Art

КУЛЬТУРА І НЕБЕЗПЕКА

5518

«То хай прийдуть жаркі розпалювачі з обпеченими пальцями! Ось вони! Ось вони!.. Вперед! Полум’я на бібліотечні полиці! Загатіть канали, щоб затопити музеї!.. О, втіха бачити, як величні старі полотна виринають без ладу в цих водах, пожухлі та пошарпані!..»

(Перший маніфест футуризму)

Для початку – коротка хронологія подій, що змусили зогнилу мистецьку спільноту очуняти від напівситого сну й почати скиглити зазубрені мантри. 25 вересня в арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» відбувся диспут на тему «Пропаганда гомосексуалізму чи пропаганда толерантності?». Обговорювалися поява антології «120 сторінок Содому» та заборона показу в Україні фільму «Бруно». Ця акція проходила в межах фестивалю «Остання барикада», а «Я Галерея» лише надала приміщення для її проведення. У ніч на 30 вересня невідомі підпалили «Я Галерею», залишивши на стіні напис «Ні содомії! ОУН». Реакція ключових учасників цих подій не забарилася, й вона була на диво знаковою. Першим ділом було затерто провокативний напис. А вже вранці 30 вересня Андрій Мокроусов, головний редактор видавництва «Критика», що видало антологію, поширив заяву, в якій прямим текстом пов’язав підпал галереї Гудімова з вищезгаданим диспутом, а також із націоналістичними погромами на Львівському форумі та в книгарні «Є», що супроводжували презентації «120 сторінок Содому». Крім того, Мокроусов скаржився, що медіа «цей брутальний акт терору зиґнорували», й «така прикра громадська байдужість напевно спонукатиме погромників, які за вельми короткий час пройшли шлях від майонезу і товченого перцю до побиття і підпалів, чинити щораз гірше насильство».

Пан Мокроусов явно поспішив із висновками. По-перше, мляві культурні журналісти спромоглися повідомити про підпал галереї синхронно з розсилкою Мокроусовим свого листа, причому (sic!) в підрубриці «Скандали» розділу «Гламур». По-друге, сама постраждала сторона в особі Павла Гудімова мала цілком інше бачення конфлікту. У заяві, поширеній 30 вересня, взагалі не було жодного слова про можливі причини підпалу – лише наголос на «символічності» цієї події та прохання звертатися до міліції, «якщо хтось має інформацію стосовно можливих підпалювачів». 1 жовтня на згарищі галереї було проведено прес-конференцію на тему «Обережно! Займатися культурою в Україні небезпечно!». Було помічено, що власник галереї, виступаючи перед публікою, так і не заговорив про причини пожежі, котрі – принаймні для решти промовців – є досить очевидними. А вже 2 жовтня на офіційній сторінці галереї з’явилася офіційна позиція Павла Гудімова, яку варто процитувати повністю: «Хочу наголосити, аби запобігти появі домислів, маніпуляцій і спекуляцій. Отже, чистий фактаж: арт-центр Я Галерея” надав виключно свій простір для проведення диспуту в межах ІІІ літературно-мистецького фестивалю “Київська барикада” (25.09.09). Арт-центр є культурною установою, що відстоює мистецтво і не є ані політичною, ані правозахисною організацією. Усі спроби пов’язати арт-центр із будь-якою структурою, рухом, угрупованням або напрямом є безпідставними і аморальними». Більше того, у власному тексті для проекту «ukraЇnext. Журнал за одну добу» Гудімов згадав про все що завгодно – своє бачення культури як «модної, прогресивної розваги», про птаха Фенікса і навіть про матір Терезу – але не про відверте насильство з боку українських фашистів. Редакційна преамбула цього тексту містила фантастичну ремарку: «У господаря арт-центру немає навіть здогадок стосовно можливого приводу до підпалу…».

Гаразд, облишмо спроби викрити справжні причини підпалу та зловісної мовчанки Гудімова, що вже стала причиною жорсткої, але небезпідставної реакції. Обмежимося припущенням, що з такою позицією Павлу Гудімову варто відмовитися від планів відновити «Я Галерею», про які він заявив після підпалу, та зайнятися іншим, безпечнішим бізнесом. Спалення його галереї засвідчило не лише безпрецедентну активність фашизоїдних структур в Україні, але й реальну розстановку сил на фронті культури.

Здивовано-сенсаційний тон заяви, що, виявляється, «займатися культурою в Україні небезпечно», прямо вказує на місце, в якому опинилися наші інституції культури, – десь між супермаркетом і парком розваг. А звідки в парку розваг узятися небезпеці? Тим часом Павлу Гудімову перш ніж відкривати галерею, варто було б засвоїти, що займатися культурою взагалі небезпечно. Більше того, заняття культурою мають сенс лише за умов небезпеки – якщо, звісно, не розуміти під культурою дизайн дозвілля підстаркуватих знуджених багатіїв або юних «просунутих» симулякрів, що засмічують інтернет відходами власної креативності. Культура – це політика. «Культурна установа, що відстоює мистецтво» і при цьому відхрещується від політичної складової своєї діяльності (присутньої в самому акті заперечення), не має права на існування.

Звісно, Гудімов має власні погляди на політику: мовляв, майбутнє буяння музеїв та галерей «обов’язково змінить політичне життя країни. Ми станемо набагато цікавішими світові, тому що в галузі культури Україна буде дуже розвинутою країною». У перекладі з мови загальних місць це звучить так: збільшення кількості інституцій культури принесе нам іноземні інвестиції, і буде всім щастя.

Але проблема в тому, що стрімке збільшення виставкових площ і майданчиків, яке ми бачимо в Києві протягом останніх років, аж ніяк не посприяло зростанню якості того, що там виставляється. Якраз навпаки: наші галереї (з «Я Галереєю» включно) наповнилися таким несосвітенним мотлохом, що вони просто просяться бути спаленими. Дійшло до того, що акт фашистського вандалізму цілком може сприйматися в якості радикального мистецького жесту. Достатньо вилучити з обговорення фашистську ідеологію – що, власне і зробив Гудімов, – як підпал галереї постає праведним втіленням маніфесту футуристів.

Об’єкт, звісно, було обрано невдало. Куди краще горів би «Мистецький Арсенал» разом із гогольфестівською виставкою – безпрецедентним за розмахом відстійником мистецького непотребу, що тепер, із відкриттям «українського Лувру» та десятка залів поменше, вихлюпнувся на нас потоком брудної претензійної халтури. І коли ведучий програми під промовистою назвою «Культурний фронт» у розмові з представником «Мистецького Арсеналу» у своєму поблажливому стилі розхвалює установу, «більшу за Лувр та Ермітаж», що виставляє «найаванґардніший аванґард» поряд із трипільською пластикою, а також творить «супермодерну історію, гідну центру Помпіду», сперечатися з ними не варто. Адже якщо наші функціонери від культури настільки здичавіли, що готові сприймати український «контемпорарі арт» за чисту монету, готові ховати голову в пісок після першої ж подачі в обличчя, то все, що нам залишається – це давній заклик: «Загатіть канали, щоб затопити музеї!».

Телекритика

Share