Причини голоду 1932-33 року

Всеволод Голубничий

Дослідження наявних офіційних першоджерел — урядових постанов, господарської статистики, тогочасної київської й московської періодики — дозволяє відтворити наступну картину причин і обставин голоду в УРСР, що стався 25 років тому.

Перший П’ятирічний Плян індустріалізації СРСР був під кожним оглядом імпровізацією. Пляновики були ще недосвідчені, а сталіністська більшість у ВКП(б) — захоплено завзята. Замість раціонального калькулювання, економіка СРСР рухалася штурмовщиною, ударництвом, підстьобуванням. В наслідку, протягом 1930-31-32 рр. пляни, передбачені П’ятирічкою, були значно перевиконані, а річні пляни, встановлювані сталіністами незалежно від П’ятирічки, виявилися всі недовиконаними як на Україні, так і в цілому Союзі.

В 1930 р. раптом відчулася гостра нестача капіталу, бо одноразово розпочалося будівництво надто великої кількости підприємств, а закінчувати це будівництво виявилося нічим. Крім цього, небувала й більшовиками непередбачена капіталістична криза за кордоном проявила значний вплив на темпи радянської індустріалізації. На світових ринках, в наслідок кризи, ціни й попит на сільськогосподарську сировину, що була головним радянським експортом, впала на багато нижче за ціни на машини, які СРСР імпортував. Так, напр., реалізована ціна центнера радянського зерна за кордоном в 1929 р. була 8,63 крб., а в 1933 р. — лише 2,57 крб. Це не був ніякий радянський дамлінґ, як твердила з конкуренційних причин деяка західня преса, бо ж американські й канадські ціни на зерно були ще нижчі за радянські. Натомість, ціни, напр., тракторів, які СРСР імпортував, в 1934 р., були аж на 55% вищі за їх рівень 1929 р. Крім того, СРСР був також зв’язаний довготерміновими контрактами, яку, напр., контрактом В. Межлаука з Г. Фордом на закупку тракторів, що зобов’язував три роки (1929-32) й законтрактовані ціни якого залишилися високими на рівні 1929 р. не зважаючи на те, що діялося на світовому ринку в межичасі. Щоб виконувати ці зобов’язання, перед західніми торгівцями, дорожачи їх довір’ям, та щоб не сповільняти свої індустріялізаційні пляни, для виконання яких імпорт машин був дуже потрібним, СРСР мусів експортувати все більше й більше с.-г. продуктів по падаючих цінах, щоб мати валюту для оплати імпорту. Експорт зерна з СРСР в ці роки був такий: 1929 р. — 2,6 млн. ц, 1930 р. — 48,4 млн. ц, 1931 р. — 51,8 млн. ц, 1932 р. — 18,1 млн. ц, 1933 р. — 17,6 млн. ц, 1934 р.— 8,4 млн. ц. Такого високого рівня експорту, як у 1930-31 рр., СРСР більше ні¬коли не зміг досягнути, хоч, очевидно, хотів. Через брак експортабельної продукції імпорт машин в СРСР значно впав з 1932 р. починаючи і взагалі зовнішня торгівля СРСР зве¬лася до мінімуму.

По інструкціях Москви, XI з’їзд КП(б)У 5-15 червня 1930 р. виніс резолюцію про не¬гайну потребу збільшення заготівель експортабельних с.-г. продуктів на Україні. Плян хлібозаготівель по УРСР з урожаю 1930 р. був підвищений Москвою в 2,3 рази в порівнянні з заготівлями напр. 1926 р. — тоді як в 1926 р. УРСР здала 3,3 млн. т хліба дер¬жаві, що становило 21% врожаю, в 1930 р. на Україні було забрано 7,7 млн. т, тобто 33% врожаю. Що Україна була безпосередньо експлуатована, свідчить той факт, що тоді як гуртовий збір хліба на Україні становив лише 27% всесоюзного врожаю 1930 р., хлібозаго¬тівлі на Україні становили аж 38% всесоюзних хлібозаготівель 1930 р.

Ніколи в своїй історії ні перед тим, ні після того не досягала Україна такого високого розміру хлібоздач, як у 1930 р. Викачавши 7,7 млн. т зерна з України, більшовики очманіли від успіху. Сталін поспішив проголосити, що зернова проблема розв’язана. Переведене статистичне обслідування колгоспів і МТС показало, що урожайність в колгоспах значно перевищила урожайність в індивідуальних господарствах. В наслідку, оптимістичні надії на колгоспи піднеслися серед більшовиків до рівня просто таки утопії. «Більшовик України» (ч. 2, 1931) напр. написав, що на базі колективізації Україна пережене продуктивність сільського господарства Европи й Америки через 10 років! Але деякий зріст продуктивности в колгоспах в дійсності був мабуть тому, що в 1930 р. залишались існувати лише більш-менш добровільні колгоспи: насильна колективізація була припинена у березні 1930 р., коли в УРСР було нараз колективізовано 71,5% землі; після цього Сталін дозволив селянам виходити з колгоспів і на початок лип¬ня 1930 р. рівень колективізації в УРСР впав до 36,4%. На цьому рівні колективізація й простояла без змін до грудня 1930 р., коли насильство було відновлене. Але насильні колгоспи, як буде видно далі, вже не дали очікуваної продуктивності!

