Ані політики, ані суспільства: нестерпна легкість пояснювати Румунію

Черчел, Кристиан

  • 10 марта 2020
  • 736

Крістіан Черчел

Перемогу Клауса Йоганніса на нещодавніх президентських виборах у Румунії як зарубіжні, так і румунські засоби масової інформації сприйняли переважно з неприхованим захопленням. Марія Букур, завідувачка кафедри європейської історі Університету Індіани, у дописі в Public Seminar назвала цю перемогу символом того, що популізм у Румунії «відступає». Для The New York Times переобрання Йоганніса стало свідченням того, що румуни «відкинули роки скандалів і хаосу», поклавши відповідальність за останній на соціал-демократичні уряди, з якими Йоганніс останні три з половиною роки інституційно вживався. Американська газета зауважила Йоганнісові європеїзм й антикорупційну позицію, вирізнивши його вдумливість на противагу істеричності й ексцентричності популістів на кшталт Віктора Орбана в Угорщині й Дональда Трампа у США.

У 2020 році на знак визнання його європеїзму Йоганніса нагородили премією Карла Великого: «Президент Румунії Клаус Йоганніс обстоює на сході [Європи] європейський канон цінностей, зміцнення європейської спільноти, яка керується верховенством права й спільною ідеєю європейського майбутнього». Схожим чином у західних і румунських ЗМІ поширюється образ румунського «громадянського суспільства», яке постійно (й успішно) домагається більшої демократії й верховенства права. Відповідно до цього образу Румунія перетворилася фактично на взірець у Східній Європі, відмінний від країн на зразок Польщі й Угорщини з їхніми пертурбаціями.

 

Грудень 2019 року, Аахен. Речник ради директорів премії Карла Великого і обер-бургомістр Аахена оголошують лауреатом 2020 року президента Румунії Клауса Йоганніса за його служіння європейським цінностям. | Ральф Рьоґер / PA. Усі права застережено.

 

Однак тим, хто стежить за румунською політикою останні тридцять років, все ж важко позбутися відчуття дежавю. Майже всі попередні місцеві, парламентські, президентські, а нещодавно і європейські вибори (зокрема, вибори 1996, 2004, 2009, 2014, 2016 і 2019 років) були обрамлені надміру спрощеними дихотоміями, на зразок вищезгаданих. Схвальне тлумачення успіху Йоганніса нагадує раніший ажіотаж довкола електоральних успіхів колишніх президентів: Еміля Константінеску (1996—2000) і Траяна Басеску (2004—2014). Йоганніс аж ніяк не перший президент Румунії після 1989 року, який позиціонує себе як цілковиту протилежність Соціал-демократичній партії (СДП) і перемагає на виборах головним чином завдяки антисоціал-демократичній платформі.

 

Псевдодебати

Проте, здається, Йоганніс пішов із цією платформою на крок далі, ніж його попередники. Одночасно з оголошенням війни СДП він порушив низку неписаних правил демократичної гри, які, на добре чи на зле, лягли в основу виборів у румунській ліберальній демократії після 1989 року. Власне, Йоганніс відмовився брати участь у будь-яких передвиборчих дебатах і натомість влаштував подобу «дебатів» із журналістами, яких ретельно відібрав його штаб. А вишенькою на торті стало те, що він сам модерував ці псевдодебати. Крім того, всі п’ять років свого першого мандату він, як правило, утримувався від спілкування з мас-медіа, а ті декілька разів, коли він згодився відповісти на питання, журналісти, які брали в нього інтерв’ю, не були з числа особливо критично налаштованих. Наприклад, речником президента останні три роки був журналіст, який модерував передвиборчі президентські дебати 2014 року (тоді Йоганніс взяв у них участь), а потім двічі брав у нього інтерв’ю на суспільному телебаченні у 2016 й 2017 роках.

 

"Йоганніс відмовився брати участь у будь-яких передвиборчих дебатах і натомість влаштував подобу «дебатів» із журналістами, яких ретельно відібрав його штаб."

