Справжні вороги, фальшиві друзі: імперіалізм і гомофобія в Африці

  • 04 березня 2014
  • 3331
Справжні вороги, фальшиві друзі: імперіалізм і гомофобія в Африці

Переклад і передмова Дафни Рачок

Антрополог Джил Хердт став відомим завдяки своєму дослідженню гомосексуальності та ритуалів переходу у самбійців (Папуа Нова Гвінея): описав процес «змужніння», переходу від буття хлопцем до буття чоловіком. Цікаво, що процес «змужніння» вимагає від хлопців орального сексу з іншими чоловіками племені; власне ж закінчення «змужніння» знаменується тим, що чоловікові вже дозволено одружитися. Меседж Хердта був такий: у цьому племені гетеросексуальність — ознака дорослого чоловіка, але гомосексуальність тут — норма, більше того, певним чином, це « ритуальний обов’язок», який має пройти кожен чоловік.

Свого часу «відкриття» Хердта було новинкою. Але за кілька років до його дослідження почали ставити (доволі правильні, з моєї точки зору) питання. З чого він взяв, що спостережена ним практика — це вияв гомосексуальності, і з чого він взяв, що це взагалі вияв сексуальності? Чи не здається вам, що Хердт (із найкращими намірами) просто спроектував «західні» категорії на чужу культуру, — питає Дебора Еллістон? Багато антропологів та істориків сексуальності згодом зійшлися на думці, що таки проектує.

Проте чи був Хердт першим у цій справі? Навряд чи. Сумна історія «глобалізації сексуальності» починається від часів колоніалізму, розповідає Енн Столер. Власне, європейські колонізатори й були творцями категорії «гомосексуальності» на неєвропейських просторах, атрибутувавши усім не-білим і не-європейцям дві цікаві риси: гіперсексуальність та/або гомосексуальність. Задля боротьби з останньою навіть було створено низку спеціальних законів. Боротьба з гомосексуальністю — така собі винайдена колонізаторська практика дев’ятнадцятого століття. Як, до речі, й гендерна ієрархія, якщо вірити Оєронке Оєвумі; але то вже інша історія.

Та лити сльози за умовно безтурботним минулим — щонайменше не дієво. Можна скільки завгодно говорити про «насаджування» категорій на кшталт «гей» чи «лесбійка» спільнотам, які до цього, як-от самбійці, й поняття не мали, що певні їхні практики сексуальні, не кажучи вже про те, що вони гомосексуальні. Та якщо поглянути на ситуацію з іншого боку, то в сучасному світі ідентифікація часто відбувається саме за впізнаваними ярликами сексуальності; більше того, ці ярлики дають змогу заявити про себе певним соціальним групам і, що важливо, бути почутими. Якби, наприклад, угандійські геї не організувалися навколо (початково чужої їхній культурі) «гомосексуальності», ми би навряд чи знали про переслідування й утиски геїв в Уганді. Тож категорії на кшталт «гей» не варто сприймати однобічно: так, це наслідок колоніалізму, проте зараз ця категорія дозволяє нам говорити однією мовою і розуміти одне одного.

 

Клінтон і Обама зробили права геїв зброєю в руках неоколоніалізму

Гомосексуали Африки здавна змушені проходити крізь екзистенційні випробування. Але зараз старі закони, що криміналізують гомосексуальну поведінку, доповнюються суворими покараннями й новими законопроектами, що мають на меті відтіснити гомосексуалів далі в темряву. За потужною хвилею репресій стоять місцеві демагоги й американські місіонери, що час від часу наїжджають в Африку. Десятиліття неоколоніальної експлуатації та принизливого імперіалістичного лицемірства створили ідеальний клімат для терору геїв-африканців.

Ми неймовірно радіємо тому, що Уганда відтепер закрита для геїв. Нехай вони помруть, як таргани чи інші нікчеми. Ми дякуємо Богові, що наші урядовці вказали геям на їхнє місце: кладовище, карцер, тюрма чи будь-що поза Угандою. Тааааааааак, це воно, ми їм покажемо, — пише на Фейсбуці прихильник гомофобних законів.