Успіх хлібозаготівель 1930 р. пояснюється насамперед тим, «що врожай цього року був значно вище середнього. Він досяг 23,1 млн. т. чистого збору. Крім того, хлібозаготівельники подекуди забрали в 1930 р. також і насіння та усі запаси попередніх років. Для посівної кампанії 1931 р. в УРСР виявилося тільки 95% потрібного насіння.

Запоморочені від успіху 1930 р. та від перебільшених надій на ріст продуктивности колгоспів, насильне запровадження яких було відновлене з цією метою у грудні 1930 р., більшовики передбачили пляновий врожай для 1931 р. в 23,0 млн. т і наклали на нього той самий плян хлібозаготівель, що й поперед¬нього року, — 7,7 млн. т. Але все це виявилося помилкою. На час жнив 1931 р. колективізація на Україні справді досягла 71%, як передбачено, але знасилуване селянство ані не хотіло, ані ще не вміло як слід колективно працювати. Врожай 1931 р. виявився лише 18,3 млн. т, та й з того майже 30% (по офіційних даних) було втрачено при збиранні.

Постала явна необхідність знизити плян хлібозаготівель по Україні. Але для Сталіна це значило б сповільнення індустріялізації, невиконання плянів експорту хліба й імпорту машин. Тому з Москви прийшов наказ вико¬нати плян хлібозаготівель за всяку ціну.

Хлібозаготівельна кампанія 1931/32 рр. пройшла на Україні під величезним, небувалим тиском. Однак все одно до весни 1932 р. було заготовлено лише 7,0 млн. т зерна, тобто 91% до пляну. Далі брати було нічого. Як висловився М. Скрипник, переказуючи слова селян, «усе забрали під мітьолку». По розрахунках виходить, що на душу сільського населення України в 1932 р. залишилося для споживання в середньому лише по 112 кг зерна. Для селян, головним харчем яких віками був хліб, це означало катастрофу.

Навесні 1932 р. на Україні почався голод. В місцевій пресі 1932 р. є чимало про нього яскравих свідчень. Ось, напр,, нарис Й. Заславського, п. н. «Просю, откажіть», в харківському журналі «Колгоспниця України» ч. 16 за 1932 р. Автор пише, що колгоспниці вимагали від голови колгоспу: «Давай їсти, давай хліба. Я голодна, діти вже пухнути почали. Далі терпіти не сила, трястя його матері!» Голова колгоспу «у канцелярії на столі знайшов анонімку: «прикінчимо тебе, суко, якщо не задовольниш нас хлібом». Голова відповідає: «Труднощі з харчуванням ми переживаємо, це факт безперечний, Але для тих, хто працює, хліб є». Тоді колгоспники «гуртом прийшли до гамазею, вчинили волинку. Намагалися силою взяти з комірника хліб». Все це діялося в с. Ново-Олексіївці, Херсонщина.

Перші наслідки голоду були серйозні. Восени 1931 р. замість плянових 14 млн. га було зора¬но на зяб лише 6,5 млн. га. Весною 1932 р. для посіву ярих було лише 55% потрібної кількости насіння і тому Москва видала насіннєву позичку Україні розміром 135 тис. т. По пляну, весною 1932 р. мало бути засіяно 19,1 млн. га ярих, але цей плян був недовиконаний на 2 млн. га. В колгоспах не вистачало тягла й робочої сили.

Українські більшовики — Скрипник, Чубар, Петровський, Косіор, Строганов, Терехов, Майоров і ін. — звертались неодноразово до ЦК ВКП(б) і особисто до Сталіна з вимогами зменшити тиск на Україну. Вони вказували, що в сільському господарстві України витво¬рився явно критичний стан. Під цим тиском з Харкова, 6. V. 1932 р. Сталін видав постанову зменшити плян хлібозаготівель по Україні з урожаю 1932 р. до 6,6 млн. т. Однак, ця поступка була надто малою й українські більшовики продовжували протестувати. Щоб продемонструвати, що ціла КП(б)У є єдина перед лицем тиску з Москви та що опозиція до високих плянів хлібозаготівель не є дією лише керівників КП(б)У, на 6-9 липня 1932 р. в Харкові була скликана Третя Всеукраїнська конференція КП(б)У, на порядку денному якої стояло єдине питання: стан на селі. Перед цією конференцією керівники КП(б)У об’їздили голодуючі села й зібрали масу фактичного матеріялу, щоб ним підперти свою опозицію. Сталін же прислав на цю конференцію, як своїх особистих представників, Молотова, який був тоді головою уряду СРСР, і Кагановича, що займав посаду другого секретаря і керівника сільськогосподарського відділу ЦК ВКП(б). На конференції був великий бій. Українські більшовики доказували, що пляни хлібозаготівель зависокі, що українські селяни голодують, що криза в сільському господарстві «об’єктивна». Молотов і Каганович натомість заявили, що за кризу винні самі керівники КП(б)У, що Москва не піде більше ні на які поступки, та що плян хлібозаготівель розміром в 6,6 млн. т мусить бути виконаний до 1.І.1933 р. безумовно.

