«Ми не змогли дати жодних надійних альтернатив НАТО»: інтерв'ю з фінським лівим Генріком Яакколою

4086

Спочатку партія «Лівий союз» («Васеммістоліітто») була настільки категорично проти вступу Фінляндії до НАТО, що висунула це умовою своєї участі в уряді. Якою була аргументація такої тогочасної безпекової політики «Лівого союзу»?

Проти вступу Фінляндії до НАТО була не лише наша партія «Лівий союз», але й переважна більшість фінських громадян та фінських політиків, включно навіть із нашим правоконсервативним президентом. До російського вторгнення в Україну у 2022 році четверо з п'яти фінів не хотіли, аби Фінляндія приєдналася до НАТО.

Ми вважали, що військова позаблоковість — найстабільніше рішення для Фінляндії. Це давало країні можливість мати значнішу роль посередника на міжнародних аренах. Вступ до НАТО суттєво змінив зовнішньополітичний та безпековий курс Фінляндії, який до цього залишався доволі сталим у рамках цієї політики. Ми цінували нашу власну високоефективну армію та незалежну оборонну політику. Для нас військовий союз із такими країнами, як США, Туреччина, Польща та Угорщина не був надійним гарантом прав людини та демократії у світі. Ми вважали, що наша роль як незалежної країни поза військовими альянсами буде корисною в переговорах про мир у світі.

Значна частина нашої критики у бік НАТО залишається і сьогодні посутньо схожою, хай навіть очевидно, що зараз ситуація кардинально змінилася, як і наша позиція щодо членства Фінляндії в НАТО.

 

нато

Міністр закордонних справ Фінляндії Пекка Хаавісто (ліворуч) та держсекретар США Ентоні Блінкен (праворуч) після передачі документа про вступ Фінляндії до НАТО, Брюссель, 4 квітня. Фото: Johanna Geron / AP / Scanpix / LETA

 

Почасти ЗМІ пов'язують скепсис щодо НАТО з імовірними зв'язками з Росією або симпатіями до неї. Яка ваша позиція щодо цього? Чи були у вашій партії якісь ілюзії з цього приводу?

У нашій партії ніколи не було симпатій до російського керівництва, їхніх військових вторгнень та амбіцій. Відтоді як Путін прийшов до влади в Росії, наша партія дуже активно критикувала його правління і політику всередині РФ, а також його ведення війни із сусідами.

Однак у ЗМІ та серед наших політичних опонентів завжди було наполегливе намагання звинуватити нашу партію і політиків у путінізмі. Хай би як наполегливо і послідовно ми висловлювали свою опозицію до Росії, правиця автоматично асоціює всіх, кого вона вважає «непатріотичними», з «проросійськими». Це не є унікальним для Фінляндії, але, можливо, посилюється нашою історією та близькістю до Росії.

Опозиція до НАТО у нас ніколи не ґрунтувалася на ідеї, що Росію потрібно захищати від західного військового альянсу, або що НАТО якимось чином образило Росію, прийнявши нових членів, наприклад, серед країн Балтії. Ми виступали проти обох: і проти НАТО, і проти Росії, спираючись на їхній послужний список, а також утримувалися від присяги на вірність будь-якому геополітичному блоку.

Після початку війни в Україні партія повністю змінила свою позицію щодо вступу до НАТО. Це сталося тоді, коли багато хто з лівиці розглядав російське вторгнення як спровоковане НАТО. Як проходила дискусія і до чого вона призвела у «Лівому союзі»? Часто згадують зміну громадської думки, зокрема серед членів і прихильників партії. Чому, на вашу думку, це сталося?

Після вторгнення в лютому 2022 року дискусія щодо членства Фінляндії в НАТО дуже швидко загострилася. Фінська громадська думка кардинально змінилася: із майже цілковитої незгоди щодо членства — до майже цілковитої згоди[1]. Практично всі були налякані та щиро побоювалися, що Фінляндія може стати наступною мішенню російської агресії. Це було видно також по наших членах і виборцях. Якщо раніше партія та її прихильники були одностайні, то тепер у нас були різні, і обґрунтовані, погляди... Близько половини все ще були проти членства Фінляндії у військових альянсах, тоді як інша, трохи більша, половина — була за вступ Фінляндії до НАТО.

