Анастасія Рябчук
Рік тому в неформальному поселенні Мотсоаледі у Совето небо було чорним від підпалених покришок, місцеве кафе KFC розгромлене і спалене дотла, а вулиці забарикадовані, щоб не підпустити поліції. Обурені мешканці, що живуть тут уже двадцять років, вимагали від уряду забезпечити їх електрикою та водопроводом і погрожували, що бойкотуватимуть вибори. Але сьогодні, в день виборів, до тимчасової виборчої дільниці вже з самого ранку вишикувалася черга. Зазвичай дільниці в ПАР розміщують у школах чи церквах, але тут нема жодних інфраструктурних об’єктів, тож дільницю встановили у наметі посеред пустиря. Побачивши довжелезну чергу, працівники виборчої комісії підвезли другий намет і декілька додаткових скриньок для голосування, і процес пішов швидше. Поруч із виборчою дільницею стоїть столик Африканського Національного Конгресу (АНК) — партії, що править країною вже двадцять років. Як нам пояснили працівники виборчої комісії, агітація в день виборів тут не заборонена, якщо вона на відстані більш ніж ста метрів від дільниці. Багато людей у черзі вдягнені в жовті футболки з символікою АНК, лиш де-не-де помітні активісти інших партій — червоні берети популістської партії «Борців за економічну свободу» Джуліуса Малеми, блакитні футболки представників Демократичного Альянсу (ДА), за який традиційно голосує ліберально налаштований середній клас. В одної працівниці виборчої комісії на бірці, де має бути її ім’я та прізвище, написано «ДА». Можливо, це ініціали її імені, але швидше за все — дещо ризикований спосіб виразити свої політичні погляди.
Ми заходимо до намету і розповідаємо про наше дослідження. Працівники комісії не заперечують проти опитування людей на виході з дільниці і навіть направляють виборців до нас після того, як ті вкинуть бюлетені. Охочих, щоб їх опитали, багато — починають шикуватися у другу чергу до нас, гордо і голосно повідомляють, що вони проголосували за АНК. Ті, хто голосував за інші партії, говорять тихо, озираються, чи ніхто не підслуховує, або ж просто показують пальцем на відповідний пункт в анкеті. Серед шістнадцяти районів, де ми проводили дослідження, в Мостоаледі, виявляється, не лише один із найвищих рівнів соціально-економічних протестів (більше половини з 279 опитаних респондентів), але й один із найвищих рівнів підтримки правлячої партії (офіційні дані виборчої комісії на даний момент вказують на 75% підтримки АНК на цій дільниці).
Певною мірою ця дещо парадоксальна ситуація, коли попри критику правлячої партії за неї масово продовжують голосувати ось уже двадцять років, типова для Південної Африки, і на неї неодноразово звертали увагу дослідники. Сюзан Бойсен навіть запропонувала теорію «цеглини і бюлетеня» як двох способів впливу на владу: допомогти правлячій партії утриматися при владі, але натиснути на неї зі своїми вимогами. Найяскравіше цю теорію втілює один із наших респондентів, який не проти, щоб АНК лишався при владі: його друзі і знайомі є членами партії, дружина отримує допомогу на дитину, зрештою — саме завдяки АНК він взагалі має право голосу. До того ж, члени АНК вже «достатньо накрали» і, можливо, нарешті таки візьмуться за роботу. Треба тільки трохи на них натиснути, вкотре дати їм останній шанс — але дати зрозуміти, що цей шанс останній. Однак чи справді це пояснення вичерпно описує мотиви виборців?
АНК: емоційний і прагматичний вибір
Сьомого травня нашій команді з п’яти дослідників вдалося опитати 300 мешканців Мотсоаледі — 279 анкет і 21 інтерв’ю. Це близько десяти відсотків від усіх виборців. Кожного з них ми запитували про причину, з якої вони вирішили голосувати саме так або ж не брати участі у виборах. «Це ж очевидно», «Існує лише одна справжня партія», «Я все життя так голосував і не можу змінитися», «Вся моя родина і всі мої друзі так голосують» — про рішення голосувати за АНК респонденти часто навіть не замислювалися. Цікаво, що серед людей, які не голосували, також поширена думка, що «це єдина партія»: ті з наших респондентів, хто не задоволений АНК, частіше сидять вдома і не втручаються в політику, аніж шукають іншу партію, якій можна віддати голос.
