Опубліковано в: Спільне, 2010, №1: Криміналізація соціальних проблем – С. 79-88.
Вступ
В умовах швидкої глобалізації післярадянських років міграційні процеси в Україні активізувалися, зросла кількість іноземних громадян 1, зокрема так званих «нетрадиційних» мігрантів. Цей термін використовують Блер Рубл та його колеги (вперше у статті Popson and Ruble 2000) для позначення «іммігрантів, які не належать до етносів, що історично проживали в Україні чи колишньому СРСР» (Рубл і Малиновська 2003: 9). Нерідко спілкування з нетрадиційними мігрантами відбувається з недовірою, острахом чи відвертим вираженням негативного ставлення, в основному через криміналізацію міграції органами внутрішніх справ, представниками ультраправих угруповань, а також пересічними громадянами та ЗМІ.
Більшість нетрадиційних мігрантів у Києві зайняті в торгівлі (Рубл 2007: 112). Це свідчить про їхню подвійну вразливість, адже, по-перше, робота на ринках часто належить до тіньового сектору економіки, а по-друге, самі місця торгівлі можуть бути стихійними, без легального статусу і відкритими для тих, хто негативно ставиться до нетрадиційних мігрантів, що уможливлює прояви фізичного та психологічного насильства.
У рамках нашого дослідження у травні 2009 року було проведено 16 глибинних інтерв’ю 2 на тему криміналізації міграції на Шулявському ринку з представниками різних соціальних груп: продавцями-мігрантами, продавцями-українцями, студентами-мігрантами, студентами-українцями, а також представником праворадикального молодіжного руху і посадовцем. Інтерв’ю містять чимало показової інформації про місце нетрадиційних мігрантів у сучасному українському місті (адже саме в містах проживають більшість мігрантів), про чинники маргіналізації, динаміку стосунків із місцевим населенням, зайнятість та рівень доходу, стосунки з державними і правоохоронними органами та ксенофобію, крайнім виявом якої є діяльність ультраправих угруповань.
Загальна інформація
Київ є лідером серед міст України за кількістю нетрадиційних іммігрантів, які тут проживають і працюють, саме тому у 2001-2002 роках група дослідників під керівництвом Б. Рубла та О. Малиновської вивчили умови їхнього життя у Києві. В дослідженні брали участь 370 іммігрантів, що є вихідцями з 23 країн Азії та Африки. Приблизно 20% респондентів прибули до країни ще до 1991 року, переважна більшість (68%) – між 1991 та 1998 роками, а з 1998 по 2001 відбулося скорочення кількості іммігрантів, які прибували на територію України. Здебільшого у країнах, із яких вони походять, мігранти мешкали у містах, а 43% – навіть у столицях, тож у Києві вони перебувають у звичному для них міському середовищі, що певним чином полегшує їхню адаптацію.
Більшість іммігрантів є особами працездатного віку (84%), переважають чоловіки (73%). За результатами дослідження, проведеного Рублом та іншими науковцями, 38% іммігрантів прибули до Києва з економічних міркувань – з метою знайти добре оплачувану роботу (13%), кращі умови життя (15,2%), здобути належну освіту та одержувати медичну допомогу (4,4%), займатися бізнесом (5,4%). У пошуках притулку з політичних, етнічних та релігійних причин і через військовий конфлікт прибули 26% (в основному з Афганістану, Іраку й Туреччини, а також із африканських країн). П’ята частина прибула до Києва для навчання у вузах 3. Приблизно кожен десятий іммігрант прибув для об’єднання із власною сім’єю. Деякі респонденти (приблизно 3%) визнали, що вони хотіли дістатися до Європи, і Київ був лише транзитним пунктом, але певні обставини змусили їх залишитися в Україні. Переважання економічної мотивації міграції у нашому власному досліджені підтверджують не тільки мігранти, а й українці:
Возможно, из-за плохих условий жизни в своей стране, хотят достичь чего-то большего, возможно там вообще нет никаких условий. Например, в Судане люди вообще живут в глиняных хижинах (Г., студентка-українка).
Є багато причин, через які вони приїздять, але я виділю найголовніші: робота, якої не вистачає в їхніх країнах, тому вони всі намагаються пробратись в Україну, (…) навчання, бо воно вважається фаховим у Африці, Азії (М., посадовець).
Конечно же, заработать больше, чем они у себя там могут на родине, откуда они приехали. Не знаю, почему еще они могли приехать, но не за нашими девушками точно (Л., продавець-українець).
Сюда приехали, чтоб там в тюрьме не сидеть. Чтобы работать, приезжают сюда. Чтобы ехать в другую страну через Украину и т.д. (Є., студент-мігрант, араб) 4.
За результатами дослідження, майже 60% економічно активних іммігрантів працюють у сфері торгівлі, яка є основним джерелом їх доходу. Вже з початку 1990-х років торгівля стала основною сферою зайнятості для мігрантів на пострадянських теренах. По-перше, іноземцям не потрібно було мати ніяких особливих дозволів на торгівлю. По-друге, іммігранти не могли працювати в інших сферах через високий рівень безробіття та дуже малу платню. По-третє, у країнах їхнього походження дрібна торгівля була розповсюдженою, а частина іммігрантів мали змогу налагодити постачання товару з країн походження. Також дослідження Рубла і його колег показало, що близько 38% респондентів прибули до Києва нелегально, тож єдиними можливостями для роботи була тіньова економіка, зокрема і торгівля на ринках.
Зайнятість переважно в торгівлі постає одним із чинників криміналізації іммігрантів, а облаштування ринків, налагодження контролю якості товарів, удосконалення системи оподаткування останніми роками поставили іммігрантів перед новими проблемами. Стало неможливо працювати на ринку без відповідних документів на перебування на території держави, а конкуренція почала витісняти іммігрантів із найважливішої для них сфери зайнятості. Крім того, серед тих мігрантів, які працюють, рівень задоволення характером трудової діяльності надзвичайно низький – серед торговців і підприємців він становить трохи більше 10% 5.