 

прапор нато

Військовослужбовці готуються підняти прапор Фінляндії під час церемонії у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, 4 квітня 2023 рік. Фото: Associated Press

 

Але чому? Консенсус, наскільки я зрозумів під час дискусій із товаришами, полягає в тому, що ми не змогли надати жодних надійних альтернатив до НАТО. Ми завжди наголошували на тому, що у нас є незалежна сильна армія, якій Росія не наважиться кинути виклик — і, оскільки ми були поза НАТО, у неї й не було причин кидати нам виклик.

Після вторгнення 2022 року така оборонна політика більше не сприймалася як адекватна. Озираючись назад, вона справді не була такою. Нам варто було старанніше працювати у роки, що передували війні, спланувати та запропонувати Нордично-європейську альтернативу, — щось для протидії загрози з боку Росії і щось, що би не покладалося на такі країни, як США та Туреччина. Втім, у нас не було добре підготовленої альтернативи, яку можна було би запропонувати, тому наші члени та прихильники звернулися до того, що вже було, що було конкретним і широко обговорювалося.

Утім, обговорення тривало деякий час, постійно підкреслювався плюралізм думок, парламентська фракція голосувала неузгоджено, а лідерка партії не висловлювала своєї позиції впродовж кількох місяців. Чому так склалося?

У нашій партії ніколи не було нав'язаної зверху вниз політики у тому, що стосується НАТО. У наших програмах ми, природно, виступали проти НАТО, але обговорення всередині партії було мінімальним, принаймні в роки, що передували 2022 року. Кожен у «Лівому союзі» цілком природно був проти військового альянсу і, особливо, потенційного членства Фінляндії в ньому, тому, насправді, не було потреби навіть думати, що ми робитимемо як партія, якщо думки почнуть різнитися.

Тепер, коли думки почали різнитися, ми дуже рано вирішили не нав'язувати якоїсь позиції нашим політикам чи членам. Кожен мав свободу сформувати власну думку із цього приводу, як, власне, це і відбулося. Голосування у парламенті, на якому більшість проголосувала за вступ, а велика меншість — проти, дуже добре відображає думку наших членів.

Що стосується лідерки партії, то вона заявила, що хотіла дати простір членам партії сформувати свою власну думку, не нав'язуючи її їм або ж не створюючи враження про неї. Я вважаю, що це було вкрай важливо для того, аби зберегти єдність партії, попри різницю в поглядах. Насправді, ніколи не існувало загрози реального розколу в партії через НАТО. Навіть зараз у керівництві нашої партії є політики, які проголосували за вступ до НАТО, а також ті, хто проголосував проти.

 

ли Андерсон

Очільниця партії «Лівий союз» Лі Андерссон. Фото: Esa Syväkuru / Yle

 

Якою достоту є зараз позиція партії щодо НАТО? Чи ігноруєте ви це зараз, чи через необхідність приймаєте як менше зло, чи приймаєте, але з певними застереженнями? Яке Ваше ставлення до інших пов'язаних співпраць, як-от Угоди про оборонну співпрацю (DCA) зі США?

«Лівий союз» вважає, що Фінляндія повинна підкреслювати, що її членство в НАТО має оборонний характер і що ми не хочемо, аби у нас була ядерна зброя, постійні бази НАТО або війська.

Що стосується Угоди про оборонну співпрацю між Фінляндією та Сполученими Штатами, ми ще не зайняли остаточної позиції. Ми все ще чекаємо на урядовий законопроєкт щодо угоди.

«Лівий союз» сподівається, що Угоду про оборонну співпрацю (DCA) ретельно та ґрунтовно обговорять в парламенті, оскільки це значна зміна у зовнішній та безпековій політиці. Нас також турбує юридична відповідальність солдатів, оскільки ми хочемо впевнитися, що ніхто серед фінських жертв не буде змушений постати перед правосуддям у військовому суді США. Питання про ядерну зброю на фінській землі є також важливим для нас. Ми не хочемо тут ядерної зброї.

Однією із тем для постійних дискусій, зокрема щодо питань безпеки, є те, чи повинна лівиця зосереджуватися на захисті принципів, що викладені у книгах, хай які обставини, чи прагматично оцінювати кожну ситуацію і робити все можливе для загального блага. Що Ви думаєте з цього приводу?

