Майкл Робертс
Глобальне реагування на COVID-19
Мікробіологічні дослідження свідчать, що близько 0,5—1% заражених COVID-19 помруть. Це робить хворобу в 5—10 разів смертельнішою за сезонний грип. Швидкий підрахунок вказує, що з населенням у 7,2 мільярда та колективним імунітетом, якого досягло 65% населення, неприборканий вірус може вбити 35 мільйонів людей.
Про непідготовленість до такої ситуації свідчить те, що великі фармацевтичні компанії не інвестували в дослідження та виробництво ефективних вакцин, які могли б забезпечити людей імунітетом. Необхідні технології існують: зараз ми бачимо, з яким поспіхом виробляють вакцину.
Вакцинація волонтера. США, вересень 2020 року. Джерело: Marco Bello/Reuters
Але до пандемії 16 із 20 провідних американських фармацевтичних компаній не досліджували вакцини, які могли б допомогти у боротьбі з подібними захворюваннями, адже вони раніше локалізувалися у бідних країнах, а це неприбутково. Віддавали перевагу антидепресантам, опіоїдам, лікам проти діабету та різновидів раку — хворобам «Глобальної Півночі».
Варто також згадати стан систем охорони здоров’я в усьому світі. У передових капіталістичних країнах вони не отримують достатньо коштів із бюджету. За останні 40 років системи охорони здоров’я приватизували та спустошили в інтересах приватних прибутків та ринку. 2015 року дослідження захворюваності на туберкульоз у 99 країнах виявило, що скорочення витрат на медицину та приватизація цього сектора зільшують поширення цієї хвороби. Це трапилося на тлі десятиліть приватизації систем охорони здоров’я в країнах, що розвиваються, яку часто заохочували Світовий банк та Міжнародний валютний фонд.
"Більшість систем охорони здоров’я вже були перевантажені, стикаючись зі звичайними хворобами."
Отже, більшість систем охорони здоров’я вже були перевантажені, стикаючись зі звичайними хворобами. Використання можливостей медичних закладів на 99% вважалося «ефективним», тож місця для серйозних надзвичайних ситуацій не залишалося. У багатьох країнах не було запасів таких необхідних у часи вірусної пандемії речей, як масок, засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), апаратів штучної вентиляції легенів (ШВЛ) чи навіть ліків, які могли б послабити наслідки вірусу.
"У влади залишилося два варіанти: або дати людям померти (що не є позитивним кроком із погляду політики), або ввести жорсткі локдауни."
Коли світ вразила пандемія, багато європейських систем охорони здоров’я були перевантажені. У влади залишилося два варіанти: або дати людям померти (що не є позитивним кроком із погляду політики), або ввести жорсткі локдауни. Або, на жаль, і те, й інше. Крім того, системи охорони здоров’я були вимушені зосередитися на пацієнтах з COVID-19 на шкоду іншим важкохворим пацієнтам. Це, зі свого боку, призвело до вторинних смертей.
Медсестра в штаті Муссурі, США. Джерело: Jeff Roberson/AP
Останні дослідження показують, що, якщо збільшити на 10% число лікарняних ліжок на 1000 осіб, то кількість смертей від COVID-19 зменшиться на 1,7%. Найвищі показники смертності — у Сполучених Штатах, Італії та Іспанії (3 лікарняних ліжка на 1000 осіб). Водночас у менш приватизованих системах суттєво вище число лікарняних ліжок на кількість населення, наприклад, у Німеччині (8,2), Південній Кореї (10,9) та Японії (13,4). Інакше кажучи, державні системи охорони здоров’я, які належним чином фінансуються, успішніше рятують життя. Приватизація вбиває.
Виявилося, що лише локдаунами пандемію не зупинити. Країни, яким найкраще вдалося взяти вірус під контроль та врятувати життя людей, уводили їх рано. Окрім цього, ці держави також проводили ефективне масове тестування та відстежували інфікування, мали повністю забезпечені системи охорони здоров’я та співпрацювали з громадами. В Китаї, звідки прийшов вірус, смертність становить лише 5 тисяч осіб, або 3 особи на мільйон населення. Тайвань, Південна Корея, Нова Зеландія та країни Скандинавії (крім Швеції) також добре впоралися із ситуацією.
