Кілька днів тому біля мого під’їзду з’явилася цікава агітка. Вона одразу впадала у вічі, бо містила досить відоме зображення, яке в схематичній формі описує проблему «нелегальної міграції». Уважніше придивившись до неї, я побачив, що цей матеріал підготовлений таким собі «Українським рухом проти нелегальної імміграції». Побудований за зразком російського ДПНИ 1, український відповідник має на меті «відгородити Україну від навали іммігрантів з Азії, Африки, країн колишнього соцтабору» 2. Листівка ж покликана коротко викрити всі «загрози» міграційних процесів. До самого її змісту ми ще повернемося, але попередньо варто окреслити контекст.
Викриття «загроз» у міграційних процесах є досить простим політичним та ідеологічним прийомом, який в українських умовах використовують праві політичні сили та рухи різного ґатунку. Одразу ж можна згадати про кампанію ВО «Свобода» «Зупинимо нелегальну міграцію!», що була приурочена до наближення вступу в дію з 1 січня 2010 року «Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб» 3. Питання міграції проблематизувалася у досить звичний спосіб: «Нелегальні мігранти несуть нам хвороби, наркотики, безробіття та перетворюють вулиці наших міст на осередки злочинності та розгулу етнічної мафії» 4. Багаторічну кампанію проти «нелегальної міграції» веде ще одна праворадикальна організація «Патріот України» 5, проте їхня діяльність переважно зосереджена в межах Харкова. Згідно з результатами моніторингу Центру дослідження суспільства, з жовтня 2009 до вересня 2010 року в Україні відбулося 19 протестів проти мігрантів (у 2011 році таких протестів було 11, а в 2012 — всього 5). Помітний спад кількості антимігрантських протестів можна пояснити політичним лавіюванням ВО «Свобода», яка в рамках власної антимігрантської кампанії провела 11 акцій.
Використання такої тематики та риторики зумовлювалося неможливістю надати чіткі відповіді справа на питання, які постали для України в розпал економічної кризи. В такій ситуації розіграна антиімігрантська карта змогла би надати прості відповіді на питання щодо зайнятості населення, соціальних витрат, збільшення рівня злочинності тощо. Така риторика була одним із елементів передвиборчої президентської кампанії 2010 Олега Тягнибока: закінчилися вибори — згас і запал протидіяти «нелегальній міграції». До того ж, небачений наплив мігрантів, якого слід було чекати після вступу в дію угоди про реадмісію з ЄС, так і не відбувся. В 2011 році за участі ВО «Свобода» відбулася лише одна подія, яку можна описати як антимігрантську — акція «Умань без хасидів». У рамках парламентської передвиборчої кампанії ВО «Свобода» 2012 року питання «нелегальної міграції» практично не піднімалося, і хоча у 2012 році з 5 антимігрантських протестів 4 були організовані саме «Свободою», їхня кількість порівняно з 2010 роком менша в рази. З іншого боку, помітний спад участі «Патріота України» у таких самих протестах: з 4 у 2011 році до 1 у 2012 (всі акції відбувалися у Харкові). Причини згортання активності «Патріота України» слід шукати в першу чергу в проблемах із правоохоронними органами. Наразі за ґратами перебувають ключові члени організації, що не могло не вплинути на подальшу її діяльність.
Уявлення про міграцію серед праворадикалів обмежуються відтворенням стереотипів і не торкаються зв’язку міграційних процесів із глобалізацією, економічними кризами та процесами на ринку праці. Для праворадикалів міграційний процес є в своїй основі «неприродним» та, як похідне від цього, — «нелегальним». Цього, на їхню думку, достатньо для його розуміння. Для подальшого розгляду теми «нелегальної міграції» в першу чергу доцільно розвінчати міфи, набудовані над нею нею, а далі — проблематизувати питання, пов’язані з гуманітарним імперіалізмом ЄС у контролі міграції, місцевою інтеграцією та міграційною політикою України.
Агітку ж, про яку йшла мова на початку статті, можна навести як яскравий приклад описаного підходу до розуміння міграції. Спробуємо розбити її на смислові блоки та порівняти текст листівки з даними статистики та досліджень.
«В то же время пункты временного содержания нелегальных мигрантов Украины рассчитаны на содержание, в лучшем случае, около 4 тыс. человек». Наведена цифра в 4 тисячі людей є завищеною. Місця для утримання мігрантів, що перебувають у підпорядкуванні різних відомств та мають різні статуси, можуть утримувати значно меншу кількість осіб 6, проте навіть в такому випадку це не є проблемою, адже заповненість центрів утримання станом на 2011 не перевищувало 50% 7.
«Для их содержания потребуется около $3 млн. Депортация же одного нелегала на его родину обходится государству более чем в $1 тыс. В 2009 году на эти потребности из бюджета выделели лишь 3 млн. грн., за которые можно депортировать не более 400 человек». Ці цифри — ще один варіант спекуляцій з даними, що досить широко розповсюджувалися з легкої руки народної депутатки Ірини Бережної 8. Насправді ж, якщо подивитися на цифри, що їх надає Державна прикордонна служба України, то вони відрізняються від тих, які наводить Бережна, посилаючись на «Департамент у справах міграції, громадянства та релігії» (установи з такою назвою в структурі виконавчої влади України взагалі ніколи не існувало!). Щодо рішень про видворення «нелегальних» мігрантів, то у 2009 році їх було 1668, у 2010 — 1046, у 2011 — 626, та у 2012 — 494. За даними прикордонної служби, на їх видворення в рамках її компетенції було витрачено кошти: 800 тис. гривень у 2009 році, 600 тис. — 2010, 500 тис. — 2011, 425 тис. — 2012.
По суті, ці цифри зводять нанівець наведені вище розрахунки, адже число реально депортованих осіб у 2009 перевищує спекулятивні цифри в чотири рази. У такій ситуації незрозуміло, від чого відштовхувалися праворадикали та Ірина Бережна у своїх підрахунках.
«Власть хочет взять в долг еще 30 млн. евро — и повесить их на наши шеи, как и эти сотни тисяч уголовников, нелегалов и социальных паразитов». 30 мільйонів євро — це сума, яка була виділена Україні Євросоюзом у 2011 в рамках проекту «Консультаційні послуги щодо створення центрів утримання нелегальних мігрантів під охороною та центрів тимчасового утримання неврегульованих мігрантів в Україні». Ці кошти передбачені «на вирішення питань щодо нелегальних мігрантів, посилення національної політики в сфері міграції, а також будівництво семи центрів тимчасового розміщення і двох центрів утримання мігрантів протягом наступних двох з половиною років в контексті Угоди про реадмісію між ЄС та Україною». 9. Проте ці гроші не є кредитом, а були виділені безповоротно в основному на розбудову інфраструктури для утримання «нелегальних» мігрантів.
«Зато “заботливая” Европа предлагает нам ежегодно завозить в страну 300-350 тыс. африканцев, азиатов и кавказцев». Якщо поглянути на реальні цифри, то вони є кардинально іншими. Що стосується угоди про реадмісію з ЄС, з якою праворадикали пов’язували цю цифру в 300-350 тисяч «нелегалів», то за даними Державної прикордонної служби в період з 2010 по 2012 роки від держав — членів ЄС було прийнято 1895 осіб, з них громадян України — 1149 осіб, СНД — 511, інших країн — 235. З іншого боку, потрібно подивитися на реальні показники, які пов’язані з «нелегальною» міграцією, що демонструють певний спад у кількості зафіксованих «нелегальних» мігрантів. Не існує зрозумілої кореляції між кількістю осіб, не допущених в Україну з формулюванням «потенційні нелегальні мігранти», та затриманих «нелегальних» мігрантів. Якщо максимум кількості перших був у 2007 та 2008 роках, 24968 та 24774 осіб відповідно, то кількість затриманих «нелегальних» мігрантів не перевищувала 7607 осіб у 2006 році. Станом же на 2012 рік їхня кількість практично однакова. З цих даних досить важко робити якісь обґрунтовані висновки, проте їх можна вписати у два контексти: зміни у міграційних потоках, що різними способами намагаються оминати Україну, або ж певні зміни в управлінні міграцією з боку відповідних державних структур. У свою чергу, МВС демонструє таке ж різке падіння у кількості зареєстрованих ними «нелегальних» мігрантів, що може підкріплювати якусь із наведених вище тез.
Що в такій ситуації дають різноманітні розваги з цифрами щодо міграції? У випадку з праворадикалами ситуація переважно зрозуміла: це різного роду політичні загравання з консервативно налаштованими громадянами чи банальне привертання до себе уваги. Такого роду дискурс грає на руку не тільки праворадикалам — він створює ситуацію, в якій міграційні процеси стають «загрозою національній безпеці». А де «загроза» — там і відповідні кошти для її подолання, що, в свою чергу, створює можливість для відтворення наявної ситуації та різноманітних схем власного матеріального збагачення: «За результатами аудиту ефективності використання бюджетних коштів, виділених Міністерству внутрішніх справ України на боротьбу з нелегальною міграцією, створення й утримання пунктів розміщення нелегальних мігрантів, Колегія Рахункової палати зробила висновок, що протягом останніх двох з половиною років кожна шоста гривня зі спрямованих на зазначені цілі 160 млн. грн. використана неефективно» 10. Цей факт підтверджує припущення, що на «ефективному» управлінні міграцією можна непогано збагатитися, адже зрозумілими є дискурсивні ходи про «неефективне витрачання коштів», і що насправді за цим ховається.