 

Дихотомія

Низка заснованих на дихотомії тверджень, які фактично безперестанку пережовуються три останні десятиліття, але привабливість яких, здається, ніколи не мине, дає можливість зрозуміти румунські суспільство й політику: боротьба з корупцією та верховенство права vs. корупція та кумівство; аполітична компетентність і технократія vs. політичне дилетантство; європеїзм vs. антиєвропейський популізм; Захід vs. Схід; прогресивні модернізатори vs. ретроградні нащадки комунізму; демократи vs. недемократи; волелюбний електорат vs. поневолений електорат; залучення інвестицій vs. відлякування інвесторів; модернізація vs. застій; активні громадяни vs. утриманці, що живуть із держави; цивілізовані vs. плебс; громадянське суспільство vs. держава; добро (чи, можливо, менше зло) vs. зло.

 

Антиурядові протести в Румунії 2017 року через кілька діб після присяги уряду, очолюваного СДП. Причиною протестів став намір помилувати засуджених за рядом статей кримінального кодексу, зокрема за статтями про корупцію і перевищення повноважень. Wikimedia

 

У грудні, коли вшанування пам’яті та роковини кривавого падіння режиму Чаушеску в 1989 році захопили увагу громадськості, такі дихотомії регулярно зазнавали мнемонічних викривлень. У ролі корупціонера, популіста, уособлення всіх румунських недуг (виліковних чи безнадійних — ось питання) і безперестанку таврованого єдиного винуватця того, чому все не функціонує належним чином чи вважається таким, що неналежно функціонує, постала Соціал-демократична партія Румунії. У мотивації журі присудити Йоганнісу вищезгадану премію Карла Великого, коли висловлюється захоплення його позицією та діяльністю в інтересах «сучасної, європейської, нормальної Румунії», фактично також наголошено його неослабну боротьбу із СДП.

 

Два правоцентристи

Ба більше, у Румунії прапор європеїзму та «нормальності» несе й несамовито ним розмахує не лише Йоганніс і Ліберальна партія, яка його підтримує, але також і новачки на районі — альянс партії «Союз порятунку Румунії» й Партії свободи, єдності й солідарності (Alianța USR PLUS). Вони стали третіми на виборах до Європейського парламенту влітку 2019 року, де приєдналися до ліберальної групи «Оновити Європу» (Renew Europe). Альянс складається з двох партій, політичні програми яких зосереджені на опозиції до СДП і протидії корупції. У USR PLUS також полюбляють наголошувати на тому, що вони новачки в політиці та вийшли з вищезгаданого «громадянського суспільства», а тому, очевидно, незіпсовані. Саме такими були головні меседжі, які Дан Барна, кандидат від коаліції, намагався донести громадськості, сподіваючись потрапити в другий тур президентських виборів. Завдання полягало в тому, щоб отримати більше голосів за Віоріку Денчиле, кандидатку від соціал-демократів. Тож Барна й USR PLUS намагалися мобілізувати виборців, принаджуючи їх картиною «історичного» другого туру виборів без СДП, в якому зійшлися б правоцентрист проти правоцентриста, що засвідчило б демократію та нормальність: «Ми вже впритул наблизилися до визначальної миті румунської демократії. Уперше два правоцентристські кандидати мають реальний шанс позмагатися за перемогу в другому турі президентських виборів. Нам знадобилося тридцять років, щоб досягти цього». На жаль, Барна виявився історичною постаттю не того калібру, якою себе уявляв. Історії доведеться ще зачекати, оскільки Денчиле вийшла в другий тур.

 

"Барна й USR PLUS намагалися мобілізувати виборців, принаджуючи їх картиною «історичного» другого туру виборів без СДП, в якому зійшлися б правоцентрист проти правоцентриста, що засвідчило б демократію та нормальність."

 

 

Войовничість

Хай які гріхи має за собою СДП, але розуміння демократії як системи, вінцем зрілості якої стає протистояння правиці з правицею в передвиборчих перегонах, аж ніяк не вселяє надію. Але це позиція, яку заступає також і Йоганніс. Наприклад, під час виборчої кампанії він виступив із заявою, яку, ймовірно, сприйняли б з острахом і занепокоєнням деінде: «У мене не передвиборча боротьба із СДП, у мене з ними війна; і це не тому, що ми погані, а тому, що вони погано обійшлися з румунами». Ця заява, войовнича, але з погляду стилістики радше інфантильна, не була простою обмовкою. Йоганніс вже говорив у подібному ключі одразу після оголошення результатів першого туру виборів: «Війна із СДП ще не закінчена. У нас ще один бій, ще крок — за два тижні».