АНК викликає сильні емоційні асоціації. «Ця партія принесла нам свободу», «Я віддаю свій голос у пам’ять про Манделу, він навіки лишиться у моєму серці», «Я вдячний їм, що вони боролися за моє майбутнє» — немов цитати із завчених шкільних віршів, місцеві еквіваленти калинової мови й козаків. Але якщо випитувати далі, проступають і більш прагматичні мотиви: АНК надає пенсії та допомогу на дитину, якщо не проголосую за них, то вони перевірять і цю допомогу можуть відібрати. Перед виборами уряд почав будувати нові будинки в рамках програми з соціального житла — всі мріють отримати один із 50 будинків, які вже побудовані і чекають лише на підведення комунікацій. «Я живу в халупі, — відповідає одна з респонденток на запитання про житлові умови, — але Ви напишіть, що у власному домі. Бо я проголосувала за АНК і сподіваюся, що скоро житиму в одному з цих нових будинків». Її впевненість, що АНК перевірить її лояльність і таки дасть їй один із будинків, мене здивувала, але потім впродовж дня я неодноразово чула подібні аргументи. «Я не казатиму вам, за кого голосувала, бо боюся втратити допомогу на дитину», — перелякано каже одна жінка. «Я за АНК, бо при прийомі на роботу перевіряють, за кого ти голосував» — розповідає молодий хлопець-студент.
Інші партії: бажання змін
Усі, хто голосував не за АНК, пояснювали своє рішення бажанням змін. Одна жінка, яка не змогла проголосувати через прописку в іншій провінції, відповіла, що віддала би голос або за ДА, або за «Борців за економічну свободу». «Але ж це такі різні партії! — здивувалася я (справді, це як обирати між українським Демальянсом і КПУ). — Що саме в їхніх програмах Вам імпонує?» — «Справа не в програмі, просто я хочу змін», – відповіла жінка.
«Борці за економічну свободу — це партія молоді, партія змін, треба дати їм шанс», «У Національній партії свободи (NFP) дуже сильна лідерка, треба щоб до влади прийшла жінка і змінила все на краще», «Об’єднаний демократичний рух (UDM) допоміг моїй мамі відбудувати халупу після пожежі, я вірю, що вони і країну зможуть відбудувати і змінити все на краще», — яку б іншу партію не називали респонденти, у поясненні завжди фігурувало бажання змін. Не дивно, що нова партія Борців за економічну свободу, якій ще немає і року, посіла третє місце після АНК і ДА — люди вхопилися за партію, яка пообіцяла їм радикальні зміни. І не дивно, що саме ці «борці» отримали більшість голосів у Марикані — шахтарському місті на захід від Йоганнесбурга, де поліція у серпні 2012 року застрелила 34 шахтарів, які вийшли на страйк за гідну зарплату. Власник корпорації «Лонмін» — Сіріл Рамапоса, в молодості антиапартеїдний активіст АНК, а нині один із найбагатших африканців. Закликавши поліцію «діяти більш цілеспрямовано» проти шахтарів, він прирік АНК на поразку в цій виборчій дільниці — єдиній на всю Північно-Західну провінцію, де АНК не те що не отримало більшості, але фактично обмінялося з позиціями з «Борцями за економічну свободу»: «Борці» на даний момент мають 65%, тоді як АНК — лише 23% голосів.
Питання для подальших досліджень
Щоб перевірити теорію «бюлетеня і цеглини», ми запитували респондентів про їхню участь у протестах. Як не дивно, багато з них уже не пам’ятали про протести минулого року і навіть не розуміли, яке це має відношення до виборів. Лише коли я перепитувала конкретніше про підпал KFC, чи були вони там, чи брали участь, люди починали ствердно кивати головами і посміхатися, згадуючи «добрі давні часи». Ніхто з респондентів не вказував на вибори і протести як два способи досягти своїх цілей. Більше того, мешканці Мотсоаледі в день виборів навіть не пам’ятали про свою участь у протестах.
Сюзан Бойсен констатувала певний соціальний феномен, але не пояснила його. Я теж не маю пояснення, бо поки ще надто мало знаю про південноафриканське суспільство. Але цьогорічні вибори, де АНК вкотре отримав впевнену перемогу, однозначно є важливими для дослідника. В інших африканських країнах, де визвольні рухи прийшли до влади на зміну колоніалізму, їх уже давно змінили інші рухи та партії, виросло нове покоління політиків і активістів. Натомість у ПАР, попри корупцію, поліцейське насильство, «хатинку» президента Зуми за гроші платників податків (еквівалент Межигір’я) і попри «бажання змін», на разі не помітно суттєвих альтернатив АНК. Білі освічені ліберали Кейптауна оберуть собі в провінційні органи влади ДА, шахтарі платинового поясу Растенберга — Борців за економічну свободу, але вони на разі є лише винятковими випадками. Більшість же, як у Мотсоаледі, вкотре «проголосує заради Мандели», а вже зовсім скоро знову вийде палити шини і будувати барикади.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
BON TON У СПЕКОТНОМУ КЛІМАТІ (Ришард Капусьціньскі)
СПРАВЖНІ ВОРОГИ, ФАЛЬШИВІ ДРУЗІ: ІМПЕРІАЛІЗМ ТА ГОМОФОБІЯ В АФРИЦІ
АЛЕКСАНДР МИШИН: «Конфликты в Африке показывают необходимость реанимации панафриканизма»
ЖІНКИ З МАРІКАНИ (фото) (Надія Гусаковська)