Проте на так званому Глобальному Півдні локдауни не стримали вірус, тому що більшість людей не можуть працювати з дому, а також тому, що мільйони громадян працюють неофіційно й змушені ходити на роботу, незважаючи ні на що. Так само скупчене проживання в нетрях не дає можливості для самоізоляції та соціального дистанціювання.
До того ж у таких країнах системи охорони здоров’я переважно приватизовані та неповноцінні, тому тестування проводяться нечасто, а важкохворі не можуть отримати лікування. Тож сотні мільйонів людей у Перу (країні, яка постраждала найбільше), Мексиці, Індії, Південній Африці все ще інфікуються. В цих країнах кількість захворювань продовжує швидко зростати, навіть якщо відносно молоде населення означає низьку смертність.
Робітники-мігранти йдуть пішки додому під час оголошення локдауну в Індії. Джерело: SOPA Images/SIPA USA/PA Images
Крім цього, залишися глибокі шрами й на світовій економіці, й на умовах життя людей. Глобальна капіталістична економіка страждає від найбільшого скорочення обсягів виробництва та прибутку за останні 100 років (з часів епідемії іспанського грипу). Понад 500 мільйонів людей у всьому світі стали «офіційно бідними», отримуючи менше ніж 5,5$ на день. Скрізь мільйони людей втратили й продовжуватимуть втрачати роботу, а невеликі підприємства назавжди закриваються. Державних виплат безробітним та позик компаніям вже зараз не достатньо для того, щоб зберегти робочі місця та доходи. І це не може тривати вічно. Тому скоро на нас чекатиме вибух банкрутств та нова світова фінансова криза.
"Державних виплат безробітним та позик компаніям вже зараз не достатньо для того, щоб зберегти робочі місця та доходи."
Всі чекають на вакцини, які дадуть нам імунітет. Проте досвід показує, що вони не завжди на 100% ефективні. (Наприклад, вакцина проти сезонного грипу ефективна лише на 60%.) Навіть більше, враховуючи нові патогени, на нас чекають інші пандемії. Системи охорони здоров’я залишаються без достатнього фінансування, тому не зможуть із ними впоратися. Немає міжнародної співпраці чи плану з контролю використання природного палива або промислового тваринництва. Останнє, власне, й спричинило поширення вірусу, бо контакт людей із дикими тваринами-носіями патогену призвів до появи таких нових хвороб, як гостра респіраторна вірусна інфекція (ГРВІ), близькосхідний коронавірусний респіраторний синдром (БКРС) та ебола. Цьому кінця-краю не видно.
По всьому світу близько 2,7 мільярда працівників відчули на собі вплив заходів із повного чи часткового локдауну. Це 81% світової робочої сили, яка налічує 3,3 мільярда людей. Світова економіка ніколи не стикалася з подібними явищами. Майже всі економічні прогнози стосовно глобального валового внутрішнього продукту (ВВП) у 2020 році є суттєво гіршими за показники Великої рецесії 2008—2009 років.
За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), під час локдаунів обсяг виробництва в економіках більшості країн зменшився на чверть, що вплинуло на сектори, відповідальні за третину ВВП у провідних економіках. За кожен місяць локдауну втрачається 2 процентних пункти річного зростання ВВП. Кеннет Рогофф, котрий у співавторстві з Кармен Рейнхарт написав книгу про історію економічних криз, вважає, що короткостроковий колапс світового обсягу виробництва, найімовірніше, зрівняється чи навіть перевершить кризи, що трапилися за останні 150 років (Rogoff, 2020a; Reinhart and Rogoff, 2010).
Голова МВФ Крісталіна Георгієва очікує, що «цього року в більше ніж 170 країнах зростання доходу на душу населення буде негативним» (Georgieva, 2020). Економіст інвестиційного банку JPMorgan передбачає, що пандемія коштуватиме світу щонайменше 5,5 трильйона доларів втраченого обсягу виробництва. Це більше ніж річний обсяг виробництва Японії. І його буде втрачено назавжди. Це майже 8% від ВВП до кінця 2021 року.
У книзі «Довга депресія» (The Long Depression) 2016 року я з’ясував, що втрата ВВП із початку Великої рецесії 2008 року до середини 2009 року склала понад 6% у провідних економіках. Світовий реальний ВВП знизився на 3,5% за той самий період. Це трапилося тому, що ВВП країн, що розвиваються, не скоротився, переважно через розширення виробництва в Китаї.