Бій між партією й українським селянством за посідання хліба з урожаю 1932 р. був не на життя, а на смерть. В цей бій на село було послано 112 000 партійців, проти лише 40 000 в 1930 р. Що далеко не всі партійці пішли проти свого народу свідчить така статистика. Ціле членство в КП(б)У зменшилося з 520 000 чол. на 1.VI.1932 р. до 470 000 чол. на 1.X.1933 р. Членство в ЛКСМУ впало з 1,3 млн. чол. в 1932 р. до 0,45 млн. в 1934 р. Лише протягом одного лютого 1933 р. за спротив партійній дисципліні було виключено з КП(б)У 23,5% її членів; а з Комсомолу — 27,0%. Виключених з партії звичайно негайно заарештовували.

Урожай 1932 р., по офіційних оцінках, становив від 13,4 до 14,6 млн. т. Втрати підчас жнив становили знову до 40%. Щоб забрати з решти 6,6 млн. т, було притягнуто усі можливі терористичні засоби. Славетний закон від 7.VIII.1932 р. встановлював смертну кару за «розкрадання соціялістичного майна», під який підпадало навіть збирання колосків голодними дітьми на полі після жнив. На початку серпня з ЦК ВКП(б) прийшла постанова про скасування різних норм хлібоздачі по колгоспах. Натомість вимагалося, щоб на місцях заготівельники самі визначали диференційовані норми, що фактично значило — бери скільки можна. Ще 1.IX.1932 р. уряд УРСР постановив видавати колгоспникам аванси на трудодні, щоб заохотити їх до праці й підтримати від голоду, але вже 20.XI.1932 р,, згідно вимог Москви, видано нову постанову: припинити видачу хліба на трудодні, відібрати де можна назад весь розданий хліб, перерахува¬ти до фонду хлібозаготівель усі інші колгоспні фонди, включно з насіннєвим. 17.XII.1932 р. уряд УРСР постановив припинити довіз споживчих товарів і усю торгівлю на селах, які не виконують пляну хлібозаготівель. А не виконували ж пляну заготівель майже усі села.

На останню повідомлену дату, 26.ХІІ.1932 р., плян хлібозаготівель по УРСР був виконаний лише на 71,8%, тобто було забрано 4,7 млн. т хліба. Таким чином плян був зірваний. Через брак робочої сили й тягла загинув також урожай цукрових буряків 1932 р. — замість передбачуваних 16,8 млн. т було зібрано лише 4,3 млн. т, а решта згинула у полі.

Голод набрав нових масових розмірів. За офіційними даними, видача хліба на трудодні в 1932 р. відбулася лише в 12% колгоспів Одеської обл., в 5% колгоспів Дніпропетровської обл., у 18% колгоспів Харківської обл. і т. д. В абсолютній більшості колгоспів оплата праці не була переведена, бо нічого було платити. Підрахунки дозволяють встановити, що в середньому по Україні на душу сільського населення в 1933 р. залишалося для споживання лише по 83 кг хліба.

Однак, на відміну від 1932 р., в 1933 р. пресі було заборонено безпосередньо щось говорити про існування голоду. Через це в періодиці того часу про голод немає майже нічого. Є тільки згадки, як, надр., в «Більшовику України» ч. 9-10, 1933 р., що люди скаржаться на те, що «харчі плохі» І т. д. На XIII пленумі Виконкому Комінтерну 5.XII.1933 р. М. Попов говорив, що на Україні існували «продовольчі труднощі». Таке стверджував також і О. Шліхтер. Посереднім визнанням існування голоду було, напр., обвинувачення директора Всеукраїнської Академії Сільськогосподарських Наук А. Сліпанського (бувший боротьбист) в тому, що він «підривав зернове господарство» і намагався привести Україну «до голоду». Сліпанського було розстріляно, хоч обвинувачення проти нього були очевидно фальшиві.

