У 1991 році розпався СРСР. Але гасло «Україна – житниця Союзу», яке, до речі, зіграло свою роль і в цій події, нікуди не зникло, тільки дещо «мутувало». Місце Радянського посів Європейський Союз. Цікаво, що подібні ідеї висловлювали не тільки політики, а й цілком поважні закордонні ЗМІ. Щоправда, в далекому 2004 році аргентинці пропонували «страшне» — стати житницею Росії. Що ж до політиків, ще з першого президента України Леоніда Кравчука кожен «гарант» не припиняв повторювати: Україна нагодує чи не весь світ. Зокрема, Віктор Ющенко під час промови в ООН скромно пропонував послуги своєї країни у вирішенні проблеми глобального голоду. На позачергових президентських виборах 2014 року ця тема також активно використовувалась кандидатам. Та й переможець теж не гребував часто звертатися у своїх промовах до аграрного потенціалу країни. Можливо, ще й через те, що ця тема для Петра Порошенко не чужа – його батько – заслужений працівник сільського господарства України.
Однак коли АТО остаточно перетворилося на війну – з великими втратами і людей, і території, почали з’являтися побоювання щодо того, чи зможе Україна не те, що прогодувати світ, а й самою не залишитися голодною. Ці побоювання згодом перетворилися на один із аргументів у численних інтернет-суперечках. Ба більше – на один з інструментів інформаційних баталій, який охоче підхопила українська сторона. Що й зрозуміло. Для того, щоби довести, що зиму Україна може пережити і всі нагадування з алюзією на «Гру престолів» — пустопорожні, довелося таки пережити цю теплу зиму. А от з продовольством все стало більш-менш зрозуміло вже наприкінці минулого літа.
Вдалий рік?
Побідні реляції уряду далися легко. Адже, якщо вірити статистичним даним, минулий рік був для українського сільського господарства успішним. Попри втрату низки територій, врожай багатьох культур був більшим за позаминулорічний. Так, посівна площа зернових та зернобобових культур зменшилася з 16 210 тис. га до 14 801 тис. га, але їхній врожай збільшився на 858 тис. тонн і склав 63 859 тис. тонн. «Рослинним рекордсменом» з врожайності є цукрові буряки. В минулому році їх вродило аж 15 734 тис. тонн. Для порівняння – у 2013 році – 10 739 тис. тонн. Однак слід зауважити: незважаючи на територіальні втрати, посівну площу для цукрових буряків було збільшено з 280 до 331 тис. га. «Антирекордсменом» можна назвати соняшник: попри збільшення посівної площі на 206 тис. га (з 5 051 до 5 257 тис. га), врожай соняшникового насіння зменшився з 11051 тис. тонн у 2013 році до 10134 тис. тонн у 2014 році.
Що стосується тваринництва, то збільшилося поголів’я тільки свиней (з 7576,7 до 7922,2 млн. голів) та птиці (з 214,1 до 230,3 млн. голів).
Підсумовуючи, можемо зазначити, що наслідком такого «успіху» стало вичерпання квот на постачання с/г продукції до країн ЄС. І на цій мажорній ноті можна було б закінчити, якби не декілька «але».
По-перше, квоти. З ними взагалі неоднозначна ситуація. Здавалося б, ЄС пішов нам на зустріч і трохи відкрив свої ринки. Але чомусь виходить так, що туди, де українські виробники можуть конкурувати з європейськими фермерами, квоти низькі (цікаво, що ця практика збереглася з часів «регіоналів»). Там, де Україна могла б заповнити квоти, на заваді ставали зависокі європейські стандарти. Виходило, що, начебто, квота велика. Але заповнити її фактично неможливо.
Звичайно, прекрасно, що Україна вичерпала квоти на постачання зернових до ЄС. Одна з таких квот – на кукурудзу – складала 400 тис. тонн. Однак за обсягами експорту цієї культури Україна посідає третє місце в світі після США та Бразилії. На березень 2013 року аграрії експортували за кордон 9,7 млн. тонн кукурудзи. Тобто перевищення квот – це не щось надприродне. Ба більше – самі ці квоти суттєво зменшують конкурентні можливості українських аграріїв, що останні, до речі, прекрасно усвідомлюють.
По-друге, статистичні дані. Їх подав державний орган влади. Тим більше, що експерти провідних аграрних компаній України восени 2014 року прогнозували 10-20% втрати врожаю соняшника. Крім того, Держстат по зернових і зернобобових подавав зведені дані. Насправді, цього року врожай пшениці склав біля 22 500 тис. тонн, перевищивши показник 2013 року. В той час, як врожай кукурудзи – 25 900 тис. тонн, що менше позаминулорічного на 5 млн. тонн. Та й врожайність цієї культури з одного гектару зменшилася з 6,4 до 5,66 тис. тонн.
По-третє, використання врожаю. І незалежні дослідники, і держава кажуть про врожай, близький до рекордного у 2013 році. Перемога! Насправді, ні. Врожай треба не тільки зібрати, а й переробити. Звичайно, соняшникове насіння в Україні – неодмінний атрибут та «вічне паливо» певних соціальних груп. Але, все ж таки, передусім використовується воно в якості сировини для олії. І тут Україна, за підрахунками експертів, втратила до 10% у виробництві соняшникової олії і до 12% експорту цього товару. А європейські умови (високі квоти, які Україна не в змозі виконати, з одного боку, та високі вимоги до продукції і втрата виробництв — з іншого) призводять до того, що виробляти олію стає невигідно. Україна перетворюється на сировинний додаток. Краще збільшувати площі для вирощування соняшника (в нас же не вичерпана квота!), аніж вкладати гроші у виробництво олії, яку потім ще можуть не прийняти і на реалізацію до ЄС. Ну а те, що ґрунти деградують, то й біс із ними.