Згідно з даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), світовий реальний ВВП цього року зменшиться на 4,3%, водночас обсяг глобального виробництва до кінця року буде меншим на 6 трильйонів доларів (за поточним курсом долара США) в порівнянні з тим, що очікували економісти до пандемії COVID-19.
Навіть раніше міжнародна торгівля скорочувалася на 2% щороку через послаблення економіки та торгову війну між Китаєм і США. Наразі очікується, що цей показник зменшиться на 13% — швидше, ніж під час Великої рецесії. Обвал торгівлі найбільше вражає економіку країн, що розвиваються, тобто «Глобального Півдня». Багато з них експортують такі основні товари, як пальне, промислові метали та сільськогосподарські товари, ціни на які впали з часів кінця Великої рецесії (World Trade Organisation, 2020).
Катастрофа на ринках, що розвиваються
Багато країн Глобального Півдня з розвиненішою економікою (Мексика, Аргентина, Південна Африка) перебували в стані рецесії до пандемії. Oxford Economics передбачає, що обсяг виробництва на ринках, що розвиваються, впаде на 1,5% 2020 року. Це перший спад з 1951 року, коли почали вести надійну документацію. Ця цифра характерна й для економік таких величезних країн, як Китай та Індія. Саме завдяки їхньому зростанню в часи Великої рецесії вдалося уникнути загального економічного спаду в країнах, що розвиваються. Цього разу все інакше.
Якщо говорити про економіку невеликих країн, що розвиваються, то ситуація вже зараз швидко погіршується. Світовий банк вважає, що через пандемію країни Африки на південь від Сахари опиняться в стані рецесії 2020 року вперше за останні 25 років. У звіті Africa’s Pulse Світовий банк зазначив, що економіка регіону скоротиться на 2,1—5,1%, у порівнянні з торішнім зростанням на 2,4%.
Вважається також, що цього року коронавірус коштуватиме цим країнам 37—79 мільярдів доларів втраченого обсягу виробництва через торгові втрати, порушення ланцюга доданої вартості та інші фактори (World Bank, 2020). Понад 90 країн, що розвиваються (майже половина країн світу), звернулися по допомогу до МВФ. Щонайменше 60 країн шукали можливості скористатися програмами Світового банку. Разом ці установи мають близько 1,2 трильйона доларів для боротьби з економічним спадом, проте з цієї суми лише 50 мільярдів доступні для країн, що розвиваються, і тільки 10 мільярдів — для країн із низькими доходами. Ці цифри здаються мізерними в порівнянні з втратами прибутків, ВВП та відтоку капіталу.
За даними Інституту міжнародних фінансів (ІМФ), із січня майже 100 мільярдів доларів було виведено з країн, що розвиваються, в порівнянні з відтоком капіталу в розмірі 26 мільярдів доларів під час світової фінансової кризи більше десятиліття тому. За словами Рогоффа, «нас обов’язково наздожене лавина криз державних боргів. Система не може витримати таку кількість дефолтів та реструктуризацій одночасно» (Rogoff, 2020b). Навіть більше, чергова позика від МВФ — це останнє, що потрібно країнам в тяжкому становищі, про що свідчить приклад Пакистану. На тлі пандемії МВФ все ще вимагає від уряду цієї країни заходів жорсткої економії в обмін на попередні позики (Ali Jan, 2020; Roberts, 2018).
З часів Великої рецесії також виріс приватний борг. І найшвидше це відбувалося у країнах, що розвиваються. За словами економістів Світового банку, «з 2010 року борг найбільше виріс у країнах з економікою, що розвиваються. Їхній борг зріс на 54 процентних пункти ВВП до рекордно високих 170% ВВП у 2018 році. Це зростання стало широкомасштабним, адже воно вплинуло на 80% країн з економікою, що розвиваються» (Kose and others, 2020). Більша частина цього боргу виражена в доларах США. Оскільки під час кризи панівна валюта як надійна зростає в ціні, то для цих країн тягар погашення буде все важчим.