Рубл та його колеги виділяють такі проблеми у сфері зайнятості іммігрантів: 1) трудовий та інтелектуальний потенціал іммігрантів не сповна реалізований; 2) значною мірою працевлаштування і трудова діяльність іммігрантів здійснюються в тіньовій економіці; 3) безробіття й безперспективність пошуків роботи частини іммігрантів є руйнівними для особистості і небезпечними для суспільства, оскільки ведуть до маргіналізації іммігрантів, призводять до їх криміналізації (Рубл і Малиновська 2003: 113-114).
Кейс-стаді: підпали секонд-хенду на Шулявці
У цьому дослідженні зосередимося на проблемах нетрадиційних іммігрантів, які працюють на секонд-хенді біля станції метро Шулявська. Саме це місце було обране в якості кейс-стаді через те, що на Шулявському секонд-хенді вже кілька разів відбувалися підпали, і досить часто фігурує припущення, що причиною цього є акції проти нетрадиційних мігрантів, влаштовані наци-скінхедами. З початку 2006 до квітня 2007 року на Шулявському секонд-хенді було зафіксовано п’ять пожеж; після останньої, 23 квітня 2007 року, Київська держадміністрація поставила питання про закриття ринку і про заборону ведення торгівлі під усіма мостами та естакадами міста (Хрещатик 2007). Якщо спочатку міліція висунула версію випадкового займання внаслідок необережного поводження з вогнем 6, то з кожною наступною пожежею ставало дедалі очевидніше, що йдеться про підпали 7. У багатьох публікаціях згадано про той факт, що на секонд-хенді працювали чимало іноземців із країн Африки та Азії:
У Києві згоріла найбільша барахолка «речей з Європи». За декілька годин вогонь знищив декілька десятків павільйонів з речами, що належать переважно вихідцям з Африки і Близького Сходу. Власники-погорільці стверджують, що в результаті підпалу вони втратили товару на мільйони гривень (ФорУм 2006).
У понеділок близько сьомої години вечора вкотре горів «секонд-хенд» біля станції метро «Шулявська». Це вже п’яте займання на цьому базарі, де працюють здебільшого приїжджі з «країн третього світу» (Тракало 2007).
Підпали на ґрунті расової ненависті фігурували у ЗМІ як одна з можливих причин пожеж: «Продавці секонд-хенду, які метушилися вчора зранку під чорним задимленим мостом, упевнені: це підпал. Більшість торговців – араби та чорношкірі» (Приходько 2006). Цю версію висловлювали й респонденти:
Думаю, что это из-за такого отношения к иностранцам: много черных людей работает, много иностранцев. У них много магазинов здесь. Думаю, из-за этого (В., студент-мігрант, Йорданія).
…якісь настрої конкурентські, чи не конкурентські, а якісь типу «сам не гам, нікому не дам». Тобто зрозуміло, що це вчинялось громадянами України, корінними жителями, які проти такої діяльності, проти мігрантів, проти того, що вони тут заробляють, чинять конкуренцію місцевим підприємцям (Г., студентка-українка).
Продавець Максим, який був свідком усіх подій, що розгорталися після підпалів, зазначав: «Возможно, что это как средство влияния на мигрантов, потому что это было не единожды. МНС и другие считают, что…, официальная причина – это какое-то небрежное отношение с огнем каких-то неизвестных лиц. Но это чушь» (Л., продавець-українець). Офіційно жодне з ультраправих угруповань не взяло відповідальності за підпали. В інтерв’ю газеті «Україна Молода» координатор скінхедів Олесь Вахній так відкоментував підпали на «Шулявці»:
Я переконаний, що міліція буде шукати «крайніх», і ними намагатимуться зробити саме нас. Однак хочу запевнити всіх киян: наш рух до цього немає жодного стосунку! Ми неодноразово попереджали правоохоронні органи, що темношкірі на Шулявському ринку не дотримуються жодних правил пожежної безпеки. Так, ми боремося з ними, бо вони заполоняють Україну, тоді як наші люди не мають роботи. Однак у цьому випадку постраждало майно киян, у тому числі міст. А я перший виступаю проти того, щоб його ремонтували як із моєї кишені платника податків, так і з гаманців столичних мешканців (Тракало, 2007)
Відповідь опитаного нами наци-скінхеда не дає підстав однозначно сказати, що саме ультраправі винні в підпалі, однак вказує на антипатію до мігрантів і схвальне ставлення до таких дій:
Шулявка – це така актуальна тема, де скінхеди фігурують. Нi для кого не секрет. Так, там були скінхеди, їх було небагато. Мене там не було. Ставлюсь до підпалів цілком нормально. Там працювало досить багато мігрантів, працювало нелегально. І тим паче секонд-хенд – це смітник, який сюди завозять і тут впарюють нашим, які не мають купити нічого кращого, мусять купувати всякий непотріб. Підпалили. Усіх собак вішають одразу на скінхедів. А ніхто не поцікавився, що й до чого (І., студент-українець).
Фігурує й інша версія підпалів, а саме – рейдерство і «кланові розборки» між продавцями:
…якби це було інтерв’ю, де ви не використовували б записувальний пристрій, я би висказав свою думку, я б розказав вам декілька більше фактів, але чи підпал, чи пожежа – це не поодинокий випадок з’ясування стосунків між кланами, тут має місце звичайний кримінальний слід (М., посадовець).