Я думаю, що ліва політика не може досягти того, чого ми прагнемо, без соціалістичної теорії та розуміння нашого світу, що ґрунтується на матеріальній реальності нашого суспільства.  При цьому теорії ніколи не можна застосувати до реального світу як такого. Наприклад, ми могли би з принципових міркувань обрати «лягти кістьми», виступаючи проти членства Фінляндії в НАТО і повністю ігноруючи зміну думки фінського народу, наших членів партії та наших виборців. Чи наблизило би це нас до миру, демократичного соціалістичного суспільства та кращого світу? Думаю, нам доведеться продовжувати балансувати між принципами, викладеними в книгах, і реальним світом.

Чи можна тоді сказати, що громадська думка, а не міркування безпеки, була тут вирішальним фактором?

Можна сказати, що відсутність будь-яких надійних безпекових альтернатив, окрім НАТО, стала причиною зміни громадської думки, включно з думкою наших прихильників. Усвідомлення цього стало вирішальним фактором.

Чи зміна позиції вашої партії щодо НАТО вплинула на ваші взаємини з радикальною лівицею в інших країнах, враховуючи, що лівиця в основному виступає проти НАТО?

Наскільки я знаю — ні, якщо судити за дискусіями із міжнародними товаришами, які в основному — інші європейські ліві. Більшість із них також є членами лівих партій в інших країнах НАТО. Тепер ми також ліва партія в країні НАТО. Більшість лівих партій не ведуть кампанії за вихід з НАТО як свою основну мету, хай навіть якщо це частина їхнього основного маніфесту.

Важливо також наголосити, що наша позиція не експліцитно пронатівська. Ми ставимося так само ж критично до західного імперіалізму, як і раніше, і маємо спільну позицію щодо цих питань із нашими сестринськими партіями. Особливо із тими, що також визнають і активно виступають проти російського імперіалізму.

Що стосується нашої частини світу, яким може бути або, можливо, є життєздатне безпекове рішення, окрім НАТО?

Це саме те запитання, чітку відповідь на яке ми повинні були дати ще задовго до лютого 2022 року. Це могло би бути щось, що більшою мірою покладається на Європу та інші скандинавські країни.

Альтернативою, що була у нас до 2022 року, була сильна і надійна національна оборона, що ґрунтується на загальному військовому призові. Громадськість вирішила, що цього недостатньо, втім, це було фактично все, що у нас було.

 

військовослужбовці

Збройні сили Фінляндії. Фото: picture-alliance / dpa / V. Moilanen

 

Я думаю, що нам все ще варто шукати відповідь на запитання про альтернативи до НАТО. Військовий альянс на чолі із західними країнами, що сприяють вчиненню військових злочинів та самі вчиняють звірства, не може бути нашим єдиним порятунком від чергового імперіалістично-експансіоністського режиму на сході.

Чи зможуть коли-небудь менші країни життєздатно покладатися на національну оборону, принаймні з економічної точки зору? Або ж, якщо залишити США позаду, чи є подальший розвиток взаємної оборони ЄС альтернативою, яку Ви можете собі уявити, чи краще перейти до регіональних співпраць, як-от до Скандинавського оборонного союзу?

Коротка історія цієї дискусії в нашій партії полягає в тому, що до лютого 2022 року існував загальний консенсус щодо того, що найкращим для Фінляндії є збереження позаблоковості у військовому плані та підтримка сильних незалежних збройних сил.

Згодом, впродовж тижнів та місяців після лютого 2022 року, стало зрозуміло, що така позиція більше не життєздатна для наших прихильників, партійних членів і політиків. Отже, опісля відбулося дуже поспішне обговорення цих можливих альтернатив, воно було надто обмеженим і надто запізнілим. Як підсумувала очільниця партії Лі Андерссон, лівиця виступала проти Нордичного оборонного альянсу, позаяк країни-члени НАТО та країни, що не є членами НАТО, не можуть будувати оборону разом, а з іншого боку, вона не зрозуміла вчасно важливості поглиблювати оборонну співпрацю в ЄС відповідно до статті 42.7 Лісабонського договору.

