Норма прибутку — це ключ

  • 23 січня 2013
  • 2805
Норма прибутку — це ключ

Майкл Робертс

У сучасній світовій економіці панує капіталістичний спосіб виробництва. За капіталізму гроші використовують, щоб робити ще більше грошей. Прибуток, а не соціальні потреби, є рушійною силою виробництва. І капіталістичне виробництво не розвивається по прямій висхідній лінії. Воно потерпає від повторюваних криз «підйомів і спадів», що руйнують та марнують значну частину раніше виробленої суспільством (робітниками) вартості. 1880-ті та 1980-ті бачили масове знищення виробництва та багатств США; те саме сталося за Великої депресії 1930-х. Зараз ми переживаємо першу Велику рецесію та все ще перебуваємо в Довгій депресії ХХІ ст.

Капіталістичний спосіб виробництва схильний до повторюваних криз, тому що він має два головні підводні камені. Перший: у кредитно-грошовій економіці, чиїм втіленням є капіталізм, завжди існує можливість кризи. Власники грошей не завжди витрачають чи інвестують їх, інколи вони заощаджують. Якщо це відбувається, незалежно від причин, може виникнути порушення грошового обігу та криза купівлі-продажу.

Другий — це те, що капіталістична система виробництва прибутку похитнеться, якщо виробляється недостатньо прибутку для задоволення власників засобів виробництва. При цьому існує неуникна тенденція до зниження норми прибутку. Це причина, що лежить в основі усіх спадів.

Окремі капіталістичні підприємтва не кооперують, щоб виробляти товари та послуги, яких потребує суспільство. Навпаки, вони змагаються одне з одним, щоб утримати та підвищити свої прибутки. Для цього вони змушують робітників працювати довше і тяжче, але також дедалі більше використовують нові технології для підвищення продуктивності праці, щоб отримати більше вартості. Але це Ахілесова п’ята капіталізму. Частка витрат на інвестиції в нові потужності, обладнання тощо неухильно зростає порівняно з витратами на робочу силу. Оскільки лише робоча сила може створювати нову вартість (машини самі по собі цього не роблять), прибутковість кожної нової одиниці інвестицій буде падати. Якщо прибутковість систематично падає, це врешті спричинить падіння маси прибутку. Тоді капіталісти припиняють інвестувати та «оголошують страйк». В результаті — криза виробництва.

Капіталісти намагаються уникнути цієї кризи різними способами: сильніше експлуатуючи робітників, шукаючи дешевші форми нових технологій, спекулюючи в невиробничих галузях економіки, таких як фондові біржі, банківська та фінансова сфери, де вони грають заради прибутку. Але це лише тимчасовий розв’язок. Рано чи пізно закон падіння прибутковості таки спрацює.

Норма прибутку в США є значно нижчою, ніж вона була у 1948. Але вона змінювалася не прямолінійно. Після війни, у так звану «золоту добу» 1948-1965, вона була високою. Це також період найшвидшого економічного зростання в американській історії.

Потім прибутковість послідовно падала з 1965 по 1982. У 1974-75 та 1980-82 роках ріст ВВП був значно повільнішим, і капіталізм у США (як і будь-де) переживав спад. Далі, в часи, які отримали назву «неолібералізму», з 1982 по 1997, прибутковість росла. Капіталізму вдалося залучити чинники, що перешкоджають падінню прибутковості — наприклад, сильнішу експлуатацію американської робочої сили (падіння частки зарплати), ширшу екслуатацію робочої сили за кордоном (глобалізація) та «спекуляції» в невиробничому секторі (нерухомість та зростання фінансового капіталу). У цей «неоліберальний період» було менше сильних спадів попри те, що економічне зростання було все ще повільнішим, ніж у «золотий вік», оскільки більшу частину прибутку було виведено з реального інвестування.

Прибутковість сягнула піку 1997 року і почала знижуватися. Це стало підгрунтям Великої рецесії 2008-09. Це падіння та наступна Довга депресія, яка триває і досі, були найважчими з усіх, починаючи з 1930-х років, через величезне нарощування боргу та фінансових активів, які не створювали реальної вартості, протягом попередніх двадцяти років. Натомість спочатку була кредитна бульбашка у сфері високотехнологічних підприємств (луснула у 2000), а потім — у нерухомості (луснула у 2007). На невиробничий фінансовий сектор припадало 40% усього капіталістичного прибутку. Врешті, ця кредитна бульбашка луснула, обваливши банківський сектор та економіку загалом.

Високий рівень заборгованості у приватному секторі посилився тим, що держава мусила рятувати банки. Доки ці боргові тягарі не знято (не зменшено частку позиченого капіталу), прибутковість не може бути відновлено достатньо для того, щоб відновити інвестиції та економічне зростання. Насправді, схоже, що знадобиться ще один величезний спад, щоб «очистити» систему від «мертвого (токсичного) капіталу». Доти триватиме Довга депресія.

Збільшення державних витрат через нові позики та/чи підвищення податків не допоможе подолати Довгу депресію, оскільки це зменшить прибутковість капіталістичного сектору. Доки він лишається панівним, нижча прибутковість означає, що нових інвестицій не буде, а отже, не буде відновлено втрачені робочі місця та доходи. Новий курс у 1930-х не поклав край Великій депресії, хоча й був радикальнішим, ніж будь-які заходи, що їх зараз пропонує Обама.

Новий курс був вихолощений капіталістичним опором. Але також він не спрацював, бо не зміг підняти прибутковість. Навпаки. Врешті, лише Друга світова війна, яка кинула робочу силу на задоволення військових потреб (поки мільйони людей по всьому світі гинули на ній) впоралася з цим.

За капіталізму жахливі спади повторюватимуться, а нерівність лишатиметься. Кінець бідності та добробут для більшості може настати лише якщо замінити приватне виробництво задля отримання прибутку демократично планованим виробництвом для задоволення суспільних потреб.

Переклала Ірина Когут за редакції Олексія Вєдрова

Оригінал публікації

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Про капіталізм — серйозно, для чайників (Захар Попович, Анна Петрович)

Що лежить в основі великої рецесії (Ендрю Кліман)

МАЙКЛ БУРАВОЙ: «Якщо хтось хоче позбутися марксизму, йому доведеться спочатку позбутися капіталізму»

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери

Допомогти