Ця версія теж сприяє формуванню образу мігрантів, які працюють на ринку, як членів «кланових угруповань», які ведуть нелегальну торгівлю:
На Деміївці розповідають, що місцевий ринок секонд-хенду «тримав» представник мусульманської меншини. Кореспондентові «ГПУ» не вдалося зустрітися з цим чоловіком. Працівники адміністрації Деміївського ринку кажуть «не на диктофон»: у місті триває невидимий для ока киян перерозподіл ринку секонд-хенду. Натякають, що пожежі протягом місяця відразу на двох таких ринках (Шулявка та Деміївка) не можуть бути звичайним збігом обставин (Євсєєва 2006).
Така неясність щодо ініціаторів підпалу та їхньої мотивації створює ситуацію, за якої немає ніяких гарантій, що надалі це більше не трапиться. А це спричиняє напруженість, невизначеність, страх за свій товар (через втрату товару іммігранти зазнали великих збитків).
Соціально-психологічний аспект
У проведених нами інтерв’ю неодноразово фігурували відчуття незахищеності, залежності від обставин, невпевненість у завтрашньому дні. «Ужасно, но ничего не сделаешь» (А., студент-мігрант, Ізраїль). «Когда я нахожусь здесь, не представляешь как у меня мама каждый год, когда я еду сюда, плачет» (Є., студент-мігрант, араб). «Никто нас не защищает. Мы знаем, что жить здесь очень опасно…» (З., студент-мігрант, Іран). «Я постоянно, сюда, туда, назад, прямо смотрю» (Є., студент-мігрант, араб). «Они мешают нам гулять нормально и ходить» (В., студент-мігрант, Йорданія).
Респонденти-українці нерідко називали мігрантів «ці люди», «ці мігранти» і зазначають, що відчувають відторгнення й антипатію. «Ну, звичайно, перша реакція – це таки відторгнення, хочеться відійти, відвернутися…» (Г., студентка-українка). Є спроби виправдати таку ситуацію, в якій спілкування з мігрантами зведено до мінімуму: «Думаю, що така організація… відповідає викликам ситуації просто» (Г., студентка-українка). Iснують побоювання щодо зростання їхньої кількості та через те, що мігранти залишаються в країні. «Коли я бачу їх дуже багато, то мене це трошки дивує, тому що, як мені здається, вони захоплюють нашу країну» (Ж., студент-українець). «… Хотелось бы, чтобы они просто приезжали, если им тут на некоторое время необходимо…, а и в общем-то… сразу же уезжали на свою родину» (Е., українка). Респонденти висловлюють бажання, щоб держава суворіше регулювала міграцію, оскільки це буде стимулювати повагу до української культури, суспільства. «… Тоді ці люди [мігранти] будуть більше поважати нашу країну, а не просто так вважати якоюсь тряпкою» (Ж., студент-українець). Досить часто досвід контактів мігрантів з українцями є негативним, оскільки українці агресивно ставляться до іноземців – ідентифікують їх через колір шкіри та мову «інших», «нижчих»: «Ну, так просто, из-за того, что он иностранец. Основная причина в том, что он иностранец» (А., студент-мігрант, Ізраїль). «Я не думал, что он такой наглый просто, я не знал, у нас такого нету (…). Если бы был ваш или кто-то другой, они бы ему помогли, правильно» (Є., студент-мігрант, араб).
Через це мігранти втрачають довіру до українського населення, намагаються менше з ним контактувати (наприклад, влаштовуються на роботу до «своїх», відвідують дискотеки, де немає українців), у їхніх висловлюваннях виразнішою стає опозиція «ми-вони». «Это ты должна знать! Это ваша страна, не наша» (А., студент-мігрант, Ізраїль). «Ты сама знаешь, что у вас такая страна» (З., студент-мігрант, Іран). Відверто негативне ставлення провокує мігрантів до радикальних дій з метою захистити себе та «своїх». Така ситуація спричиняє збільшення соціальної дистанції:
Я, например, если такая ситуация будет, пусть ваши идут на хрен, потому что это моя кровь, моя национальность. А что, смотреть, как ваши его бьют? Правильно? Даже если он виноват! (…) Да я иногда, я не могу просто вообще, выдержать вообще, не могу. Я даже иногда, короче, решил с собой пистолет носить (Є., студент-мігрант, араб).
A ваши друзья, близкие, знакомые, они подвергались агрессии?
Много, много. На Шулявской, здесь, и пока может быть, сейчас оно уже чуть-чуть полегче. И скинхеды, на расовой почве, они уже не появляются здесь. Потому что мы тоже ждем, и можем дать отпор. А то, а как раньше, они приходили и били.
То есть вы связываете это, что сейчас скинхедов здесь меньше, таких активных, которые драться…
Потому, что они уже знают. Был когда-то здесь (продавец), он был готов, и он дал достойный отпор, у него было оружие острый молоток, и он дал отпор, и с того времени они боятся нападать (О., продавець-мігрант, Замбія).
Насильство на расовому ґрунті
Ксенофобія має три рівні вияву: ментальний (на рівні свідомості), вербальний (у висловлюваннях), а також поведінковий (конкретні дії) і охоплює різні прояви дискримінації, а не тільки той, за яким масова свідомість закріплює статус расизму (прямі образи й тілесні ушкодження). Як показало наше дослідження, найпоширенішим проявом расизму та ксенофобії є саме вербальний: «Это, в основном, мальчики. Они везде плохо относятся. Вот идешь ты по улице, едешь в маршрутке – они все неприятно смотрят, могут обижать, обзывать. Обижают словами, дерутся… это бывает очень часто» (З., студент-мігрант, Іран). Деякі пейоративні назви настільки глибоко увійшли до повсякденного мовлення жителів України, що вони їх не ідентифікують як такі, а самі іноземці вже не сприймають їх як девіацію («Даже любые люди, обычные люди. А иногда пьяные, короче, к тебе подойдут, типа “черная жопа” и т.д.» – Є., студент-мігрант, араб).