СДП, поза будь-яким сумнівом, не та партія, чию політику та світогляд є багато причин, якщо вони взагалі є, відстоювати, але постійні нападки на СДП і одночасне звеличення правих «європеїстів» свідчать про вузький політичний кругозір, який настільки перекошений вправо, що за визначенням унеможливлює будь-яку спробу вийти за рамки цієї обмеженості.

 

Клаус Йоганніс

 

За таких умов поширене розуміння румунської політики в кращому випадку — зразок прийняття бажаного за дійсне, але що більш ймовірно — приклад постідеологічної сліпоти. Таке розуміння позиціонує себе як нейтральне і походить від самовдоволеної обмеженості, що прагне повідомляти про будь-яку причетність до всього, що відбувається в Румунії та й у всій Східній Європі загалом. Інтерпретативна рамка вже задана наперед. Потрібно всього лиш нашвидку її накласти, в енний раз повторивши те, що ми вже чули й читали стільки разів раніше і, ймовірно, будемо ще якийсь час і далі чути й читати.

 

Європеїзм — що це?

Ліберально-консервативний президент, який вдруге здобув мандат після того, як буквально оголосив війну своїй соціал-демократичній конкурентці та партії, яку вона представляє, успішно відсторонивши з посади прем’єр-міністерки й, відповідно, з уряду за якихось кілька тижнів перед тим; президент, який відмовляється дискутувати зі своїми політичними опонентами та давати інтерв’ю критично налаштованим журналістам; роздрай у номінально соціал-демократичній партії, який відчутно вплинув на делегітимізацію всього, що пов’язане з політичною «лівицею» в Румунії; відносно нова проєвропейська політична сила, членів якої вважають «успішними професіоналами, які мешкали за кордоном і повернулися до Румунії з бажанням реформувати її політичну систему», і президент якої вірить, що демократія настає, коли праві змагаються з правими... Немає тут чому аплодувати, якщо тільки ви не переконані, що єдина легітимна частина політичного спектру — права.

Відшуковування проєвропейських діячів, не докладаючи жодних зусиль, щоб розгледіти, що ж криється за удаваним європеїзмом і під риторикою демократичності, нормальності і європеїзації, є беззаперечною ознакою інтелектуальних лінощів. Виглядає так, що ухил вправо викликає занепокоєння лише тоді, якщо він поєднується з критикою Європейського Союзу. Проте Румунія — прекрасний приклад того, як крен вправо одночасно з приязними до ЄС позою та позицією можуть бути невіддільною складовою єдиного політичного пакета.

 

"Немає тут чому аплодувати, якщо тільки ви не переконані, що єдина легітимна частина політичного спектру — права."

 

Зважаючи на це, варто уважніше поглянути на два основні кліше, які за останні три десятиліття вкорінилися в румунській політиці й особливо в антисоціал-демократичному позиціонуванні: боротьбу з корупцією й антикомунізм. Хай як парадоксально, але ці кліше значною мірою прийняла й сама Соціал-демократична партія, але їй не вистачає моральної ваги, щоб використати їх собі на користь.

 

Боротьба з корупцією — панацея, що викликає звикання

Пояснювальні дихотомії, якими користуються для опису змін у румунській політиці, з часом не особливо змінилися, навіть попри те, що деякі важливі політичні діячі змінювали табори, як це було, скажімо, й у випадку самого Клауса Йоганніса. Після того, як він тричі з комфортним для себе результатом переміг на виборах мера Сібіу (у 2000, 2004, 2008, а потім також і у 2012), у 2009 році Йоганніс вперше спробував вийти на перші ролі на загальнонаціональній політичній сцені. Тоді він своєчасно пристав на пропозицію від політичної коаліції соціал-демократів, до яких він зараз офіційно ставиться з презирством і з якими веде війну, і лібералів стати їхнім кандидатом на пост прем’єр-міністра, будучи у відкритій опозиції політиці жорсткої економії, яку відстоювали консерватори, що перебували при владі. Ставка не зіграла. І цей окремий епізод був віднесений до категорії «помилки минулого» — категорії, на якій не варто особливо зосереджуватися, щоб не зіпсувати святковий настрій. Тимчасом консерватори й ліберали об’єдналися під керівництвом Йоганніса, а Національна ліберальна партія приєдналася до Європейської народної партії (European People’s Party).