Після кількох років простою та різноманітних переглядів, у грудні 2013 року парламент Уганди зрештою прийняв неймовірно репресивні щодо геїв і лесбійок законопроекти. Ця новина миттєво потрапила на перші шпальти газет. Хоча з проекту закону, за яким закріпилася назва «Закон про вбивство геїв», і прибрали смертну кару, проте залишили такі міри покарання як пожиттєве ув’язнення за «гомосексуальність з обтяжуючими обставинами» (aggravated homosexuality) та криміналізацію відмови видати людей, про гомосексуальність яких відомо. The Guardian зазначала, що

в Уганді гомосексуальність була поза законом ще в колоніальні часи: закон забороняв «протиприродні» сексуальні дії, проте угандійські політики, що займалися розробкою нового законопроекту, наполягали на його необхідності, обґрунтовуючи це тим, що геї з заходу погрожували знищити угандійські родини й нібито «вербували» угандійських дітей у геї.

Угандійський президент Йовері Мусевені поки що відмовляється підписати закон, щоб він набрав сили, стверджуючи, що цей законопроект не вирішить проблему «ненормальності» 1. Та, попри юридичний статус законопроекту, угандійські геї — їх називають «кучу» (kuchus) — повідомили про різке зростання погроз та жорстокості проти них. У 2011 році було вбито активіста Девіда Като, а в грудні минулого року поліція так побила Ендрю Вайсва з угандійської Організації гендерної рівності та здоров’я (Gender-Equality and Health Organisation of Uganda, GEHO), що його госпіталізували. Вайсва вже одужує і перебуває у себе вдома. Він каже, що його друзям щодня погрожують просто на вулиці.

Вони хочуть вбити мене за те, що я такий, яким є, і що намагаюся допомогти дорогим мені братам і сестрам — ЛГБТК??? Це ж божевілля!! Я вже пережив кілька нападів. І я знаю, що дехто з нас може втратити життя у цій битві, але здаватися — не вихід… Ми народилися такими!!! Ми — геї! Ми тут… ми не можемо більше ховатися, нам нема куди бігти… так, ми угандійські кучу!!

 

Світовий тренд?

На жаль, Уганда — не єдина африканська країна, де переслідують геїв чи квірів; таких країн у світі повно. У січні нігерійський президент Гудлак Джонатан здивував громадськість, підписавши схожий репресивний закон, що криміналізує шлюби між геями та навіть можливість геїв чи лесбійок збиратися чи засновувати організації. Як повідомили правозахисники, щойно закон набрав сили, десятки нігерійських геїв були заарештовані. У північній Нігерії, де мусульманські закони шаріату співіснують із державним законодавством, нові закони, здається, лише посилили масові гомофобні настрої — для арештованих вимагають суворих покарань.

Як підсумував нігерійський студент Удока Окафор:

Відкриті ЛГБТ у Нігерії борються, аби вижити в чужій для них культурі — чужій через їхню гендерну чи сексуальну ідентичність. Юридична система оголосила їх поза законом, суспільство піддає їх остракізму, а політики, бризкаючи слиною, розводять демагогію і далі насаджують культуру ненависті до ЛГБТ-людей.

У вересні в Нью-Йорку президент Гамбії Яйя Джамме скористався з нагоди публічно звинуватити геїв та їхніх прибічників у своїй промові до ООН:

Ті, хто рекламує гомосексуальність, хочуть покласти край людському існуванню… Попри те, що гомосексуальність у всіх своїх формах і проявах є злом проти людей, противним Аллаху, певні сили надають їй статусу права людини.

У Ліберії також працюють над законом, що криміналізуватиме гомосексуальні шлюби: «[Гомосексуальність] — це злочин. Це не по-африканськи… Це проблема нашого суспільства. Ми вважаємо девіантну сексуальну поведінку злочинною діяльністю», — зазначив законодавець Джевел Говард-Тейлор.

Ще 1995 року президент Зімбабве Роберт Мугабе сумнозвісно заявив:

Для моєї людської свідомості неймовірно огидно і відразливо, що такі аморальні й бридкі організації як об’єднання гомосексуалів, які ображають і закон природи, і релігійну мораль нашого суспільства, можуть мати підтримку чи то серед нас, чи деінде.

З тих пір він не зраджував своїм поглядам, і 2006 року у Зімбабве було криміналізовано поведінку, яку можна було б розцінити як гомосексуальну 2. Можна знайти ще багато подібних прикладів у Африці на південь від Сахари.