Можливості збільшити державні витрати, щоб пом’якшити удар, обмежені. Країни, що розвиваються, зараз опинилися в набагато вразливішому становищі, ніж під час глобальної фінансової кризи 2008—2009 років. 2007 року сумарний профіцит державного бюджету 40 країн, що розвиваються, та країн із середніми доходами склав 0,3% ВВП. Торік ті самі країни мали дефіцит бюджету в розмірі 4,9% від ВВП. Державний дефіцит азійських країн, що розвиваються, виріс з 0,7% від ВВП у 2007 році до 5,8% у 2019 році. В Латинській Америці він виріс з 1,2% від ВВП до 4,9%, а в Європі профіцит у розмірі 1,9% від ВВП став дефіцитом у 1%.
"Доходи, які отримують працівники у всьому світі, впали більше ніж на 10% за перші 9 місяців 2020 року через пандемію коронавірусу."
Світовий рівень безробіття також стрімко зростає. Міжнародна організація праці (МОП) вважає, що доходи, які отримують працівники у всьому світі, впали більше ніж на 10% за перші 9 місяців 2020 року через пандемію коронавірусу. Це понад 3,5 трильйона доларів, або 5,5% від світового ВВП.
Орієнтовна оцінка втрат робочого часу за другий квартал 2020 року (у порівнянні з четвертим кварталом 2019 року) складає 17,3%, або 495 мільйонів робочих місць в еквіваленті повної зайнятості. Очікується, що в третьому кварталі 2020 року втрати робочого часу складуть 12,1% (345 мільйонів повноцінних робочих місць). Понад 400 мільйонів підприємств, які складаються з компаній та самозайнятих людей, належать до таких «вразливих» секторів, як виробництво, роздрібна торгівля, ресторани та готелі (ILO, 2020).
Джерело: World Bank Collection by Sambrian Mbaabu licensed under CC BY 2.0
Передбачається також, що в широких масштабах зростатиме часткове безробіття. Як показує досвід попередніх криз, потрясіння у сфері попиту на робочу силу, найімовірніше, призведе до суттєвого зниження зарплат та зменшення робочого часу. Тиск на доходи внаслідок спаду економічної активності розорить робітників, що знаходяться близько до межі бідності або за її межею. Згідно з прогнозами МОП щодо «середніх та великих» економічних збитків, бідних робітників стане більше на 20—30 мільйонів у порівнянні з орієнтовними цифрами на 2020 рік, підрахованими до COVID-19.
У таких країнах дуже мало (або взагалі немає) соціальної допомоги. Удар, який навіть нетривала глобальна криза завдала трудящим у розвинених капіталістичних країнах, буде тяжким, особливо після років жорсткої економії та обмеження заробітної плати. Для мільярдів людей у країнах, що розвиваються, це буде катастрофа.
Світовий банк вважає, що цього року пандемія доведе 88—115 мільйонів людей до крайньої бідності, яку ця організація визначає як проживання на менше ніж 1,90$ на день (неймовірно низька межа). Більше ніж 80% тих, хто опиниться в крайній бідності, живуть у країнах із середніми доходами. Найгірша ситуація в Азії, а також у країнах Африки на Південь від Сахари. Це поверне рівень бідності до його показника 2017 року. У звіті зазначено, що майже 7% населення світу житимуть на менше ніж 1,90$ на день до 2030 року в порівнянні з цільовим показником менше ніж 3%, зазначеним у Цілях сталого розвитку ООН.
Переломний момент
Однією з причин, чому не варто очікувати швидкого відновлення, є те, що COVID-19 став переломним моментом для світової капіталістичної економіки, яка й до цього вже перебувала в складному становищі. Уявімо для аналогії гірку з піску, яку насипають все вище. Піщинки починають зісковзувати — і коли додається одна зайва, вся гірка розсипається.
Прибутковість капіталу в провідних економіках продовжує знижуватися. Ба більше, маса глобальних прибутків також почала скорочуватися ще до COVID-19. Тож навіть якщо вірус не спричинить кризи, то умов для істотного відновлення немає.
Варто згадати й про борг. За останнє десятиліття, яке відзначилося рекордно низькими (або навіть негативними) процентними ставками, компанії пішли шляхом надмірного кредитування. Всюди корпоративний борг зріс під час тривалого й слабкого «розширення» з 2009 року. Величезний борг, особливо в корпоративному секторі, — шлях до серйозної кризи, якщо прибутковість капіталу різко падає. За даними ІМФ, співвідношення глобального боргу до ВВП досягло рекордно високого показника. У третьому кварталі 2019 року воно становило 322%, або 253 трильйони доларів.