Крім того, багато с/г підприємств залишилися на території, не контрольованій українською владою. Деякі з них – в «прикордонні», де в будь-який момент можуть відновитися бойові дії. І фермер ще десять раз подумає, аніж щось там засівати. Варто також зупинитися і на цінах для населення. Попри такий добрий врожай, ціни на продукти у 2014 році виросли в рази. Таким чином, для частини населення пророцтва про «голодування» хоч і неповною мірою, але здійснилися. І сподіватися на краще в цьому році навряд чи варто.
Посівна в екстремальних умовах
Однією з причин високої врожайності є вміло і вчасно проведена посівна. В 2014 році, попри кризу в країні і фактичний державний переворот, з цим проблем не було. До серйозних бойових дій на Сході України із залученням значних людських ресурсів залишалися ще місяці. Крім того, фінансування Мінагрополітики, яке було закладене в держбюджеті, було на рівні 10,3 мільярдів гривень за старим курсом. В бюджеті 2015 року ці видатки скорочені втричі (!). І це за новим курсом. Більше того, уряд скасував низку пільг. Зрештою, навіть представники великих гравців на аграрному ринку заявляли про надмірний податковий тиск. «Весь агросектор обіклали даниною на валюту. Експортери продають валюту за курсом НБУ, а після цього закупають її на 20% вище, що перетворюється у 15-20% податок на валюту. У середньостроковій перспективі це призведе до скорочення експорту навіть в тих секторах, які раніше давали притік валюти», — зазначив на нещодавньому Національному експертному форумі заступник директора агрохолдингу Ukrlandfarming Ігор Петрашко. Лише після неоднорозавих скарг цю проблему вдалося вирішити. Крім того, аграрії скаржаться на неповернення ПДВ, зростання з 1 січня 2015 року фіксованого сільськогосподарського податку, і одночасне введення імпортного мита на засоби захисту рослин, мінеральні добрива, сільськогосподарську техніку і запчастини. Варто окремо підкреслити, що все вищезазначене і так зросло в ціні через девальвацію гривні.
Усе це супроводжується втечею з України інвесторів та, відповідно, інвестицій. Останні вже у першому півріччі 2014 року зменшилися на 18% порівняно з відповідним періодом попереднього року. Пояснити це можна як і хаосом після втечі Януковича і невпевненості у майбутньому України, так і низкою рейдерських захоплень , в т.ч. і агропідприємств (які, до речі, продовжуються і сьогодні). Свою роль зіграли і події в Криму і на Сході.
В аграрного сезону 2015 року є ще декілька проблем, безпосередньо пов’язаних із війною. По-перше, нестача людей для виконання різних сільгосп робіт. Як вже писало «Спільне», від мобілізації дуже сильно страждають селяни. 50% з усіх мобілізованих – походять із села. Крім того, в цьому році відновився військовий призив. Облави вже йдуть в українських університетах. Немає жодних сумнівів, що призив не омине і села. З огляду на постійну потребу ЗСУ в механіках-водіях та інших солдатських спеціальностях, можна не сумніватися, що трактористи і комбайнери стануть одними з найзатребуваніших професій на селі. Фактично, сільське господарство очікує «кадровий голод».
Друга велика проблема – пальне. Якщо в квітні минулого року кількість учасників АТО вимірювалася десятками, в серпні вона складала вже п’ятдесят тисяч осіб. Точна кількість задіяних в/с та техніки на сьогодні невідома. Однак навряд чи є сумніви, що українське військо споживає багато пального, і саме потреби ЗСУ та МВС для влади є пріоритетними. До речі, аграрії вже зауважують на необхідності переглянути ставлення влади до проблеми забезпечення паливно-мастильними матеріалами працівників с/г. Крім того, знову ж таки дається взнаки інфляція, а відтак і суттєве подорожчання пального.
Третя проблема – поступова втрата посівних земель. Особливо гостро вона стоїть перед Луганською і Донецькими областями. Система блокпостів з мінними полями фактично «відкушує» клаптик за клаптиком ті землі, які могли бути засіяні. Навіть, якщо залишиться незамінована частина поля, навряд чи вона буде використовуватися для вирощування продукції. Варто зважати і на обстріли, адже про порушення режиму припинення вогню заявляють з обох сторін конфлікту. А працювати на полях, які побиває градом, але не тим, що з льоду, навряд чи хто погодиться. З часу перших Мінських домовленостей вимальовується невтішна для України тенденція втрати земель, в т.ч. і придатних для сільськогосподарських робіт.
За таких умов успішне проведення посівної залишається під великим питанням.
Водночас, чиновники продовжують стверджувати «Все хорошо, прекрасная Маркиза», і розповідати, що посівна йде за планом. Про це, зокрема, заявив заступник міністра аграрної політики Володимир Лапа. «Мінагропрод розробляє законопроект із підтримки фермерських господарств на базі досвіду Польщі та інших країн ЄС», — зазначив Лапа. Звичайно, прекрасно, що профільне міністерство розробляє законопроект, але це навіть не спроба вирішити проблему. Можна втішатися тим, що у світі минулого року зібрали надвеликий врожай, і зараз в світі перевиробництво с/г продукції. Але проблема в тому, що Україна на даний момент не може собі дозволити імпортувати цю продукцію. І щоби всі прогнози щодо «голодних років» залишилися нездійсненими, слід звернути на вищезгадані проблеми увагу. А вирішення левової частини з них без довгострокового припинення війни неможливе.