І звісно, такий закон є і в Росії. Підписаний минулого літа президентом Володимиром Путіним, цей закон забороняє «спрямовану на неповнолітніх пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків». Цей закон фактично заштовхує російських геїв і лесбійок назад у шафу, адже будь-яка відкрита діяльність віднині може бути класифікована як «гей-пропаганда», що наражає дітей на небезпеку гомосексуальності. Тоді як у пострадяньскій Росії гомосексуальність як така залишається декриміналізованою (принаймні на сьогодні), активісти розповідають про тривожне зростання насильства щодо російської гей-спільноти. Спрямовані проти геїв російські закони були центром уваги активістів з усього світу, які сподівалися використати зимову олімпіаду в Сочі, щоб шляхом протестів і бойкоту оприлюднити ситуацію та покарати прибічників Олімпіади, які уможливили переслідування гей-спільноти.

Насамкінець, у грудні минулого року Верховний суд Індії неприємно здивував світ поновленням колоніального закону, який знову криміналізував гомосексуальність. Закон 1861 року скасували у 2009. А в новому році верховний суд навіть відхилив скарги правозахисників, наголосивши на своєму рішенні встановити покарання за гомосексуальність — до десяти років ув’язнення.

 

Чому це відбувається?

Та в США маємо зовсім іншу картину. Хоча насилля проти трансгендерів залишається на небаченому рівні, а законопроект про протидію дискримінації ЛГБТ на робочому місці (ENDA) нидіє в конгресі, спостерігаємо різке зростання кількості штатів, що легалізують одностатеві шлюби. Очевидно, це мало б говорити про дедалі більше прийняття геїв у нас удома. Попри несамовиту активність груп ненависників геїв та кипіння фашистів з «Руху чаювання» на правому політичному фланзі, загалом історія геїв у США — це історія пришвидшеного законодавчого прогресу у сфері громадянських прав геїв. Так чому ж у багатьох країнах світу має місце така реакція щодо геїв?

Багато африканських політиків, які підтримали гомофобні закони, запевняють, що гомосексуальність є чимось неафриканським, що геї-злочинці з Європи й Америки імпортували її в Африку з мерзенною метою (наприклад, щоб мати змогу чіплятися до дітей). Ці політики стверджують, що в Африці не існує історії гомосексуальності, хоч таке твердження активно підважують учені. Угандійський пастор Мартін Семпа, один із архітекторів закону, написав:

Гомосексуальність є нелегальною, неприродною, нечестивою й неафриканською: в Уганді, як і в більшості країн глобального Півдня, гомосексуальність є гріховним і огидним сексуальним діянням, що порушує відразу чотири прийняті закони, серед яких і закон нашої африканської племінної культури, ці тисячолітні цивілізаційні традиції, що їх нам залишили у спадок наші батьки.

Це правда, що сучасна гей-ідентичність завдячує багато в чому еволюції гей-свідомості в європейській та американській культурах, проте антропологи задокументували повсюдну, в тому числі в традиційних африканських культурах, наявність як сексуальних стосунків між людьми одного гендеру, так і гендерно-нонконформної поведінки. За іронією долі, сучасні політики насправді захищають правову систему та релігійну мораль, засновану британськими колонізаторами, які силою ввели жорсткі закони проти гомосексуальності на території завойованого ними у ХІХ столітті африканського регіону.

Не варто думати, що немає африканських геїв, які виступають за свої права. В Африці є ЛГБТ-організації. Те, що африканські геї мають своїх мучеників, як-от Девіда Като в Уганді, Роджера Жан-Клода Мбеде та Еріка Лембембе в Камеруні, спростовує ідею, що геї там — аутсайдери. Та і хто забуде Сімона Нколі, героїчного активіста, що боровся проти апартеїду, а потім долучився й до боротьби з ВІЛ?

То що ж відбувається насправді? Тут причетні дві сили ззовні.