 

"Румунська демократія потребує боротьби з корупцією, боротьба з корупцією потребує корупції. Отже, румунська демократія потребує корупції."

 

Велика кількість інших важливих політичних діячів, багато з яких були членами всіляко паплюженої СДП, опинилися за ґратами в результаті румунського антикорупційного запалу останніх двадцяти років, що схвально зустріли як в самій країні, так і за кордоном. Могло скластися враження, що демократизація Румунії прямо залежить від кількості обвинувальних актів у справах про корупцію й від кількості засуджених і ув’язнених політиків. Чим більше останніх, тим демократичнішою вважається країна. Водночас чим їх більше, тим більше зміцнюється уявлення про корупцію як про майже повсюдне явище. Румунська демократія потребує боротьби з корупцією, боротьба з корупцією потребує корупції. Отже, румунська демократія потребує корупції.

 

Бухарест, Румунія. Вотум недовіри прирікає соціал-демократичний уряд на чолі з Соріном Ґріндяну. 21 червня 2017 року. | Ґабріел Петреску / PA Images. Усі права застережено.

 

В офіційному звіті про діяльність Національного антикорупційного директорату Румунії (Direcţia Naţională Anticorupţie), який, очевидно, був марною спробою, спрямованою на самозбереження, Лаура Кодруца Кевеші, головна прокурорка у 2013–2018 роках, доки СДП не вдалося усунути її з посади, стверджувала, що постійне зростання кількості офіційних обвинувальних актів (у 2016 році їх було на 72 % більше, ніж у 2012) — це показник ефективності. Попередні щорічні звіти також наголошували рекордні статистичні дані обвинувальних актів і притягнень до кримінальної відповідальності. Якщо ж говорити про конкретні кримінальні правопорушення та злагоджену потужну прокурорську кампанію, спрямовану на боротьбу з ними, то можна було б припустити, що за майже 14 років після її початку мірилом успіху стане зменшення кількості таких злочинів або ж що таке зменшення є принаймні метою цієї кампанії. Проте у випадку боротьби з корупцією в Румунії це далеко не так; вона тут постійно живиться собою ж.

Легітимність боротьби з корупцією дискурсивно конструюється, з одного боку, пустопорожньою балаканиною про «верховенство права» (що також, зрештою, ставить під сумнів роль парламенту як законотворчого органу), а з другого — заграванням з тим, що деінде назвали б «правим популізмом». Навесні 2019 року Йоганніс оголосив про проведення «антикорупційного референдуму» з метою підкреслити свою незгоду зі спробою СДП, яка на той час очолювала уряд і мала більшість у парламенті, прийняти суперечливі зміни до законодавства стосовно хабарництва і корупції. Одне з двох запитань референдуму було: «Чи підтримуєте ви заборону на амністію і помилування у випадках, пов’язаних із корупцією?» Йоганніс агітував за зміни до Конституції Румунії, за якими на конституційному рівні заборонялися  би будь-які спроби оголосити амністію чи помилування засудженим за корупцію. Ідея, що з усіх можливих правопорушень корупція є єдиною абсолютно непробачною і що відповідна стаття має бути внесена в Конституцію (у її чинній редакції жодне положення не обмежує можливість оголосити амністію чи помилування за будь-яке конкретне правопорушення), відгонить зловживанням владою та каральним популізмом. Між іншим, таке положення з ряду тих, що можна з легкістю застосувати, щоб позбутися будь-яких потенційних політичних опонентів за допомогою судової влади. Таке можна було б очікувати радше від когось на зразок Жаїра Болсонару, Родріґо Дутерте чи Маттео Сальвіні. Однак близько 80% громадян Румунії, які взяли участь в референдумі, проголосували «за». Прикметно, що критика референдуму була відсутня.

