Європейська комісія, заручившись підтримкою компаній, що займаються викопним паливом, просуває план налагодження експорту водню до Європи в межах проекту післявоєнного відновлення України. План є не що інше, як втілення «грінвошингу[1]» та неоколоніальної політики, тож від нього варто відмовитися.
Водень добувають із викопного палива і використовують у нафтопереробці та промислових процесах. Оскільки залишки вуглецю викидаються у повітря, водень залишає значний вуглецевий слід.
Прихильники водневого плану стверджують, що в майбутньому цей газ буде «блакитним» (із зв’язаним та накопиченим вуглецем) або «зеленим» (утвореним методом електролізу — пропусканням електричного струму через воду). Але навіть «зелений» водень, єдиний безвуглецевий його вид, поглинає величезну кількість відновлюваної електроенергії. Плани експортувати його з України, яка сама потребуватиме чистої електроенергії протягом наступних десятиліть, є просто цинічними спекуляціями під час війни.
У майбутньому водень можуть використовувати в промислових секторах, які важко декарбонізувати, як от у сталеплавильній промисловості, виробництві добрив і транспортуванні на далекі відстані. Але те, як лобісти змальовують використання водню — для широкої мережі опалення житлових будинків та забезпечення міського транспорту паливом — небезпечно й контрпродуктивно.
Таким чином, ефективна кліматична політика підривається інтересами компаній, що займаються викопним паливом і розглядають водневий план як стратегію виживання, оскільки, використовуючи схожу інфраструктуру та технології, його можна виробляти з газу.
Як з’явився план
В опублікованій 2021 року стратегії Європейської комісії з декарбонізації під назвою «Fit for 55» йдеться про план вироблення «зеленого» водню з тисяч електролітичних елементів в Україні й Північній Африці та про способи його подальшого експорту до європейських країн. Цю ідею запозичили із плану, запропонованого галузевою лобістською групою «Hydrogen Europe» роком раніше.
Цьогорічне російське вторгнення в Україну не лише поставило на паузу міркування з приводу доцільності вкладання ресурсів у цю підозрілу технологію, а й прискорило запровадження плану імпорту водню.
У травні Європейська комісія опублікувала «RePowerEU» — пропозиції щодо енергетичної політики, зосереджені на зменшенні залежності від імпорту російської енергії. Встановлені раніше обсяги використання водню до 2030 року зросли майже вчетверо, хоча існують набагато кращі способи регулювання залежності від російського імпорту.
У відповідь «European Hydrogen Backbone» — лобістська група, підтримувана газотранспортними компаніями — запропонувала план побудови мережі транспортування водню, який буде готовий до 2040 року, відповідатиме планам «RePowerEU» і обійдеться у суму від 80 до 143 мільярдів євро. Додаткова вигода для газових компаній очевидна: перепрофілювання своїх трубопроводів на нове паливо.
Нині Брюссель веде переговори з Україною щодо «стратегічного партнерства» стосовно водню та біометану. А додаткове дослідження, фінансоване урядом Німеччини, дає добро «Hydrogen Europe» на 8 гігават (ГВт) потужностей вітрової та сонячної генерації в Україні (це трохи більше, ніж поточна загальна сума), необхідні для виробництва водню до 2030 року.
Презентовану в Луґано декларацію про післявоєнну відбудову України підтримали 40 держав. (c) REUTERS / Alamy Stock Photo. Всі права захищені.
На минуломісячній конференції з відновлення України в Луґано український уряд представив план післявоєнної реконструкції, де водень є найбільшим інвестиційним елементом в енергетику. Із запропонованих 114 мільярдів доларів, необхідних для енергетичного переходу, у випадку водню 40 мільярдів потрібно залучити для виробництва електроенергії та її транспортної інфраструктури, а 7 мільярдів — для електролітичних елементів, які надсилатимуть електричний струм через воду для виробництва водню. На відновлювані джерела енергії для власних електроенергетичних потреб України виділено 15 мільярдів доларів, на виробництво газу — 18 мільярдів, а на атомну промисловість — 14 мільярдів.
Громадянське суспільство бурхливо відреагувало на ці пропозиції. Екологічна група «Екодія» заявила, що український уряд має «невиправдані очікування» щодо експорту водню.
Замість того, щоби використовувати відновлювану електроенергію для експорту водню, «набагато доцільнішим» було би запустити її в українську мережу, таким чином зменшивши потужності вугільної, газової та атомної генерації.
5 причин зупинитися
Існує п'ять причин, чому план експорту водню слід скасувати.