 

Зв’язок із євангелістами

Скот Лайвлі — американський праворадикальний християнський фундаменталіст, що присвятив свою кар’єру нападам на ЛГБТ. Він — автор сповненої наклепів книги, в якій нацистську Німеччину проголошено наслідком змови гомосексуалів. У 2009 році він поїхав до Уганди й прочитав там низку лекцій, у яких він попереджав про гей-загрозу в угандійському суспільстві. Релігійний консерватизм — не основна тема його лекцій, вони є радше закликом до дій. Американські євангелічні місіонери, прикриваючись доброчинними намірами, поширили свою мережу по всій Африці. Їхня повсюдна залученість до соціальної роботи на місцях, включно з масовою участю в доброчинних заходах на тему ВІЛ-СНІДу, забезпечили їм доступ до місцевої політики. Та їхня робота — це не лише милосердя й доброчинність, вони йдуть укупі з левовою часткою соціального консерватизму та політичної реакційності. Завдяки соціальній роботі із хворими на СНІД, вони стали каналом постачання грошей від США на підтримку хворих на ВІЛ-СНІД. Відповідно, профілактика СНІДу загорнута в консервативну риторику релігії та моралі, яка підкреслює, наприклад, утримання від сексу й необхідність шлюбу. Пам’ятаєте не доведену до кінця чудернацьку кампанію «Коні 2012» 3? За нею стояла та сама компанія фанатичних місіонерів, які намагалися заволодіти свідомістю спільнот центральної Африки.

Вочевидь, відчуваючи свій програш  у так званих культурних війнах у США, Лайвлі, разом із йому подібними, знайшли вдячну аудиторію в країнах на кшталт Уганди. У США засновані Лайвлі організації висміюють, називаючи групами ненависті. В Уганді, де відбувається масове відродження релігійності, де гомофобською поведінкою нікого не здивуєш, політичний месидж Лайвлі знайшов для себе благодатний ґрунт. Мартін Семпа, вже будучи залученим до кампанії проти сексуальної вседозволеності в рамках профілактики СНІДу, став одним із основних місцевих послідовників Лайвлі. Американський журналіст, що відвідав Уганду в 2005 році, так описав погляди Семпи:

У своїх проповідях він засуджує гомосексуальність, порнографію, презервативи, іслам, католиків, певні види рок-музики та активісток за права жінок, котрі, на його думку,  поширюють лесбійство й аборти та проповідують поклоніння жіночим божествам. Він сказав мені, що послідовники Сатани збираються на озері Вікторія, де їм обіцяють багатства в обмін  на людську кров, яку вони здобувають, організовуючи автокатастрофи й викрадення людей.

Скот Лайвлі та американські євангелісти — каталізатори трансформації цих реакційних ідей у політичну реальність. Хоча Лайвлі запевняє, що він виступає проти жорсткого покарання за гомосексуальні акти, не секрет, що його псевдоісторичні та псевдонаукові діатриби проти геїв значно посилили гомофобні настрої в Уганді. Варто також зазначити, що останнім часом Лайвлі став підозріло часто навідуватися в Росію. (Угандійська ЛГБТ-група СМУГ — Сексуальні меншини Уганди — за підтримки Центру Конституційних прав подала на Лайвлі в суд у штаті Масачусетс, звинувативши його у «злочинах проти людства».)

Тоді як Лайвлі — найбільш відомий реакційний лідер євангелістів, залучений до гомофобської законотворчості, є й інші релігійні організації, що впливають на законодавчі процеси й народні настрої в регіоні. Католицька церква, консервативне крило англіканської церкви, численні протестантські конфесії та, в деяких випадках, ісламські фундаменталістські рухи, як-от нігерійський Боко Харам, — усі вони проповідують нетерпимість до геїв.

Проте звинувачувати в новій хвилі гомофобних репресій лише відсталі релігійні ідеї було би помилкою. Насправді йдеться про владу. Це стає зрозумілим, щойно ми задумаємося, кому ж насправді вигідні ці репресії.

 

Права ЛГБТ як зброя

Є і друга, більш зловісна зовнішня сила, що стоїть за цією спрямованою проти геїв хвилею репресій в Африці й поза нею. За іронією долі, ця сила послуговується мовою підтримки ЛГБТ і прикидається спрямованою на таку підтримку. Цією силою є Держдепартамент США.

Хіларі Клінтон, виконуючи обов’язки державного секретаря при президенті Обамі, у своїй промові до ООН у Женеві в 2011 році сказала: «Дехто стверджує, що права геїв і права людини — різні речі. Насправді це те саме». Ця промова — нерозбірливе засудження репресій геїв по всьому світу. Держдепартамент на чолі з Хіларі Клінтон доповнив цю промову загальними політичними заявами, що «для поширення прав геїв по всьому світу США будуть використані всі доступні демократичні засоби».

