Науковий оглядач «Ґардіан» Олівер Джеймс пише, що генетика, яка в СРСР вважалася лженаукою, перетворюється на лженауку в очах капіталістів Заходу. Тому що праві політики не хочуть визнавати, що деякі хвороби спричинені не генетичною спадковістю, а економічними проблемами.
У 2001-ому, коли був анонсований проект розшифровки людського геному, психіатри покладали на нього неабиякі сподівання. Точне визначення функцій усіх генів остаточно доведе на молекулярному рівні той факт, що основна причина психіатричних захворювань – генетична спадковість. Ось про що мріяли психіатри.
А фармацевтичні компанії тим часом облизувалися, уявляючи, які гігантські доходи вони отримають від продажів унікальних панацей для кожної з ідіосинкразій.
Але пройшло десять років – і проект з розшифровки геному, непомітно для медіа, не знайшов підтвердження сподіванням психіатрів. Навпаки, тепер ми знаємо, що гени відіграють зовсім незначну роль у тому, що одна родина, соціальний клас чи етнічна група схильні страждати на психічні проблеми більше за інших.
Такий результат ще раніше передбачив Крейґ Вентер, один із чільних дослідників у проекті. Коли опублікували карту геному, він сказав: «Оскільки в людини тільки біля 25 тисяч генів, психологічні відмінності не можуть визначатися цими генами. Ключовим є середовище, у якому перебуває людина».
Тепер, після років наполегливих досліджень, навіть найбільш уперті генетики публічно визнають, що для абсолютної більшості розумових хвороб не існує відповідних генів. У 2009-ому провідний поведінковий генетик Роберт Пломін підтвердив: «Роль генетичного впливу на розвиток захворювання значно перебільшували – ці показники складають тільки 1% від усіх кількісних ознак хвороби».
У лютому цього року в «Журналі дитячої психології і психіатрії» з’явилася стаття під назвою «Це все середовище, дурню!». Її автор, Едмунд Сонуґа-Барк, наголошує, що «серйозні науковці вже давно переглянули свої «генетичні» припущення і сфокусувалися на впливі на психіку оточення людини».
Сам Сонуґа-Барк спеціалізується на синдромі дефіциту уваги та гіперактивності(СДУГ) – модному на Заході дитячому неврологічному розладі, про який іноді кажуть, що його насправді не існує. Науковець визнає: «Найбільш детальні скани геному, тисячі пацієнтів з тисячами генетичних маркерів… і зрештою виявляється, що гени впливають на СДУГ дуже і дуже незначним чином». За цими словами ховається інший зміст: «Насправді не зрозуміло, чи вони взагалі впливають».
Це твердження добре ілюструється дотичною до теми статтею, яка набула великого розголосу, авторства Аніти Тапар із Університету Кардіффа. Хоч науковець і оголосила «Я довела, що СДУГ – генетична хвороба», але насправді вона довела протилежне. За результатами її дослідження, тільки 16% дітей з діагнозом «СДУГ» мали зразки генів, які нібито призводять до хвороби. А от НЕ-генетичні фактори спричиняють її у 8 з 10 дітей.
Інша теорія про гени – нібито саме вони спричиняють депресію та інші психічні розлади. Приміром, поширеною була думка, що люди з конкретним набором генів більш схильні впадати в депресію, якщо в дитинстві зазнавали образ від дорослих. Тепер схоже, що й це не так. Аналізи 14 тисяч пацієнтів довели, що людина з таким набором генів не особливо часто страждає від депресії. Навіть якщо її ображали в дитинстві.
В «розвинутих країнах» жінки і люди з низькими доходами удвічі більше схильні до депресії, ніж чоловіки і заможні. Але в дослідженнях ДНК цих схильностей не помітно. Найменше від депресії страждають у Південно-Східній Азії.
Дослідження, проведене у 29 країнах, показало, що є спільним у розповсюдженні депресії – не гени, а рівень соціальної довіри у країні. Чим більш колективістським є суспільство, тим менше в ньому депресивних персонажів.
Причиною того, що ЗМІ не звертають уваги на цю сенсацію з генного фронту, може бути… політика. Тому що праві політики вірять, нібито гени пояснюють, чому бідні – бідні, і удвічі частіше від багатих страждають на напади депресії. Для правих бідні – це генетичний мул, який відкладається на дні генетичного басейну.
Натомість Проект людського геному відкриває широку наукову платформу для політичної лівиці. Схоже, що психічні хвороби в першу чергу спричиняються образами в дитинстві, економічною нерівністю і непомірним матеріалізмом.
Читайте також:
Появление психоцивилизации (Стивен Роуз)
Нейрокапіталізм (Ева Гес, Генрик Йокайт)
Разгневанные толстосумы (Пол Кругман)