 

"Образ Румунії як корумпованої країни par excellence супроводжував «перехід» до демократії після 1989 року."
 

Пара «корупція (Зло) — боротьба з корупцією (Добро)», по суті, звела нанівець політичну дискусію як таку. Корупція і боротьба з корупцією стали взаємозалежними. Образ Румунії як корумпованої країни par excellence супроводжував «перехід» до демократії після 1989 року. Корупцію часто називали головною причиною проблем, пов’язаних із цим переходом, а також єдиним елементом, який може всі його гадані здобутки нівелювати.

У звістках про Румунію постійно намагалися наголосити нестримне поширення корупції. Однак із середини 2000-х років Румунія поступово почала перетворюватися на країну, де з корупцією борються. Нещодавно один зі співзасновників Transparency International написав: «Тоді як багато країн Центральної і Східної Європи дають підстави для занепокоєння, Румунія має всі шанси перетворитися на хорошу новинну історію. Країна, хай і поволі, віддаляється від свого давнішнього спадку корумпованої влади у напрямку більш прозорої демократії, де верховенство права застосовується чесніше». Або як йдеться в опублікованому у 2016 році дописі в Politico: «Небагато країн можуть похвалитися тим, що її чинний прем’єр-міністр є одним з 1250 державних чиновників, звинувачених у корупції протягом одного року. Національний антикорупційний директорат Румунії, відомство, відповідальне за рішучі заходи, справило глибокий вплив на країну, обтяжену зловживаннями владою й неефективним управлінням. Його діяльність схвально зустріли громадяни, інвестори та партнери з ЄС і США, які раді бачити докази того, що країна серйозно взялася за свої проблеми».

Боротьба з корупцією, як боротьба Добра зі Злом, яку однаково схвалюють «громадяни», «інвестори» та «партнери», потребує героїв і хрестоносців. У другій половині 2000-х років однією з таких героїнь стала тодішня міністерка юстиції Моніка Маковей, «міністерка юстиції, що веде хрестовий похід», «бореться з продажними політиками, поліціянтами та суддями, які продовжують міцно тримати у своїх лабетах посткомуністичну Румунію». Ним був і Даніел Морар, керівник антикорупційного відомства у 2005—2013 роках, якого в The Economist назвали «Містер Надто Чисто» (Mr. Too Clean) і «антикорупційний хрестоносець», а в опублікованій у Румунії книжці — «прокурором, що бореться із системою». Нещодавно Лаура Кодруца Кевеші перебрала на себе роль «хрестоносиці проти корупції», яка «розворушує Румунію» і є улюбленою героїнею румунів і закордонних оглядачів, яких так легко збуджує боротьба з корупцією в Румунії. Неймовірно захопливо й водночас дивно бачити, як представлення корупції та боротьби з нею в Румунії суттєво не змінилося за останні 10 чи 20 років.

 

 

Постійне пережовування метафори хрестового походу проти корупції дуже добре відбиває антиполітичний характер румунського антикорупційного запалу. Віра в нього має особливий містичний і майже релігійний відтінок. За словами Кевеші, «[я]кщо ти робиш те, що є добрим, моральним, законним, якщо в тебе справедлива й благородна мета, жодна поразка не є остаточною».

Так корупція перетворюється на єдину інтерпретативну рамку для пояснення того, чому в Румунії все йде не так, чому румуни бідні, чому вони масово лишають країну, чому корупція є головною проблемою освітньої системи в Румунії, чому система охорони здоров’я тріщить по швах і чому іноземні інвестори, як видається, не інвестують в Румунію. У жовтні 2015 року корупція призвела до трагічної пожежі в нічному клубі, під час якої загинуло 64 особи і постраждало ще 146. І якщо в усьому винна корупція, то панацея в цьому безкінечному порочному колі — боротьба з корупцією. То ж кому потрібна політика та політичні дебати, якщо у вас може бути боротьба з корупцією?

Нещодавно Кевеші була призначена першою генеральною прокуроркою ЄС. Лишається подивитися, чи мірилом успіху цієї боротьби також стане кількість обвинувачених і ув’язнених європейських політиків і державних чиновників, чи це показник ефективності придатний лише для Румунії.

 

Антикомунізм без комуністів

Другий легітимізуючий дискурс, який зазвичай використовують паралельно з боротьбою з корупцією Йоганніс і більшість із тих, хто належить до табору противників Соціал-демократичної партії, — антикомунізм. Абсурдно та лиховісно СДП охрестили «червоною чумою», з якою потрібно боротися, яку треба здолати, стерти з лиця землі. Гасло «Комуністів — геть!» часто можна почути під час протестів проти СДП.

СДП — партія, яку з Комуністичною партією Румунії, що існувала до 1990 року, мабуть, найбільше пов’язують кадри й інституційна спадковість. Проте для партії це спадок, від якого вона переважно намагається здихатися, а не надбання, яким вона прагне хизуватися. Провідні члени партії, як-от колишній міністр закордонних справ Тітус Корцелян, і собі не гребують звинувачувати деяких політичних опонентів у «неомарксизмі». За різних нагод партія заграє з критикою транснаціональних корпорацій, іноземних банків і Європейського Союзу, але кожного разу така критика більше скидається на недоладну спробу пограти відсутніми м’язами. Зрештою, СДП є соціал-демократичною партією за назвою, але вона не підтримує прогресивне оподаткування в країні з одним із найвищих показників нерівності доходів серед країн ЄС. Жодних намірів встановити суспільну власність на засоби виробництва, жодних спроб подолати нестримну соціальну нерівність у Румунії, жодного натяку на бажання виступати від імені робітничого класу, жодних думок про соціальну революцію, жодних зусиль стосовно оподаткування великого капіталу, ніякої утопії, ніякого ГУЛАГу. Де ж тут комунізм?

Звинувачення в «комунізмі», так часто спрямовані проти СДП, водночас свідчать про політичну й інтелектуальну недалекість і слугують інструментом для повної делегітимізації опонента в боротьбі за владу.

Якщо придивитися ближче до вмісту посудини з румунським «антикомуністичним» дискурсом, посудини вже помітно переповненої, можна знайти достатньо причин для більш критичного ставлення до безкінечного посткомуністичного антикомунізму в Румунії. Теперішній румунський антикомунізм явно пропитаний ідеями і уявленнями, які не мають нічого спільного з невтомним прагненням до демократії, скоріше він є зреченням демократичних ідеалів.

 

"Орбан і «Фідес» в Угорщині й Качинський і «Право і справедливість» у Польщі також є результатом східноєвропейського антикомунізму, освяченого Заходом і на Заході."

 

СДП аж ніяк не представляє радикальну егалітарну ліву політику, але парадоксальним чином «антикомунізм», що поєднується з антисоціал-демократизмом, базується на запереченні ідеї соціальної рівності як легітимного політичного прагнення й нападі на державу загального добробуту; на відмові від перерозподілу багатства зверху вниз; на уявленні про несумісність свободи, особливо в економічній площині, із суспільними благами; на переконанні, що приватний сектор має замінити державу в усіх питаннях, зокрема в освіті й медиціні; на зневазі до бідних; на ностальгії за ідеалізованим докомуністичним минулим. Ідеологічний кругозір румунського антикомунізму, ранішого й нинішнього, ближчий до кругозору Віктора Орбана та партії «Фідес» в Угорщині чи Ярослава Качинського й партії «Право і справедливість» у Польщі, аніж засліплена своєю проєвропейською позицією румунська правиця здатна визнати. Однак не слід забувати, що Орбан і «Фідес» в Угорщині й Качинський і «Право і справедливість» у Польщі також є результатом східноєвропейського антикомунізму, освяченого Заходом і на Заході.