Зростання нефінансового корпоративного боргу дозволило великим глобальним технологічним компаніям викупити свої акції та виплатити акціонерам величезні дивіденди, одночасно накопичуючи гроші за кордоном, щоб уникнути податків. Це також дало можливість малим та середнім компаніям у США, Європі та Японії, які роками не приносили суттєвих прибутків, вижити в «стані зомбі». Вони отримували достатньо прибутку, щоб виплачувати зарплати працівникам, купувати ресурси та погашати борги, які продовжували рости, але цього прибутку не вистачало на нові інвестиції та розширення.
В останньому звіті ОЕСР зазначалося, що станом на кінець грудня 2019 року світовий обсяг нефінансових корпоративних облігацій, що знаходиться в обігу, досяг рекордної позначки у 13,5 трильйона доларів. Це вдвічі перевищує рівень грудня 2008 року. Зростання найбільш разюче в США, де, за оцінками Федерального резерву, торік корпоративний борг виріс з 3,3 трильйона доларів до фінансової кризи до 6,5 трильйонів.
На кінець минулого року Apple, Facebook, Microsoft і Alphabet (компанія, яка контролює Google) мали чисті грошові кошти в розмірі 328 мільярдів доларів. Із цього можна зробити висновок, що велика частина боргу знаходиться в старих економічних секторах, де багато компаній генерують менше коштів, ніж технологічні гіганти. Тож виплата боргів для них більш обтяжлива (Plender, 2020).
Останній звіт МВФ Global Financial Stability підтверджує цю точку зору за допомогою симуляції. Вона демонструє, що рецесія, вдвічі слабша за ту, що трапилася у 2009 році, призведе до того, що у компаній з непогашеною заборгованістю у розмірі 19 трильйонів доларів не вистачить прибутків, щоб сплатити борги (IMF, 2020). Тож якщо обсяги продажів впадуть, ланцюг постачання буде порушений, а прибутковість далі зменшуватиметься, компанії з великою заборгованістю можуть розвалитися. Це вразить кредитний ринок і банки, що спричинить фінансовий колапс.
Нещодавнє дослідження Джозефа Бейнса та Сенді Браян Гейгер чітко на це вказує. Впродовж десятиліть капіталісти переходили від інвестування у виробничі активи до інвестування у фінансові активи, або, як їх назвав Маркс, у «фіктивний капітал». На порядку денному були викуп акцій та виплата дивідендів акціонерам, а не реінвестування доходів у нові технології, які б підвищили продуктивність праці. Це переважно стосується великих американських компаній.
"Часи дешевих кредитів можуть піти в минуле, попри відчайдушні спроби Федерального резерву утримувати вартість кредитів на низькому рівні."
Значна частина малих американських фірм уже були в скрутному становищі. Їхні показники прибутковості падали. Як наслідок, загальна прибутковість капіталу США впала, особливо з кінця 1990-х років. Бейнс і Гейгер стверджують, що «динаміка акціонерного капіталізму привела до того, що фірми з нижніх ешелонів американської корпоративної ієрархії постали перед фінансовими труднощами». В результаті цього корпоративний борг збільшився не лише в абсолютному доларовому вираженні, а й відносно доходу, особливо у випадку малих компаній. Все трималося купи завдяки тому, що відсоток на корпоративний борг суттєво впав, що знизило витрати на погашення заборгованості.
Попри це, малі компанії виплачують відсотки на значно більшому рівні, ніж великі компанії. З 1990-х років їхні витрати на погашення заборгованості більш чи менш трималися на одному рівні, але вони вдвічі перевищують витрати топ 10% компаній. Часи дешевих кредитів можуть піти в минуле, попри відчайдушні спроби Федерального резерву утримувати вартість кредитів на низькому рівні. Прибутковість корпоративних боргів злетіла під час кризи, спричиненої пандемією. Нас чекає хвиля невиконання боргових зобов’язань. Це може «струснути і до того знервований фінансовий ринок, створюючи каталізатор для більшого краху» (Baines and Hager, 2020).
Ще одна складова Тривалої депресії
Крім того, що світова капіталістична економіка після закінчення локдаунів дуже нескоро повернеться до попереднього рівня, існує перспектива ще однієї складової «Тривалої депресії», яка характеризується низькими обсягами виробництва, інвестицій та повільним зростанням доходів.
