Чорний Бог і білий диявол у міських гетто Америки. Релігія і чорний націоналізм Нації Ісламу

Нація Ісламу, також відома як Рух чорних мусульман, з’явилася під час Великої депресії в чорних гетто великих міських промислових осередків на півночі Сполучених Штатів. Її заснував Воллес Фард Мухаммед — мабуть, найбільш загадкова постать чорної Америки, яку послідовники називають втіленням Аллаха. Його доктрина була сумішшю надзвичайно гетеродоксального або «єретичного» ісламу та чорного націоналізму. Через чверть століття під проводом Посланця Аллаха Елайджі Мухаммеда маргінальна секта стала найважливішим серед нових релігійних рухів, які з’явилися в США у ХХ столітті. Він виявився найбільшим та найтривалішим націоналістичним рухом чорних у країні. Федеральна влада проголосила його діяльність, у тому числі проповідуваний «чорний інтернаціоналізм», загрозою національній безпеці. Цей рух породив чорного революційного лідера Малкольма Ікса. Нація Ісламу, вкорінена у найнижчих верствах чорного робітничого класу, довго і успішно ставить під питання ліберальне керівництво чорних спільнот, яке представляє середній клас і закликає до інтеграції в біле суспільство.

У Гарлемі не потрібно нікому доводити, що білі люди — дияволи.

Джеймс Болдвін (Baldwin 1995: 50)

«У липні 1930 року Аллах (Бог) явився в особі Пана [Master] В. Фарда Мухамеда — довгоочікуваного Месії християн та Махді мусульман». «Перша людина, — проголосив Аллах, — це, без сумніву, чорна людина. Чорна людина є першою і останньою, творцем та володарем світу». «Біла раса не є і ніколи не буде обраним народом Аллаха (Бога). Вона є обраним народом свого батька Якова — диявола». «Господь ісламу сказав мені, що 1555 року диявол з Англії на ім’я Джон Хокінз або Хопкінз привіз сюди наших перших предків як рабів». «Протягом трьохсот років неволі нас били та вбивали, не дозволяли нам ходити до шкіл, розводили і сприймали як інвентар (як коней, корів та інших свійських тварин) рабовласника. Протягом останніх ста років так званої свободи з так званими неграми поводилися більш не по-людськи, ніж будь із ким, хто коли-небудь жив на Землі. Протягом минулого століття вони (дияволи) лінчували і спалювали так званих негрів для спорту, на радість своїм дружинам і дітям!» «По всій земній кулі чорні прагнуть до незалежності, а не до інтеграції в біле суспільство. Як ми виглядаємо, намагаючись асимілюватися з нашими чотирьохсотрічними ворогами?» «Без шматка землі, який ми могли би назвати своїм, неможливо мати навіть надії на те, що ми станемо вільною нацією, не залежною від нації рабовласників. Вчення про остаточне відокремлення чорних від білих в Америці є набагато важливішим за вчення молитви!» «Покажемо світові, що з тими, хто був залежний чотириста років, ми зможемо побудувати незалежну націю». «Наш перший крок полягає в тому, щоб віддати білій людині її релігію (християнство), церкву та імена. Це три ланцюги рабства, якими вони тримають нас у неволі». «Християнство [є] релігією, яку заснували та підтримали дияволи для того, щоб перетворити чорних людей на рабів». «[Ця релігія] повністю вбила ментально так званих негрів». «Іслам є природною релігією чорного народу». «Це релігія підтримувана силою Аллаха (Бога), яка раз і назавжди звільнить вас із рук ваших безжалісних ворогів (рабовласників)». «Це єдина релігія, яка виживе після Великої Святої Війни, тобто останньої війни між Аллахом (Богом) та дияволом. Іслам винесе чорну людину Америки на вершину цивілізації». «1914 року закінчився час, даний дияволам (білій расі) для панування над першим народом (чорною нацією), і відтоді людина готується до останньої розправи на небі. У неї великі досягнення у сфері того, що пов’язано з нищівною війною за життя і смерть на небі, проте Аллах — Найвеличніший із Пророків — знаючи досконало своїх ворогів, підготувався до їхнього знищення ще до того, як їх було створено». «Неможливо довести, що ці слова (про те, який прапор — американський чи ісламський — переживе Війну за Армагеддон, тобто Святу Війну, війну за те, щоб припинити війни) є злочином, тобто вченням, яке провокує початок війни або революції з метою насильницького захоплення Америки» (Muhammad 1965: 164, 53, 134, 230, 223, 204, 194, 26, 18, 70, 80, 22, 85, 294, 210).

Елайджа Мухаммед читає лекцію в Чикаго

Таке послання поширював померлий 1975 року Елайджа Мухаммед, який протягом понад сорока років виступав «посланцем Аллаха», втіленого Бога, який під час Великої депресії приїхав, за його ж словами, з Мекки до Детройта і знайшов «на пустці Північної Америки загублену Націю Ісламу». «Посланець» стверджував, що нащадки чорних невільників є пригнобленим народом, який втратив свою ідентичність, і що її повернення — це необхідна умова визволення, а також переконував, що «наш внесок у побудову цієї країни і страждання, яких нам завдала біла Америка, виправдовують наш постулат про повне відокремлення  у вигляді власної держави або території» (Muhammad 1962: 24). Як теолог чорного сепаратистського ісламу, він став одним із найважливіших сучасних представників чорного націоналізму у Сполучених Штатах. Створена ним організація Нація Ісламу (Nation of Islam — NOI), членів якої називають чорними мусульманами (Black Muslims), розвинулася і надовго вкорінилася у великих міських та промислових осередках на півночі та заході країни, серед найнижчих верств робітничого класу та декласованих середовищ. «Я прийшов, — сказав Елайджа, — щоб дати вам щось, чого у вас ніхто не відбере», — писав про NOI Джеймс Болдвін. 

Це послання розійшлося по вулицях та в’язницях, орендованих житлах та закладах для наркоманів, через бруд і садизм божевілень дійшло до людей, у яких забрали все, включно з почуттям власної гідності. Без цього почуття люди не можуть жити; вони роблять усе для того, щоб його відшукати (Baldwin 1995: 76).

«Нація Ісламу виявилася «найважливішим серед нових релігійних рухів, які з’явилися в Америці у ХХ столітті» (Moore 1986: 191), а також «найбільшим та найтривалішим організованим націоналістичним рухом чорних у Сполучених Штатах» (Allen 1996: 2).

Чорний націоналізм є витвором відносин расового домінування і має таку ж довгу історію, як біле панування. Вже «з вісімдесятих років вісімнадцятого століття і до тридцятих років двадцятого століття серед афроамериканських лідерів домінували націоналісти» (Stuckey 1987: 214). Чорний сепаратизм є різновидом чорного націоналізму. Він означає прагнення до «повного відокремлення від білої більшості та встановлення власної національної одиниці» (Essien-Udom 1964: 20, 25) на частині сучасної території Сполучених Штатів або деінде. «Можна бути чорним націоналістом і водночас сепаратистом, але можна також бути чорним націоналістом, не будучи сепаратистом» (Breitman 1987: 56). Ключовим для аналізу та оцінки суспільної природи чорного націоналізму є те, що «раса завжди була визначальним чинником в історії формування класів у Сполучених Штатах» (Roediger 2007: 11) — настільки, що часто «розрив між білими та чорними робітниками був більшим, ніж між білими робітниками та капіталістами» (Du Bois 2009: 205). В цілому керівництво чорних націоналістичних рухів є дрібнобуржуазним та прагне до побудови «чорної економіки» на ґрунті капіталізму, але

Негр із вищого класу практично ніколи не був націоналістом. Ніколи не планував чи не мав на думці створення негритянської держави, негритянської церкви чи негритянської школи. Таке рішення завжди було задумом, породженим серед мас (Du Bois 2009: 305).

Тому «загалом інтеграціоністські рухи є справою африканського середнього класу, а націоналістичні рухи — справою мас» (Al-Hadid 2002: 250). Класове спрямування цих двох рухів таке складне та амбівалентне, що Гарольд Круз міг приписати їм, з одного боку, «буржуазні мотивації та походження», а з іншого — «засадниче робітничий характер» (Cruse 2009: 165, 92). Річ у тому, що «ймовірність сильної прив’язаності до ексклюзивної расової ідентичності є найбільшою серед експлуатованих, а не серед експлуататорів у будь-якому сенсі цього слова», і що «чорний сепаратистський рух має, мабуть, найсильнішу підтримку серед чорного робітничого класу» (McDermott 2001: 20, 17). Щоправда, значну, проте порівняно меншу підтримку він має і серед чорного середнього класу, а принципових противників — серед найбільш привілейованих сегментів цього класу та серед чорної буржуазії. Останні висловлюються за міжрасову інтеграцію, а фактично — за асиміляцію. «Певною мірою, негритянський націоналізм для негрів відіграє таку саму роль, яку для робітничого класу відіграє класова свідомість» (Breitman 1963: 105).  

У першій науковій праці, присвяченій Нації Ісламу, Ерік Лінкольн чудово зрозумів, що NOI має найсильнішу підтримку серед представників «негритянського нижчого класу», і що побудова чорної нації є суттю її програми. Однак він помилився, стверджуючи, що «оскільки [цей] рух зберігає свою кольорову ідентичність та ідентифікується з повсталими “чорними” людьми Африки та Азії, він міг би позбутися всіх своїх ісламських атрибутів, назв, молитов до Аллаха, цитат із Корану, всього, майже не ризикуючи втратити привабливість для чорних мас» (Lincoln 1961: 210). Герберт Берг доводить, що, зовсім навпаки, «”кольорова ідентичність”, яка, згідно з Еріком Лінкольном, є суттю Нації Ісламу, нерозривно пов’язана з унікальним розумінням ісламу, яке запропонував Елайджа Мухаммед» (Berg 2005: 701). По суті, йдеться про те, що основою поєднання «єретичного», партикулярного та синкретичного різновиду ісламу з чорним націоналізмом була думка про те, що як християнство є природною релігією білих, яка служить для поневолення чорних, так і «іслам — природна релігія чорного народу». Навертаючись в іслам, цей народ віднаходить ідентичність та національну свідомість, яка є умовою його визволення. Досі жоден інший чорний націоналістичний рух не перетворив сепаратистські тенденції, присутні серед робітничого класу, на такий потужний засіб символічного відокремлення, як це здійснила Нація Ісламу. Мабуть, саме тут варто шукати розгадку безпрецедентної в історії чорного націоналізму живучості та тривалості масового впливу NOI.

