Зростання цін на продукти, неконтрольовані погодні умови, перевороти і повна проблем планета.
Що звичайний буханець хліба може розказати нам про світ?
Набагато більше, ніж можна собі уявити. З одного боку, цей буханець можна розглядати як важливу пробу, взяту з самого серця невблаганної глобальної економіки. Під іншим кутом зору він може викрити серйозні хиби світової політики, включно з першопричинами Арабської весни, що перейшла в літо обурення.
Ви тільки подумайте: від червня 2010 р. по червень 2011 р. світові ціни на пшеницю майже подвоїлись. Для багатьох місць на цій планеті це означає повну катастрофу. В ці місяці у відставку пішли декілька урядів, піднялись повстання в містах від Бішкеку (Киргизстан) до Найробі (Кенія) і, що найбільш тривожно, розпочалися три нових війни в Лівані, Ємені та Сирії. Навіть на єгипетському Синайському півострові племена бедуїнів повстали проти тимчасового уряду в державі і при цьому організували власні озброєні дорожні пропускні пункти.
У кожній з цих ситуацій першим подразником чи принаймні одним з подразників стала ціна того ж таки буханця. І якщо ці перевороти не були «конфліктами ресурсів» в строгому значенні, то їх можна розглядати як бунти, спровоковані хлібом.
Кліматичні зміни на пшеничному полі
Хліб здавна вважається основою життя, хлібом насущним. В значній частині світу неможливо дістати чогось більшого, а тому цей щоденний буханець часто стоїть між масами людей і голодом. Проте для того, щоб читати сучасну світову політику по буханцю, насамперед потрібно поставити питання: з чого конкретно цей хліб виготовлено? З води, солі, звичайно, дріжджів, але насамперед з пшениці, з чого випливає, що за глобального зростання цін на зерно те саме відбувається з ціною хліба. І з проблемами.
Проте уявляти, нібито в хлібі більше нічого немає, – означає не розуміти сучасного сільського господарства. Інший ключовий інгредієнт нашого хліба, – можна назвати його «фактором виробництва», – це паливо. Так, сира нафта постає в ньому як мінеральне добриво і паливо для комбайнів. Без неї зерно б не вирощували, не заготовляли і не перевозили через континенти і океани.
Не можна забувати про робочу силу. Це теж інгредієнт нашого хліба, але, мабуть, не в тому сенсі, в якому можна подумати. Врешті-решт, механізація значною мірою витіснила робітників з полів на фабрики. Замість незліченних тисяч селян, які вирощують і збирають зерно вручну, сьогодні індустріальні робітники працюють на виробництві тракторів та комбайнів, виготовляють пальне, хімічні пестициди і нітратні добрива – все це взято з нафти і все настільки необхідно для сучасного вирощування зерна. За посередництва технологій робоча сила цих робітників переноситься на пшеничне поле. Сьогодні одна особа, управляючи великим комбайном за $400 000, спалюючи при цьому200 галонів пального щоденно, керуючись комп’ютерами і супутниковою навігацією GPS, може опрацювати20 акрів поля за годину і зібрати від 8 000 до 10 000 бушелів [290-360 тис. л] зерна за один день.
Окрім того, наш хліб не існував би без фінансового капіталу, без грошей. Необхідно закуповувати нафту, мінеральні добрива, той самий комбайн тощо. Проте опосередковано фінансовий капітал може ще сильніше впливати на ціну хлібини. Якщо в фінансовій системі циркулює забагато ліквідного капіталу, спекулянти починають накручувати ціни різних активів, включно з інгредієнтами хліба. Такого роду спекуляції призводять до зростання цін на нафту та зерно.
Нарешті, сюди входять природні інгредієнти: сонячне світло, кисень, вода, багатий на мінерали ґрунт – в правильних кількостях і в необхідний час. Є ще один складник, якого не можна ігнорувати, вклад природи іншого роду – зміна клімату, що зараз справді є нагальною і виступає як ключовий чинник дестабілізації в постачанні хліба на ринки.
Катастрофа збуту
Коли всі ці інгредієнти поєднуються і дають у результаті зростання ціни на хліб, в гру вступає політика. Ось наприклад: перевороти в Єгипті стали осердям Арабської весни. Крім того, Єгипет є найбільшим світовим імпортером зерна, за ним впритул ідуть Алжир та Марокко. Не можна також забувати, що Арабська весна почалася в Тунісі, коли зростання цін на продукти харчування, високий рівень безробіття і значний розрив між багатими й бідними призвели до кровопролитних повстань і кінець-кінцем втечі з країни диктатора Зін бен Алі. Його останньою заявою була обіцянка знизити ціни на цукор, молоко і хліб – але це вже було як мертвому припарка.
