Справа Павличенків, що сильно зрезонувала в Україні, так нічому і не навчила головних її резонаторів – футбольних фанатів. Всього через тиждень після свого правозахисного маршу вони взяли участь у новій правозахисній акції, проте на цей раз у ролі противників-провокаторів. Так, акція відбувалась, насамперед, за права секс-меншин, але справа зовсім не в тому, що фанати раптово мали би проникнутись симпатією до ЛГБТ. Скоріше, в тім, що вони так і не зрозуміли, по який бік суспільних барикад знаходяться.
Можна лише підозрювати, скільки сфабрикованих справ щороку проходить через корупційну систему судочинства України. Виринають тільки деякі – Оксана Макар, Олаолу Фемі, тепер от родина Павличенків. З останнім, як говорять, можновладці трохи не туди в’їхали. Використовуючи звичний принцип «правий той, в кого багато грошей», вони зачепили справжнє «осине гніздо» – футбольних фанатів, які досі не дуже звертали увагу на їхню активність. Як результат – графіті, плакати, ролики, групи в соціальних мережах та на довершення всього цього правозахисні марші. По-суті, виник потужний суспільний рух за справедливісь. Про таке українським правозахисникам, що вже не один рік б’ються над менш резонансними справами, годі й було мріяти…
І все було би добре, та тільки є одне «не». Справа Павличенків має шанс стати як першою, так і останньою правозахисною акцією для фанатського руху. Безперечно, переконавшись у їхній потузі, корумпована судова система намагатиметься оминати фанатів десятою дорогою. Та це аж ніяк не означатиме, що подібних справ поменшає чи все в Україні стане справедливішим: головний їхній замовник – олігархічний капітал – залишається. Але яке відношення до цього мають «нові правозахисники»? Головне, щоб не чіпали своїх, «чесних»!
Що маємо в результаті? Таку собі середньовічну модель судочинства. Невинним є той, за кого може виступити спільнота, замовити своє добре словечко, надати йому своє чесне fata 1. Якщо ж всім байдуже (а байдужість, як відомо, вбиває 2) – що ж, такому обвинувачуваному не пощастило. Як бачимо: жодної, власне, справедливості. Навпаки, таке середньовічне fata спільноти виявляється дуже вразливим перед будь-якими маніпулюваннями, як ми можемо помітити це у відомих політичних справах Тимошенко чи Луценка.
Зрештою, все може бути навіть гірше. Спільнота сама (чи через хитре під’юджування?) може висунути звинувачення, прибрати своє чесне fata більшості, замінити його на нечесне. І тоді вже горе звинуваченим! За них не вступиться ні громадськість, яка умовно виключила їх зі своїх лав, ні влада, що так і вишукує легких виключених жертв. Така от справа зараз і з ЛГБТ. Виключені зі сфери прийнятного для громадської моралі, вони опинилися перед загрозою тотальної криміналізації в наслідок просунення відомого законопроекту. Та все, на що вони можуть розраховувати – це жменька ліберальних та лівих активістів, які ще розуміють: «Сьогодні – Павличенки, завтра – ЛГБТ, післязавтра – ми».
І це прикро. Адже, врешті, не йдеться про узаконення мати прийомних дітей для гомосексуальних пар (про що так волають захисники моралі і сімейних цінностей) чи навіть про легалізацію одностатевих пар (про що зараз сперечаються на Заході). Мова йде про банальну можливість бути собою і не попадати за це за ґрати. Хіба багато вони хочуть? Очевидно, що ні. Проте їхні противники ніби не помічають цього. Як і не помічають всю недолугість пропонованого закону, що замахується на звичайну свободу слова, приписуючи, наприклад, за популярне гасло «Спасибо жителям Донбасса…» кримінальну відповідальність. Такі справи.
Тому допоки ми будемо ходити групками, середньовічними спільнотами, що готові виступити лише за чесних-своїх і завжди охочі долучитись до владного цькування тих-чужих – доти ми приречені. Бо справжній ворог у нас один – це олігархи. Вони підпорядковують собі державні органи, розкрадають українську економіку, душать можливість вільної політичної маніфестації. В результаті всі ми, незалежно від приналежності до певної спільноти, опиняємось у їхній ринковій «милості» замість того, щоб бути у своїх людських правах. А міжусобна гризня лише послаблює наші позиції і посилює їхні. Наразі не варто багато думати про своє там і тоді, через нашу пасивність воно так ніколи і не наступить. Єдиний дієвий спосіб протистояти їм – запропонувати спільне тут-зараз.