Елайджа Пул: Велика міграція

Ідеологічні процеси, які на ґрунті Великої міграції та Великої депресії призвели до появи NOI, надзвичайно заплутані й лише частково розгадані. Як вказує Ернест Аллен, ще до того, як Нація Ісламу здійснила релігійний переворот у майже повністю християнській чорній Америці, та пройшла через чорні секти, які ототожнювали себе з біблійними юдеями, та через синкретичний юдаїзм, через чорні фракції масонства, які смутно нагадують іслам, через доктринальну й організаційну кризу чорних протестантських церков, а також через вплив посталого в Азії культурного та політичного спротиву проти західного імперіалізму, особливо гетеродоксальні впливи ісламської Ахмадії, поширеної серед іммігрантів-місіонерів з Пенджабу, та паназіатизм (Allen 2000). Останній — антизахідний азійський «транснаціональний націоналізм» — свого часу інтенсивно пропагували й експлуатували радикальні націоналістичні течії молодого японського імперіалізму, часто сплітаючи це з підтримкою панісламізму (див. Aydin 2007). Ці процеси вступали в таку ж заплутану взаємодію з еволюціями чорних націоналістичних рухів. Маттіас Гарделл, йдучи іншим шляхом, вбачає у доктрині NOI базові засади ісмаїлітської чи друзитської релігії, перенесені на чорний націоналістичний та християнський ґрунт, і трактує її як «специфічний чорний гнозис, який можна було б назвати чорнософією» (Gardell 1996: 170-174, 181-183). Аллен вважає, що не треба заходити так далеко, бо «у першій чверті ХХ століття таких ідей у Сполучених Штатах можна знайти багато» (Allen 2000: 178). У зв’язку з еміграцією з мусульманського світу сам Детройт був свого часу місцем діяльності різних течій ісламу (див. Howell 2009).

"У Детройті членів Ку-клукс-клану було більше, ніж чорних мешканців, а від куль поліції гинули більше чорних, ніж від лінчувань на цілому Півдні."

Народжений 1897 року Елайджа Пул походив із дуже бідної родини напівфермера, напівробітника, а водночас і пастора чорної баптистської церкви. Виріс у штаті Джорджія за постневільницького режиму скіпщини, яка довго панувала у сільському господарстві на півдні Сполучених Штатів, та расової сегрегації, яка панувала там ще довше. Закінчив кілька класів початкової школи і важко працював уже з десятого року життя. Брутальний расизм і безжальна експлуатація, яких він зазнав від білих, усе ж не залишили на його особистості такого глибокого сліду, як расистський терор, особливо жахи лінчувань, свідком яких він уперше став у десять років і які запам’ятав «на 26 тисяч років». 1923 року його з новоствореною сім’єю зачепила хвиля Великої міграції чорних із Півдня у великі міста промислової Півночі. «Тягар раси та класу, покладений на більшість чорних, був головною причиною виходу Пулів» (Clegg 1998: 13). Осів у Детройті. Столиця автомобільної промисловості була одним із небагатьох міст, у яких (поки що) не дійшло до серйозних погромів чорних. Швидко з’ясувалося, що це лише ілюзія. «Мабуть, найбільший шок [Пул] пережив тоді, коли усвідомив, що білі терористичні організації на Півночі так само великі й сильні, як на Півдні» (Evanzz 2001: 55). У Детройті членів Ку-клукс-клану було більше, ніж чорних мешканців, а від куль поліції гинули більше чорних, ніж від лінчувань на цілому Півдні.

Робітники в Детройті, 1920-ті

Пул вступив до Всесвітнього товариства з покращення становища негрів (Universal Negro Improvement Association — UNIA), яким керував ямайський іммігрант Маркус Гарві. Під гаслами повернення чорних до Африки та розвитку чорного підприємництва як способу здобути економічну незалежність UNIA стала першим в історії Сполучених Штатів масовим рухом чорних націоналістів-сепаратистів. Він був поширений як на аграрному Півдні, так і на Півночі, серед чорного робітничого класу, який під час Першої світової війни вступив до промисловості, а після неї був звідти вигнаний (Martin 1986). UNIA почала занепадати після ув‘язнення Гарві в 1925 році та подальшої депортації його на Ямайку в 1927 і зникла відразу з початком Великої депресії. Виявилося, що долю цього руху «неможливо було відокремити від історичного досвіду та долі класу, який створив UNIA з її найважливішими керівниками — чорними дрібними буржуа». Криза знищила вільні професії та дрібну буржуазію у чорних спільнотах. Робітничий клас відійшов від руху, через що «UNIA втратила своїх найбідніших, найменш освічених членів на користь культів, ідеологія і практика яких приваблювала їх більше, ніж типовий для середнього класу стиль старих гарвіївських поводирів» (Stein 1986: 255, 256).

Пул перейшов з UNIA до Мавританського наукового храму Америки (Moorish Science Temple of America — MSTA), який у Чикаго заснував Тімоті Дрю — чорний емігрант із Півдня, який згодом взяв собі ім’я Ноубл Дрю Алі. Він вважав себе останнім пророком Аллаха, за що 1931 року його посмертно засудив каїрський університет Аль-Азхар (Curtis 2010: 191-192). Хоч він і послуговувався деякими ісламськими символами, та перейняв він їх від одного з відгалужень масонства, а як Коран представляв власну брошуру, зміст якої «не мав фактично нічого спільного зі святим Кораном ісламу» (Smith 1999: 79). В ній в основному містилися фрагменти двох англосаксонських праць зі сфери теософії та езотеричного знання. Дрю проголошував, що чорні американці є окремим від білих народом — американськими маврами, належать до азійських народів, у чиїх руках був і є ключ до цивілізації, а їхня природна релігія — іслам. Спасіння прийде тут і зараз, а не в загробному житті, якщо вони усвідомлять свою національну окремішність і повернуться до своєї справжньої релігії, відділяться від білих, будуть керуватися суворим моральним кодексом та створять власну економіку (Curtis 2002: 45-61). Дрю Алі стверджував, що маври походять від Бога і що Бог пробачить їх, а не білих. «Згодом славетний спадкоємець Дрю Алі, Елайджа Мухаммед, прийме цю думку та поставить її в центр свого розуміння ісламу» (Curtis 2002: 62).

Велика депресія: Бог явився у Детройті

У 1929 році спалах боротьби між угрупуваннями за контроль над активами секти і вбивство головного суперника Дрю Алі, а також раптова, загадкова смерть самого «пророка» після виходу з-під арешту, викрадення одного з претендентів на його місце та масове втручання поліції призвели до гострої кризи MSTA. Інший претендент, розношувач товарів, який з’явився в осередку MSTA у Чикаго перед самою смертю Дрю Алі — згідно з пізнішими висновками Федерального бюро розслідувань (FBI), він саме вийшов із каліфорнійської в’язниці після відбуття покарання за торгівлю наркотиками — свого часу заявив, що в помсту за напад поліції «найближчим часом поставить Америку на коліна». Коли рівно через місяць Америку поставив на коліна крах на Волл-стріт, це дало йому великий авторитет та надлюдський ореол серед вірян із найнижчих верств суспільства, проте навіть образ «нового втілення Дрю Алі» не забезпечив йому посади керівника секти, яка і досі залишалася в руках елементів із середнього класу. В липні 1930 року він переїхав з Чикаго до Детройта й там заснував розкольницький Ісламський храм Аллаха (Allah Temple of Islam — ATOI) (Essien-Udom 1964: 48, 55-57; Evanzz 2001: 66-69; Gibson 2012: 23). Приблизно на кілька років раніше особа з майже таким самим іменем, яка теж займалася дріб'язковою торгівлею і проголошувала, що біла людина — це диявол, переїхала з Ньюарка до Чикаго (Wilson 1993: 29, 32; Bowen 2011). На той час тридцятирічний Валі Додд Фард або Воллес Д. Фард — це найзагадковіша постать в історії ісламу та чорного націоналізму в Сполучених Штатах. Майже через тридцять років ФБР, ведучи війну з NOI, «провело одне з найбільш вичерпних та цінних слідств у некримінальній справі за всю свою історію» (Evanzz 2001: 264), щоб встановити його ідентичність та скомпрометувати рух мусульман.

Згідно з висновками Карла Еванца, Воллес Фард був уродженцем Нової Зеландії, сином мусульманського емігранта з Індії (з нинішнього Пакистану) та британки, або ж походив із Афганістану. Детальніші свідчення встановили, що в ФБР його вважали білим. У 1913 році Фард переїхав до Сполучених Штатів (Gibson 2012: 22-26; Evanzz 2001: 398-400, 409-414; Evanzz 2011; див. Muhammad 2010). У 1921—1922 роках інформатори військово-морської розвідки повідомляли, що в Сан-Франциско Джордж Фарр, діяч UNIA та «провідник негрів на тихоокеанському узбережжі», на вигляд «більше схожий на індуса, ніж на американського негра», поширює «расову ненависть» до білих і навіть стверджує, що «білі та християни мають у собі небагато людського, натомість дуже багато диявольського». Проголошує, що на світі «всіх кольорових є більше, ніж білих» і що «всі кольорові раси мають об’єднатися проти панування білої людини, […] навчитися трюків, які білі використовують у політиці, військовому мистецтві та промисловості й перемогти їх їхніми ж методами». Вони мають взяти приклад із Японії, яка є «гордістю всіх кольорових рас». Інформатори розвідки стверджували, що Фарра «фінансують місцеві японські підприємництва» (Hill 1985: 233-237, 311-312, 339, 477, 678; Horne 2004: 46-47). Сан-Франциско свого часу було великим осередком японської імміграції. З визначень Карла Еванца та Дон-Марі Гібсон випливає, що Фарр і Фард — це та сама особа (Evanzz 2001: 402-405, 413; Gibson 2008, no. 23).

"Для чорних робітників Велика депресія почалася вже в кінці 1926 року і тривала значно довше, ніж для білих робітників, бо чорних брали на роботу в останню чергу, а звільняли — в першу."

Тим часом у Японії речники паназіатизму надавали великої політичної ваги рухові Гарві, в якому вбачали важливого союзника (Araki 2007: 21-29). У японських військових колах навіть фантазували про те, що в ході майбутньої війни зі Сполученими Штатами японська армія несподівано знищить тихоокеанський американський флот, окупує Сан-Франциско і звідти здійснить масові бомбардування за підтримки десяти мільйонів чорних повстанців Гарві та інших пригнічених меншин (Stephan 1984: 60). Відколи Японія виграла війну з царською Росією, очі чорних націоналістів у Сполучених Штатах — як і очі багатьох мусульманських та інших антиколоніалістів у Південній Азії, звідки походив Фард, — дивилися на зростаючу «кольорову» силу як на потужного союзника в боротьбі зі світовим білим пануванням (Kearney 1998; Gallicchio 2000). На початку тридцятих років різкий поворот японської влади до паназійської політики імперіалістичної експансії супроводжувався сильною підтримкою панісламських ідей та рухів в Азії (Esenbel 2002), а також свіжим інтересом до чорних націоналістичних рухів у Сполучених Штатах. Часовий збіг цього політичного повороту в Японії із зародженням NOI міг бути не випадковим.

На початку 1931 року Клара Пул познайомила свого чоловіка з рознощиком, який виголошував неабиякі промови про походження, природу й долю чорної та білої раси. Елайджа давно покинув добре оплачувану, але виснажливу роботу в кузні заводу «Шевроле». Не витримав тягаря утримання багатодітної сім’ї за мізерні, рідкісні заробітки на тимчасових роботах і скотився до алкоголізму. Для чорних робітників Велика депресія почалася вже в кінці 1926 року і тривала значно довше, ніж для білих робітників, бо чорних «брали на роботу в останню чергу, а звільняли — в першу» (Foner 1982: 188). Вона втопила чорну спільноту Детройта у злиднях і розпачі, а чорних і білих робітників розділила ще глибше, ніж досі. Фард засліпив Пула й поставив його на ноги. Стверджував, що походить із Мекки. Маскуючись як біла людина, прибув, щоб знайти загублену протягом майже чотирьохсот років чорну Націю Ісламу, яку викрали білі работорговці. Мусить забезпечити її «ментальне воскресіння». Цей народ, вважав Фард, має божественне походження. Перша людина була чорною. Це була «чорна азійська людина» (подібно до доктрини MSTA), а не африканська: це білі назвали чорних африканцями, використовуючи те, що частина «чорних азійських людей» із часом осіла в африканських джунглях, втративши контакт із цивілізацією, що дозволило білим представляти чорних як диких (Allen 2000: 186). Протягом мільярдів років усе людство було чорним, розмовляло по-арабськи, практикувало іслам і жило в земному раю, поки не вибухнули релігійні кризи: поява буддизму з його вірою в реінкарнацію та індуїзму з його багатобожжям.

Зрештою, 6600 років тому божевільний мудрець Яків проголосив, що це він є Богом і що ті, хто піде за ним та його новою релігією, запанують над світом за допомогою створеної ним «трюкнології» — науки трюків і обману. Змушений покинути Мекку, він осів разом зі своїми послідовниками на острові в Егейському морі. Протягом шестисот років Яків проводив над своїми послідовниками генетичні та євгенічні експерименти, наказуючи вбивати чорних немовлят і виводячи все світліших особин, аж поки не вивів генетично, розумово та духовно нижчу диявольську білу расу. Біле плем’я Якова кілька тисяч років ховалося в європейських печерах, де здичавіло, харчуючись сирим м’ясом. Чорний Бог безуспішно намагався навернути його за посередництва чергових пророків — Мойсея, Ісуса й Мухаммеда. Останній тисячу років стримував його експансію, але у XVI столітті здійснилося біблійне пророцтво: «Колі ж скінчиться тисяча років, сатана буде звільнений з темниці своєї» (Біблія 2004: 1385). Тоді білий диявол поневолив чорний божественний народ і вивіз чорних рабів до Америки, де вони забули свою мову, релігію та цивілізацію, прийняли стиль життя своїх панів — рабовласників.

Фард Мухаммед

Неважко помітити, що міф про Якова «відображає дуже складне тлумачення перших розділів Книги Буття» (Deutsch 2000: 105). Очевидно також, що Яків, якому здавалося, що, вирощуючи білого диявола, він бунтує проти Бога, насправді був лише інструментом для реалізації Божої волі до вдосконалення чорного народу. «Видобув із чорної людини все негативне і з цього концентрату чистого зла створив людиноподібну істоту. Біла людина — “це негативний бік первинної природи”» (Gardell 1996: 158; див. також Bay 2000: 208-215).  

Однак Фард стверджував, що панування білих добігає кінця. Воно не занепаде, аж поки у Сполучених Штатах не відродяться духовно, розумово, морально і фізично принаймні 144 000 «так званих негрів». Із цією метою вони мусять усвідомити, що вони є першим народом, найшляхетнішим із усіх на Землі, а також відшукати свою релігію, якою є іслам, свою мову, якою є арабська, та свою культуру, якою є астрономія та вища математика. Вони мусять відділитися від білих, відмовитися від імен, успадкованих від рабовласників, не вживати м’яса нечистих тварин, алкоголю та інших стимуляторів, здорово харчуватися (лише раз на день), дбати про чистоту тіла й помешкання, не піддаватися спокусі азартних ігор, перелюбу тощо. Після хвилі жахливих стихійних лих — які будуть застереженням для тих, хто ще не навернувся в іслам, а якщо вони й не навернуться, то на них чекає доля білих — Бог знищить Америку, яка буде палати 390 років, а після закінчення пожежі стане придатною для проживання лише через 610 років. Врятуються тільки навернені члени Нації Ісламу, відокремившись територіально від білого народу колишніх рабовласників (Clegg 1998: 41-66; Beynon 1938: 899-901; Berg 2009: 27-30).  

За словами Пула, почувши це вражаюче послання, він запитав у Фарда, чи він Бог, і той відповів ствердно, але сказав наразі тримати це в таємниці. Публічно він мав залишатися лише пророком. Відтоді Фард навчав Пула. У серпні 1932 року він назвав його Елайджою Карієм і призначив «верховним пастором». Просування Пула спричинило перші конфлікти і розколи. Святині секти з’явилися у Детройті й кількох інших містах, збираючи десь близько десяти тисяч вірян. Справа таємничого окультного вбивства, в яку поліція втягнула секту (або ж секта сама в неї необережно втягнулася), а також ворожа до цього так званого «культу вуду» медійна кампанія призвели до криміналізації ATOI, арештів його членів та позбавлення їх соціальної допомоги, відходу більшості вірян та втечі самого Фарда з Детройта. Фард осів у Чикаго, але таємно приїжджав до Детройта на зустрічі з послідовниками. В січні 1933 року він удав, ніби порвав із нелегальною організацією, перейменувавши секту на Націю Ісламу (NOI), а Пула назвав Елайджею Мухаммедом.

У вересні, бажаючи запобігти подальшому дезертирству, оголосив, що скоро Бог знищить білу людину. Заявив, що «літаючі тарілки», помічені в Канаді, — це насправді апарати для пересування, які описував Єзекіїль в Апокаліпсисі у вигляді кола на небі, Материнські Літаки, спроектовані колись божою волею у Мецці, а зараз збудовані в Японії завдяки «нашим азійським братам». Такий Літак містить 15 тисяч маленьких літаків, оснащених надзвичайно потужними запалювальним бомбами та контейнерами з бойовими газами. У той час Фард і Мухаммед співпрацювали із Сатохатою Такахаші — японським іммігрантом, який прибув із Канади (Clegg 1998: 23-33; Evanzz 2001: 81-96, 105-112; Berg 2009: 33-36). Він енергійно організував чорну спільноту Детройта і, використовуючи для пропаганди та вербування святині NOI, створив розгалужену на багато міст організацію чорних націоналістів.

З-поміж відомих прояпонських організацій, що діяли у тридцятих роках серед афроамериканців, Такахаші, в той чи інший період, безпосередньо контролював одну, заснував дві інші та щонайменше з кількома був недовго пов’язаний — у тому числі з NOI та MSTA (Allen 1994b: 31).

Криза NOI тривала далі, а потім суттєво поглибилася. Сепаратистські спроби переведення дітей членів секти з державних шкіл до власних, створених при святинях, закінчилися сутичками з поліцією та репресіями. В липні 1934 року Фард, під ногами якого палав ґрунт, через щораз більші муки, завдані йому поліцією, виїхав із Чикаго і зник назавжди. Нібито повернувся до Мекки. Еванц, ідучи слабкою, дуже непевною стежкою, вважає, що Фард, імовірно, став однім з лідерів організації, заснованої Такахаші, діяв серед чорних металургів-націоналістів у Гері (Індіана), знову потрапив до в’язниці за звичайне кримінальне правопорушення і помер у Чикаго близько 1971 року (Clegg 1998: 34-36; Evanzz 2001: 96-102, 138-139, 382, 395, 415, 450).

Можливо, Фард походив із «єретичної» Ахмадії, яка в той час займалася месіанством у Сполучених Штатах, і брав приклад із її засновника — Мірзи Гулама Ахмада, який у 1891 році в Пенджабі оголосив себе Махді/Месією та новим пророком Аллаха. Головні осередки Ахмадії були тоді якраз у Чикаго та Детройті. Згідно з Ричардом Брентом Тернером,

В. Д. Фард належав до групи закордонних мусульманських місіонерів, які тоді вважали Америку — точніше, чорну Америку — останнім шансом ісламу на віднайдення політичного значення у сучасному світі. Ці мусульмани з Індії, Туреччини та Єгипту були антиімперіалістами й ісламськими модерністами, чиї культури виявилися спустошеними через європейський колоніалізм та християнське месіанство.

Тернер вважає, що вчення про диявольську природу білих «помилково приписується ксенофобії чорних націоналістів-мусульман», бо насправді саме «Фард став джерелом цієї ідеї», яка відображала досвід і настрої багатьох мусульман із завойованого європейцями світу ісламу (Turner 2003: 170-172). Він перший закликав нащадків американських рабів припинити називатися «американськими неграми» — адже вони не є американцями, а неграми їх назвали білі, позбавивши ідентичності, — і називати себе чорними. «В час, коли “чорний” було принизливим епітетом, послання Фарда звучало особливо потужно», тим більше, що, згідно з його вченням, поняття «чорної людини» охоплювало переважну більшість людства — загал «небілих» народів. Такий «більш універсальний націоналізм Нації [Ісламу]», чи радше такий універсальний «чорний інтернаціоналізм», не мав прецеденту в історії чорного націоналізму і «виріс безпосередньо з особистого світогляду Фарда» (Ogbar 2005: 14, 17). Однак поняття «чорної азійської людини», яке заперечувало африканське походження чорної Америки, мало расистський підтекст. З історичної перспективи видно, що «Фард був однією з найважливіших постатей американського ісламу, адже він сформулював структури політичного та расового дискурсів, які дозволили цій релігії стрімко розвинутися в п’ятдесятих-шістдесятих роках під проводом Елайджі Мухаммеда та Малкольма Ікса» (Turner 2003: 170). Саме Фард, генетично модифікуючи іслам і змішуючи його з чорним націоналізмом та «чорним інтернаціоналізмом», надовго вкорінив його у ґрунті чорної Америки й надав йому надзвичайної здатності до розквіту на цьому ґрунті.

Елайджа Мухаммед: від кризи секти до консолідації доктрини

Після від’їзду Фарда Елайджа Мухаммед сказав пасторам NOI, що «В. Фард Мухаммед» — це «наш Спаситель, Всемогутній Рятівник Загублених-Віднайдених», а він є його пророком, що додало олії у вогонь міжфракційних сутичок всередині секти, часто досить тривалих і увінчаних розколами. Вони тривали кілька років і майже повністю знищили NOI. Елайджа Мухаммед багато разів боявся за своє життя. Пізніше він стверджував, що аж 75% послідовників виявилися «лицемірами». Водночас його розшукувала поліція. Спочатку він переїхав до Чикаго, потім до Мілуокі й, урешті-решт, до Вашингтона. Їздив звідти з проповідями по країні, а в Бібліотеці Конгресу вивчав праці з довгого списку обов’язкової літератури, який передав йому Фард. При ньому залишилася групка послідовників. Схоже на те, що на багато років його секта повернулася до старої назви — ATOI. Агенти ФБР давно повідомляли, що у своїх проповідях Мухаммед заявляє, що потужна японська армія вже готова до знищення Америки й повалення панування білої раси і візьметься за справу після знаку, який дасть Фард. Секта сприйняла японську атаку на Перл Харбор з ентузіазмом, як здійснення своїх апокаліптичних пророцтв. «Переможемо», — казав у проповідях Мухаммед. У результаті масових атак японської авіації від Сполучених Штатів «нічого не залишиться». «Азійська раса складається з усіх чорношкірих людей, у тому числі японців та чорної азійської людини. Тому представники азійської раси мають триматися разом. Японці переможуть у війні, бо біла людина не зможе дати відсіч азіатам» (Clegg 1998: 36-40, 77-84; Evanzz 2001: 106-107, 118-119, 144-145; Berg 2009: 36-38; Gomez 2005: 292). Мухаммед закликав чорних, щоб ті відмовлялися від військової служби, обґрунтовуючи це тим, що вони не вважаються громадянами США: вони «є лише вільним рабами, а те, що вони тут народилися, не робить із них громадян» (Barboza 1994: 77-78).   

У вересні 1942 року було заарештовано близько ста «чорних Такахаші» — так називали в медіа діячів різних прояпонських організацій чорних націоналістів (Time 1942). «Разом ці організації ще з початку тридцятих і до Другої Світової війни здійснювали вплив на щонайменше десятки тисяч чорних робітників на Півдні та Півночі, на селі й у місті» (Allen 1994b: 38), що свідчило про

прагнення зубожілих чорних промислових робітників, селян-орендарів та навіть багатьох представників середнього класу до самовизначення, а також про масштаби, в яких маргіналізовані афроамериканці могли б підтримати зовнішню військову інтервенцію у справи Сполучених Штатів (Allen 1994a: 51).

Серед заарештованих під приводом ведення підривної діяльності був і Елайджа Мухаммед. Однак, звинуватили його лише в ухилянні від військової служби. Арешти, разом із рейдами ФБР на храми, охопили більшість діячів секти й серйозно загрожували її подальшому існуванню, хоча Клара Мухаммед намагалася забезпечити тимчасове очільництво. У в’язниці Мухаммед навчився у засуджених за відмову від військової служби свідків Єгови методів навернення ув’язнених та боротьби за їхні релігійні права; водночас він знайшов джерела натхнення і у їхній доктрині (Barringer Gordon 2010: 106-111). Коли він нарешті вийшов на волю у серпні 1946 року, його позиція посланця Бога в особі Фарда була безсумнівною, але секта налічувала заледве кількасот членів у чотирьох містах (Clegg 1998: 84-105; Evanzz 2001: 134-160; Gibson 2012: 27). Ніхто й не думав, що через кільканадцять років про неї голосно заговорять у медіа, які приписуватимуть їй чверть мільйона членів, а федеральний уряд кваліфікуватиме її діяльність як загрозу для національної безпеки. Ймовірно, протягом років, проведених у Вашингтоні, під час перебування у в’язниці та в перші роки після виходу на волю Мухаммед суттєво допрацював і поглибив доктрину Фарда, а також закорінив її в Корані та Біблії (Gomez 2005: 293-296). Після її ретельного дослідження пакистанський ісламолог Зафар Ішак Ансарі постановив, що в цій доктрині «майже нічого не нагадує іслам», але варто «дослідити місце Нації Ісламу в рамках ісламських єресей» (Ansari 1981: 167, 174). Загалом, вважається, що «з точки зору традиційної сунітської ортодоксії ісламу релігійні погляди Елайджі Мухаммеда були виразно єретичними» (Curtis 2006: 10). Про це свідчить уже символ віри, який він запровадив у NOI: «Немає іншого бога крім Аллаха, який явився в особі Пана Фарда Мухаммеда, і преподобний Елайджа Мухаммед, без сумніву, є Останнім і Найбільшим серед Його Пророків». Очевидно, що «для більшості мусульман ті, хто промовляв такий символ віри, не були справжніми мусульманами, а єретиками», бо, всупереч ортодоксії, «Бог не є “відсутнім духом у просторі”, — казав [Елайджа] Мухаммед; він був реальною людиною» (Curtis 2006: 10) і чорним. Звинувачений у єресі, Мухаммед відмежувався від «простацької віри ортодоксальних мусульман у те, що Аллах (Бог) є Чимось Безформним» і цілком провокаційно заявив: «Я не дав би ні копійки за такого Бога, в якого вони вірять» (Muhammad 1969: 20). Веслі Вільямс усе ж вказує на те, що існує щонайменше один «важливий прецедент [цього] найбільш характерного аспекту теології чорних мусульман, який походить зовсім не з “сектантських” околиць класичної мусульманської традиції, а з її самого (епі)центру»: йдеться про трансцендентний антропоморфізм ортодоксального теолога ІХ століття Ахмада ібн-Ханбала (Williams 2008: 65, 71-75). «Містичний світ, — пояснював [Елайджа] Мухаммед, — співіснує з матеріальним світом» (Curtis 2002: 78), а радше взагалі не існує без нього, адже дух не може обійтися без повітря, води та поживи. Оскільки справжній Бог є втіленим, чорні повинні «припинити очікувати допомоги від мертвого Ісуса» і «чекати на щось після смерті — на Раю або Пекло», бо вони існують лише на Землі, в мирському життi; після смерті «нема жодного загробного життя», а віра в нього — «це рабська віра, якої навчають невільників, щоб тримати їх під контролем» (Muhammad 1957: 31; див. також Muhammad 1965: 3, 304).

"Бог в особі Фарда вже приготував і надасть чергову святу книгу — цього разу призначену лише для справедливих та присвячену лише їхньому майбутньому."

Водночас він критикував «ортодоксальних мусульман» і за те, що вони не вірять у те, що Бог в особі Фарда відкрив йому «правду про Бога і диявола, втаємничену від їхніх учених», а також не розуміють, що записані в Корані пророцтва стосуються не пророка Мухаммеда, який жив 1400 років тому, а його, і в них ідеться про «воскресіння мертвих під час останніх років [існування] світу, над яким панують білі люди» (Muhammad 1965: 187-188). Він вважав Коран прекрасною книгою, проте не найважливішою. Перевагу над нею мала «Найвища мудрість про Аллаха (Бога) і диявола», а в ній — расова та есхатологічна міфологія з міфом про Якова, про яку Елайджа Мухаммед казав: «Жодного разу за всю історію людства на нього не сходило таке величне одкровення Божої Мудрості. Ніщо ніколи не зрівняється з Божою Мудрістю, яка зійшла сьогодні на нас — тих, що загубилися і знову знайшлися (чорних людей Америки)» (Muhammad 1969: 20). На його думку, Коран переважно «символічно передавав минулі події або містив пророцтва про найбільш важливу подію в історії людства — про прийдешнє знищення білого світу» (Berg 2009: 71). Мухаммед твердив, що оскільки ці пророцтва закінчуються «судом над цим світом», так званим «світом білих з його великою універсальною владою, яку він здійснює над чорним народом», Бог в особі Фарда вже приготував і надасть чергову святу книгу — цього разу «призначену лише для справедливих та присвячену лише їхньому майбутньому» (Muhammad 1957: 15).

Вітер із Третього світу: золота доба чорних мусульман

У 1955 році ФБР зауважило, що після багатьох років стагнації та маргіналізації NOI розвивається чи не найстрімкіше серед усіх чорних організацій, і що «відповідальність за нове проповідницьке завзяття цього культу належить в основному колишньому в’язневі, такому собі Малкольму К. Літтлу» (Marable 2011: 111; FBI Records HQ File 1). Очевидно, «раптове зростання було суттєвою заслугою одного пастора — Малкольма Ікса» (Evanzz 2001: 168). Вже рік він фігурував у ФБР в особливому списку так званих потенційних комуністичних саботажників, але справа проти нього була відкрита вже десь п’ять років, бо відразу після спалаху Корейської війни він із в’язниці написав листа президенту Трумену, в якому провокаційно заявив, що «завжди був комуністом. Під час останньої війни намагався завербуватися до японської армії» (FBI Records HQ File 1: 6). Жодних зв’язків із комуністами в NOI не було, але директор ФБР Едгар Гувер «давно вважав, що чорні мусульмани беруть участь в інспірованій комуністами змові, метою якої є повалення американського уряду», і лист Літтла був підтвердженням цього переконання — тим більше, що пастори NOI закликали не воювати з «азійськими братами в Кореї» (FBI Records HQ File 1: 7; Evanzz 1992: 36, 11, 24, 26-27). Малкольм Літтл, син діяча UNIA та баптистського пастора, якого, ймовірно, вбили білі расисти, вихованець сиротинця, кримінально засуджений у 1946 році в двадцятиоднорічному віці за пограбування, вступив до NOI ще перебуваючи за ґратами. Як і кожен, хто туди вступав, він відмовився від прізвища, яке носив власник його предків-рабів, і очікуючи, поки Елайджа Мухаммед дасть йому нове, замінив його літерою ікс. Він був умовно звільнений із в’язниці в 1952 році.

Його навернення є свідченням ефективності методів ресоціалізації, якими пізніше прославився NOI, діючи в середовищах суспільного маргінесу. Болдвін писатиме, що NOI вдалося те, що не вдавалося поколінням соціальних працівників та багатьом різним інституціям: «лікувати й рятувати алкоголіків та наркоманів, навертати тих, хто вийшов із в’язниць і не допускати, щоб вони туди поверталися, робити чоловіків невинними, а жінок цнотливими», виховуючи їх на основі вікторіанської моралі та протестантської етики тяжкої праці, а також «посіяти в них гордість» за свою расу (Baldwin 1995: 51). У молодості Літтл був білою вороною, наркоманом і злочинцем, але водночас — що вдало висловив Ферручіо Гамбіно — до того, як він потрапив у в’язницю, у самій в’язниці й відразу після звільнення Малкольм Літтл був робітником, який досягнув класової свідомості (Gambino 1993). Тепер її закріпив чорний націоналізм, який прищепила йому NOI, а також «”чорний інтернаціоналізм”, який він намагався прищепити NOI», — засадниче відмінний він того інтернаціоналізму, що панував у NOI перед війною і під час війни та орієнтувався на японський імперіалізм, бо тепер він став орієнтуватися на революційні та визвольні рухи у Третьому світі. ФБР відзвітувало, що Малкольм Літтл заявляє: «У цілому світі темношкірі люди знають, що час диявола закінчився, і хочуть накотитися, як величезна хвиля припливу, в змити дияволів із цієї планети», а «червоні китайці — не комуністи, а чорні». Він також вказував на поразку Франції в Індокитаї та на повстання в Кенії (FBI Records: 8, 34-37, 39-40, 62-63, 68-70).

Швидко виявилоса, що він чудовий проповідник та організатор; він став пастором у Гарлемі та був підвищений до звання правої руки, а після цього — до національного представника Елайджі Мухаммеда. Він вивів секту, яка не виходила за межі чорних гетто, на рівень цілої країни і на міжнародну сцену і зробив з неї масову організацію. У період від 1953 до 1955 року кількість її членів зросла с 1200 до 6000 осіб, а на 1961 рік у її лавах перебували до 50-60 тисяч людей. Про NOI почали говорити після одного випадку у квітні 1957 року. На вулиці в Гарлемі поліцейські побили чорного мусульманина, нанісши йому тяжкі ушкодження черепа. На очах у натовпу, який дедалі зростав і все більше хвилювався, Малкольм Ікс уперше вивів на вулиці членів «Плоду Ісламу» (Fruit of Islam), чоловічого підрозділу NOI, у вигляді збройного формування. Вони вимагали госпіталізації заарештованого мусульманина. Ця переможна демонстрація сили — «[вони] дисципліновані як батальйон морської піхоти», як відзначив редактор головної чорної газети Гарлему — в поєднанні з загрозою масових заворушень справила на поліцію враження, подібне до удару електричним струмом. Малкольм Ікс та чорні мусульмани раптово здобули величезний авторитет в очах сотень тисяч чорних (Marable 2011: 127-130; Hicks 1957: 1; Muhammad 1960: 2, 5, 13).

Влітку 1959 року вийшов телевізійний фільм із п’яти частин, який мав розбудити совість білих лібералів, продемонструвавши «расизм навпаки», «євангеліє ненависті» та «доктрину чорної вищості» Нації Ісламу як результат багатовікової ненависті до чорних. Цей фільм приголомшив білу Америку. В гетто він відбився таким відлунням, що організація почала розходитися по швах від напливу охочих вступити до неї: відбулося трикратне поповнення її лав (Kaplan 2009: 140-143). Заснована Малкольмом Іксом газета NOI «Мухаммед говорить» (Muhammad Speaks) (яку редагувала команда ідейних професіоналів, набраних поза організацією) збільшила обсяг продажів до більш ніж півмільйона примірників і стала найпопулярнішою чорною газетою в історії США. У засобах масової інформації багато говорили про чорних мусульман. Неодноразово, інспіровані ФБР, вони зображали NOI в расистському дусі та як ворога на хвилі холодної війни — у вигляді антиамериканської сили, ворожої через її расовий характер, окрему чорну ідентичність та гаданий релігійний фанатизм і підривні тенденції, характерні, «на їхню думку, для всіх масових робітничих рухів» (McCloud 2004: 55-85). «Мусульмани, на чолі яких стоїть Елайджа Мухаммед, на сьогоднішній день є найбільшим рухом у негритянській спільноті на Півночі», стверджували Джордж Брайтман і його товариші з Соціалістичної робітничої партії (SWP). У той час вони були єдиними марксистами, які зрозуміли, що це означає. «Націоналістично та сепаратистськи налаштовані, вони відкидають не тільки градуалізм та токенізм, але й право їхніх гнобителів на контроль та експлуатацію негрів. […] Зростання сепаратистських настроїв серед негрів у північних містах є проявом відмови від американського класового суспільства згори і до низу» (Breitman 1963: 105)^[1].

"Ідеологічне протистояння між лідерами цих рухів, в основному між Малкольмом Іксом та Мартіном Лютером Кінгом, було надзвичайно гострим."

Швидке розширення руху чорних мусульман на північ і захід відбулося в той самий бурхливий час, коли розвивався Рух за громадянські права. Обидва рухи перебували під взаємним впливом, і зростання одного було нерозривно пов’язане зі зростанням іншого, але вони суттєво різнилися між собою. Перший зосереджувався на сепарації, послідовно уникав фізичних сутичок та забороняв своїм членам носити зброю, але засуджував підставляння другої щоки, підтвердив право на самооборону та навчав бойових мистецтв. Другий закликав до інтеграції та пасивного опору. Ідеологічне протистояння між лідерами цих рухів, в основному між Малкольмом Іксом та Мартіном Лютером Кінгом, було надзвичайно гострим. Амірі Ясін Аль-Хадід слушно вказує, що насправді «воно мало потужний класовий вимір» і що «класові суперечності» між позиціями двох активістів «суттєво обмежили їхні парадигми та епістемології» (Al-Hadid 2002: 250). Про Кінга й усю шістку «великих лідерів» Руху за громадянські права Малкольм Ікс сказав, що це — «шість маріонеток, яких вишколили білі в інституціях білих і яких ті самі білі розташували над нашим народом як його “представників”» (Malcolm X 2001: 187). «Негр-інтеграціоніст — це той, хто не хоче бути чорним, йому соромно, що він чорний, і він знає, що не може бути білим. Він називає себе негром — американським негром — що означає, що він не є ні чорним, ні білим» і «завжди шукає для себе якоїсь ролі на американській арені». «Він бачить себе як меншість поряд із білою більшістю», і «ніколи не бачить себе на світовій арені». Його протилежність — це тип, «який не називається негром. Він називається чорною людиною. Він не просить вибачення за свою чорну шкіру. Він не вибачається за своє перебування в Америці, бо знає, що його сюди привезла біла людина. Він тут із її провини. Це біла людина створила тут, в Америці, проблему, яку називає расовою». Під впливом учення Елайджі Мухаммеда ця чорна людина «мислить на міжнародному рівні». «Вона бачить цілий світ. Дивлячись на світ, вона визнає, що найбільш чисельними є чорношкірі люди, і своєю кількістю вони переважають білих. Через це вона думає про себе не як про меншість, а як про чорношкіру переважну більшість» (Malcolm X 2001: 133-135; див. Malcolm X and Forman 1962).

Нація Ісламу вийшла у відкрите море завдяки тому, що на самому початку своєї діяльності у секті Малкольм Ікс спіймав у вітрила вітер антиколоніальної революції у країнах Третього світу: китайської революції, в’єтнамської перемоги під Дьєнь-Бьєнь-Фу, Бандунзької конференції, кенійської Армії землі та волі (Мау Мау), суецької кризи, незалежності Гани, національно-визвольної війни в Алжирі, кубинської революції. Цей вітер підштовхнув його до дії. Як сказав Алекс Гіллеспі, «він ніколи повністю не підпорядковував свій дискурс дискурсові Елайджі Мухаммеда» і «від найбільш ранньої співпраці аж до розриву з ним» саме питання боротьби було причиною активних суперечностей та розбіжностей між ними (Gillespie 2005: 83-85). Згідно з Менінгом Мараблом, уже згаданий інцидент у Гарлемі запустив процес, що вів до «невідворотного розриву» (Marable 2011: 129). Події, які відбулись у квітні 1965 року в Лос-Анджелесі, продемонстрували наявність масштабних розбіжностей. У цьому місті зростала напруга на расовому ґрунті, що через три роки привела до масового повстання чорного населення у гетто Ваттс, і ставлення місцевої влади до мусульман ставало дедалі більш ворожим. Про це свідчили агресивні дії поліції і робота сенаторської комісії штату Каліфорнія, що розслідувала «антиамериканську діяльність» і «комуністичні зв’язки» NOI.

Поблизу мечеті (з 1960 року храми NOI стали називатися мечетями) поліцейські затримали двох чорних мусульман, арештувавши їх нібито за крадіжку. На підтримку затриманих із мечеті прийшли інші мусульмани. До акції було залучено значні сили поліції. Поліція застрелила секретаря мечеті Рональда Ікс Стокеса, хоча він підняв руки догори, розстріляла шість інших мусульман, вдерлася до святині і брутально розправилась із тими, хто зібрався там, аби її захистити. Жоден із мусульман не був озброєний. Для чорних мусульман по всій країні це було шоком. Усі очікували реакції від NOI. Малкольм Ікс розпочав підготовку — створення з членів «Плодів Ісламу» бойової групи в Гарлемі, яка мала бути направленою до Лос-Анджелеса для збройної дії проти поліції. Але Елайджа Мухаммед був сильно проти цього. Він сказав Малькольму Ікс залишатись на місці й заборонити підготовку до актів насильства (Marable 2011: 234-237; Muhammad Speaks Extra 1962; Jamal 1973: 192-201; Knight 2004: 139-150). Той призупинився, однак у Лос-Анджелесі взяв на себе ініціативу створення єдиного з Рухом за громадянські права фронту для боротьби з поліцейським насильством. Він вважав, що «це виняткова нагода для контратаки (під гаслами захисту), для якої чорні мусульмани могли використати активну підтримку чорних на всій території країни» і провести потужну масову політичну кампанію. За підтримки Елайджі Мухаммеда розпочалась інтенсивна підготовка, яку «обговорювали з пасторами і пояснювали членам, оскільки весь рух мав бути задіяним у чомусь більшому і відмінному від усього, що було зроблено раніше» (Breitman 1987: 16-17; див. FBI Records HQ File 08: 32-39). Раптом Елайджа Мухаммед сказав перервати цю підготовку. Малкольм Ікс зізнавався: «Посланець бачив Бога. Спілкувався з Аллахом і набрався божественного терпіння супроти диявола. Розібравшись із дияволом, він прагне чекати на Аллаха. Тим часом решта з нас, чорних мусульман, не відали Бога. Ми не володіємо даром божественного терпіння до диявола. Молодші чорні мусульмани прагнуть якої-небудь дії» (Lomax 1968: 105).

Малкольм Ікс: чорна світова велич, чорна світова революція

Малкольм Ікс дедалі тісніше наближався до орієнтованого на активну масову боротьбу та радикалізованого лівого крила Руху за громадянські права; одночасно з цим активісти з цього самого крила наближалися до проповідуваного ним чорного націоналізму. «Не існує такого поняття як революція без насильства. Єдина революція, яка не використовує насильства — негритянська революція», — проголосив Малкольм Ікс під кінець 1963 року. Він протиставляв цій «негритянській революції» чорну революцію. «У своїй далекосяжності та за своєю природою чорна революція є міжнародною. Чорна революція шаліє в Азії, шаліє в Африці, піднімає голову в Латинській Америці. Кубинська революція — ось це революція. Вона обвалила систему» (Malcolm X 1966: 9). Він пояснив: «Революції — руйнівні і криваві. Революціонери не йдуть на компроміс із ворогом, не ведуть із ним переговори. Як у часи Ноєвого потопу, революція заливає все, з чим зустрічається, чи, як вогонь у дні Лота, спалює все, що стане їй на дорозі» (Malcolm X 2001: 203). На наступний день після виголошення цих слів, 2 грудня 1963 року, Малкольма Ікса, пастора національного — найвищого — рівня в NOI, безстроково, а фактично — назавжди, відсторонив Елайджа Мухаммед під приводом порушення заборони коментувати вбивство президента Кеннеді. У русі чорних мусульман на основі розвинутого через NOI «чорного капіталізму» сформувався бюрократичний прошарок — консервативний, дедалі багатший — який опікувався власними матеріальними інтересами і не був схильний ними ризикувати; він стримував рух і запобігав переходу на революційні рейки.

"Малкольм Ікс висловив переконання в тому, що домінування білих нерозривно пов’язане з капіталізмом, і передрік його неуникний занепад."

«Одна з причин, чому Малкольм Ікс покинув Націю Ісламу — причина, про яку найменше говорять — полягає в тому, що лідери Нації Ісламу стали більше схожими на тих, кого вони критикували, — жадібних, багатих негрів. Із презирством і сумом він дивився, як зусилля, що мали забезпечити економічну самостійність та взаємодопомогу, включно зі створенням підприємств, трагічно перетворювалися на приватну імперію Посланця та його кліки» (Kelley 1998: 428). Він також став жертвою зростання конкуренції з Елайджею Мухаммедом. «Побоювання, що Малкольм може успадкувати [керівництво NOI], мали міцне підґрунтя» (Gibson 2012: 57). У березні 1964 року Малькольм Ікс заявив: «Внутрішні розбіжності у NOI змусили мене її залишити». Він проголосив, що віднині займатиметься незалежною діяльністю на основі «політичної, економічної та соціальної філософії чорного націоналізму», відкидаючи пасивний опір і стверджуючи право чорних на самооборону. «Білі можуть нам допомогти, але вони не можуть до нас долучитися. Не може бути єдності чорних і білих, поки не буде певної єдності серед чорних. Не може бути робітничої солідарності, поки спочатку не буде певної расової солідарності» (Malcolm X 1966: 20-22). Він здійснив паломництво до Мекки, де його як офіційного гостя особисто зустрів принц Фейсал, який за кілька тижнів до цього через палацовий переворот став регентом, а через декілька місяців — королем Саудівської Аравії. На нього справив величезне враження багаторасовий або надрасовий характер ісламу (Muslim Mosque 1964), від якого так радикально відрізнялася доктрина Елайджі Мухаммеда. Дуже заохочуваний Фейсалом, порвав із цією доктриною, перейшовши до сунітського ісламу. Саудівська монархія намагалась отримати його у своє розпорядження ще кілька разів. Уперше це трапилося в 1957 році, під час візиту короля Сауда до Сполучених Штатів. Разом із асоціацією «Братів мусульман» монархія боролася за Малькольма Ікса з президентом Єгипту та лідером панарабського націоналізму Гамалем Абделем Насером. Монарх намагався переконати Малкольма Ікса відмовитися від політичної діяльності і присвятити себе наверненню Америки в іслам, але «він відмовився від думки про те, що іслам може запропонувати конкретне розв’язання політичних проблем», і підтвердив, що «перший обов’язок у його житті — це робота на політичне визволення чорних по всій земній кулі» (Curtis 2009: 56-58)^[2]. Після повернення з паломництва відбувся організаційний розподіл між релігією та політикою. Для першої мала слугувати Мусульманська мечеть (Muslim Mosque, Inc. — MMI), а для другої — Організація афроамериканської єдності (Organization of Afro-American Unity – OAAU). Подорожуючи протягом майже півроку країнами Близького Сходу та Африки (FBI Records HQ File 15: 53-58, 86-123; Marable 2011: 360-374, 382-385), де його прийняли президенти багатьох нових незалежних держав, Малкольм Ікс пережив іще один істотний ідейний поворот. Він залишився на позиціях світової єдності «небілих» народів, але звернувся до позиції традиційного афроцентричного чорного націоналізму, остаточно порвавши (див. Los Angeles Herald-Dispatch 1958) з ідеєю «азійської чорної людини», яка була відображенням расистського бачення історії Африки. Він усвідомив, що генеалогічний міф NOI приховував африканське походження чорної Америки. «Дрю Алі та Елайджа Мухаммед інтерналізували расизм до такого рівня, що присвоїли його собі, хоча й намагалися вивернути расистську ідеологію» (Mazucci 2005: 80). Про Мухаммеда Малкольм Ікс говорив, що той «настільки ж антиафриканський, наскільки антибілий» (Malcolm X 1992: 205).

Малкольм Ікс

Він висловив переконання в тому, що домінування білих нерозривно пов’язане з капіталізмом, і передрік його неуникний занепад, бо «коли народи світу визволяться, капіталізм матиме менше жертв, [питиме] менше крові і ставатиме дедалі слабшим», а «більшість країн, які нещодавно здобули незалежність, відвернуться від так званої капіталістичної системи та звернуться до соціалізму». Він передрік, що неминуче «дійде до зіткнення між тими, хто прагне свободи, справедливості та рівності для всіх, і тими, хто хоче зберегти системи експлуатації», однак «наперекір тому, що заповідав Елайджа Мухаммед, поділ пройде не на основі кольору шкіри», натомість це буде «глобальне повстання пригноблених супроти гнобителів, експлуатованих проти експлуататорів» (Malcolm X 1966: 69, 65, 216, 217; Malcolm X 1970: 166)^[3]. Попри діяльність ФБР, направлену на «блокування розвитку союзів OAAU з радикальними білими організаціями на кшталт SWP», організація таки встановила відносини з Соціалістичною робітничою партією (Churchill and Wall 1990: 103.; див. FBI Records HQ File 15 of 27: 70, 94-103). У результаті передвоєнних дискусій із Левом Троцьким ця партія зрозуміла, що у Сполучених Штатах серед чорних відбувається націотворчий процес, що вони мають право на самовизначення і що «націоналізм негрів і революційний соціалізм не тільки сумісні між собою, але й доповнюють один одного і мають бути пов’язані в думках і в діях» (Breitman 1963: 106; див. DeBerry 1967: 42; Trotsky 1978; Kowalewski 1994: 95-106).

Американська влада була сильно занепокоєна тим, що за підтримки лідерів деяких країн Третього світу Малкольм Ікс готувався засудити Сполучені Штати за расизм на міжнародному форумі і планував виїхати до Алжиру на афро-азійський семінар, на який його запросив президент Ахмед Бен Белла. Там він міг зустрітися з Ернесто Геварою. Ймовірно, вперше вони зустрілись у грудні, коли той приїхав із Куби на сесію Генеральної Асамблеї ООН, і порозумілися у справі підтримки революції в Конго, що була під загрозою військової інтервенції з боку західних держав (Marable 2011: 394-396). Мабуть, воні вирішили, що під час подорожі Африкою Гевара перевірятиме, «як […] африканці реагували б на складену з чорних кубинців та чорних американців інтернаціональну бригаду, яка боролася би проти колоніалізму, імперіалізму й апартеїду поруч із визвольними рухами в Африці» (FBI Records HQ File 15: 26; Moore 1988: 197; див. Philadelphia Independent 1964). 21 лютого 1965 року, незадовго до запланованого від’їзду, Малкольм Ікс був убитий на мітингу в Гарлемі. Його застрелила бойова група, складена з членів NOI. Невідомо, хто її організував і вислав, але сліди ведуть до національного секретаря NOI і, ймовірно, таємного співробітника ФБР Джона Алі чи іншого високопосадовця NOI, «який, можливо, отримував зарплату від ФБР» (Gardell 1996: 76-85), і до самих американських спецслужб (Marable 2011: 422-454; Evanzz 1992: 223-299). Відповідальність Елайджі Мухаммеда за це вбивство безсумнівна. Організована ним «кампанія дискредитації та переслідування Малкольма Ікс, яка, врешті, змусила його замовкнути, була безпрецедентною» в історії цієї організації, і для багатьох чорних мусульман «була рівнозначна наказові вбити Малкольма як “головного лицеміра”» (Gardell 1996: 234, 228; див. Louis X 1964).

Луїс Фаррахан: відбудова на руїнах

Релігійна еволюція Малкольма Ікса сприяла поширенню сунітського ісламу в чорній Америці, але ще більш помітну роль в історії чорної Америки зіграла його політична думка. Вона принесла свої плоди невдовзі після його смерті, розквітнувши чорним націоналізмом, який пережив свій пік на хвилі масових повстань та бунтів у чорних гетто великих міст. Брайтман пише про згуртовані сили, які вчинили ці повстання, що «їхній чорний націоналізм нерозривно пов’язаний з їхнім пролетарським положенням» (Breitman 1971: 211). На доповнення до інтенсивної солідарності з революційними рухами у Третьому світі, цей рух продемонстрував сильні антикапіталістичні тенденції. На цій хвилі Нація Ісламу утримала і навіть розширила свої позиції (Taylor 2003). Федеральна змова, метою якої було знищення чорних радикальних організацій, тільки у випадку NOI зазнала повного фіаско (Gardell 1996: 85-92, 96-98; Churchill and Wall 1990: 106-164). Смерть Елайджі Мухаммеда в 1975 році збіглася з сильним відтоком хвилі чорного націоналізму. Згідно з його бажанням, керівництво NOI перебрав його син, давній дисидент, навернений у сунітський іслам, — Варіс Дін Мухаммед. Він приступив до поступового демонтажу релігійної доктрини NOI та ідеології і практики чорного сепаратизму й націоналізму в цілому, а також до приватизації підприємств та майна NOI. Він перейменував Націю Ісламу спершу на Світову спільноту ісламу на заході (World Community of Islam in the West — WCIW), потім — на Американську мусульманську місію (American Muslim Mission — AMM), потім — на Американську громаду мусульман (American Society of Muslims — ASM), і насамкінець навернув своїх послідовників у сунітський іслам. Він став його поважним американським лідером. Ця еволюція була результатом збільшення кількості представників середнього класу в рядах NOI. У результаті суспільного просування та розширення економічних можливостей, до якого організація внесла значний вклад, багато членів NOI також прагнули до інтеграції й асиміляції.

«Те, чого навчав Варіс Мухаммед, могло подобатися чорним із середнього класу, але [сунітська] “ортодоксія” не мала жодного значення для конструювання чорної гордості в гетто» (Moore 1986: 193). У 1978 році під тиском суспільних низів вирвався Луїс Фаррахан, колись відомий як Луїс Ікс — спочатку талановитий і вірний підопічний, а потім жорстокий ворог Малкольма Ікса, який в очах багатьох спостерігачів, коментаторів та дослідників ніс значну частину моральної провини за його смерть. Спочатку Фаррахан не мав на руках жодних матеріальних ресурсів, але користувався сукупною підтримкою деяких старих і багатьох нових прибічників Елайджі Мухаммеда, тому йому вдалося відбудувати Націю Ісламу на її традиційному суспільному ґрунті (Gardell 1996: 114-118, 321). Дещо модернізувавши чи, радше, обережно підретушувавши доктрину, аби не ізолювати себе від мусульманського світу, він суттєво розвинув космологію ідеї «Материнського Корабля» (колеса Єзекіїля) (див. Lieb 1998; Finley 2012). Він обґрунтував афроцентричну орієнтацію і повернув засади солідарності з тими режимами у Третьому світі, які визнані Сполученими Штатами ворожими. Він став об’єктом потужних ворожих кампаній з боку білої Америки — зокрема, йому ставили у провину поширення антисемітизму^[4].

16 жовтня 1995 року, після кількох років напруженої праці, Фаррахан скликав у Вашингтоні Марш мільйона чоловіків, який став знаковим заходом в історії NOI. Марш, з одного боку, «відтворював консервативні тенденції в чорному націоналізмі» (Robinson 2001: 125): Фаррахан організував його згідно з поширеним у NOI постулатом відбудови патріархальної влади в чорних родинах для відновлення чорного суспільства, через що марш став суттєвою поразкою чорного фемінізму (Alexander-Floyd 2007: 62-74). З іншого боку, він став масштабним виявом опору зверхності білої раси. Сполучені Штати ніколи не бачили такого численного і такого згуртованого — хоча й одночасно розділеного за статевою ознакою — єднання чорної спільноти. Марш підтримали більшість чорних лідерів та організацій. Раптом було зруйноване «стандартне медійне зображення Фаррахана як демагога, який закликає до ненависті, діючи на чудернацьких околицях чорної спільноти», і виявилось, що NOI, традиційно маргіналізована в цій спільноті і майже мимоволі засуджувана через її лідерів, сама здатна маргіналізувати тих, хто її засуджує (Gardell 1996: 341-345).

З часом бюрократична структура NOI знову стала буржуазною, але все-таки — як у 1962 році, коли про це писав Ессьєн-Удом — «рух мусульман насправді є спробою змінити баланс сил у чорній спільноті», оскільки «заперечує тенденцію до інтеграції, яку лідери цього руху розглядають як тенденцію до асиміляції», і «відображує зростання класової свідомості та конфліктності всередині нижчого класу мусульман, а зокрема ставить під питання легітимність керівництва [чорної Америки], яке здійснює чорний середній клас» (Essien-Udom 1964: 357).

Переклали з польської мови Ю. К. та Олександра Цехановська.

Вперше опубліковано в: Спільне, №8, 2014: Релігія між експлуатацією і емансипацією

Посилання

Alexander-Floyd, N.G., 2007. Gender, Race, and Nationalism in Contemporary Black Politics. New York, Houndmills: Palgrave Macmillan.

Al-Hadid, A.Y., 2002. “The Great Debate: Multiethnic Democracy or National Liberation”. In: Baldwin, L.V. and Al-Hadid, A.Y. (eds.) Between Cross and Crescent: Christian and Muslim Perspectives on Malcolm and Martin. Gainesville: University Press of Florida.

Allen, E., Jr., 1994a. “Waiting for Tojo: The Pro-Japan Vigil of Black Missourians, 1932-1943”. In: Gateway Heritage, vol. 16, no. 33.

Allen, E., Jr., 1994b. “When Japan Was ‘Champion of the Darker Races’: Satokata Takahashi and the Flowering of Black Messianic Nationalism”. In: The Black Scholar, vol. 24, no. 1.

Allen, E., Jr., 1996. “Religious Heterodoxy and Nationalist Tradition: The Continuing Evolution of the Nation of Islam”. In: The Black Scholar, vol. 26, no. 3/4.

Allen, E., Jr., 2000. “Identity and Destiny: The Formative Views of the Moorish Science Temple and the Nation of Islam”. In: Haddad, Y.Y. and Esposito, J.L. (eds.) Muslims on the Americanization Path? Oxford, New York: Oxford University Press.

American Historical Association, 1995. Perspectives, vol. 33, no. 3.

Ansari, Z.I., 1981. “Aspects of Black Muslim Theology”. In: Studia Islamica, no. 53.

Araki, K., 2007. Building a New Racial World Order: Intersection of Pan-Asianism and Pan-Africanism in the Post-WWI World. Keio University: Global Security Research Institute Working Paper No. 15.

Aydin, C., 2007. The Politics of Anti-Westernism in Asia: Visions of World Order in Pan-Islamic and Pan-Asian Thought. New York: Columbia University Press.

Baldwin, J., 1995. The Fire Next Time. New York: Modern Library.

Barboza, S., 1994. American Jihad: Islam After Malcolm X. New York: Image.

Barringer Gordon, S., 2010. The Spirit of the Law: Religious Voices and the Constitution in Modern America. Cambridge: Belknap Press.

Bay, M., 2000. The White Image in the Black Mind: African-American Ideas about White People, 1830-1925. New York, Oxford: Oxford University Press.

Berg, H., 2005. “Mythmaking in the African American Muslim Context: The Moorish Science Temple, the Nation of Islam, and the American Society of Muslims”. In: Journal of the American Academy of Religion, vol. 73, no. 3.

Berg, H., 2009. Elijah Muhammad and Islam. New York, London: New York University Press.

Beynon, E.D., 1938. “The Voodoo Cult among Negro Migrants in Detroit”. In: The American Journal of Sociology, vol. 43, no. 6.

Біблія (Переклад Патріарха Філарета), 2004. Київ: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Bowen, P.D., 2011. “Abdul Hamid Suleiman and the Origins of the Moorish Science Temple”. In: Journal of Race, Ethnicity, and Religion, vol. 2, no. 13.

Breitman, G., 1963. “Freedom Now: The New Stage in the Struggle for Negro Emancipation and the Tasks of the SWP”. In: International Socialist Review, vol. 24, no. 4.

Breitman, G., 1971. “The National Question and the Black Liberation Struggle in the United States”. In: Mandel, E. (ed.) Fifty Years of World Revolution: An International Symposium. New York: Merit Publishers.

Breitman, G., 1987. The Last Year of Malcolm X: The Evolution of a Revolutionary. New York: Pathfinder Press.

Churchill, W. and Wall, J.V., 1990. The COINTELPRO Papers: Documents from the FBI’s Secret Wars Against Domestic Dissent. Boston: South End Press.

Clegg, C.A., III, 1998. An Original Man: The Life and Times of Elijah Muhammad. New York: St. Martin's Press.

Cruse, H., 2009. Rebellion or Revolution? Minneapolis: University of Minnesota Press.

Curtis, E.E., IV, 2002. Islam in Black America: Identity, Liberation, and Difference in African-American Islamic Thought. Albany: State University of New York Press.

Curtis, E.E., IV, 2006. Black Muslim Religion in the Nation of Islam, 1960—1975. Chapel Hill: University of North Carolina Press.

Curtis, E.E., IV, 2009. “Islamism and Its African American Muslim Critics: Black Muslims in the Era of the Arab Cold War”. In: Marable, M. and Aidi, H.D. (eds.) Black Routes to Islam. New York: Palgrave Macmillan.

Curtis, E.E., IV (ed.), 2010. Encyclopedia of Muslim-American History. New York: Facts on File.

DeBerry, C., 1967. “Camarade Malcolm X”. In: Présence Africaine, no. 62.

Deutsch, N., 2000. “The Proximate Other: The Nation of Islam and Judaism”. In: Chireau, Y. and Deutsch, N. (eds.) Black Zion: African American Religious Encounters with Judaism. New York, Oxford: Oxford University Press.

Du Bois, W.E.B., 2009. Dusk of Dawn: An Essay Toward an Autobiography of a Race Concept. Piscataway: Transaction Publishers.

Esenbel, S., 2002. “Japan and Islam Policy During the 1930s”. In: Edström, B. (ed.) Turning Points in Japanese History. Richmond: Routlege.

Essien-Udom, E.U., 1964. Black Nationalism: A Search for an Identity in America. Chicago: University of Chicago Press.

Evanzz, K., 1992. The Judas Factor: The Plot to Kill Malcolm X. New York: Thunder's Mouth Press.

Evanzz, K., 2001. The Messenger: The Rise and Fall of Elijah Muhammad. New York: Vintage.

Evanzz, K., 2011. “Nation of Islam’s Founder Was Afghani; Suffered from Diabetes”. In: Truth Continuum. Available 9.11.14 at: [link].

FBI Records: Malcolm Little (Malcolm X).

Finley, S.C., 2012. “The Meaning of Mother in Louis Farrakhan’s ‘Mother Wheel’: Race, Gender, and Sexuality in the Cosmology of the Nation of Islam’s UFO”. In: Journal of the American Academy of Religion, vol. 80, no. 2.

Foner, Ph.S., 1982. Organized Labor and the Black Worker, 1619—1981. New York: International Publishers.

Gallicchio, M., 2000. The African American Encounter with Japan and China: Black Internationalism in Asia, 1895-1945. Chapel Hill, London: University of North Carolina Press.

Gambino, F., 1993. “The Transgression of a Laborer: Malcolm X in the Wilderness of America”. In: Radical History Review, no. 55.

Gardell, M., 1996. In the Name of Elijah Muhammad: Louis Farrakhan and the Nation of Islam, Durham: Duke University Press.

Gibson, D.-M., 2008. “The Prophet in Detroit: Fard Muhammad and the Origins of the Nation of Islam”. In: U.S. Studies Online: The BAAS Postgraduate Journal, no. 23.

Gibson, D.-M., 2012. A History of the Nation of Islam: Race, Islam, and the Quest for Freedom. Santa Barbara: Praeger.

Gillespie, A., 2005. “Malcolm X and His Autobiography: Identity Development and Self-narration”. In: Culture and Psychology, vol. 11, no. 1.

Gomez, M.A., 2005. Black Crescent: The Experience and Legacy of African Muslims in the Americas. Cambridge: Cambridge University Press.

Hicks, J., 1957. “Riot Threat as Cops Beat Muslim: ‘God’s Angry Men’ Tangle with Police”. In: New York Amsterdam News, May 4.

Hill, R.A., 1985. The Marcus Garvey and the Universal Negro Improvement Association Papers, vol. 4. Berkeley, Los Angeles, London: University of California Press.

Historical Research Department of the Nation of Islam, 1991. The Secret Relationship Between Blacks and Jews, Vol. 1. Chicago: Nation of Islam.

Historical Research Department of the Nation of Islam, 2010a. Jews Selling Blacks: Slave Sale Advertising by American Jews. Chicago: Nation of Islam.

Historical Research Department of the Nation of Islam, 2010b. The Secret Relationship Between Blacks and Jews, Vol. 2. Chicago: Nation of Islam.

Horne, G., 2004. Race War: White Supremacy and the Japanese Attack on the British Empire. New York, London: New York University Press.

Howell, S.F., 2009. Inventing the American Mosque: Early Muslims and Their Institutions in Detroit, 1910-1980. PhD thesis, The University of Michigan.

Jamal, H.K., 1973. From the Dead Level: Malcolm X and Me. New York: Random House.

Kaplan, F., 2009. 1959: The Year Everything Changed. Hoboken: Wiley.

Kelley, R.D.G., 1998. “House Negroes on the Loose: Malcolm X and the Black Bourgeoisie”. In: Callaloo, vol. 21, no. 2.

Kearney, R., 1998. African American Views of the Japanese: Solidarity or Sedition? Albany: State University of New York Press.

Knight, F., 2004. “Justifiable Homicide, Police Brutality, or Governmental Repression? The 1962 Los Angeles Police Shooting of Seven Members of the Nation of Islam”. In: Bobo, J., Hudley, C. and Michel, C. (eds.) The Black Studies Reader. New York, London: Routledge.

Kowalewski, Z.M., 1994. “Nationalisme noir et socialisme”. In: Malcolm X, révolutionnaire noir. Paris: La Brèche.

Lacy, L.A., 2007. “African Responses to Malcolm X”. In: Baraka, A. and Neal, L.. (eds.) Black Fire: An Anthology of Afro-American Writing. Baltimore: Black Classic Press.

Lieb, M., 1998. Children of Ezekiel: Aliens, UFOs, the Crisis of Race, and the Advent of the End Time. Durham: Duke University Press.

Lincoln, C.E., 1961. The Black Muslims in America. Boston: Wm. B. Eerdmans Publishing.

Lomax, L.E., 1968. To Kill a Black Man: The Shocking Parallel in the Lives of Malcolm X and Martin Luther King, Jr. Los Angeles: Holloway House.

Los Angeles Herald-Dispatch, 1958. “Negro an African” Says Malcolm X. April 10.

Louis X, 1964. “Malcolm – Muhammad’s Biggest Hypocrite”. In: Muhammad Speaks, April 12.

Malcolm X, 1966. Malcolm X Speaks: Selected Speeches and Statements. New York: Grove Press.

Malcolm X, 1970. By Any Means Necessary. New York: Pathfinder.

Malcolm X, 1992. February 1965: The Final Speeches. New York: Pathfinder.

Malcolm X, 2001. The End of White World Supremacy: Four Speeches. New York: Arcade Publishing.

Malcolm X and Forman, J., 1962. “Separation or Integration: A Debate”. In: Dialogue Magazine, vol. 2, no. 3.

Marable, M., 2011. Malcolm X: A Life of Reinvention. London: Penguin Books.

Martin, T., 1986. Race First: The Ideological and Organizational Struggles of Marcus Garvey and the Universal Negro Improvement Association. Dover: The Majority Press.

Mazucci, L., 2005. “Going Back to Our Own: Interpreting Malcolm X’s Transition from ‘Black Asiatic’ to ‘Afro-American’”. In: Souls, vol. 7, no. 1.

McCloud, S., 2004. Making the American Religious Fringe: Exotics, Subversives, and Journalists, 1955-1993. Chapel Hill, London: University of North Carolina Press.

McDermott, M., 2001. “Class Structure and Racial Consciousness Among Black Americans”. In: Critical Sociology, vol. 27, no. 1.

Moore, R.L., 1986. Religious Outsiders and the Making of Americans. New York, Oxford: Oxford University Press.

Moore, C., 1988. Castro, the Blacks, and Africa. Los Angeles: University of California Press.

Muhammad, E., 1957. The Supreme Wisdom: Solution to the So-Called Negroes’ Problem. Newport: Secretarius MEMPS Publications.

Muhammad, E., 1960. “Violate Moslem Home”. In: Muhammad Speaks, vol. 1, no. 1.

Muhammad, E., 1962. “The Messenger Presents: The Muslim Program”. In: Muhammad Speaks, vol. 2, no. 24.

Muhammad, E., 1965. Message to the Blackman in America. Phoenix: Secretarius MEMPS Publications.

Muhammad, E., 1969. “Black Man of U.S.A. and Africa”. In: Muhammad Speaks, vol. 9, no. 5.

Muhammad Speaks Extra, 1962. Exclusive Muslim Story of Seven Unarmed Negroes Shot in Cold Blood by Los Angeles Police. August.

Muhammad, W., 2010. “Master W. Fard Muhammad and FBI COINTELPRO”. In: The Final Call. Available 9.11.14 at: [link].

Muslim Mosque, Inc., 1964. From Malcolm X for Immediate Release. April 20.

Ogbar, J.O.G., 2005. Black Power: Radical Politics and African American Identity. Baltimore: Johns Hopkins University Press.

Philadelphia Independent, 1964. Malcolm Home, Blasts U.S. Congo Policy. December 5.

Robinson, D.E., 2001. Black Nationalism in American Politics and Thought. Cambridge: Cambridge University Press.

Roediger, D.R., 2007. The Wages of Whiteness: Race and the Making of the American Working Class. London, New York: Verso.

Smith, J.I., 1999. Islam in America. New York: Columbia University Press.

Stein, J., 1986. The World of Marcus Garvey: Race and Class in Modern Society. Baton Rouge: Louisiana State University Press.

Stephan, J.J., 1984. Hawaii Under the Rising Sun: Japan’s Plans for the Conquest after Pearl Harbor. Honolulu: University of Hawaii Press.

Stuckey, S., 1987. Slave Culture: Nationalist Theory and the Foundations of Black America. New York, Oxford: Oxford University Press.

Taylor, U., 2003. “Elijah Muhammad’s Nation of Islam: Separatism, Regendering, and a Secular Approach to Black Power after Malcolm X (1965-1975)”. In: Theoharis, J. and Woodward, K. (eds.) Freedom North: Black Freedom Struggles Outside the South, 1940-1980. New York: Houndmills.

Time, 1942. U.S. at War: Takcihashi’s Blacks. October 5.

Trotsky, L., 1978. Leon Trotsky on Black Nationalism and Self-Determination. New York, Toronto: Pathfinder.

Turner, R.B., 2003. Islam in the African-American Experience. Bloomington: Indiana University Press.

Vernon, R., 1963. “Why White Radicals are Incapable of Understanding Black Nationalism”. In: Socialist Workers Party Discussion Bulletin, vol. 24, no. 12.

Vernon, R., 1964. “White Radicals and Black Nationalism”. In: International Socialist Review, vol. 25, no. 1.

Williams, W., 2008. “Black Muslim Theology and the Classical Islamic Tradition: Possibilities of a Rapprochement”. In: The American Journal of Islamic Social Sciences, vol. 25, no. 4.

Wilson, P.L., 1993. Sacred Drift: Essays on the Margins of Islam. San Francisco: City Lights Books.