Утім, і з найбільш очевидним проявом дискримінації – фізичною розправою – опитані стикались або особисто, або зі слів друзів і знайомих: «В прошлом году возле нашего общежития убили арабского мальчика. Местные люди были пьяные, подошли и начали драться, и убили его. Очень легко» (З., студент-мігрант, Іран). Серед іммігрантів існує великий страх зустрічі з наци-скінхедами – необхідно продумувати кожен свій крок, постійно бути напоготові, не ходити ввечері самому на Майдані у «трубі» («На улицах стараемся “не светиться”, после работы (группой), и домой», – О., продавець-мігрант, Замбія).
Ну, да. Ну, короче, здесь в Украине есть люди, которые нас вообще не любят.
Угу. А кто это?
Ну люди, короче…так называются скинхед. Ну вот. А я еще их не видел никогда. И дай Бог, что даже не увижу (З., студент-мігрант, Іран).
Ну, вот люди, которые нас не любят, очень не нравятся…и даже боишься, ну, вечером ходить гулять или что-то.
А где в основном опасно ходить?
Опасно? Ну, чего…все опасно… вечером никуда не могу сам выходить (А., студент-мігрант, Ізраїль).
Я вообще гуляю в общежитии только.
Почему? Ну, поехать куда-нибудь, на Майдан, погулять?
Та, уже мне надоело там гулять, короче. Тем более там очень проблемы там с вашими скинхедами. Ходишь на улице себе нормально, никого не трогаешь. А они к тебе подойдут по десять человек. А просто это называется, они не называются мужики. Просто, если один на один, тогда нормально. Даже два на один – нормально. А десять! Называются скинхеды (Є., студент-мігрант, араб).
Останніми роками в Україні зростає не тільки частота випадків насильства на расовому грунті, але і їхня системність та організованість. Крім фізичних розправ, іноземці страждають від постійного психологічного тиску. Таку ситуацію можна пояснити активізацією і стрімким розростанням, особливо з 2005 року, різних молодіжних неформальних об’єднань, що вчиняють насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі 8. Ці агресивно налаштовані молодики часто використовують нацистську символіку й нападають на людей неслов’янської зовнішності: мешканців України, іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, туристів з Азії, Африки, Середнього Сходу, Кавказу. Одним із мотивів такої поведінки наци-скінхеди називають соціально-економічну ситуацію в Україні – насамперед, стан ринку праці. Мігранти пояснюють ситуацію так:
Да, они объясняли. Что мы вот приехали в их страну и мешаем им здесь. Говорят, чтобы мы ехали назад. Что мы портим им жизнь, уводим девушек, занимаем рабочие места, ходим по улицам, а им неприятно нас видеть в своей стране. Ну, просто есть люди, которые ненавидят всех иностранцев (З., студент-мігрант, Іран).
Позиція представника скінхедів така:
…вони фактично приїжджають сюда часто без законних підстав, займаються чи там якоюсь комерційною діяльністю, чи щось на зразок того. Фактично вони є, є антисоціальним елементом. Я думаю, всім є відомі приклади з наркотиками, які розповсюджуються через негрів, арабів і тому подібне. Ну буквально, елементарний приклад: вийдіть на Хрещатик вечером і послідкуйте за купою арабів, які сюда приїжджають тільки, тільки того шо в них (сміється ) хороша засмага і багато грошей в кишені, знімають наших дівчат. Ну, тобто це дійсно актуально, я говорю про емігрантів і крім того, що вони приїжджають сюда і забирають наші робочі місця, забирають квоти в університетах, і тому подібне. Вони несуть фактично чужу культуру і це є одним із виявів глобалізації. Глобалізація є ворожа, ворожа для всіх, зокрема для українців. І процес денаціоналізації до чого він призводить? Він призводить фактично до збіднення духовного, фізичного, до деградації нації. Якшо комусь це здається нормальним, то тільки не нам. І ми будемо з цим боротися, і далі будем відстоювати власну ідею (І., студент-українець).
Скінхед боїться, що наплив мігрантів, у тому числі й нелегальних, призведе до підвищення конкуренції на ринку праці. Хоча сучасна ситуація поки цього не підтверджує, адже за відгуками як українців, так і самих іммігрантів, останні в основному зайняті у сферах, які не мають особливого попиту в місцевого населення. Це некваліфіковані робітники на будівництвах, торговці на ринках, продавці шаурми. За словами ж мігрантів, у багатьох випадках для конфлікту з неонацистами достатньо навіть не іншого кольору шкіри, а іншої мови: «Ну основная причина в том, что он иностранец. И даже она [кожа] такой же светлый как у вас. Просто он на арабском что-то разговаривал» (А., студент-мігрант, Ізраїль).
Мігранти як «гаманці» чи як дешева робоча сила
Iснує стереотип щодо того, що мігранти займають робочі місця та місця в університетах «для українців», що вони «забирають» гроші в держави: «Ну, в принципі є така можливість, що вони займуть наші місця і залишаться в Україні» (Ж., студент-українець). Різко негативного вираження такі позиції набувають у скінхедів: «Ну, тобто це дійсно актуально, я говорю про емігрантів, і крім того що вони приїжджають сюда і забирають наші робочі місця, забирають квоти в університетах, і тому подібне» (І., студент-українець). Студенти-мігранти, однак, зовсім цього не розуміють, a деякі наголошують на тому, що вони, навпаки, приносять гроші країні, а зовсім не «відбирають» 9:
Они хотят, чтобы была только русская национальность или украинская. Не хотят иностранцев. Они думают, что мы здесь приезжаем, работаем, берем все деньги для нас. Наоборот, я студент. Приезжаю, оплачиваю 3 тысячи долларов за университет. И каждый месяц отец передает деньги, оплачиваю здесь много, это хорошо для страны. Для страны – я иностранец, отдам деньги. Почему так – сам не знаю (В., студент-мігрант, Йорданія).
