Наомі Кляйн
Якщо вірити міністрам фінансів країн «великої сімки», Гаїті невдовзі отримає те, на що давно вже заслуговує: повного «пробачення» зовнішніх боргів. Гаїтянський економіст Каміль Шальмер спостерігає з Порт-о-Пренса за цими подіями з обережним оптимізмом. «Скасування боргів це хороший початок, – заявив він в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, – але настав час піти значно далі. Треба говорити про репарації та відшкодування збитків, спричинених руйнівними наслідками заборгованості». Згідно з цією точкою зору, слід відмовитися від самої думки, що Гаїті – боржник. За його словами, Гаїті – це кредитор, а по вуха в боргах перед ним саме ми, жителі Заходу.
Наша заборгованість перед Гаїті має чотири головних джерела: рабство, американська окупація, диктатура і кліматичні зміни. Ці претензії – не плід фантазії і не порожня риторика. Вони ґрунтуються на численних порушеннях правових норм і угод. Нижче дуже коротко перераховано основні факти.
- Борг за рабство. Коли гаїтянці здобули незалежність від Франції 1804 року, вони мали повне право вимагати репарації від тих сил, які протягом трьох століть отримували зиск від вкраденої праці. Та Франція була переконана, що це якраз гаїтянці вкрали майно рабовласників, відмовившись працювати безкоштовно. Тож у 1825 р. король Карл Х на чолі військової флотилії, розташованої біля гаїтянських берегів, прибув для того, щоб, погрожуючи знову поневолити колишню колонію, отримати 90 мільйонів золотих франків – суму, вдесятеро більшу за тодішній річний дохід Гаїті. Не маючи змоги ані відмовитись, ані заплатити, молода країна була скута боргом, який довелось виплачувати протягом 122 років.
У 2003 р. президент Гаїті Жан-Бертран Аристид в умовах жорстокого економічного ембарго оголосив, що Гаїті судитиметься з Францією через цей давній грабіж. «Ми відштовхувались від того, що договір про виплату цієї суми був недійсною угодою, оскільки ґрунтувався на погрозі повторного закріпачення в той час, коли міжнародна громадськість вважала рабство злом», – розповів мені колишній адвокат Аристида Айра Курзбан. Французький уряд стривожився й відправив до Порт-о-Пренса посередника, щоб справа не дійшла до суду. Зрештою, проблему було вирішено: поки тривала підготовка до процесу, Аристида скинули шляхом перевороту. Судовий позов зник, але для багатьох гаїтян вимога репарацій залишається на порядку денному.
- Борг за диктатуру. У 1957-1986 рр. Гаїті керував відверто клептократичний режим Дювальє. На відміну від французького боргу, позов проти сімейства Дювальє розглядався в кількох судах, які відстежили перетікання гаїтянських грошей по детально розробленій мережі рахунків у швейцарських банках та перетворення їх на розкішне майно. 1998 року Курзбан виграв ключовий судовий процес проти Жана-Клода Дювальє («Бебі-дока»): американський окружний суд в Майямі виявив, що повалений правитель «незаконно заволодів більш ніж $504 000 000 з суспільних фондів».
Гаїтянці, звичайно ж, досі чекають на ці гроші – та це лише початок їхніх втрат. Протягом більш ніж двох десятиліть кредитори цієї країни наполягали на тому, що гаїтянці мають виплатити величезні борги, які набрали Дювальє: близько $844 млн., велика частка з яких належиться таким установам, як МВФ і Світовий банк. На одне лише обслуговування боргу гаїтянці щороку витрачають десятки мільйонів.
Чи мали право закордонні позикодавці збирати борги Дювальє, якщо величезна частина цих грошей не була витрачена в Гаїті? Цілком можливо, не мали. Як пояснив мені незалежний експерт ООН з питань зовнішнього боргу Сефас Луміна, «випадок Гаїті – один із найкращих у світі прикладів неправомірного боргу. Вже на одній цій підставі борг має бути безумовно скасований».
Та навіть якщо борги Гаїті буде повністю скасовано (а це велике якщо), це не позбавить її права на компенсацію вже виплачених незаконних боргів.
- Борг за кліматичні зміни. Вимоги, пов’язані з кліматичним боргом, були чітко сформульовані кількома країнами, що розвиваються, на Копенгагенському саміті. Багаті країни, які так відверто провалили намагання відвернути кліматичну кризу, яку вони ж самі і влаштували, заборгували країнам, що розвиваються, які мало чим завинили в кризі, але непропорційно багато страждають від її наслідків. Коротше кажучи, платить забруднювач. У випадку Гаїті аргументи особливо переконливі. Її участь у впливі на клімат настільки мала, що нею можна знехтувати: обсяг викидів СО2 на душу населення в Гаїті є лише 1% від показника США. Та по Гаїті криза вдарила чи не найсильніше: згідно з одним із джерел, ще більш уразливою до кліматичних змін є тільки Сомалі.
Вразливість Гаїті до кліматичних змін спричинена не тільки і не стільки географією. Так, вона потерпає від дедалі сильніших ураганів. Але слабка інфраструктура Гаїті перетворює виклики на стихійні лиха, а стихійні лиха на повномасштабні катастрофи. Найкращий приклад – останній землетрус, хоча він і не пов’язаний із кліматичними змінами. І тут усі ці виплати по незаконних боргах можуть справити найбільш руйнівний вплив. Кожна виплата закордонному кредитору – це гроші, не витрачені на будівництво дороги, школи, лінії електропередач. І саме цей нелегітимний борг дозволив МВФ і Світовому банку видавати кожну наступну позику під обтяжливими умовами, вимагати від Гаїті дедалі більшої дерегуляції економіки та скорочення громадського сектору. Невиконання цих умов було покарано ембарго на економічну допомогу в 2001-2004 рр., яке пролунало похоронним дзвоном по публічній сфері Гаїті.
Цю історію треба перервати зараз, бо вона може повторитися. Кредитори Гаїті вже використовують відчайдушну потребу в допомозі після землетрусу для того, щоб вимагати п’ятикратного збільшення обсягів виробництва в легкій промисловості – галузі з найвищим у країні рівнем експлуатації. Гаїтянці в цих переговорах не мають права голосу, їх розглядають як пасивних отримувачів допомоги, а не повноправних і поважних учасників процесу відшкодування й реституції.
Виплата боргів, які світ винен Гаїті, радикально змінила би цю отруйну динаміку. Справжній шлях до відновлення пролягає через визнання права гаїтян на репарації.
Мій партнер Аві Льюїс провів інтерв’ю з економістом Камілем Чалмерсом для детального репортажу, який сьогодні транслювала Англійська служба «Аль-Джазіри». Ця передача під назвою «Гаїті: політика відбудови» дає переконливе змалювання народу, в якого немає браку ідей про відбудову своєї країни на принципах суверенності та справедливості; ці люди аж ніяк не пасивні жертви, якими ми їх бачимо в численних інших ЗМІ. Сюжет підготовлений моїм колишнім колегою Андреа Шмідтом, одним із основних дослідників, які працювали для «Доктрини Шоку», має побачити кожен, занепокоєний тим, як уникнути повернення капіталізму катастроф на Гаїті.
Переклав Денис Горбач
Джерело: [link]
