— А вот у тебя какая мечта?
— Пальто купить.
— На, держи. И мечтай о чём-нибудь великом.
фильм “Курьер” (1986)
У минулі четвер і п’ятницю соцмережі вибухнули новинами про нові кроки влади до «покращення». Прийняття такої кількості обмежень одночасно розсіює увагу і не дає розібратись що ж усе-таки сталося. Тому хотілося б уявити можливі довгострокові наслідки «вдосконалення законодавства».
Поки активно постяться мемчики про те, що діти, одягнені в маскарадні костюми, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, ми не замислюємось над тим, що можливо це останні мемчики такого характеру, які ми переглядаємо. Чому виникають такі думки? Бо зміни до законодавства, які обмежують емансипацію суспільства, — це не заборона рухатись колоною більше ніж у п’ять машин або покарання за блокування державних будівель, а обмеження можливості розповсюдження інформації в Інтернеті. І поки ми хочемо пальто, нам можуть закрити доступ до чогось великого.
Безпосередньо стосуються Інтернету наступні зміни законодавства: стаття кримінального кодексу 110(1), так звана стаття про «онлайн-екстремізм», стаття 151(1) про «наклеп» в тому ж інтернеті та статті, що забороняють зберігати та розповсюджувати конфіденційну інформацію про посадових осіб, а також норми щодо блокування веб-сайтів.
Навіть не озброєним юридичною освітою оком видно, що запроваджені зміни не описують чітких критеріїв того, що таке екстремізм (це має визначати експерт) та що таке інформаційне агентство (є критерії щодо того, що не є інформагенством, але не власне опис інформагенства). Така невизначеність, з одного боку, бюрократизує та уповільнює процеси блокування або покарання за поширення інформації, а з іншого — легітимує свавілля та контроль з боку владних органів. Останнє і є великою загрозою.
У тривалій перспективі, незалежно від того, чи закінчиться майдан зміною еліт, чи ні, обмеження розповсюдження інформації в Інтернеті перш за все зупиняє поступ до більш егалітарного суспільства. І тут, вживаючи слово «суспільство», я маю на увазі не Україну як окрему державу, а глобальне суспільство. Мислячи лише в українському контексті, ми відкидаємо те, що конкретні проблеми, які ми зараз переживаємо, спричинені не лише політикою Януковича, а глобальною розстановкою сил на світовій арені. І зміни у цій розстановці можливі лише за наявності політичних акторів, готових на це у різних куточках земної кулі, і в Україні зокрема.
Саме Інтернет або інші медіа, які, можливо, виникнуть уже в недалекому майбутньому, є способом зв’язку та засобом мобілізації критично мислячих людей. І я маю на увазі далеко не лише мобілізацію до масових зібрань, яких так боїться влада, а мобілізації до дискусії щодо можливого суспільства, критики наявного суспільного ладу та нерівностей, які він продукує. Без виникнення альтернативних, по-справжньому незалежних медіа — блогерів, онлайн-трансляторів, журналістських розслідувань та просто репостерів та коментаторів у соціальних мережах — неможливими є радикальні зміни в уявленні більшості людей про реальність та прийняття утопій як можливих шляхів суспільних змін. Поки Україна буде читати контрольовані елітами «Українську правду», а решта світу — BBC, інформаційна сфера працюватиме на чинний суспільний лад.
Окрім цього, не варто забувати, що вільний доступ до розповсюдження інформації має великий просвітницький потенціал, тобто сприяє розповсюдженню матеріалістичного, наукового світогляду у маси людей, звільнення від середньовічних уявлень, расових, гендерних стереотипів.
Цей текст не стверджує, що наявність вільного доступу до інтернету — єдина необхідна умова для радикальних соціальних змін. Навпаки, навіть за цієї умови можливе розповсюдження консервативних ідеологій та зменшення інтересу до політичної сфери, бо це лише засіб в руках наявних політичних суб’єктів. Але без вільного доступу до цього ресурсу поява нових суб’єктів дуже ускладнюється.
Останні зміни в українському законодавстві не лише дають можливість українським владним елітам встановлювати диктатуру, а є ще однією перепоною до виникнення як локальних, так і глобальних визвольних рухів проти класового панування. Тому питання про звільнення інтернет-простору має бути одним із ключових у вимогах, з якими ми зараз виходимо на демонстрації.