Засоби масової інформації і громадська дискусія дуже сильно наполягали на тому, щоби Фінляндія вступила до НАТО та щоби усі партії були одностайними в цьому питанні. Хіба вони хотіли зганьбитися як «путіністи». Тож всього через кілька місяців дискусія трансформувалася у обговорення того, що ми хочемо робити зараз, коли Фінляндія точно буде в НАТО. Як ми можемо запобігти розміщенню ядерної зброї та іноземних баз у Фінляндії тощо. Тож наразі дискусій щодо альтернатив НАТО справді немає.

 

учения

Швеція і Фінляндія взяли участь у масштабних навчаннях після вступу в НАТО. Фото: AFP

 

Фінську модель інколи пропонують як варіант для майбутнього України. Чи могли би Ви пояснити, як це було і що це означало для вашої країни?

У нордичних країнах ми говоримо про «нордичну модель». Вона містить щонайменше сильні профспілки, сильне соціальне забезпечення, державні послуги, такі як освіта та охорона здоров'я для всіх, багатопартійну представницьку демократію та прогресивне оподаткування. Це — соціал-демократична модель змішаної економіки, якої робітничий рух у нордичних країнах зумів досягти після десятиліть боротьби.

Це також те, що ми навчилися сприймати як належне, але що поступово руйнується правими урядами у Фінляндії та Скандинавії. Тому нині ми часто ведемо оборонну боротьбу з правицею, аби захистити нашу стару модель, замість того, щоби боротися за радикальні соціалістичні реформи.

Ми дуже пишаємося нордичною моделлю і маємо для того вагомі підстави. Я не бачу причин, щоби ця модель не була чимось, що могла би перейняти Україна, і що їй слід було би перейняти. Насправді, можливо, її не варто називати «нордичною моделлю». Вона не пов'язана з нашою географією чи культурою. Вона — те, що вдалося досягти робітникам тут, і це те, що, безсумнівно, українські робітники також цілком могли б досягти.

Це те, що ми обов’язково відзначимо. Але є ще одна фінська модель, яка зазвичай згадується першою в дискусіях — так звана «фінляндизація». Що це було, як ліві у Фінляндії оцінюють цей період своєї історії і чи справді його можна вважати надійним рішенням, яке можна запропонувати іншим країнам?

О! Я неправильно зрозумів.

Ми не звикли називати це фінською моделлю, але «фінляндизація» — знайомий термін. У Фінляндії наша офіційна політика щодо Радянського Союзу називалася «доктриною Паасіківі-Кекконена». Це була зовнішньополітична доктрина нейтралітету і дружби між східним та західним блоками, яку одночасно хвалили за кмітливий політичний реалізм і критикували за капітуляцію та самоцензуру. Я думаю, що обидві точки зору мають місце бути та вважаються частково справедливими лівицею сьогодні — через десятиліття після закінчення Холодної війни.

Можна стверджувати, що нейтралітет був необхідним, аби гарантувати нашу незалежність після поразки від Радянського Союзу у Другій світовій війні. При цьому я не впевнений, наскільки життєздатною ця доктрина була б для України у сучасному світі. Навіть якщо уявити, що війна закінчиться для України поразкою від Росії, як це сталося з Фінляндією, Україна в 2024 році — це не те саме, що Фінляндія в 1944 році. Звісно, схожість є. Велика кількість територій на сході Фінляндії відійшла до Росії. Ці території зараз є російськими, і, ймовірно, такими будуть завжди. Чи є це прийнятним для українців з огляду на території, які зараз окуповані Росією?

Я думаю, що це те, що можуть вирішити лише українці, і я не впевнений, наскільки корисним може бути зовнішнє втручання в цю дискусію. Я не думаю, що фінському народу варто взагалі намагатися стверджувати, що досвід війни 80-річної давнини чи зовнішніх відносин часів Холодної війни є чимось, що ми можемо просто імпортувати за кордон, як щось таке, що інші країни могли б втілити в життя. Дуже важливо вчитися на уроках історії. Дуже важливо також усвідомлювати, що світ зараз дуже відрізняється.

Примітки

  1. ^   Підтримка вступу до НАТО у фінському суспільстві стрибнула від 24% у жовтні 2021 до 85% у жовтні 2022. 

Розмовляв з Генріком: Олександр Кисельов

Переклад з англійської: Анна-Марія Котлярова

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться