Сучасні ліві повинні докорінно змінити підхід до технологічної політики

У XXI столітті технології стрімко розвиваються. Я б навіть сказав, що з погляду технологічного прогресу ми живемо в найзахопливішу епоху. Штучний інтелект неухильно інтегрується в наше життя та працю, допомагаючи у навчанні та на роботі. 3D-друк став настільки ефективним і дієвим, що з його допомогою можна будувати навіть будинки. Соціальні мережі перетворилися на важливу частину нашого життя, що дозволяє набагато легше спілкуватися з людьми по всьому світу. Робототехніка інтегрувалася в ключові процеси, такі як медичні операції, а індустрія безпілотників революціонізувала нашу реальність — як на війні, так і за її межами.

Ми не одиноке покоління, яке стало свідком такого рівня інновацій. У певному сенсі людство проходило через це вже багато разів: винаходи парового двигуна, електрики, електроніки тощо; вони змінили наше життя і стали життєво важливою частиною економіки та промисловості, подібно до сучасних технологій. Однак є одна фундаментальна відмінність: технологічний прогрес дедалі частіше відбувається швидше за суспільні та культурні зміни. Це явище називається «прискоренням змін» (англ. accelerating change). Дороті Нойфельд у своєму огляді шести інноваційних циклів, через які пройшло людство починаючи від XVIII століття, також зазначила, що кожен наступний цикл триває на 5–10 років менше, ніж попередній.

Хоча скорочення тривалості інноваційних циклів може звучати обнадійливо, соціальні зміни, зокрема прийняття технологій та їхнє регулювання, не завжди йдуть в ногу з часом. На жаль, це величезна проблема для більшості лівих партій і рухів, чия репутація далека від ідеалу, оскільки вони або повністю ігнорують ключові політики, які могли б принести користь багатьом, або займають неправильну позицію. Без належної опозиції це лише сприятиме подальшій дерегуляції технологічного сектору, що призведе до його «згівняння» (англ. enshittification)^[1] — через дії політиків широкого спектру (європейських лівих, центристів з АЛДЄ, правоцентристів з ЄНП та правих ЄКР), які отримують лобістські гроші від великих технологічних компаній.

Тому — і я стверджую це як соціал-демократичний пірат — настав час докорінно переосмислити підхід лівих до технологічної політики, відмовившись від стандартної соціалістичної ідеології панівної ролі держави на користь прогресивної політики зі справедливими правилами для всіх гравців, які забезпечують здорову конкуренцію. Саме тут політика, за яку виступають піратські партії, та практичні приклади її використання будуть корисними. Така політика не лише забезпечить вигоди для населення від технологічного сектору, а й створить середовище, яке стимулюватиме більше технологічних інновацій, що підуть на користь суспільству.

Подолання капіталізму нагляду

Термін «капіталізм нагляду» винайшла і популяризувала професорка Гарвардського університету Шошана Зубофф у есеї «Цифрова декларація: великі дані як капіталізм нагляду». Вона визначає його як «радикально відокремлений (англ. disembedded) і екстрактивний варіант інформаційного капіталізму», за якого дані про поведінку населення збираються для аналізу та продажу. Існує два основних гравці, які просувають такий капіталізм: великі технологічні компанії та брокери даних.

Професорка Гарвардського університету, американська письменниця, соціальна психологиня Шошана Зубофф. Фото: Michael D. Wilson

Хоча великі технологічні компанії, безумовно, займаються недобросовісними практиками збору даних, їхню діяльність широко висвітлюють провідні медіа. Натомість брокери даних менш відомі і мають значно негативніший вплив — і саме вони будуть в центрі уваги в цьому тексті.

Це компанії, які збирають персональні дані людей з різних джерел. Зазвичай це робиться шляхом скрейпінгу даних (англ. data scraping) з різних публічних джерел, як-от соціальні мережі та публічні записи, або шляхом купівлі даних з різних джерел: у великих технологічних компаній, рекламників, незалежних розробників застосунків — словом, у будь-кого, хто прагне нажитися на особистих даних людей. Теоретично, купити дані у брокера може будь-хто: приватні особи, компанії з найрізноманітніших сфер, самі великі технологічні компанії або навіть безпосередньо уряди, в тому числі й іноземні.

Це безпосередньо пов’язано з моделлю цифрової реклами та тим, як компанії використовують її для створення профілів інтернет-користувачів. Існує два основних способи, як рекламники досягають цієї мети.

Перший — це рекламний ідентифікатор у смартфонах, який являє собою унікальний рядок символів, глобально доступний для всіх інших застосунків, встановлених на смартфоні. Спочатку він був налаштований як постійний і незмінний, але після негативної реакції, яку це викликало, обидві компанії зробили його змінюваним. Однак ці рекламні ідентифікатори не можна повністю видалити, і вони все ще дозволяють розробникам застосунків пов’язувати інформацію про вас із сервісами, якими ви користуєтеся.

Другий спосіб — це файли cookie. Це невеликі файли, які містять дані користувача, що ідентифікують конкретного відвідувача вебсайту. Ця інформація може мати найрізноманітніший характер: ваші мовні уподобання, операційна система пристрою, тип і версія браузера, товари в кошику, дані для входу тощо. Здебільшого такі файли зберігаються локально у браузері, а не на вебсайті.

Існує два типи файлів cookie:

— первинні файли cookie належать вебсайту, на якому ви зараз перебуваєте. Наприклад, вони можуть розпізнати, що у вас був товар у кошику після того, як ви закрили сторінку інтернет-магазину, або усунути необхідність повторного входу в соціальні мережі. Це робиться здебільшого для того, щоб персоналізувати ваш досвід на конкретному вебсайті;

— сторонні файли cookie належать іншому вебсайту, інтегрованому в той, на якому ви зараз перебуваєте, для збору ваших даних і використання їх для тарґетованої реклами. Зазвичай рекламні мережі або компанії, що займаються соціальними мережами, надають програмний код, який можна вбудувати в інші вебсайти. Тож кожного разу, коли користувач відвідує вебсайт з таким програмним кодом, завантажується файл cookie, який відстежує активність користувача в інтернеті та його поведінку на інших вебсайтах, які також мають цей код. Ось чому, наприклад, ви можете шукати червоні туфлі на вебсайті А, а пізніше того ж дня побачити рекламу таких туфель на вебсайті Б — це тактика інтернет-реклами, відома як «ретарґетинґ». Це зазвичай відбувається, якщо ви натискаєте на опцію «прийняти всі файли cookie», коли з’являється банер з файлами cookie на відвідуваному вебсайті; після цього десятки, сотні або навіть тисячі файлів cookie для відстеження зберігаються у даних вашого браузера.

Ці дані безцінні в «правильних» руках: якщо зібрати достатньо інформації про особу — наприклад, фінансові дані, інформацію про хобі, стан здоров’я тощо — то можна спрогнозувати витрати на медичне страхування для конкретної людини. І будь-які відхилення (наприклад, частіше вживання нездорової їжі) можуть негайно відобразитися на цьому алгоритмі прогнозування, що призведе до різкого зростання цін на медичне страхування.

Охорона здоров’я — лише один із прикладів того, як такою інформацією можна зловживати. Одна з найбільш тривожних історій останніх років, пов’язаних з цифровою рекламою, стосувалася католицького священника, якого позбавили сану після того, як його начальство дізналося, що він користувався популярним застосунком для знайомств геїв під назвою Grindr. Але як вони отримати цю інформацію? Виявляється, місцевій газеті вдалося роздобути дані про місцезнаходження його смартфона, зібрані брокерами даних (які купували дані у мобільних операторів і самого Grindr), і на додачу до цього, ті ж самі дані про місцезнаходження показали, що він проводив багато часу в тематичних ЛГБТ-барах.

Додаток Grindr серед інших додатків для знайомств на екрані мобільного телефону. Ілюстративне фото: Getty Images

Це питання більше стосується США, ніж ЄС, де принаймні існує певний захист даних за допомогою «Загального регламенту про захист даних» (англ. General Data Protection Regulation, GDPR), хоч який він недосконалий, а ліві сили переважно підтримують такі заходи. Однак є випадки, коли брокери даних використовують лазівки в національному законодавстві, щоб обійти правила — як, наприклад, у Швеції, де компанії можуть отримати юридичний захист, передбачений для журналістів, щоб обійти закон. Такі лазівки мають бути усунені.

Важливим кроком має стати вдосконалення GDPR та «Закону про цифрові ринки» (англ. Digital Markets Act, DMA) з метою забезпечення більшої ясності їхніх положень, і позиційний документ від European Digital Rights (EDRi), мережевого колективу неурядових організацій, експертів, адвокатів та науковців, які працюють над захистом і просуванням цифрових прав, є гарним початком. Це передбачає вдосконалення транскордонного правозастосування та процедур, а також спрощення можливості подавати скарги та запитувати дані, що зберігаються про особу. Крім того, замість спроб помістити тарґетовану поведінкову інтернет-рекламу в певні рамки за допомогою опцій «відхилити всі файли cookie» або «відхилити деякі сторонні файли cookie», будь-яка поведінкова реклама повинна бути повністю заборонена.

Підтримка наскрізного шифрування та кодифікація права на приватність і шифрування

Політики різного спектру і в різних країнах протягом тривалого часу були досить послідовними у своїй критиці шифрування повідомлень, використовуючи різні виправдання — від тероризму до захисту дітей від жорстокого поводження. Це лінива і маніпулятивна риторика, яка виправдовує провали в соціальній політиці, такі як недофінансування соціальних послуг, особливо в секторі психічного здоров’я, і відсутність інвестицій у місцеві громади, які б допомогли створити клуби за інтересами (читання, мистецтво, спорт тощо). Як наслідок, це штовхає підлітків на пошук прихистку у соціальних мережах, що завдає шкоди їхньому психічному здоров’ю та дає політикам підстави в усьому звинувачувати технології, включно з шифруванням — за приховування насильства над дітьми.

Однак факти свідчать, що незашифровані комунікації загрожують приватному життю людей — особливо жертв домашнього насильства та дискримінації проти ЛГБТК+. Проте це не зупиняє політиків від спроб порушити безпеку приватних комунікацій. Найновішими спробами є такі законопроєкти: EARN IT Act у США, ChatControl в ЄС та Online Safety Act у Великій Британії. Хоча назви законопроєктів відрізняються, їхня мета однакова — запровадити нове рішення для шпигунства за приватними повідомленнями людей під назвою «сканування на стороні клієнта» як «законний» доступ до наскрізних зашифрованих комунікацій без їхнього порушення, незважаючи на докази, що доводять протилежне.

Премʼєр-міністр Великобританії Ріші Сунак рекламує країну як лідера технічної безпеки. Фото: Bloomberg / Contributor

Що таке сканування на стороні клієнта?

Одним із видів шифрування є шифрування на стороні сервера, коли після відправлення повідомлення процес шифрування відбувається «на середині шляху», і тому ви сподіваєтесь, що компанія-розробник не видаватиме стороннім особам ключі шифрування та дешифрування. Наприклад, у стандартному хмарному чаті Telegram повідомлення шифруються і зберігаються на їхніх серверах. Інший тип — наскрізне (E2E) шифрування, що використовується в таких месенджерах, як Signal, WhatsApp, Briar або PGP в електронній пошті, як спосіб захистити ваші приватні комунікації, зашифрувавши повідомлення за допомогою ключів, що зберігаються на вашому фізичному пристрої, і відправити зашифровані дані вашому співрозмовнику, який також розшифрує ваше повідомлення на своєму пристрої. Це означає, що навіть якщо влада вимагатиме від месенджера передати дані про вас і точний зміст повідомлень, він не зможе цього зробити, оскільки лише на вашому пристрої зберігаються криптографічні ключі для шифрування та дешифрування повідомлень.

Ідея сканування на стороні клієнта полягає в тому, що такі месенджери та сервіси будуть змушені впровадити певне програмне забезпечення (зазвичай штучний інтелект), яке скануватиме вміст повідомлень і файлів перед надсиланням і автоматично передаватиме в поліцію будь-які матеріали, які штучний інтелект вважатиме підозрілими. Що ще гірше, ці нові законопроєкти пропонують сканувати повідомлення людей без розбору, що уможливлює масове стеження.

Навіть якщо не брати до уваги той факт, що це серйозне вторгнення в приватне життя (за іронією долі, в ЄС міністри внутрішніх справ хочуть звільнити поліцію, військових і спецслужби від ChatControl), використання ШІ для сканування змісту повідомлень є вкрай ненадійним і створює величезні проблеми для людей через помилкові спрацьовування і випадки, вирвані з контексту. Наприклад, компанія Google вже реалізувала такий функціонал у своєму застосунку Google Photos — в результаті у 2022 році акаунт інженера-програміста зі США був повністю заблокований, а потім на нього написали заяву в поліцію Сан-Франциско через те, що він сфотографував свого хворого малюка, як того вимагав лікар. Навіть після того, як поліція визнала, що він не вчиняв будь-яких правопорушень, Google відмовився відновити його обліковий запис. Інший приклад — пропозиція Apple щодо сканування на стороні клієнта, яке, як виявилося, легко обдурити — зрештою, компанія скасувала свої плани щодо його впровадження.

Неймовірно сумно бачити, що більшість лівих партій майже постійно займають хибну позицію, про що свідчить їхня підтримка заходів зі сканування на стороні клієнта — як на національному рівні, так і в Європейському парламенті. Дійшло навіть до того, що 90% політичної фракції соціалістів і демократів (S&D) у Європарламенті проголосували за дозвіл на використання шпигунського програмного забезпечення проти журналістів.

Результати голосування в Європарламенті за дозвіл на використання шпигунського програмного забезпечення проти журналістів. Фото: Patrick Breyer @echo_pbreyer @digitalcourage.social

Піратські партії в Європі дуже послідовно виступають проти таких заходів. І ліві повинні приєднатися до однозначного засудження будь-яких спроб з боку урядів заборонити шифрування — незалежно від ідеології — і бути більш сміливими у захисті права на приватність.

Є деякі позитивні ознаки, наприклад, «Закон про захист персональних даних працівників» (Employee Data Protection Act), який запропонував коаліційний уряд у Німеччині. Цей закон має закріпити на законодавчому рівні захист даних працівників і надати їм право на шифрування (за що також виступають «пірати»). Інші ліві партії повинні підхопити той самий порядок денний і не відставати — особливо прогресивний лівий коаліційний уряд Іспанії і, зрештою, Лейбористська партія Великої Британії, яка, за прогнозами, очолить уряд.

Регулювання ШІ заради того, щоб він приносив користь багатьом, а не лише обраним

За останні 10 років технологія штучного інтелекту розвивалася найшвидше серед усіх інших технологій, особливо від моменту заснування OpenAI. Незалежно від практики компанії та її бізнес-моделі, до якої я ставлюся дуже критично, важко заперечувати, що ChatGPT довів, що може бути корисним, якщо його відповідально використовувати як допоміжний інструмент — особливо в сфері охорони здоров’я. Наприклад, минулого року ChatGPT правильно діагностував стан здоров’я чотирирічного хлопчика, тоді як десятки лікарів не змогли цього зробити; в іншому випадку він також правильно діагностував стан домашнього улюбленця, хоча ветеринару це не вдалося.

Поки що лише ЄС зробив перші кроки у спробах регулювати ШІ та технології, що на ньому базуються. По-перше, їм вдалося укласти угоду, яка регулює використання розпізнавання облич правоохоронними органами по всьому ЄС, хоча деякі зміни, внесені в останню хвилину, додали значних лазівок, таких як використання без ордера технології розпізнавання облич на відеозаписах. По-друге, вони запропонували «Закон про штучний інтелект» (за підтримки всіх представників групи соціалістів і демократів), який вперше створює правові рамки для розробників великих мовних моделей (LLM) і технології ШІ загалом. Хоча «Закон про ШІ» має свої позитивні моменти, складається враження, що законодавці припустилися тієї ж помилки, що й у випадку з GDPR. На думку двох відомих депутатів Європарламенту від Піратської партії Патрика Бреєра та Марселя Колаї, закон не усуває небезпеку широкого використання технології розпізнавання облич у громадських місцях і застосування її з боку поліції для «виявлення та запобігання злочинам» або заради «ідентифікації розшукуваних злочинців».

Це також включає в себе відсутність самооцінки з боку третіх сторін, основи для покарання та ретельної перевірки ШІ-компаній, таких як Clearview AI, чиїми послугами користуються у 24 країнах світу, включно з поліцією США. Насправді, Clearview AI є яскравим прикладом того, що може статися, якщо ШІ не регулювати і не контролювати: компанія створила величезну базу даних з 30 мільярдів фотографій людей з усього світу, які вона витягла із соціальних мереж та мільйонів інших джерел, що їх компанія використовує для навчання своєї моделі ШІ розпізнавати обличчя. Крім того, Clearview AI успішно використовувала лазівки в законодавстві: ігнорувала штрафи ЄС, мотивуючи це тим, що «ми не знаходимося в ЄС», і успішно скасувала штраф Управління комісара з питань інформації Великої Британії у розмірі 7,5 мільйонів фунтів стерлінгів.

Ілюстративне зображення: patrick-breyer.de

Але на цьому проблеми в США і Великій Британії не закінчуються: незалежно від технологічних компаній, поліція в обох країнах розширює використання розпізнавання облич у громадських місцях, попри високий рівень помилкових спрацьовувань, особливо серед кольорових людей — проблема, яку порушували неурядові організації як у Великій Британії, так і в США. Це призвело до збільшення кількості неправомірних арештів і дискримінаційного маркування кольорових людей як крадіїв у крамницях. Мало того, що це неправильно, так ще й використання технології розпізнавання обличчя з виявленням емоцій в реальному часі є тоталітарною технологією нагляду, якій немає місця в демократії. Я не можу навести кращий приклад, ніж Hikvision, китайський державний виробник і постачальник камер відеоспостереження, який вчиняє кричущі порушення прав людини проти уйгурів і чиї камери все ще використовують у деяких європейських країнах (зокрема, що найбільше шокує, в Україні) і у Великій Британії.

Ліві не повинні задовольнятися пом’якшеним законодавством та мають продовжувати наполягати на більш жорстких правилах і гарантувати, що компанії, які займаються технологіями штучного інтелекту, не зможуть просто ухилятися від дотримання законів. Це передбачає усунення лазівок, підвищення якості оцінювання етичності технологій, а також забезпечення прозорості щодо використання ШІ та джерел даних, які потрібні для підготовки великих мовних моделей (LLM). Сюди входить припинення використання ШІ в системах соціального забезпечення та правосуддя, які застосовують алгоритми прогнозування проти власних громадян. Одним з таких випадків є використання ШІ для боротьби з шахрайством у сфері соціального забезпечення; насправді такий метод був дискримінаційним щодо людей на основі етнічної приналежності та статі й мав високий рівень помилкових спрацьовувань. Це не вигадка, а те, що активно використовувала влада Нідерландів, а також лівий коаліційний уряд в Іспанії (представники якого позиціонують себе як лідери розумного та етичного застосування ШІ). І я сподіваюся, що не потрібно нікого переконувати, що такі компанії, як Hikvision, повинні бути повністю заборонені.

На жаль, український уряд, здається, хоче повторити ті самі помилки. Окрім згаданого використання Hikvision, у лютому 2024 року кілька депутатів від партії «Слуга народу» представили законопроєкт №11031 «Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки». Він надасть поліції повний, необмежений доступ до камер відеоспостереження, встановлених у громадських місцях, створить повністю інтегровану систему відеомоніторингу, закладе основи для подальшого впровадження автоматизованої аналітики (тобто використання штучного інтелекту для багатьох різних цілей), а також дозволить збирати величезну кількість даних про громадян та мешканців країни. У відповідь Інститут масової інформації справедливо засудив законопроєкт за відсутність запобіжників і створення інструментів для масового стеження з використанням технології розпізнавання облич у реальному житті, навівши лондонський метрополітен як приклад того, чому такі системи лише посилюють дискримінацію.

Поліція Київщини демонструє нову систему відеонагляду з функцією розпізнавання облич. Фото з Facebook: Поліція Київської області

Електронний уряд та універсальні права

Якщо ліві хочуть мати уряд, який працює для багатьох, а не лише для обраних, одним з ключових елементів є забезпечення його прозорості та реагування на нові виклики в управлінні й гарантуванні базових прав.

Ми живемо в епоху, коли технології та доступ до послуг онлайн стали невилучною частиною нашого життя, що має величезний потенціал для економії витрат на утримання служб і натомість інвестування коштів в інші важливі сфери управління. Приклади Естонії та Ісландії, де така цифрова трансформація значно покращила якість державних послуг та рівень задоволеності населення, демонструють нагальність її впровадження. Важливою є також освіта: поки населення не навчиться користуватися технологіями, будь-яка цифрова трансформація буде марною. Наприклад, за словами Бенета Сайферса з міжнародної некомерційної юридичної організації Electronic Frontier Foundation (EFF), навіть після впровадження «Загального регламенту про захист даних» (GDPR), який вимагає від вебсайтів отримувати згоду на відстеження людей за допомогою файлів cookie, люди все одно зазвичай просто надають свою згоду, не розуміючи наслідків.

Однак це не одинокі проблеми, які потребують вирішення. Забезпечення швидкого та дешевого інтернету, а також якісна технічна освіта мають бути двома іншими важливими елементами цифрової трансформації. Ліві зазвичай говорять про забезпечення інтернетом кожного домогосподарства, просто закликаючи «Давайте повністю націоналізуємо інтернет!», як це було в маніфесті Лейбористської партії Великої Британії 2019 року. По суті, ця політика є актуальною та необхідною: через безжальну приватизацію, яку просувала Маргарет Тетчер, Сполучене Королівство значно відстало від інших європейських країн у розгортанні швидкого інтернету для населення. Однак повна націоналізація також несе в собі ризики полегшення доступу держави до масового стеження через інтернет-провайдерів. Як альтернативу варто розглядати шведську модель, де муніципалітети або держава надають інфраструктуру, таку як оптоволокно і кабель, а провайдери діють як приватні компанії (які також можуть бути кооперативами!). Ця модель дозволяє не тільки забезпечити належну передачу повноважень і надання послуг для населення, а й створити певні бар’єри для запобігання масовому стеженню з боку держави.

Окрім права на доступ до інтернету, публічні та некомерційні бібліотеки є основою освіти та грамотності для будь-якого суспільства. А з прискоренням переходу книжок, музики, фільмів та багатьох інших друкованих матеріалів в електронні версії, такі бібліотеки просто необхідні в інтернеті, оскільки вони дозволяють людям, які не можуть дістати паперову копію книжки, отримати її в цифровому варіанті. Вебсервіс архівування «Internet Archive» з його колекцією з 37 мільйонів книжок є яскравим прикладом бібліотеки, до створення якої має прагнути будь-яке прогресивне суспільство. Однак останніми роками він зазнає нападок з боку видавців, які стверджують, що модель роботи «Internet Archive» порушує закони про авторське право і є формою «цифрового піратства».

Мітинг проти заборони та стеження за цифровими книгами, після нападок видавців на некомерційну організацію «Internet Archive», червень 2024 рік. Скрін з YouTube-каналу: Fight for the Future

Справжня причина полягає в тому, що видавці отримують вигоду від поточного статус-кво. «Internet Archive» використовує модель контрольованого цифрового видавання (Controlled Digital Lending, CDL), згідно з якою вони сканують фізичні копії, щоб зробити їх доступними в бібліотеці, а потім видають відскановані книжки в цифровій версії, як і будь-яка інша бібліотека. Тим часом видавці використовують великих постачальників технологій для розповсюдження своїх книжок і додають «керування цифровими правами» (англ. Digital rights management, DRM) до медіа-продуктів — програмне забезпечення, яке регулює, що користувач може робити з придбаним медіапродуктом, наприклад, копіювати його на інший пристрій, — в результаті чого бібліотеки змушені робити високі ліцензійні платежі за оренду цифрових книжок. Тож видавці бачать у CDL величезну загрозу для своїх прибутків — і «Internet Archive» вже був змушений видалити 500 000 книжок. Уявіть, що станеться з місцевою публічною бібліотекою, якщо їй доведеться видалити стільки книжок?

Відповіддю лівих має стати підтримка засадничої політики піратських партій: реформи авторського права. А саме: автори повинні мати можливість повністю контролювати свій контент і отримувати за нього справедливу винагороду та компенсацію; ліцензування Creative Commons має просуватися на національному рівні; копіювання, зберігання, використання та надання доступу до літературних та мистецьких творів у некомерційних цілях також має бути захищене законодавством. Крім того, слід повністю заборонити DRM, оскільки не компанії повинні вирішувати, що клієнти можуть робити зі своїми законно придбаними медіапродуктами. Ба більше, ми повинні однозначно підтримати «Internet Archive» та подібні бібліотеки, а також сприяти створенню публічних електронних бібліотек, які будуть повністю доступними для кожного громадянина та жителя країни.

Відкритий код і прозорість даних для побудови довіри

Безкоштовне програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом (англ. free open-source software, FOSS) — це ключ до розбудови цифрового суверенітету без залежності від приватного пропрієтарного програмного забезпечення, де його автор несе повну відповідальність за майбутнє програмного забезпечення. Ба більше, громадяни зможуть на власні очі побачити, як працюють цифрові послуги, і запропонувати зміни, які б покращили їхню якість.

Піратські партії дуже голосно заявляли про необхідність створення послуг електронного урядування, які б дозволили громадянам мати кращий доступ до публічних послуг, і наголошували на використанні програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом. Деякі країни Європи пішли цим шляхом від самого початку (наприклад, Естонія та Ісландія), і Україна, очевидно, хотіла піти тим самим шляхом, перевівши більшість публічних послуг у цифрову систему. Це зумовило створення системи «Дія», якою, згідно з офіційною статистикою, користуються понад 21 мільйон українців.

Інтерфейс «Дії». Ілюстративне фото

Що я можу сказати про «Дію» як спостерігач: з погляду функціональності, сервіс дуже корисний і потрібний, особливо для українських біженців. Я особисто знаю деяких з них, які від початку війни з різних причин виїхали з країни без документів, що посвідчують особу, але завдяки цифровим версіям цих документів у «Дії» вони не залишилися без паперів. Проблема в тому, що українське Міністерство цифрової трансформації вирішило не робити застосунок з відкритим вихідним кодом, на відміну від Естонії, а його обробка даних та інфраструктура були не зовсім прозорими — що змусило кількох українських експертів з кібербезпеки опублікувати відкритий лист до Міністерства з 22 питаннями про «Дію». Треба віддати належне, Михайло Федоров, зрештою, кардинально змінив підхід (попри те, що спочатку його заступник ухилявся від відповіді) і почав створювати елементи «Дії» з відкритим вихідним кодом у травні 2024 року.

Ліві в Європі, на жаль, не надто сприяють цій справі: вони підтримали законодавство про eIDAS (від англ. electronic IDentification, Authentication and trust Services — електронна ідентифікація, автентифікація та довірчі послуги), яке є не лише пропрієтарним сервісом, а й дозволяє ділитися вашими ідентифікаційними даними з великими технологічними компаніями, коли це абсолютно не потрібно і лише збільшує залежність від технологічних корпорацій. Крім того, більшість членів групи S&D підтримали створення «Європейського простору медичних даних», який надає повний доступ технологічним та фармацевтичним корпораціям до медичних даних громадян без їхньої згоди та без можливості відмовитися його надавати. Хоча це правда, що такі дані є надзвичайно корисними для медичних досліджень та інших досліджень у ключових секторах, надання доступу до них має бути свідомим вибором, і ці дані не повинні підлягати подальшому розповсюдженню без згоди.

Ісландія є зразком справді прозорої та демократичної системи поводження з даними, що зберігаються про громадян, та надання публічних послуг. Ісландці провели фантастичну роботу, просуваючи використання програмного забезпечення з відкритим кодом, і навіть зробили офіційною державною політикою рівне ставлення до програмного забезпечення з відкритим і пропрієтарним кодом для надання публічних послуг. Як результат, на 2023 рік 90% урядових інформаційних систем використовують програмне забезпечення з відкритим кодом, а обсяг даних, які уряд зберігає про своїх громадян, є прозорим. Іншим позитивним прикладом є Німеччина, яка після витоку даних перевела тисячі своїх комп’ютерів на використання програмного забезпечення LibreOffice замість Microsoft Office.

Члени Піратської партії Ісландії після оголошення перших результатів виборів у жовтні 2016 року. Фото: Frank Augstein / AP

Ліві уряди повинні йти тим самим шляхом, і, крім того, що вони мають зробити поводження з даними більш відкритим і прозорим, є ще одна проста причина, яка випливає з соціалістичних принципів. Якщо публічні гроші використовуються для надання цифрових послуг, то слід надавати перевагу програмному забезпеченню з відкритим кодом.

Отже, публічні гроші — публічний код.

Чому ця політика досі важлива, незважаючи на погані результати піратських партій на останніх виборах в ЄС?

Останні результати виборів до Європейського парламенту завдали величезного удару по групі Європейської піратської партії, яка втратила трьох з чотирьох депутатів. І це незважаючи на просування технологічної політики, яка принесла користь звичайним людям: право на ремонт, «Закон про цифрові ринки», ретельне вивчення «Закону про штучний інтелект» та «Закону про цифрові послуги», підтримка GDPR (навіть попри всі його недоліки), що сприяло більшій обізнаності про те, як обробляються персональні дані людей, а також робота, яку вони провели, наполягаючи на кращому контролі над персональними даними.

Попри невтішні результати виборів, європейське населення загалом підтримує ідеї піратських партій. У Німеччині 78% населення вжили заходів для захисту своїх персональних даних з моменту запровадження GDPR, а 74% населення Франції вважають, що необхідно мати контроль над персональними даними в інтернеті. У Чехії — одному з бастіонів Піратської партії — понад 80% працівників медіа вважають, що технологічні компанії збирають занадто багато інформації про людей і що громадяни повинні мати право доступу до інформації про те, як обробляються їхні дані. Нарешті, в опитуванні 2022 року 64% громадян ЄС висловили підтримку «Закону про цифрові послуги».

То чому ж пірати зазнали такої значної поразки, якщо населення підтримує їхні основні політичні позиції? На мою думку, причини криються в самих піратських партіях, порядку денному, який вони визначають для себе, а також у великій кількості внутрішніх суперечок, про які громадськість дізнається завдяки їхній прозорості.

Перша Піратська партія не створювалася як партія для конкуренції з мейнстримними лівими/центристськими/правими партіями — до того ж, її політика завжди була вузько сфокусована на технологіях. А коли мова заходила про політику поза межами технологій, пірати рідко мали спільну позицію, скидаючись не на партію, а радше на об’єднання однодумців. Зрештою, серед деяких центристських та правоцентристських політиків також існують аргументи на користь відкритого коду та прозорості: в Естонії такі партії, як Центристська партія та Партія реформ, ще від 1990-х років виступають за цифрові державні послуги, в Україні уряд Зеленського зосереджений на переведенні публічних послуг у цифрову сферу.

Це пояснює, чому піратські партії, коли вони зосереджували свою політичну програму виключно на технологічній політиці, рідко мали хоча б скромний успіх на національних виборах, і два винятки лише підтверджують це правило — ісландські та чеські пірати. Обидві партії певною мірою успішно трансформувалися в більш мейнстримні партії і сформулювали порівняно узгоджені позиції щодо більшості аспектів державного управління. І якщо ісландські пірати стали класичною соціал-демократичною партією з твердою підтримкою прогресивного оподаткування та універсального базового доходу (вони досі тримають цю тему на першому плані у політичних дискусіях), то чеські пірати обрали більш центристський підхід. Як наслідок, ісландські пірати стали потужною опозиційною силою в парламенті, зібравши близько 10% голосів на останніх трьох загальних виборах від 2016 року, а чеські пірати вперше в історії піратських партій увійшли до складу уряду в 2021 році. До 2016 року Піратська партія Німеччини також була відносно успішною, але її занепад через внутрішні суперечки та недосвідченість, а потім жахливу смерть члена партії від рук іншого члена, який потім вчинив самогубство, так і не дозволили їй оговтатися та повністю відновити свою популярність.

Що ж сталося цього року? Найперше, пірати постраждали від катастрофічних результатів виборів для альянсу зелених, до якого вони входять. Навіть солідний послужний список Патрика Бреєра, депутата Європарламенту, який був провідним голосом на підтримку прогресивної та демократичної технологічної політики, не допоміг його наступнику зберегти місце в парламенті.

Патрик Бреєр, німецький активіст цифрових прав, юрист, політик Піратської партії Німеччини, з 2019 року – член Європейського парламенту. Фото: Wikimedia

Але перекладати всю провину на зелених було б несправедливо. Трансформація Піратської партії в більш мейнстримну дозволяє їй стати ширшим рухом, але також має свої наслідки для «ядра» руху і ризикує викликати роздратування серед найбільш затятих її прихильників (якщо партії не вдасться залишитися вірною піратським поглядам). Ісландські пірати успішно здійснили таку трансформацію, а чеські пірати є прикладом того, як вона може спричинити проблеми. Попри успіх на виборах порівняно з більшістю інших піратських партій і на те, що Чеська піратська партія стала першою піратською партією, яка коли-небудь формувала уряд, нинішній лідер партії Іван Бартош змістив партію в центр і зробив її настільки дружньою для всіх, що до неї вступили люди, які, не надто переймаючись основоположними поглядами піратів, хочуть здобути підтримку пересічних громадян. Очевидно, що це не подобається «ядру» партії піратів. Що стосується німецьких піратів, то звинувачення в сексуальних домаганнях на адресу їхніх провідних членів та нездатність реагувати на них завдали шкоди, і навіть сьогодні колишні прихильники залишають партію. За іронією долі, повна відкритість і прозорість, яку проповідують та практикують пірати, б’є по них, коли вони занурюються у внутрішні суперечки, що викриває їхні розбіжності і відштовхує електорат.

Нарешті — і це радше особисте спостереження — існує думка, що піратам не вдалося створити нове покоління політиків та активістів, які б продовжили справу партії, тоді як нинішнє покоління стає старшим і менш енергійним. Не можна сказати, що молодь не переймається питаннями технологій, але для неї вони не є головними у політичних поглядах, і з її точки зору, більш розумно приєднатися до мейнстримних лівих/центристських/правих партій і закликати до сприятливої технологічної політики всередині них.

***

Тож які перспективи мають пірати і що повинні робити ліві?

Після втрати 75% депутатів Європарламенту, що створює додатковий тиск на одиноку депутатку Європарламенту від Піратської партії Маркету Ґреґорову, а також з огляду на те, що деякі коментатори пророкують занепад піратських партій, піратському руху в майбутньому буде непросто. І особисто я, як переконаний прихильник піратських поглядів, сподіваюся, що рух і партії зможуть наново відкрити себе і в майбутньому стати принаймні надійною опозиційною силою по всій Європі.

Водночас це унікальна можливість для лівих взяти на себе ініціативу і стати провідним голосом прогресивної технологічної політики, змусити її працювати і приносити користь не корпораціям та рекламникам, зацікавленим у прибутках, а звичайним людям. Ця політика могла б включати такі пункти:

— легка доступність публічних послуг, які не обтяжують бюджет громадян;

— прозорість управління, надання послуг та даних, що зберігаються про громадян;

— захист приватного життя та ставлення до нього як до фундаментального права людини;

— чітка опозиція політиці невибіркового спостереження та розвитку технологій, що його уможливлюють.

Крім того, корисною була б співпраця з такими організаціями, як La Quadrature Du Net, EDRi, EFF або Open Rights Group, а також з політиками та активістами піратських партій.

Якщо соціал-демократи і соціалісти серйозно налаштовані на створення справедливого і рівного суспільства, вони повинні очолити цей рух і в технологічному секторі. Нині настав слушний момент для цього.