Американські й міжнародні ЛГБТ-організації дуже вітали ці заяви, сподіваючись, що США використовуватимуть їх як «важелі», коли відстоюватимуть громадянські права геїв у країнах на кшталт Уганди. ЛГБТ-населення США переважно радо вітали і Клінтон, і Обаму. Звісно, це було частиною плану.

Але є одна проблема. Насправді США не є силою, що бажає добра всім на світі. І точно не доброю силою для Африки.

Насправді, в Африці їх цікавить влада — економічна й політична. За більш ніж п’ятдесят років постколоніальної епохи африканські країни дуже добре засвоїли, що означає панування США. Для Конго, Руанди, Ліберії та Анголи це означало десятиліття громадянської війни і геноцид, а також пограбування природних ресурсів. Це означало державні перевороти та корумпованих західних маріонеток при владі. Це означало бідність для більшості людей і благословення кількох обраних із верхівки африканських країн несказанним багатством та владою. Це означало жорстке застосування сили проти народних повстань чи інших спроб звільнитися від імперіалістичного — неоколоніального — панування. США та їхні корпорації наживаються на знедоленості Африки.

Клінтон та Обама зробили права геїв зброєю на службі неоколоніалізму.

Не випадково Клінтон видала це твердження саме тоді. Обама не спускає очей з одного з основних полів битви, де розгортається неоліберальна глобалізація. В Центральну Африку було відіслано американських «радників» та навіть армії. У Західній Африці було створено бази для безпілотних літальних апаратів. У Сомалі тривають військові вторгнення з боку США та бомбардування. Американська військова допомога та допомога найманцями, за сприяння їхнього молодшого партнера — Ізраїльського військово-індустріального комплексу, поширилися на всю Східну Африку. Уряди, що колись мали підтримку СРСР і здавалися радикальними, майже зовсім зникли. Та місце Росії як економічної загрози США в Африці посів китайський імперіалізм. США вже й раніше лили крокодилячі сльози за «правами людини», паралельно використовуючи їх як зброю; тепер же вони додали у свій арсенал ще й символічне занепокоєння правами ЛГБТ. Давайте начистоту: це не закінчиться добром для геїв, лесбійок, трансгендерів чи квір-людей Африки.

Політика США і Африці просякнута кров’ю. Безсумнівно, на боротьбу з голодом, профілактику СНІДу та розвідку ресурсів іде багато грошей. Та кожен долар — це нитка в павутинні. Більше того, як узагалі США, тюремна столиця світу, наважуються повчати інші країни щодо репресій?

Неоколоніальне панування в Африці відрізняється від колоніального. Воно потребує видимості незалежності національних урядів. Корумповані, антидемократичні правителі багатьох африканських країн також прекрасно це розуміють. У їхньому виконанні права геїв — це до крайності фальшивий антиімперіалізм. Таким чином поточна критика їхнього репресивного правління можна переспрямовувати на звинувачення геїв у підривній діяльності та акцентування власного спротиву імперіалізму, що підкреслює сміливе протистояння залякуванням з боку Держдепартаменту на тему пов’язаних із геями соціальних питань. Свідомо замовчується, що уряд США і транснаціональні корпорації підтримують недемократичні режими, піклуючись лише про власну стратегічну й економічну вигоду. Кишені місцевих компрадорів товстішають на мільйони доларів завдяки співпраці з імперіалізмом, але на це не дуже звертають увагу, коли ці компрадори роблять поворот на 360 градусів і заявляють, що вони захищаються від несправедливого тиску наймогутнішої країни світу.

У липні минулого року президент Зімбабве Мугабе так прокоментував візит Обами до низки африканських країн:

Маємо цього американського президента, Обаму, народженого від африканського батька, який каже нам, що ми не отримаємо допомоги, поки не підемо назустріч гомосексуалам… Ми питаємо, чи його народили гомосексуали? Ми потребуємо продовження раси, а це йде від жінки, а не від гомосексуалів… ми відріжемо їм голови.

Гомофобні демагоги Уганди й Нігерії також сходяться на цьому, слідуючи освяченій часом традиції самореклами за рахунок перетворення когось на цапа-відбувайла. Можна побачити, що саме відбувається, прогортавши уважно Фейсбук-сторінку «Нігерійці мають об’єднатися та звільнити Нігерію» (Nigerians Must Unite and Liberate Nigeria). Справді цікава сторінка, сповнена антиімперіалістичних закликів, де щоденно постять інформацію про корупцію нігерійського уряду, етнічне та релігійне сектанство, інформацію про руйнування корпораціями нігерійського навколишнього середовища та «розкрадання» природніх ресурсів. Але поміж всього іншого там згаданий і закон проти гей-шлюбів, і купа постів і коментарів хвалять президента Джонатана:

Ми завжди з нетерпінням чекаємо найменшої можливості подякувати президенту нашої країни Ґудлаку Джонатану, в надії, що він робитиме все краще. Тож я адресую свої похвали нашому президенту Ґудлаку Джонатану, що знайшов сміливість протистояти тиску з боку Європи й Америки і підписав законопроект проти геїв, що забороняє в Нігерії шлюби між людьми однієї статі та публічні вираження гомосексуальності. Це мені подобається.

Або:

Хороші новини з Нігерії. Президент Ґудлак Джонатан підписав закон, що зачіпає довгу низку пунктів про геїв: криміналізує не лише шлюби між людьми однієї статі, але й співжиття, зустрічі, зібрання чи відстоювання прав самими геями чи кимось від їхнього імені. Згідно з законом, геї та лесбійки в Нігерії ризикують бути ув’язненими на 14 років… Браво президенту Ґудлаку Ебеле Джонатану.

Коментатори, які підтримували геїв, були названі агентами ЦРУ та забанені.

Це не просто тріумф фанатизму. Корумпованим національним урядам, які насправді отримують вигоду від своєї дружби з неоколоніалізмом і транснаціональними корпораціями, все це сходить з рук.

 

Проти гомонаціоналізму

Реакцію ЛГБТ-істеблішменту можна було передбачити — вимоги до США, ЄС та інших держав збільшити тиск на уряди африканських держав. Кампанія за права людини (Human Rights Campaign — HRC), корпоративістська ЛГБТ-група, що відстоює громадянські права, навіть поїхала в Давос, у гніздо стерв’ятників — Світовий економічний форум. «Коли країни на кшталт Росії чи Нігерії приймають закони, що загрожують правам ЛГБТ, світові лідери мають ясно заявити, що подібні дії мають наслідки», — сказав голова HRC Чед Ґріффін. По суті, HRC, ідентифікуючись із імперіалізмом, закликає заподіяти Нігерії ще більшої шкоди. Це не принесе полегшення африканським геям. (Детальніше про те, як HRC насправді наживається на глобальній експлуатації, див. статті «HRC та Фонд стервятників» і «Фінансована Найгіршими Людьми Міжнародна Експансія HRC».)

Хоча поштовх до солідарності з пригніченими геями, лесбійками і трансгендерами у країнах на кшталт Уганди чи Нігерії — хороша річ, в умовах імперіалістичної гегемонії США майже неможливо не пов’язати це з подіями в Африці та не зрозуміти лицемірства США. Звільнення африканських геїв може йти іншим шляхом, аніж звичне США та Європі вимагання громадянських прав. Це твердження жодним чином не має на меті виправдати чи применшити жорстокі переслідування геїв в Уганді та Нігерії. Більше того, комуністи мають голосно й чітко засудити ці переслідування разом із імперіалізмом та правлінням компрадорів.

Та звільнення Африки від неоколоніалізму, імперіалізму й неолібералізму (включно зі звільненням африканських геїв) має бути в руках самих африканців.

Коли на Близькому Сході, де ізольований Ізраїль використовує удаване прийняття геїв як зброю та пропаганду у війні із Палестиною, в пригоді стає термін «гомонаціоналізм».

Мая Мікдаші, пишучи для Jadaliyya,  ідентифікує гомонаціоналізм в  агресивному коментарі Хіларі Клінтон:

У своїй промові Секретар Клінтон … відтворювала це генеративне відчуження політичних прав від прав людини. Вона підкреслила, що ЛГБТК всюди мають бути забезпечені однаковим правом любити тих, кого вони виберуть собі за партнера, і мати секс із ким захочуть. У засновках цієї заяви лежить саме той принцип, який Джазбір Пуар назвала гомонаціоналізмом: ідею, що буде-де у світі ЛГБТК маю однакову мотивацію. Секретар Клінтон натякнула, що квірів — неважливо, білі вони чи чорні, жінки чи чоловіки чи трансгендери, солдати чи цивільні, бідні чи багаті, ізраїльтяни чи палестинці — можна зрозуміти й описати за допомогою того ж самого поняття прав людини. Але зміст того, що вона називає «правами геїв», заснований на досвіді та історіях квірів (в основному білих чоловіків) із США. Відповідно, підкреслюються питання видимості та політики ідентичності, тоді як центральні для багатьох гетеросексуалів і геїв із третього світу питання класу та політичної боротьби вислизають із поля зору. Таким чином, відірвані від місця народження, «права геїв» подорожують світом як засіб пересування не тільки нормативного гомонаціоналізму, а й неоліберальних способів вироблення політики та суб’єктів, якщо поглянути ширше.

Отже, частково проблема в тому, що нав’язування африканським країнам американської свідомості справедливо викликає ефект бумеранга, змушуючи справжніх лесбійок, геїв, трансгендерів чи квірів з Африки робити хибний і небезпечний вибір. Можна припустити, що активне схвалення залякувань з боку уряду США американською гей-спільнотою, що прийняла порядок денний Держдепартаменту Обами, означає перехід від «гомонаціоналізму» до «гомоімперіалізму».

Мікдаші закінчує застереженням, що стає особливо важливим, якщо задуматися, як відповідати на заклики до справедливості, проти справжнього страхітливого пригноблення, що надходять від людей із пронизаних кривавим лицемірством імперії куточків світу:

Ми не можемо «обрати» не бути тим, ким ми стали, але ми маємо бути свідомими того, що ми формувалися як неоліберальні шукачі прав і як тіла, що говорять; свідомими того, як це формування пов’язано з історією деполітизації та відчуження. Іншими словами, ми маємо мислити тактично і скептично, коли така мова намагається використати нас і коли ми як активісти чи науковці використовуємо її самі. Ми маємо знайти шляхи критично уповільнити поступ гомонаціонального світу та спробувати, як завжди, діяти у некомфортних і ненадійних межах між правами та справедливістю.

Відомий вислів Леніна, що комуністи мусять бути «народними трибунами… здатними реагувати на кожний прояв тиранії та пригнічення, — байдуже, де цей прояв відбувається і який прошарок чи клас людей зачіпає». Отже, ми покликані висловитися проти розгортання гомофобних репресії у Африці, Росії, Індії та поставити під сумнів повноваження тих, хто, пригнічуючи геїв, оголошує себе захисником африканськості. Але для нас ця робота починається вдома, у США: Держдепартамент, клінтони, обами, фашистські групи ненависті, Скот Лайвлі та йому подібні — ці смертельні вороги знаходяться тут, удома.

Як сказав Ендрю Вайсва з угандійської Організації у питаннях гендерної рівності та здоров’я, натякаючи на минулу визвольну боротьбу в Африці: «Боротьба триває!» («A luta continua!»)

Перекладено за: Real Enemies, False Friends: Imperialism and Homophobia in Africa. At: Kasama Project

 

Читайте також:

Клас видалено (Алан Берубе)

Проти гетеросексуальності, за гетеросексуалів (Тамара Злобіна)

Парад? Так, але який і чий? Конкретний аналіз Прайду в Сербії (2010—2012) (Душан Мальковіч)

 

Notes:

1. Вже в процесі перекладу статті стало відомо, що президент таки підписав цей закон. Це сталося 24 лютого 2014 року.

2. Як «злочин» розцінюється, наприклад, тримання за руки, поцілунки, обійми між людьми однієї статі. Раніше так звані «закони проти содомії» забороняли лише сексуальні акти; після 2006 року поняття содомії було розширено: відтепер це «будь-яке діяння між двома чоловіками, яке може бути розцінене розважливою людиною як непристойне».

3. У березні 2012 року компанія Invisible Children Inc. випустила 30-хвилинний фільм Kony 2012, присвячений Джозефу Коні. Фільм став неймовірно популярним, попри те, що його дуже критикували за недостовірне висвітлення фактів. Сам Джозеф Коні — голова Господньої армії спротиву, що очолив повстання проти уряду Уганди у 1987 році. Коні прагнув створити в Уганді  теократичну державу. Коні був звинувачений у викраданні дітей у сексуальне рабство та для вербування у солдати. Деякі джерела приписують йому вербування 66 тисяч дітей у солдати.

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери