«Народна дія Львів»: боротьба — це питання виживання

15.11.2021
|
Юзик Ірина
1605
Юзик Ірина
Статьи автора

Колись один високопоставлений чиновник назвав нас зграйкою ідіотів. Звісно, спершу з нас сміялися. А потім ми почали прориватися на сесію Львівської міської ради, вигравати суди, голодувати під мерією, зупиняти незаконні забудови, збирати на помітні протестні акції стоматологів, акторів, медсестер… І, знаєте, вже нікому не смішно.

«Народна дія Львів» — антизабудовна й пам’яткоохоронна організація, створена у Львові наприкінці 2014 року як низовий рух. До організації увійшли громадяни різного віку й професій, яких раніше нічого не об`єднувало. Та раптом вони стали братами й сестрами по нещастю, коли під їхніми вікнами з’явилася забудова, яка порушувала їхні права, забирала сонце, подвір'я, нищила їхні будинки й часто шкодила архітектурній спадщині. Особисті інтереси людей тісно переплелися із суспільними.

 

Мерія Львова щедро роздає квартири прокурорам, суддям, сбушникам, а не багатодітним родинам.

 

2014 року в Україні стався вибух громадської активності. А у Львові — місті зі спадщиною ЮНЕСКО та найбільшою в Україні кількістю пам’яток архітектури — почався будівельний бум з агресивним нищенням історичного середовища. Ця будівельна вакханалія й знищення спадщини благословляється всіма, хто мав би цього не допускати: чиновниками місцевого самоврядування та особисто мером, всеукраїнськими дозвільними службами, як-от ДАБІ, Міністерством культури й правоохоронними органами. Мерія Львова щедро роздає квартири прокурорам, суддям, сбушникам, а не багатодітним родинам. Найбільшими й найскандальнішими забудовниками є депутати міської та обласної рад від ура-патріотичних партій. Все це не змінилося й після Майдану. Зате змінилося інше: прості люди вирішили боротися за свої права. 

 

 

Сьогодні «Народній дії» вже 7 років. Організація має два напрямки діяльності: вуличний та юридичний. Перше — це протестні акції, перфоманси, марші, візити в кабінети високопосадовців, участь у зборах та громадських слуханнях. Часто ці дії кіношно-театральні: десь ми приносимо шину, десь шибеницю, десь кувалду. Буває — палимо факели, буває — кидаємо в когось сувенірні гроші.

Серед реманенту для вуличних протестів у «Народної дії»: фотомакет мера Львова у повний зріст, невеличка дерев'яна шибениця, картонний іграшковий будиночок, червона білизна, автомобільна шина, сувенірні долари та євро, кувалда проти незаконних забудов, карнавальні маски, факели, протигази й купка лайна з монтажної піни. Щоб зберігати все це добро, довелося виділити окрему коморку.

 

Саме такі акції прямої дії найбільше привертають увагу ЗМІ, а забудовники бояться розголосу.

 

Без шуму, ґвалту й публічних прямих дій у нашій справі ніяк. Так, інколи треба перекривати дорогу будівельній техніці — і це діє. Інколи носити опудала й ходити в карнавальних масках. Саме такі акції прямої дії найбільше привертають увагу ЗМІ, а забудовники бояться розголосу.

 

Народна дія Львів

«Ляльковий дім» на акції в Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства против жінок. Джерело: Facebook-сторінка «Народна дія Львів»

 

Втім, треба розуміти, що тільки такими діями не досягнеш практичного результату. Тому другий напрямок, який ми розвиваємо, — юридичний. Ми беремо участь в судах, пишемо скарги, запити, відкриваємо кримінальні провадження. Дуже швидко ми зрозуміли, що адвокати — це дорого й часто ненадійно. Їх перекуповують, вони просто зливають справи на користь забудовників. Тому ми почали вчитися юридичним тонкощам самі. Кожен і кожна з нас добре знає свою справу, самостійно пише інформаційні запити, заяви в поліцію й скарги на дії слідчих, готує документи до суду.

 

Дуже швидко ми зрозуміли, що адвокати — це дорого й часто ненадійно.

 

Які ці дії дають результати? Ми зупинили у Львові не одну незаконну забудову. На місці однієї — на вулиці Богуна, 11 — ми вже разом із мешканцями посадили сад. Штучно вигадана адреса, присвоєна третейським судом (були колись такі) кіоску, який з адресою вже став «об’єктом нерухомості». Під нього віддали кілька соток землі — на обслуговування нерухомості. Тільки земля ця — подвір’я кількох будинків кінця XIX — початку XX століття. Воювали ми за цю територію 7 років — суди, знесення паркану, фізичне протистояння з розбитими головами й телефонами. Відвоювали. Фруктові дерева й квіти садили самі.

Ще один яскравий приклад — ситуація на Поповича, 6а, в самісінькому центрі міста. Управління комунального майна міської ради та БТІ вкрали чужу адресу, яка належить будинку XIX століття, і присвоїли її колишньому розваленому пункту склотари. Так стовпчики з дашком стали «об’єктом нерухомості», під який віддали кілька соток «золотої» землі — за звичайною схемою. Воювали 5 років, відкрили щось із 17 кримінальних проваджень, потрапили аж на «1+1» — збудуватися не дали. Щоб було зрозуміло порядок цифр: такий «об’єкт» нерухомості міська рада продала в приватні руки за 200 тисяч гривень 2012 року, а 2019-го весь комплекс із вкраденою землею намагалися продати за 800 тисяч доларів. Зараз працюємо над тим, щоб повернути цю територію громаді Львова — у комунальну власність. 

Ми співпрацюємо з рухом медсестер «#БудьЯкНіна», акторами національного театру Заньковецької, стоматологами комунальної поліклініки, яку намагаються закрити, профспілкою кранівників Львівщини, зоозахисним середовищем Львова, якому десятиліттями обіцяють повноцінний притулок для тварин.

 

Народна дія Львів

Протести медиків у Львові 

 

Коли вибухнув «#БудьЯкНіна», медсестрам бракувало знань, як організувати процес: зробити акцію, подати заявку, намалювати плакат, принести колонку та написати вимоги. Найперше вони прийшли до нас; всі акції у Львові ми робимо неодмінно разом, а ще допомагаємо їм із документами. 

Третю стоматологічну комунальну поліклініку міська влада Львова хоче ліквідувати: ймовірно, зазіхає на приміщення. У колективу поліклініки багато судів, майже в кожному їхні інтереси захищає наша активістка. 

 

Одна з особливостей «Народної дії» в тому, що в неї немає спонсорів і грантів.

 

В акторів Національного театру імені Заньковецької затяжний трудовий конфлікт з директором, який розгорнув репресії, виганяє неугодних, підробив Статут театру. Ми допомогли порушити кримінальне провадження за підробку документів, даємо правові консультації. Робили ми також театральні акції для привернення уваги: ходили карнавальною ходою під драматичну музику в масках із факелами, скидали листівки з балкона театру на голови глядачам під час вистав.

Наша міська влада має реноме демократичної й прогресивної. Вона така, поки не йде мова про інтереси забудовників і великі гроші. Посадити дерева, розкопати снігові замети, взяти котика на утримання в ратушу — у нас всі такі проєвропейські чиновники. Вкрасти в громади земельну ділянку й віддати забудовнику, роздати квартири суддям і прокурорам, а не багатодітним сім’ям — «демократичність» такі схеми не скасовує. Он, вазончики на площі Ринок і Свято Пампуха, чого вам ще бракує?

 

Народна дія Лівів

 

Одна з особливостей «Народної дії» в тому, що в неї немає спонсорів і грантів. Інколи ми робимо довільні членські внески — на зборах або за потреби (на судові збори, нотаріальні послуги, комусь із членів на лікування). Чи виснажує це? Однозначно: коли замість того, щоб заробляти на себе, віддаєш час і зусилля на боротьбу, коли виносиш гроші із сім’ї на судові збори. Часом це демотивує.

За 7 років нашої діяльності ми отримали хороший авторитет і впізнаваність у місті, притому не взяли в жодного забудовника навіть шоколадки. А пропонували нам не раз. Найбільше, що мені пропонували, — це 1 мільйон гривень благодійного внеску на розвиток організації за відмову від протидії незаконній забудові в центрі міста. Схожі пропозиції наші члени та членкині отримували не раз у різних справах.

 

Продовжувати боротьбу — це вже питання нашого виживання й самозбереження. 

 

Якщо не вдається купити, то намагаються залякати. Тому на нашу адресу були також і погрози, і переслідування, і тиск та репресії з боку правоохоронних органів. Наприклад, двічі проходили безпідставні обшуки в наших активістів — у 2017 та 2018 роках. Перший раз — із масками-шоу, підрозділом «Альфа», вибиванням дверей. Нічого не знайшли, ніяких звинувачень не висунули, всі проходили свідками. Але шуму було на всю Україну.

Були фізичні напади. Двох старших активістів якось побили битами; одного прямо напередодні пресконференції на тему протидії забудовам, яку ми організовували в Києві зі столичними колегами. На кількох молодих активістів віком 20—25 років напали з ножами й ланцюгами великою групою. Нікого не знайшли та не покарали.

Та все ж чому ми продовжуємо це робити? Бо якщо вже стали на ту стежку, відступати не можна. Бо розчавлять по одному. Якщо зупинимося, вони нам помстяться. Всі ці серйозні багаті дяді, яким ми багато разів перейшли дорогу. Тому продовжувати боротьбу — це вже питання нашого виживання й самозбереження. 

Авторка: Ірина Юзик

Матеріал підготовлено на основі доповіді на конференції «Фоєрбах 11. Після 1991. Пострадянські траєкторії»

Поділитись