Я отдал здесь, я здесь расходовал хорошие деньги на учебу, на семью, на квартиру, на питание. Я практически ничего не брал здесь бесплатно. И не думаю, что у вашей медицины (!!!). Эти студенческие больницы, это может быть только проверка, не лечение. Поэтому мы здесь не то, что что-то берем от Украины, кроме знаний, конечно, за которые мы же платим (О., продавець-мігрант, Замбія).
Усупереч поширеній думці, що студенти-мігранти залишатимуться і відбиратимуть робочі місця ві українців, іноземці насправді часто бажають повернутися додому. Там вони матимуть змогу заробляти значно більше, ніж в Україні, і не зазнаватимуть утисків через негативні стереотипии. Більше того, іноземні студенти не можуть знайти собі нормальну роботу з гідним підробітком або ж не потребують її, пояснюючи це тим, що більше вони матимуть змогу заробити у себе вдома.
Ну, у вас вообще здесь очень мало зарабатывают люди, я, лучше мне, короче, летом не оставаться здесь, а ехать к себе и зарабатывать 2 500 долларов за два месяца и сюда приехать. Правильно? А почему мне оставаться здесь и тратить деньги зря? (Є., студент-мігрант, араб).
Нам не дадут работу. Никто из моих знакомых не смог устроиться. Ну, как, работа есть. Есть места, где делают шаурму, так некоторые там работают, но,… в принципе, хорошую работу нам не дадут (В., студент-мігрант, Йорданія).
Один з опитаних іммігрантів навіть отримав юридичну вищу освіту в Україні, а працює на ринку:
А если тут, на Украине, открывается какая-то контора, то милиция, или какая-то банда будут приезжать к тебе каждый Божий день, пока ты деньги не дашь. А работает вот эта система – это нонсенс.
То есть, иностранцам здесь работу найти невозможно в судебной системе?
Забудь об этом…(К., продавець-мігрант, Нігерія).
Нетрадиційних мігрантів в Україні сприймають як «дешеву робочу силу», вважають, що вони погодяться працювати за таку заробітну платню, яка не влаштує українців. «Мигранты согласны на меньшую зарплату, поэтому их берут» (Л., продавець-українець).
Таким чином, у процесі своєї адаптації до українського суспільства мігрантам доводиться стикатися не лише з типовим стресом перебування в незвичних умовах, але і з тим, що тут для них немає нормальної роботи з гідним заробітком, і зі стереотипами, які існують щодо них у суспільстві.
Політика державної влади, правоохоронні органи
Велике значення для адаптації мігрантів у певному суспільстві має політика, яку проводять органи державної влади щодо них. Результати цього дослідження свідчать, що мігранти не відчувають жодної підтримки з боку держави. Брак підтримки підтверджують і кияни, які в тій чи іншій мірі стикаються з мігрантами:
…Ну, это я могу точно сказать, что я этого вообще не замечал, то есть не видел я никакой помощи мигрантам… единственное, чем они пытаются им помочь, это, допустим, после пожара на нашем рынке поставили еще дополнительные патрули, это просто охрана рынка, просто наблюдение за порядком. А вот выплатить какие-то материальные средства им – об этом я не слышал (Л., продавець-українець).
Інший респондент – юнак, який проживає в районі Шулявського секонд-хенду, висловлює думку, що відсутність підтримки мігрантів державою є своєрідною злочинною бездіяльністю: «Якби держава охороняла мігрантів і, наприклад, хоча б декілька патрулів були навколо цього ринку на Шулявці, то навряд чи відбувся би підпал цих палаток» (Ж., студент-українець).
Особливо складні стосунки в мігрантів із представниками правоохоронних органів. Наприклад, один зі студентів-мігрантів навів приклад нападу, коли хлопця, який гуляв зі своєю дівчиною, побила велика ватага молодих людей (близько 20 чоловік), а коли під’їхали міліціянти, нападники дали їм хабаря: «Они, короче, забрали одного человека… и он даже с ними… дал деньги – и все нормально… и ушли» (А., студент-мігрант, Ізраїль).
Інший студент-мігрант розповів історію про міліціонера, який замість того, щоб шукати винних у побитті юнака, безпідставно звинувачував у тому, що трапилося, його самого.
Да вообще, это не милиция называется. Да, может, нормальные люди на улице поможет больше, чем милиция ваша. Потому что у меня друг, когда сюда приехал, одноклассник бывший, он был со своим другом на Крещатике, а там, короче, 30 или 40 скинхедов хотели их убить тогда… Их два только, представляешь вообще, потом ему били бутылкой пива по голове, он, слава богу, тогда в обморок не вообще. Потом пошел в милицию, говорит: так и так со мной случилось, помогите мне, пожалуйста. Милиционер тогда говорит, ты был пьяный, короче. Представляешь, пьяный был! Он им, чего они, почему. Начали издеваться (Є., студент-мігрант, араб).
За словами працівника секонд-хенду, одного разу трапилося так, що мігранта і нападника міліція забрала у відділок, але нападника правоохоронці відпустили безкарно, та ще й раніше за його жертву.
Был один случай, задержали человека, вызвали патруль, патруль нас отвез на Прорезную, там отделение милиции. А пока я давал показания, тот человек (агрессор), ему, типа плохо, типа «скорая помощь» нужна … выпустили. Я вышел на Крещатик, иду, смотрю – он уже на другой стороне дороги, он мне сказал: «Я тебя еще найду». Менты его выпустили раньше, чем меня.
То есть, преступника (…) отпустили раньше, чем потерпевшего, да?
Да. Они мне говорят: «Идет расследование, мы этого человека накажем, больше он к тебе не пристанет. И так закончилось…» (О., продавець-мігрант, Замбія).
Міліція жодного разу не допомогла цьому респондентові:
Вы подвергались прямой агрессии, ну, там, на улицах?
Очень много раз (…). Но, к сожалению, я, если заявление пишешь в милицию, они отвечают, «поищем».
И не ищут?
Не ищут, да (О., продавець-мігрант, Замбія).
Часто міліція зайвий раз перевіряє документи в людей, які відрізняються зовнішністю: «Если у тебя документов нет – тебя забирают в отделение. И там… Не дашь деньги – будешь сидеть. А дашь деньги – тебя сразу отпустят» (К., продавець-мігрант, Нігерія). Але наступна історія респондента демонструє не просто непрофесійність чи корумпованість, а протизаконність дій міліціонерів:
Раньше говорили, что иностранцы занимаются наркотиками. Но на самом деле это не так. Милиция бросает что-то тебе в карман. Ты так стоишь. Они могут к тебе что-то кинуть в карман и сказать: «О, мы нашли». А потом в тюрьме сидят люди… Особенно, если им деньги не заплатишь… (К., продавець-мігрант, Нігерія).
Отримані результати підтверджують інші дослідження. Згідно з опитуванням, проведеним київським філіалом Інституту Кенана в 2001 році, понад дві третини мігрантів нашого міста чули про несправедливість правозахисних органів щодо мігрантів у Києві, при чому найбільше скарг зареєстровано саме на міліцію. Скарг на правоохоронні органи помічено навіть більше, ніж на кримінальні банди Києва. Опитування фокус-груп, проведені тим самим Інститутом улітку 2008 року, також свідчать про поширення серед мігрантів недовіри до міліції.
Kорупція охоплює не тільки правозахисні органи, а й освіту і сферу зайнятості.
Преподаватели к нам очень плохо относятся. Они очень мало зарабатывают, я имею ввиду, ну… что у них зарплата маленькая. И они смотрят на нас – иностранцы. Ну, мы не такие бедные люди. И все-таки мы приехали сюда, значит, у нас есть деньги. И они начинают нам мешать. Не хотят, например, поставить оценки. И они говорят, что мы должны приносить деньги. И это очень дорого получается. Начиная от 100 долларов и до 2000. Это бывает где-то раз в месяц, может немножко реже (В., студент-мігрант, Йорданія).
Ну, это смотря еще какой экзамен. Если кафедра строго, то где-то 700 долларов. Если экзамены строгие сдавать, то надо или учиться, или деньги большие платить.
Ну, а бороться со взяточниками вы не пробовали?
Не-не.
А почему?
Я не знаю, потому что человек должен сдавать по-любому (Є., студент-мігрант, араб).
Они [преподаватели] хотят, чтобы мы учили…, они ничего не объясняют… Кто платит – тот сдает. Вот это уже проблема (В., студент-мігрант, Йорданія).
Ты сама знаешь, что у вас такая страна,… где можно все, если у тебя есть много денег,… а если их нет, то хорошую работу не дадут…
А по специальности, врачами?
Тоже не дадут. Если у вас будет украинское гражданство, тогда дадут, а так – нет (В., студент-мігрант, Йорданія).
До того ж, мігранти не достатньо добре орієнтуються в законодавстві, не знають способів боротьби з тими, хто вимагає від них грошей, бояться звертатися до представників влади чи правоохоронних органів. Мігранти не знайомі з механізмами корупції та боротьби з нею. Замість захисту з боку українського уряду і правоохоронних органів мігранти отримують подвійний стрес: через те, що доводиться адаптуватися до нових умов, а також через численні перешкоди, які постають при цьому.
Криміналізація міграції у ЗМІ
Ще одним фактором, який має відчутний вплив на адаптацію мігрантів, на думку Рубла, є упереджене зображення мігрантів у засобах масової інформації, що формує негативне ставлення суспільства до них. ЗМІ представляють іммігрантів як основне джерело злочинів, хвороб та інших соціальних аномалій, як схильних до кримінальної діяльності. Рубл, базуючись на емпіричних дослідженнях, розвінчує ці міфи: у мігрантів з Африки та Середнього Сходу рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД та туберкульоз є значно нижчим, ніж у киян, а багато мігантів – від 11% (серед в’єтнамців та пакистанців) до 30% і більше (серед африканців) – захворіли на туберкульоз після приїзду до Києва. На противагу тезі, що діти мігрантів гірше вчаться, Рубл показує, що успішність дітей мігрантів не відстає від юних киян, а рівень відвідування школи є навіть вищим. Київська мігрантська спільнота загалом менш схильна до кримінальної діяльності, ніж місцеве населення.
Вплив ЗМІ на формування негативного ставлення до мігрантів проявляється і у конструюванні сталих негативних образів, пов’язаних із представниками тієї чи іншої національності. Як зазначають в Управлінні моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ (Чумак 2009):
Останнім часом непоодиноким стало використання в повідомленнях українських ЗМІ заїжджених кліше на кшталт «грузини – крадії», «цигани – шахраї», «азербайджанці – ринкові кидали», «нігерійці – наркоторговці» і т.п., які перекочовують з недбало підготовлених повідомлень міліцейських центрів зв’язків з громадськістю на шпальти газет та телеекрани всієї країни.
Респонденти, опитані підчас цього дослідження, приділили мало уваги засобам масової інформації як чиннику, що заважає адаптації мігрантів до реалій нашого суспільства. Тільки одна з опитаних (киянка) так прокоментувала цю проблему: «Возможно, это пресса влияет, телевиденье, какие-то ошибки допускаются, и поэтому такая ситуация складывается в нашем обществе» (Н., студентка-українка). Але мігранти неоднократно наголошували на ролі ЗМІ, системи освіти, родичів і друзів у формуванні негативних стереотипів і нетерпимого ставлення до мігрантів («Это, думаю, воспитание. То есть, или кто-то уже начинает их воспитывать по-новому, “Украина для украинцев”, и они не знают, что много украинцев живут за границей и работают…» – О., продавець-мігрант, Замбія).
Не лише маргінальні праворадикальні видання, а й авторитетний тижневик «Дзеркало тижня» публікує на своїх шпальтах відверто расистські матеріали. Показовою є стаття «Київ – рай для нелегалів?» (Ведернікова 2007):
Схоже, якщо в Україні найближчим часом не запрацює єдиний державний орган у справах мігрантів, а також не буде ухвалений закон про міграційну службу, представникам владного олімпу все-таки доведеться змістити центр перманентної мовної дискусії зі слов’янської групи на тюркську сім’ю мов, семітську чи якусь іншу. Нарешті замислившись і про те, чому час від часу іноземці влаштовують перестрілки на столичній Троєщині й вогнем чистять ринки на Шулявці.
Як зазначає Патрік Шампань, навіть коли маргіналізовані і пригноблені групи стають об’єктом уваги журналістів, висвітлення тієї чи іншої соціальної проблеми в медіа є майже повністю поза контролем людей, яких це стосується. «Пригноблені найменш здатні контролювати свої репрезентації. Для журналістів спектакль їхнього щоденного життя може бути лише плоским і нецікавим. Будучи культурно неозброєними, вони (незалежно від інших наслідків) неспроможні виразити себе у спосіб, якого очікують мас-медіа» (Champagne 1999: 49). Такі медіарепрезентації часто мобілізують та посилюють негативні стереотипи.
Прихована ксенофобія та непомітна солідарність
Діяльність екстремістських і націоналістичних організацій та груп зазвичай викликає резонанс у ЗМІ та обурення громадськості. Однак набагато поширенішою є ксенофобія серед державних службовців і звичайного населення, байдужість і бездіяльність при відвертих проявах расизму і дискримінації. Хоча у цій статті ми не можемо здійснити ґрунтовного соціологічного аналізу структурних передумов зростання ксенофобських настроїв, однак зауважимо, що погіршення економічної ситуації і беззахисність звичайних громадян є ключовими чинниками, що провокують розгубленість, невпевненість у майбутньому і пошук зручного «цапа-відбувайла» за сприяння ЗМІ і владних структур.
Дослідження соціальної дистанції В. І. Паніотто (2007) свідчить, що посилення ксенофобії залежить від рівня добробуту населення, зокрема рівня бідності, результатів виборів, міжетнічних конфліктів і світових воєн.
Саме тому П’єр Бурдьє у дослідженні «Злиденність світу», стикаючись із відверто расистськими поглядами деяких респондентів, закликає читача словами Спінози «не сміятися, не плакати, а розуміти». У розділі «Простір точок зору» він пише про місця, «де людей, у яких немає нічого спільного, змушують жити разом – або у взаємному ігноруванні і нерозумінні одне одного, або у латентному чи відкритому конфлікті – з усім стражданням, яке супроводжує такі ситуації». Ці «складні місця» є проблемними і для наукової спільноти, що намагається їх описати і осмислити – спрощені однобокі зображення (на кшталт тих, які зустрічаємо у пресі) слід замінити комплексною і багатогранною репрезентацією, здатною поєднати у собі протилежні точки зору (Bourdieu 1999a: 3).
Водночас важливо показати, що часто ті точки зору, які ідеологи воліли би представити як протилежні, насправді лише поєднують і доповнюють одна одну, сприяючи більш глибокому розумінюю соціальних процесів. Тоді як протиставлення позицій та інтересів «місцевих» та «іммігрантів» праві ідеологи вважають ключовим, Бурдьє згадує про свій досвід інтерв’ю з двома підлітками з бідного району, один з яких був французом (Франсуа), а другий – бербером (Алі):
Мені пощастило зустріти Алі і Франсуа разом: «іммігрант» і «місцевий» мають ті самі проблеми і труднощі, однакове уявлення про світ, виходячи зі спільного життєвого досвіду, бійок підліткового віку, розчарувань у школі, стигматизації, пов’язаної з проживанням у «прогнилому» кварталі і з походженням з «проблемних» родин (обоє мають старших братів, які є об’єктом поліцейських підозр і звинувачень), (…) а головне, вони постійно стикаються зі світом, закритим з усіх боків, без будь-яких можливостей освіти чи роботи (Bourdieu 1999b: 62).
Як і у прикладі Бурдьє, спільна робота на Шулявському ринку і втрати від підпалів сприяли налагодженню контактів між продавцями-мігрантами та їхніми українськими колегами, співпраці з метою захистити свої робочі місця («Уже когда были подпалы, они теряли имущество и жить было невозможно, то они, конечно, и у нас просили помощи и сами собирали всевозможные силы… то есть уже сами переходили в наступление» (Л., продавець-українець). Спільний досвід означав для них і однакове розуміння проблеми:
…Милиция… что там сгорело, что не сгорело, пытались вытеснить рабочих, попадали и мигранты, и мы. После пожара 24 апреля мы стали более сгруппированными, то есть мы уже готовы вынести удар и тех же ультраправых, потому что уже надоели эти постоянные напады, и даже против милиции… уже и юристы нашлись знакомые, то есть уже в полном вооружении (Л., продавець-українець).
Корумпованість міліції та інших державних органів, беззахисність звичайних громадян, а особливо торговців на ринках, які ризикують у будь-який момент втратити своє робоче місце – усе це знайоме не лише продавцям-мігрантам, а й їхнім українським колегам. А опитані нами покупці, які мали досвід спілкування з мігрантами, відзначали, що ті привітні та веселі, що вони, на відміну від співвітчизників опитаних, із розумінням ставляться до покупців з обмеженими фінансовими можливостями (переважно покупцями секонд-хенду є незаможні кияни, які не мають можливості регулярно купувати новий одяг). «Вони [мігранти] здебільшого з розумінням ставляться» (Б., студентка-українка). В одному з інтерв’ю було описано, як мігранти заступилися за дідуся перед українськими чоловіками: «Ситуация разрешилась благодаря вмешательству азербайджанцев» (Д., продавчиня-українка). Респонденти неодноразово повторювали фрази на кшталт «для мене вони звичайні люди», «всі ми люди, створені Богом… вони такі ж самі люди, як і ми» 10.
Ставлення до мігрантів корінного населення залежить і від усвідомлення соціально-психологічних умов їхнього життя, проблем, з якими вони стикаються в Україні: «…Люди, которые едут на заработки, я думаю, для каждого человека это стрессовая ситуация» (Д., продавчиня-українка). «…Жизнь, которая у нас сейчас, в нашей стране, …она желает лучшего» (Д., продавчиня-українка). «…У нас нет никакой культуры по отношению к нашим же согражданам, по отношению к иностранцам – тем более» (Д., продавчиня-українка). Самі іммігранти бачать не тільки негативне, але й позитивне ставлення до них з боку колег-українців. Наприклад, продавець-мігрант так охарактеризував стосунки з українськими продавцями:
Честно, да. Я не видел никаких там… каких-то там… агрессии с ихнего бока… стороны. Просто, Вы знаете, когда ты с человеком каждый день, он видит тебя, ты его видишь. Вы стараетесь… вы находите уже общий язык. Без каких-то там задних… Да, вы находите. Вот, вот. Все! Вы так уже дружите (К., продавець-мігрант, Нігерія).
Одним із показників адаптації мігрантів до того чи іншого суспільства є рівень реалізації їхнього права на місто. Термін «право на місто» ввів французький соціолог Анрі Лефевр (Lefebvre 1968), акцентуючи увагу на економічному аспекті відносин городян та нерівномірності доступу до урбаністичних переваг. Оскільки інтереси мешканців капіталістичних міст досить конфліктні та суперечливі, пригноблені класи стають суттєво обмеженими у своєму «праві на місто». Нетрадиційні мігранти в Україні почуваються невпевнено, відчувають прояви нетолерантності з боку місцевого населення та фактично позбавлені права на вільне пересування 11. ЗМІ та державні органи згадують про мігрантів переважно в контексті злочинності, ігноруючи їхні економічні, соціальні та культурні потреби. Однак, як демонструє Бурдьє у своєму прикладі та підтверджують опитані респонденти, справжній соціальний розподіл відбувається за майновим принципом. Стигматизація іноземців як поганих «інших» відвертає громадську увагу від нагальних проблем, що погіршують життя усіх мешканців України – незалежно від їхнього етнічного походження.
Читайте також:
МАКСИМ БУТКЕВИЧ: «Формується образ мігранта як загрози національній безпеці»
ЗА КРОК ДО АМЕРИКАНСЬКОЇ МРІЇ: ТРАГЕДІЯ 72 МІГРАНТІВ
ЗАХІДНИЙ КОРДОН ОЧИМА УКРАЇНСЬКИХ «ЧОВНИКІВ»
Бібліографія:
Bourdieu, P. 1999a. The space of points of view in Bourdieu, P. et al. (eds) The Weight of the World: Social Suffering in Contemporary Society. Cambridge: Polity. P. 3-5.
Bourdieu, P. 1999b. The order of things in Bourdieu, P. et al. (eds) The Weight of the World: Social Suffering in Contemporary Society. Cambridge: Polity. P. 60-76.
Champagne, P. 1999. The View from the Media in Bourdieu, P. et al. (eds) The Weight of the World: Social Suffering in Contemporary Society. Cambridge: Polity. P. 46-59.
Lefebvre, H. 1968. Le Droit à la ville. Paris: Ed. du Seuil.
Popson N. and Ruble B. 2000. Kyiv’s nontraditional Immigrants in Post-Soviet Geography and Economics, 41(5). P. 365-378.
Ведернікова, І. 2007. Київ: рай для нелегалів? / Дзеркало Тижня, №21 (700), 7 червня 2008.
Євсєєва, Б. 2006. Знову згорів секонд-хенд / Газета по-українськи, №235.
Офіційний сайт Державної прикордонної служби України.
Паніотто, В. Динаміка ксенофобії та антисемітизму в Україні (1994-2007).
Приходько, Б. 2006. Згорів ринок на Шулявці / Газета по-українськи, №214.
Рубл Б. 2007. Капітал розмаїтості: транснаціональні мігранти в Монреалі, Вашингтоні та Києві. К.: Критика.
Рубл, Б. і Малиновська, О. (ред.) 2003. «Нетрадиційні» іммігранти у Києві. К.: Стилос.
Тракало, Я. 2007. Закопчена Шулявка / Щоденна інформаційно-політична газета «Україна Молода» № 075.
ФорУм. 2006. Як у Києві Шулявка горіла.
Хрещатик, 2007. Секонд-хенд покине Шулявку / Київська муніципальна газета Хрещатик.
Чумак, Ю. 2009. Зазначення етнічного походження правопорушників як вияв мови ворожнечі / Офіційний веб-сайт Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності дотримання органів внутрішніх справ.