В той час розпочалися протести в Єгипті, а уряд Алжиру забезпечив збільшений імпорт зерна, щоб відтермінувати наростаюче невдоволення цінами на продукти харчування. Коли ціни на зерно підскочили на 70% з червня по грудень 2010 р., споживання хліба в Єгипті почало падати під тиском того, що економісти називають «нормуванням через ціну» (price rationing). І ця ціна продовжувала зростати протягом усієї весни 2011 р. Пшениця коштувала на 83% дорожче в червні, ніж рік тому. За аналогічний часовий проміжок ціна на зернові піднялась аж на 91%. Єгипет є четвертим найбільшим світовим імпортером зерна, і зерно, окрім виробництва хліба, використовують також як харчову добавку для годівлі птиці та худоби. Алжир, Сирія, Марокко і Саудівська Аравія входять у число 15 найбільших імпортерів зерна. Зростання цін на зернові поставило під загрозу навіть не стандарти життя бідних єгиптян, а самі їхні життя в той час, коли зростання цін на харчі, посилене кліматичними змінами, викликало політичне насильство.
У Єгипті їжа є дратівливою політичною проблемою. Зрештою, кожен п’ятий мешканець цієї країни живе менше ніж на долар на день, а уряд постачає пільговий хліб 14,2 мільйонам громадян при населенні 83 мільйони. Минулого року загальна інфляція продуктів харчування в Єгипті склала понад 20%. Це мало негайний спустошливий вплив на єгипетські сім’ї, котрим доводилось витрачати в середньому 40% їх часто дедалі більш скромних місячних доходів на те, щоби просто прогодувати себе.
За цих обставин президент Світового банку Роберт Зеллік стурбовано зазначив, що глобальна система продуктів харчування «була за один шок від повномасштабної кризи». І за бажанням прослідкувати цю майже повномасштабну кризу до її екологічних коренів, потрібно поглянути на зміну клімату та все більш критичні і руйнівні погодні катаклізми на всій планеті.
Події навколо хлібу розвивалися так: влітку 2010 р. Росія, один з найбільших світових експортерів пшениці, постраждала від найсильнішої посухи за останні 100 років. Ці екстремальні погодні умови, відомі як Чорноморська посуха, викликали пожежі, що спалили значні площі російських лісів, спустошили фермерські угіддя і зруйнували врожай зернових у таких обсягах, що державні лідери (намовлені західними зерновими спекулянтами) запровадили річний мораторій на експорт зерна. А оскільки Росія є серед четвірки найбільших експортерів пшениці, то це спричинило підйом цін.
В той же час від повсюдних повеней страждала Австралія, інший важливий експортер зерна, а сильні дощі на американському Середньому Заході та в Канаді пошкодили врожай зернових. Величезна повінь у Пакистані, котра покрила ледь не 20% території країни водою, налякала ринок і завела спекулянтів.
Саме в цей час розкручені кліматом ціни почали стрімко зростати в Єгипті. Подальша криза, спричинена зокрема цим зростанням ціни на нашу хлібину, викликала повстання і, зрештою, падіння диктаторського режиму Хосні Мубарака. Туніс і Єгипет пришвидшили кризу, котра призвела до початку громадянської війни і подальшої західної інтервенції до сусідньої Лівії, що означало призупинення денного видобутку нафти в 1,4 млн. барелів. А це, своєю чергою, посприяло зростанню ціни на сиру нафту, які в піковий момент сягнули $125 за барель, викликавши ще більші спекуляції на продуктовому ринку і тим самим ще піднявши ціни на зернові.
Останні місяці теж не принесли значного полегшення. Знову ж таки значні, а в певних випадках рекордні повені пошкодили врожай у Канаді, США й Австралії. Тим часом неочікувана весняна посуха в північній Європі вразила посіви зернових. Очевидно, що світова продуктова система, якщо ще не зламалася, то вже тріщить під інтенсивним тиском зростаючого попиту і цін на енергію, скорочення водних запасів та, насамперед, кліматичним хаосом.
І це, за словами експертів, лише початок. Прогнозується, що вартість однієї хлібини за наступні 20 років виросте на 90%. Це означає ще більше бунтів, більше протестів, більше відчаю, зростання конфліктів через воду, ще активнішу міграцію, етнічну і релігійну жорстокість, бандитизм, громадянські війни та (якщо історія чомусь учить) можливості для нових інтервенцій імперіалізму та ймовірно регіональних держав.
І як ми відповідаємо на це загострення кризи? З’явилася нова широка міжнародна ініціатива з забезпечення продуктами харчування бідних усього світу, тобто задля стабільної та доступної ціни на нашу хлібину? Ви вже знаєте сумну відповідь на це питання.
Натомість великі корпорації на кшталт Glencore, найбільшої світової компанії з торгівлі товарами широкого вжитку, і таємничої приватної Cargill, найбільшого у світі постачальника сільськогосподарських товарів, йтимуть до подальшого зміцнення свого контролю над ринками зернових і вертикальної інтеграції своїх ланцюжків постачання. Це нова форма харчового імперіалізму, що наживається на глобальній бідності. І чим дорожчим стає наш буханець, тим більше грошей можуть отримувати такі компанії, як Glencore і Cargill. Подумайте лише над найгіршою можливою формою «адаптації» до кліматичної кризи.
Отже, яке повідомлення ми маємо отримувати, прочитуючи хлібину? Вочевидь, застереження. Але виглядає на те, що наразі застереження ігнорується.