Економічна рецесія може призвести до «рубцювання» — довготривалої шкоди економіці. Економісти МВФ зазначають, що не завжди після рецесії вдається досягти V-подібного відновлення. На практиці рідко вдається повернутися до попередньої тенденції економічного зростання. Завдяки даним за 1974—2012 роки, економісти виявили, що непоправна шкода, завдана обсягам виробництва, не обмежується фінансовими та політичними кризами.
Будь-які види рецесій призводять до безповоротних втрат обсягів виробництва. Це впливає на економіку не тільки окремої країни, а й на розрив між бідними й багатими країнами. «Бідні країни частіше й сильніше страждають від рецесій та криз, щоразу зазнаючи безповоротних втрат обсягів виробництва та опиняючись у скрутному становищі» (Cerra and Saxena, 2018).
У часи депресії відновлення після спаду набуває не V-подібної форми, а радше схоже на віддзеркалений знак квадратного кореня. Це ставить економіку на новий, нижчий рівень розвитку.
Можливо, глибина та обсяг депресії, спричиненої пандемією, створять умови, за яких вартість капіталу настільки знеціниться банкрутством, закриттями та звільненнями, що слабші капіталістичні компанії зникнуть, а успішніші та технологічно розвинені займуть їхнє місце в умовах вищої прибутковості. Це стане класичним прикладом моделі «бум — спад — бум», яку пропонує марксистська теорія. Проте останні 10 років більше нагадують період кризи кінця XIX століття.
Зараз здається, що будь-яке відновлення після спаду, спричиненого пандемією, буде довготривалим, і тому перспективи розширення виробництва будуть нижчим за тенденції попередніх років. Це буде ще однією складовою довгої депресії, яку ми переживаємо протягом останніх десяти років.
Переклали зі скороченнями Кей Колеснік за публікацією: Roberts, M., 2020. "Pandemic Economics". In: Crisis Critique, Vol.7, Issue 3, pp. 299—321.
Інфографіка: Олександр Кравчук
Читайте також:
«Акробатика» урізань та ідеологія «послуг»: соціальне відтворення між кризами (Оксана Дутчак)
Політичне випробування пандемією (П’єр Дардо, Крістіан Лаваль)
«Великий локдаун» завдає удару по країнах Третього світу (Жильбер Ашкар)
Посилання:
Rogoff, Kenneth, 2020a, ‘Mapping the Covid-19 Recession’, Project Syndicate (7 April)
Reinhart, Carmen, and Kenneth Rogoff, 2010, ‘Growth in a Time of Debt’, National Bureau of Economic Research
Georgieva, Kristalina, 2020, ‘Confronting the Crisis: Priorities for the Global Economy’, International Monetary Fund (9 April),
Roberts, Michael, 2016, The Long Depression (Haymarket)
World Trade Organisation, 2020, ‘Trade Set to Plunge as Covid-19 Pandemic Upends Global Economy’ (8 April)
World Bank, 2020, Africa’s Pulse, volume 21
Rogoff, Kenneth, 2020b, ‘The 2008 Financial Crisis Will Be Seen as a Dry Run for Covid-19 Cataclysm’, Guardian (8 April),
Ali Jan, Ammar, 2020, ‘How Pakistan’s Terrible Covid-19 Response Forced Doctors onto a Hunger Strike’, Jacobin (3 May),
Roberts, Michael, 2018, ‘Pakistan: It’s not Cricket’, Michael Roberts blog (25 July),
Kose, M Ayhan, Peter Nagle, Franziska Ohnsorge and Naotaka Sugawara, 2020, ‘Debt and Financial Crises: Will History Repeat Itself?’, VoxEU (16 March)
ILO, 2020, ‘Covid-19 and the World of Work: Impact and Policy Responses’ (18 March)
Plender, John, 2020, ‘The Seeds of the Next Debt Crisis, Financial Times (4 March)
IMF, 2020, ‘Global Financial Stability Report’ (April)
Baines, Joseph, and Sandy Brian Hager, 2020, ‘Covid-19 and the Coming Corporate Debt Catastrophe’, Sandy Brian Hager blog (13 March)
Cerra, Valerie, and Sweta Saxena, 2018, ‘The Economic Scars of Crises and Recessions’, IMFBlog (21 March)