Наслідки голоду, однак, виявляються з багатьох інших показників. Так, напр., Перший П’ятирічний Плян УРСР передбачав ріст населення України при нормальних умовах з 30,2 млн. чол. на 1.I.1929 р. до 33,0 млн. чол. на 1.I.1933 р.

В дійсності ж офіційні дані населення УРСР виявилися такими: на 1.I.1931 р. — 31,4 млн. чол., на 1.I.1932 р. — 31,8 млн. чол., на 1.XI.1932 р. — 32,1 млн. чол., на 1.I.1933 р. — лише 31,9 млн. чол., на 1.XI.1933 р. — 31,6 млн. чол. На VII з’їзді рад в Москві П. Любченко окреслив людність України 1934 року лише на 30,0 млн. чол. Таким чином, за урядовими радянськими даними виходить, що в 1933 р. Україна недорахувала принаймні 3 млн. людей! Неофіційні ж обрахунки, основані на естраполяції даних між двома переписами — 1926 й 1939 рр. — показують втрати розміром від 5 до 7 млн. осіб, в які, однак, включаються не лише померлі з голоду, а й ненароджені, депортовані підчас розкуркулювання і т. д.

Спустошення в українському селі очевидні й з таких офіційних даних про кількість селянських дворів на Україні:

Очевидно, зменшення дворів в цій таблиці відзеркалює не лише голод, а й розкуркулювання. Катастрофа очевидна й з такої офіційної статистики про кількість худоби на Україні:

(в мільйонах голів)

Отже, спробуймо робити деякі висновки. Голод 1932-33 рр. не був організований для того, щоб загнати селян до колгоспів, як то дехто помилково собі уявляє. На час, коли голод вибух, вже 75% українських селян були колгоспниками, а засівна площа приватного сектора становила в 1932 р. лише 18% усіх посівів. Голод був швидше наслідком, ніж причиною, колективізації, якщо величезні втрати врожаїв віднести на рахунок небажання й невміння селян працювати колективно. Далі. Немає підстав твердити, що голод був спеціяльно задуманий Сталіном. Він радше витік з економічних зовнішніх і внутрішніх обставин, в яких опинився СРСР. Але голод безперечно був штучним, поскільки Сталін міг, але не схотів, йому перешкодити, зни¬зивши хлібозаготівлі й пожертвувавши темпами індустріялізації.

Про те, що голод був штучним, тобто міг бути уникнутий, говорить цілий ряд фактів, що наступив пізніше. Вже на весну 1933 р. на Україну було кинуто значну кількість тракторів і новостворені політвідділи МТС спромоглися виконати плян засівної. Було посіяно на 2,1 млн. га більше, ніж весною 1932 р. Навесні 1933 р. Москва дала Україні нову позичку — 340 тис. т насіння. Урожай 1933 р. на корні становив 22,3 млн. т, тобто був вище середнього. Втрати підчас жнив, завдяки механізації, були зменшені до 3,3 млн. т. А найголовніше — цього разу Москва знизила плян хлібозаготівель до 5,0 млн. т! Таким чином і плян був виконаний, і голод припинився. Ще важливіші зміни настали в 1934 р. Цього року, через посуху, урожай на Україні вийшов лише 12,3 .млн. т, тобто ще нижчий, ніж у 1932 р. Але голоду не було! Москва різко зменшила плян хлібозаготівель та ще й видала для харчування населення й на насіння 770 тис. т зерна. Очевидно щось подібне можна було зробити й у 1932 р., але Сталін тоді не схотів. Постільки вина за голод лежить на ньому.

Іноді можна зустріти твердження, що організатором голоду на Україні був П. Постишев. Вивчення джерел не дає підстави для такого спрощеного твердження. Постишев прибув на Україну 24.I.1933 р., після того, як 72% пляну хлібозаготівель з урожаю 1932 р. вже було забрано й голод вже існував. Відомо, що Постишев намагався зібрати насіння 1933 р., але не має даних про те, чи продовжував він збирання хлібозаготівель. Може бути, що так, якщо ще було що брати. Нам, однак, здається, що брати вже було нічого і що, значить, Постишев тут ні при чому. Постишев, проте, справив враження, що він винний за голод, тим, що публічно оправдував терор проти голодуючих селян, заявляв, що плян хлібозаготівель можна було виконати, що його зірвали «куркулі», а також тим, що в самий розпал голоду, що припадає на початок його урядування, він нічого не зробив, щоб допомогти селянству. В цьому полягає його велика вина, але це не значить, що він був організатором голоду.

«Вперед», Мюнхен. Жовтень 1958.

Вперед

Читайте також:

Голубничий і Голодомор (Кріс Форд)

Джон-Пол Химка: «Молодому поколінню трудно вірити, що націоналісти робили все те, що я й інші дослідники описуємо»

«Не те, щоб раніше було краще, просто тепер гірше»: ностальгія за чим? (Анастасія Рябчук)