватиметься етнічними, расовими чистками та військовими операціями різного масштабу.

Свого часу, Енгельс казав, що людство має лише дві опції – соціалізм або варварство. Або соціалізм, або фашизм – нагадав майже через століття Троцький. Формулювання можуть бути різні, але по суті актуальність та навіть злободенність цього вибору в ХХІ столітті тільки посилилася.

 

ЗМІСТ ВИПУСКУ

Праворадикальна політика

Дон Калб. Нація в заголовках, клас у підтексті: робітничий популізм і повернення витісненого в неоліберальній Європі

Дан Якопович. Британська національна партія: причини зростання правих радикалів, їхній сучасний стан і перспективи

Інтерв’ю з Діланом Райлі. «Ми називаємо щось «громадянським суспільством», коли воно нам подобається, а як ні, то шукаємо якусь іншу назву»

Аліна Полякова. Праворадикальні партії в Центрально-Cхідній Європі: справа в економіці?

Віталій Дудін. Як і чому комуністи і соціал-націоналісти пародіюють лівий рух?

Расизм і капіталізм

Імануїл Валерстайн. «Світ 2050-го року буде таким, яким ми його створимо»

Інтерв’ю з Атілою Мелегом. «Расизм був одним із найважливіших інститутів у процесі розвитку капіталізму»

Роман Роздольський. Невільники і смертники у двох таборах: спогади про Освенцим і Біркенау

Міхаель Леві. Генрі Форд – натхненник Адольфа Гітлера

Міхаель Леві і Елені Варікас. Провісники і союзники нацизму в США

Анастасія Рябчук. Проблема «асоціалів» у нацистській Німеччині

Стас Мензелевський. Один із нас: фріки та соціальна нормативність

Кирило Ткаченко. Південна стратегія

Мігранти, біженці, меншини

За крок до американської мрії: трагедія 72 мігрантів (передмова Ярини Одинак)

Інтерв’ю з Кім Вос. «Довгий час панувала хибна думка, що робітників-мігрантів нізащо не вийде організувати назахист їхніх трудових прав»

Марек Чанек. Ексклюзія замість інтеграції: чеські профспілки і державна міграційна політика

Інтерв’ю з Марком Шпером. Ієрархія легального статусу, табори, ринок праці та новий імперіалізм

Рафі Речицький. Гуманітарний расизм? Міжнародна допомога та політика інтеграції біженців в Україні

Інтерв’ю з Еріком Фассеном. «Йдеться про ксенофобію згори, яка підживлює ксенофобію знизу»

Порочне коло на узбіччі суспільства: ситуація ромів в Україні (фото Артема Чапая, післямова Якоба Гаутера)

Рецензії

Олексій Вєдров. Вороги навколо (про другий випуск Політичної критики «Слава ворогам!»)

Леся Бідочко. Інструменталізація радикальної музики (про праворадикальні музичні гурти України)

Іван Гісем. Гавр і Маркс (про фільм «Гавр» Акі Каурісмякі)

Катерина Міщенко. Один день біля стіни (про роботу «Стіна миру» Нади Прлйа з Берлінської бієнале)

 

Наші видання

Блоги

Facebook

Vkontakte