Майкл Робертс
Більшість дискусій про нерівність — в межах країни чи на світовому рівні — відбуваються довкола питання про дохід. Даних та досліджень на тему нерівності безліч, особливо про підйом найбільших економік з 1980-х та причин, які сприяли цьому.
Дотичним до дебатів навколо нерівності в доходах населення є також питання «бідності»: як її визначати та вимірювати, а також зріс чи впав рівень бідності у всьому світі та в конкретних країнах. У нещодавньому звіті Світового економічного форуму йдеться про те, що нерівність у доходах зросла або залишилася на тому ж рівні у 20 з 29 розвинених економік світу, тоді як бідність зросла у 17. Нерівність у доходах більш стрімко збільшилася в Північній Америці, Китаї, Індії та Росії, ніж будь-де, згідно з World Inequality Report 2018, підготовленим World Inequality Lab — дослідницьким центром Паризької школи економіки. Особливо вражає різниця між Західною Європою та Сполученими Штатами: «Тоді як частка доходів 1% найбагатшого населення світу в обох регіонах у 1980 році складала близько 10%, у Західній Європі вона лише дещо зросла до 12% у 2016 році, а у США злетіла до 20%. Водночас у США частка доходів нижніх 50% населення знизилася з понад 20% у 1980-му до 13% у 2016».
"І в розвинених економіках, і в тих, що розвиваються, багатство перерозподілено значно нерівніше, ніж доходи."
Дискусії та аналіз ситуації щодо нерівності в багатстві (особистому багатстві) не привертають так багато уваги. Але я спробую довести, що будь-хто з великими статками (які тут визначені як власність на майно, засоби виробництва та фінансові активи) відповідним чином мають вищі рівні доходу — і, як видається, порівняно нижчі рівні оподаткування.
Звісно ж, вже проведена чудова робота з вимірювання рівнів особистого багатства та змін у розподілі цього багатства з часом. Кожного року я публікую звіт на доповідь Credit Suisse global wealth report, яка показує, скільки особистого багатства зосереджено у людей по всьому світу. Поточний показник демонструє, що 1% власників багатств володіють трохи менше ніж 50% багатств у всьому світі. Oxfam регулярно публікують дані про те як всього кілька сімей мають величезні частки особистого багатства в межах окремих країн та по всьому світу загалом. Такі економісти, як Томас Пікетті, Емануель Саец та Габріель Зукман, в останні роки провели блискучу роботу, щоб показати величезну несправедливість у сфері володіння засобами виробництва, землею, власністю, нерухомістю, фінансовими активами й навіть патентами та інтелектуальною власністю.
І в розвинених економіках, і в тих, що розвиваються, багатство перерозподілено значно нерівніше, ніж доходи. Світовий економічний форум звітує: «Ця ситуація мало покращилася за останні роки, бо нерівність у багатстві зростає в 49 економіках».
У 1912 році італійський соціолог та статистик Коррадо Джині винайшов засіб вимірювання розподілу багатства в суспільстві — зараз він відомий як коефіцієнт (індекс) Джині. Його значення коливається від 0 (або 0%) до 1 (або 100%): 0 позначає ідеальну рівність (багатство розподіляється рівномірно), а 1 — ідеальну нерівність (багатство, яке утримують всього кілька людей).
Якщо застосувати індекс Джині як для доходів, так і багатства в кожній країні, різниця вражатиме. Візьмімо кілька прикладів. Індекс Джині для США — 37,8 для розподілу в доходах (досить високий), але індекс Джині для розподілу в багатстві складає 85,9! Або візьмімо Скандинавію, яку вважають егалітарним регіоном. Індекс Джині для доходів у Норвегії всього 24,9, але для багатства — 80,5! Така ж історія і для інших країн Північної Європи. Північна Європа може мати нижчу за середню нерівність у доходах, але водночас там вища за середню нерівність у багатстві.
Нерівність у багатстві та доході в країнах Північної Європи
Які країни мають найгіршу нерівність у особистому багатстві? Ось топ-10 найбільш нерівних суспільств у світі.
Можна було би очікувати, що ці країни або дуже бідні, або керуються диктаторами чи військовими. Але до цієї десятки входить США та Швеція. Тож у список потрапили як і «неоліберальні» розвинені, так і «соціально-демократичні» економіки: коли йдеться про багатство, капіталізм не робить винятків.