На пару з боротьбою проти корупції антикомунізм — основа скоординованого наступу на державу та її функції та підштовхує до демонтажу всього, що ще залишилося від держави. Для посткомуністичних антикомуністичних борців «позбутися комунізму» означає дерегуляцію: позбутися державної освітньої системи та системи охорони здоров’я, приватизувати пенсійну систему, звести роль держави до простого посередника для бізнесу й підприємництва і гаранта законності, порядку й безпеки. Освіта й медицина хронічно недофінансовуються: показники значно нижчі за середні значення у ЄС. Це ілюструє єдину логіку боротьби з корупцією (держава корумпована, тому нам потрібно менше держави та менше державних витрат) й антикомунізму (занадто багато держави означає комунізм, тому нам треба менше держави і менше державних витрат). Проте ситуація кардинально відмінна, коли йдеться про налагодження добрих відносин зі Сполученими Штатами за кошт купівлі за державні кошти озброєння в американських компаній і загалом через виняткову запопадливість й задоволення американських інтересів і вимог. Фотографія усміхненого президента Йоганніса у бейсболці з написом «Зробимо Румунію знову великою», яку він отримав у подарунок під час візиту до свого американського колеги Дональда Трампа, промовляє насправді більше за тисячу слів.

 

Йоганніс у бейсболці з написом «Зробимо Румунію знову великою».

 

Ідеї соціального захисту, соціальної рівності та соціального добробуту сприймаються як небажані пережитки державного соціалізму, перешкоди на шляху до творення модерної та «нормальної» Румунії. На практиці це призвело до того, що за останні десятиліття трудове законодавство відчутно змінилося на користь роботодавців і підприємців. До прикладу, для Крістіани Пеуна (Cristian Păun), професора економіки і радника теперішнього ліберального прем’єр-міністра Людовіка Орбана, ідея Трудового кодексу, що регулює відносини між роботодавцями й працівниками, — соціалістична, бо вона обмежує підприємницьку діяльність, знищує дух підприємництва та штовхає нас усіх до зубожіння. Тому для Орбана, думку якого поділяє й Клаус Йоганніс, саме «підприємці» й «капіталісти» відіграють ключову роль у суспільстві: «Без капіталістів немає капіталізму. <...> Румунському суспільству потрібно змінити менталітет, і це, слід сподіватися, станеться. <...> Успіх бізнесу дуже важливий, і ми повинні поважати успішних бізнесменів. Також я вважаю, що ми маємо прищепити нашим дітям, молодим людям сміливість йти невторованими шляхами, сміливість започатковувати бізнес, досягати успіху в економічній сфері».

Якщо боротьба з корупцією замінила політику, то антикомунізм замінив будь-який потенційний проєкт суспільного життя. Безславна фраза Маргарет Тетчер «такої речі, як суспільство, не існує» вповні втілюється в життя в посткомуністичній Румунії — все в ім’я європеїзму, нормальності, модернізації та підприємництва.

 

Висновки

Замість слугувати моральним дороговказом, боротьба з корупцією й антикомунізм у Румунії стали сторонами однієї монети, двома гранями єдиного процесу — ухилу вправо, що, втім, зберігає цілком «європейське» обличчя.

Боротьба з корупцією й антикомунізм слугують відвертому окозамилюванню й відвертають увагу від головного, вони повсякчас напохваті, до них вдаються і ними зловживають як на рівні дискурсу, так і на рівні закону. Проблеми в Румунії політичні та викликані втручанням держави. Проте держава, зокрема та, якою Йоганніс та праві воліють управляти, відмовляється підтримувати будь-що, що стосується ідеї жити суспільно — освіту, медицину, культуру, довкілля, соціальне життя, — але водночас безперервно розширює свій репресивний і військовий апарат й усіляко намагається задовольнити інвесторів і підприємців.

Боротьба з корупцією, антикомунізм і культ підприємництва викликають у пам’яті моторошні спогади про Чилі за Августо Піночета. Той експеримент, значною мірою підтриманий західним капіталом, не дуже добре завершився, коли він туди прийшов. Румунський теж добром не завершиться.

Переклав Олександр Надтока за публікацією: Cristian Cercel, 2020. “No politics, no society: the unbearable lightness in interpreting Romania.” In: openDemocracy. Available 06.01.2020.

 

Читайте також: 

Проти «антикорупції» (Бенджамін Фогель)

Демократія та корупція: філософія рівності (Ален Бадью)

Роздуми над антикомунізмом (Марсель Лібман, Ральф Мілібенд)

Чим був соціалізм і що йде за ним? (Кетрін Вердері)

Рекомендуемые

Оставить комментарий