Останні заяви Януковича (1 і 2) досить чітко дають зрозуміти політичну стратегію влади. Вся суть політичного торгу навколо угоди про Асоціацію — виторгувати достатньо грошей, щоб заткнути діру в бюджеті і вибити преференції для українських олігархів в експорті. І ми можемо точно знати, хто стане «євроасоціатором». Перейматися про Митний союз підстав поки немає — грошей у таких обсягах там ніхто не дає.
Ціну кредитів МВФ обізнаний/а читач/ка вже знає: заходи суворої неоліберальної економії, урізання бюджетних виплат, а у випадку України — ще й зростання цін на енергоносії для населення. І тоді дискусія про наявність/відсутність неолібералізму в Україні матиме досить просту відповідь, адже кожну ре(де)форму уряду можна буде виправдати «об’єктивними» вимогами європейської сторони. Така собі ціна «цивілізаційного вибору».
Мені насправді дивно, як можна жити в Україні і покладати щирі надії на позитивні зміни від Асоціації. Адже яким хорошим гіпотетично не був би в певних сферах європейський закон (хоча явно не трудове і «антипіратське» законодавство), його все рівно втілюватимуть українські депутати і бюрократи у формі відписок, які будуть всіляко направлені на підтримання чинної системи. Угода про Асоціацію дає для цього всі підстави: за декларативними формулюваннями важко знайти реальні механізми хоча б для полегшення візового режиму. Тому до омріяної Європи ми наблизимось без змін. Все залишиться як раніше — інтереси олігархів будуть захищені, інтереси простих громадян — ні.
Одвічне питання: а що ж у такій ситуації робити лівим, які залишились осторонь свята під назвою Євромайдан? Адже питання Євроінтеграції/асоціації належить до списку тих, на які будь-якій політичній організації чи суспільному руху, який претендує на масову підтримку, слід дати відповідь, чітку й однозначну. Сюди ж належить і питання мови та інші не-ліві теми. І погано, що цю відповідь доводиться шукати саме зараз. Найочевидніший висновок: наявність хоч якоїсь чіткої позиції завжди краще ніж відсутність будь-якої. В ідеалі — проведення широкої роз’яснювальної роботи з учасниками непартійного майдану. Навіть борці з «гомодиктатурою», попри очевидні навіть правим неузгодженості в позиції, сміливо кидаються на майдани. То чому ми маємо пасти задніх?
Якщо досі немає критичного аналізу угоди, то саме наша задача його донести і займатися роз’яснювальною роботою. Якщо Євромайдан нечіткий і аморфний — слід висувати чіткі вимоги і намагатись його згуртувати навколо соціально-економічних вимог. Врешті-решт, краще учасники майдану дізнаються, чому страйкує Франція і бунтує Греція, від трішки маргінальних активістів, аніж на власному досвіді.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
МАЙБУТНЄ ВЖЕ ДАВНО ТРИВАЄ: Коротка історія євроінтеграції екс-Югославії (Андрея Живковіч)
КАКОВА ИДЕОЛОГИЯ ЕВРОСОЮЗА? (Лев Фотиев)
ЄВРОРЕМОНТ РАДЯНСЬКОЇ ДУШІ (Анастасія Рябчук)
ВІД КРИЗИ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ КРИЗИ (Ьозлем Онаран)
ПОТОПАЮЧИ В БОРГАХ (Андрея Живковіч)