Однак США — це лідер серед розвинених «Великої сімки» в нерівності в доходах та багатстві.
І дійсно, чи можемо ми визначити, що висока нерівність у багатствах тісно корелює з нерівністю в доходах? Застосувавши індекс Світового економічного форуму, я виявив, що існує позитивна кореляція близько 0,38 за даними. Таким чином, чим вища в економіці нерівність в особистому багатстві, тим більш ймовірна вища нерівність у доходах.
Питання полягає в тому, що є залежною та незалежною змінними? Що рухає чим? На це питання легко відповісти. Багатство породжує багатство. І більше багатства породжує більше доходів. Дуже невелика еліта володіє засобами виробництва та фінансами — і саме так вони узурпують левову частку доходів та багатства.
Дослідження двох економістів з Банку Італії встановило, що сучасні найбагатші сім'ї Флоренції походять із найзаможніших флорентійських сімей, які жили майже 600 років тому! Тож одні й ті ж самі сім'ї на вершині багатства: починаючи з підйому промислового капіталізму в італійських містах-державах, через експансію індустріального капіталізму й завершуючи сьогоденням світу фінансового капіталу.
"Люди багаті не тому, що розумніші або освіченіші, а тому, що «щасливчики» і/або успадкували багатство від батьків чи родичів."
Нове дослідження про разюче високу нерівність у багатстві в «егалітарній» Швеції показує, що успішними вас роблять не хороші гени, а гроші сім’ї чи вдалий шлюб. Люди багаті не тому, що розумніші або освіченіші, а тому, що «щасливчики» і/або успадкували багатство від батьків чи родичів (як Дональд Трамп).
Дослідники встановили, що «багатство має високу кореляцію між батьками та дітьми», а також наступне: «Порівнюючи чисте багатство (net wealth) прийомних та біологічних батьків із багатством прийомної дитини, ми виявили, що навіть до факту успадкування значну роль відіграє середовище й набагато менша роль відводиться факторам, що передують народженню». Висновок дослідників такий: «Передача багатства відбувається головним чином не тому, що діти з багатших сімей талановитіші або здібніші, але тому, що навіть у порівняно егалітарній Швеції багатство породжує багатство».
Отже, підтверджується передбачення Маркса, зроблене 150 років тому, про те, що капіталізм буде призводити до все більшої концентрації та централізації багатства, зокрема у засобах виробництва та фінансах. Усупереч оптимізму та апологетиці серед мейнстрімних економістів, бідність (у доходах та багатстві) для мільярдів людей по всьому світу все ще залишається нормою — з невеликими ознаками покращення. Водночас в головних капіталістичних економіках зростає нерівність у багатстві та доходах у міру того, як капітал накопичується й концентрується у все менших групах. Робота Емануеля Саес та Габріеля Зукмана показує й те, що в США багатство все більше зосереджується в руках надбагатих.
Навіть більше, нерівність у багатстві зросла головним чином як результат все більшої концентрації та централізації виробничих активів у капіталістичному секторі. Справжня концентрація багатств виражається в тому, що великий капітал (бізнес та фінанси) контролюють світові рішення щодо інвестицій, ринку праці та фінансів. За даними Швейцарського інституту технологій, ядро з усього 147 компаній через взаємопов’язані з іншими компаніями акції контролює 40% світових багатств. 737 компаній контролюють 80% усіх багатств. Це та нерівність, яка необхідна для функціонування капіталізму, — концентрована влада капіталу.
Це означає те, що політики, спрямовані на зменшення нерівності у доходах через оподаткування та регуляцію або навіть через збільшення заробітної плати, не матимуть великого впливу, бо рівень нерівності у багатстві все ще залишається високим. І ця нерівність багатства випливає з концентрації засобів виробництва та фінансів у руках кількох. Поки структура власності залишається недоторканою, податки на багатство не матимуть результату.
Переклала Мелітина Григоренко за публікацією: Robert, M., 2020. Wealth or income? Available at: [link].
Читайте також:
Экономический спад после пандемии (Майкл Робертс)
Сучасна теорія грошей: критика (Майкл Робертс)
Норма прибутку — це ключ (Майкл Робертс)