По-перше, Україна має якнайшвидше збільшити обсяги виробництва відновлюваної електроенергії, як це пропонує «Екодія».
Чим швидше відновлювані джерела енергії почнуть домінувати в енергопостачанні України, тим ефективнішим і соціально справедливішим буде перехід з вугілля, видобуток якого відбувається на територіях, спустошених російською армією. Ба більше, тим швидше Україна зможе припинити імпорт газу. З 2016 року Україна де-юре імпортує газ з Заходу, а не безпосередньо з Росії, але майже увесь цей газ так чи інакше походить з Росії. Він надходить через Польщу, Австрію та Німеччину, але видобувається в Росії.
8 ГВт відновлюваних потужностей, що їх «Hydrogen Europe» хоче використовувати для експорту водню, натомість могли би забезпечити тепловими насосами мільйони українських будинків, що нині оснащені котлами або старими системами централізованого теплопостачання на газу або вугіллі. А найближчими десятиліттями Україні знадобиться набагато більше відновлюваних джерел енергії, щоби повністю декарбонізувати енергетичну систему.
Пріоритети енергосистеми в Україні
Станом на 2019 рік первинне енергопостачання України (показник усіх енергетичних надходжень в економіку) на чверть складалося із вугілля, на чверть — із газу, 21% становила ядерна енергія, 13% — нафта та нафтопродукти, 3,5% — біопаливо та менше 1% — гідро- та інші відновлювані джерела енергії.
Електроенергія здебільшого виробляється з атомних, вугільних та газових матеріалів. Вугілля та газ також використовуються для виробництва тепла на теплоелектростанціях, у виробництві котлів, а також промислових процесах, як от виробництво сталі.
До 2016 року Україна здебільшого залежала від імпорту російського газу. Нині країна покладається на західний імпорт та власний видобуток. Порівняно із початком 2000-х, використання газу знизилось удвічі, частково через спад промисловості, а частково — через технологічний прогрес.
Дослідники вказують, що у післявоєнному відновленні пріоритетами є 1) ефективність і охорона природи; 2) збільшення виробництва електроенергії з відновлюваних джерел. Як і в інших країнах, відмова від викопного палива означатиме розширення мережі електроенергії: наприклад, її можна буде використовувати у роботі теплових насосів.
Джерело: Енергетична політика України (OIES), Енергетичний профіль України (IEA).
Іншим важливим пріоритетом української енергетичної політики є охорона природи. Міську інфраструктуру 1960-1970-х років потрібно оновити або замінити. У будинках, що мають великі тепловтрати, потрібно налаштувати теплоізоляцію. Системи централізованого опалення та теплоелектростанції гостро потребують модернізації за рахунок електричних теплових насосів, як показав нещодавній звіт дослідницької групи «Low Carbon Ukraine».
Урядовий план відновлення передбачає залучення значної суми у 59 мільярдів доларів на налаштування енергоефективності житлового сектора, 11 мільярдів доларів — на централізоване теплопостачання та 18 мільярдів доларів — на теплові насоси. Це хороша новина, але минулі подібні плани провалилися через брак людських ресурсів і політичної волі урядовців. Поворот у бік химерного плану експортування водню — зовсім не те, чого заслуговує постраждала від війни Україна.
По-друге, якщо Україна вирішить використовувати додаткові відновлювані джерела енергії для виробництва «зеленого» водню, промисловий сектор країни має розглянути можливість використання цього водню замість «сірого», того, що виробляється із газу і залишає чималий вуглецевий слід. Більшість цього «сірого» водню використовується для виробництва добрив на заводах, що належать «Group DF», холдинговій компанії, контрольованій олігархом Дмитром Фірташем.
Згідно з дослідженням, проведеним на замовлення Європейської економічної комісії ООН, Україна щорічно виробляє 1,1 млн тонн «сірого» водню. На це виробництво припадає близько 4% викидів вуглекислого газу в Україні.
ПрАТ «Рівнеазот», що входить до групи підприємств азотного бізнесу «Group DF»
Як відбувається перепродаж водню
Водень є найпоширенішим елементом у всесвіті, але для комерційного використання на Землі його виробляють або 1) з викопного газу, як правило, методом парової конверсії, або 2) шляхом електролізу води. Понад 98% водню, що використовується в комерційних цілях, є «сірим», тобто виробленим із газу. У цьому випадку, залишки вуглецю з’єднуються із киснем і викидаються в атмосферу у вигляді вуглекислого газу. Вуглецевий слід світового виробництва водню становить приблизно чотири п’ятих від розміру авіаційного сектора.
Газові компанії стверджують, що здатні виробляти «блакитний» водень із мінімальною кількістю викидів, зв’язуючи та накопичуючи вуглець. Але експерименти в технологіях зв’язування та накопичення вуглецю проводяться уже близько 40 років, і досі не дають результатів у великих масштабах.
Хоч отриманий електролізом води «зелений» водень і не викидає шкідливих речовин, він є дуже енергоємним. Щоби замінити «сірий» водень «зеленим» у масштабах світової економіки, потрібно у півтора рази наростити потужності вітрової та сонячної енергетики.
Коли натрапляєте на згадки про «зелений» водень, стережіться перебільшених числових показників. Німецьке енергетичне агентство стверджує, що 8 ГВт потужностей відновлюваних джерел енергії в Україні можуть виробляти 21 терават-годин (ТВт-год) водню на рік. Припускаю, що насправді вироблятиметься лише половина. План «RePower EU» спрямований на те, щоби до 2030 року ЄС виробляв або імпортував 20 мільйонів тон «зеленого» водню щорічно. Дослідник Мартін Ламберт зазначає, що у такому випадку потрібно встановити 530 ТВт-год потужностей відновлюваних джерел енергії на рік — а саме стільки нині є у Європі — винятково для виробництва водню.
Джерело: «Воднева містифікація» (the Ecologist), Майбутнє водню (IEA), дослідження автора.
По-третє, відібравши вкрай потрібну Україні вироблену з відновлюваних джерел електроенергію, ЄС лише зміцнить неоколоніальні економічні відносини. Ідея водневого імпорту охоплює Марокко, Алжир, Єгипет, а тепер також і Україну. Це увічнить «неоколоніальну енергетичну модель, засновану на експлуатації країн Глобального Півдня», попереджує Корпоративна європейська обсерваторія. Таким чином, економічні й енергетичні потреби країн-експортерів підпорядкуються експортному бізнесу, що обслуговує газову промисловість і найбагатші європейські країни.
Дослідники з питань енергетики Німеччини, яка є головним потенційним імпортером, звернулися до їхньої Національної водневої стратегії, де зазначено, що торгівля газом має «не перешкоджати постачанню відновлюваної енергії, якої здебільшого недостатньо в країнах, що розвиваються». Якщо цей принцип застосувати, українську схему призупинили б уже завтра.
По-четверте, компанії, що займаються викопним паливом, розробили європейський план імпорту, аби налагодити водневий ринок там, де він не потрібен, насамперед в опаленні житлових будинків. Як зазначає Ян Рознов, старший науковий співробітник з питань енергетики в «Regulatory Assistance Project», представники газової промисловості видають водень за «низьковартісний безперебійний варіант», підкріплюючи свої твердження «перебільшеннями» про те, що чисті альтернативи занадто дорогі та шкідливі.
Дослідження Британського комітету кліматичних змін показало, що використовувати відновлювані джерела енергії для теплових насосів є у п’ять разів ефективнішим та дешевшим варіантом. Водень має сенс лише у випадку зимового резервування в гібридних системах. Це просувається за рахунок раціональної кліматичної політики.
По-п’яте, інвестиції ЄС в імпорт водню не принесуть користі ні українцям, ні «зеленому» переходу, проте допоможуть компаніям, що займаються викопним паливом, і, можливо, атомним компаніям. Як зазначає Німецьке енергетичне агентство, протягом наступних 20 років інфраструктура для транспортування водню навряд стане доступною. А вироблений в Україні водень, ймовірно, будуть змішувати із газом.
Європейські газотранспортні компанії працюють над створенням газоводневої суміші із 10% водню від загального об'єму. Відповідно, відкриваються неабиякі можливості «грінвошити» цю суміш, поки скорочення викидів парникових газів прямуватиме до нульової позначки.
Українських екологів хвилює також і те, що електроліз для отримання «зеленого» водню забезпечуватиметься потужностями ядерної енергетики, а не вітром або сонцем — тобто у галузі, котру варто скоротити, залишатиметься додатковий шанс на виживання.
Якщо Європейська комісія та індустрія викопного палива витрачають мільярди євро на непросту водневу технологію, то це неминуче відбувається за рахунок енергозбереження та відновлюваних джерел енергії, тобто справжніх пріоритетів декарбонізації. Не можна дозволяти використовувати зруйновану війною Україну як тестовий полігон для помилкових рішень. Європейське та українське громадянське суспільство можуть і мають об’єднатися, щоби покласти цьому край.
Нотатки
- ^ Грінвошинг (greenwashing - англ.) - введення в оману споживачів щодо екологічності продукції.
