Я завжди вважав, що хороша профспілкова політика — це ліва політика. Більше того, профспілка — передумова лівої політики. Разом з тим, останні тенденції дроблення лівого руху виказують свій вплив і на ліві профспілки. Замість того, щоб бути осередком широкого ангажування в лівий рух і підмурком лівиці, профспілки дедалі частіше подають (більше того, вони самі подають себе) як вузькі замішані на ідеологічній спорідненості політичні групки активістів, які можна охарактеризувати як секти.
Почну із нещодавнього. Десь місяць тому на контакт із нашою студпрофспілкою «Пряма дія» вийшла група студентів із Шеви. Думаю, не розкрию ні для кого інсайд, що ми зараз переживаємо не найкращі часи, тому будь-які зацікавлені новачки (та ще й ціла група!) — дуже серйозний бонус для нас. Власне, з цих причин я і зацікавився цим контактом. І все би нічого, але вже при першому поверхневому знайомстві виявилось, що вони зараховують себе до так званого «Чорного комітету» — ліво-правого об’єднання, яке якось зарекомендувало себе не з найкращого боку, а тепер всі думали, що воно вже давно успішно розпалося. Звичайно, мені було зрозуміло, що наші контактери ніяк не належать до старого і відомого складу ЧК (вони просто були групою першокурсників, утвореною навколо ядра з колишніх однокласників), про що я і написав на розсилці профспілки, — а також про те, що з ними необхідно зустрітися в широкому колі. І скільки ж одразу піднялось шуму! Однак, на жаль, не через щасливу можливість поповнення активістів профспілки, а через несподіване воскресіння імені Чоркому. Замість того, щоб пропонувати ефективні стратегії ангажування чи (тим паче!) свою допомогу в ньому, дехто одразу почав викривати контактерів як фашистів і взагалі висловлювати сумнів щодо доцільності подальшої співпраці. І це при тому, що з ними, фактично, ніхто ще нормально й не бачився і не спілкувався! На щастя, здоровий глузд все-таки переміг конспірологічні настрої (хоча я все-таки отримав кілька настанов із безпеки та самооборони), і зустріч за участю мене та кількох інших активістів проспілки із зацікавленою групою «чоркомівців» усе-таки відбулася.
Ким вони виявились насправді? Безперечно, не фашистами. Звичайні, пересічні хлопці, які нещодавно закінчили школу, хочуть щось робити, але мають повну кашу в голові під «нацдемівською» приправою. Словом, загрози ніякої. Тільки бажання (хоч і аморфне) займатися активізмом. Певно, якби хронологічно першими на контакт з ними вийшли ми, а не залишки Чоркому, вони би так само впевпено називали себе членами «Прямої дії». Сподіваюся, з часом так і будуть називати, бо контакти ми з ними тримаємо. Але що більше хвилює зараз, так це та надмірна зарозумілість, яка виявилася в обговоренні «чоркомівців». Тобто, звичайно, якісь принципи при прийомі до профспілки неодмінно повинні бути… Але вони і є! Це синдикалістська організація, відкинення дискримінацій. Інша справа, що ці принципи вже уточнюють у певній формі герметичної ідеології, і вже у відповідності до неї (до того ж, поверхово!) оцінюють потенційних новачків.
Тепер до недавнього. На жаль, до Кривого Рогу, як я збирався, поїхати на Перше травня мені не вдалось. Тому довелося брати участь у троїстому першотравню в Києві. Що здивувало найбільше — це гидливість багатьох лівих активістів. Тобто я і раніше знав, що одні не долюблють інших, але щоб так… Ну, припустімо, із Соцпартією та з «Об’єднаними лівими і селянами» (з якими проводила марш «Боротьба») я би теж нізащо не пішов — то вироджені бюрократичні структури. Але для чого відмежовуватися, скажімо, від КВПУ чи профспілки «Захист праці». Тільки тому що одні начебто «ліберали», а інші — «фашисти»? І при цьому проводити найменший за останні роки, малозрозумілий перехожим, зате ідеологічно правильний марш? Абсурд. Ще більший абсурд — пересічне ставлення анархістів до активістів «Захисту праці» з сумнівним правим минулим. Після того, як мєнти пов’язали (начебто за одягнуті маски) колону останніх під прапорами «Автономного опору» на початку окремого маршу «Захисту праці», «лібертарні активісти» 1 у своїй більшості лише зраділи — мовляв, пов’язавши бонів, мєнти олівили марш. І байдуже що значна частина з них через півтори години теж ішли в масках, тобто були в такій самій небезпеці. І байдуже, що кинуті «автономами» банери були переприсвоєні для лібертарного маршу (ідеологічна чистота?!). Найголовніше, позловтішатись над прикрощами (ненависних?) Інших.
Вся ця історія з першотравневими маршами вказує на ширший контекст, що, найпевніше, мав передісторію і, найсумніше, може мати продовження. Профспілка із суперечливим характером, але дуже хорошою динамікою розвитку — «Захист праці» — викликає зараз у великої частини ліваків лише огиду. Фактично, через недотримання всіх тонкощів лібертарних / марксистських догм її витісняють на політичний маргінес лівого руху, тавруючи у своїй партикулярній логіці як ще одну (фашистську, авторитарну) секту. А всю її діяльність позначають загалом як єретичну і не варту зусиль «правильного» активіста. Так, повністю в тіні ідеологічної зверхності (як популістський і некласовий) залищається такий вартісний проект «Захисту праці» як «Окупай кидал», за допомогою якого в ході повернення грошей ошуканим людям можна легко і збільшувати суспільну популярність лівого руху, і ангажувати нових активістів. Натомість лібертаріїв цікавить лише повторення як заклять ідеологічно вивірених західних зразків активності, як-от покрученої в наших реаліях практики «Їжа замість бомб» (їжу для роздачі, яку би мали експропріювати, просто купують), незрозумілих більшості графіті та закликів (від коду «161» до вигуків «Alerta! Alerta! Antіfascista!») чи відзначення дат своїх (уже традиціоналістських?) міфологем (річниця Кронштадського повстання, акції в пам’ять Маркелова і Бабурової тощо).
Звісно, я ніяк не наполягаю на повній чистоті самої профспілки «Захист праці». Незрозумілим залишається фінансове підгрунтя її бурної активності, та й ангажування екс-бонів теж часто дає збій. Але їхня завзятість і значущість їхньої діяльності заслуговує щонайменше розуміння. А його якраз немає, і, як засвідчило останнє обговорення скандального відео з першотравня в Харкові, є лише сліпе бажання ефектно викривати під яскравим лейблом «А я ж казав…». Так, так звані «активісти ЗП» у Харкові (їх одразу, до речі, виключили) на повірку виявились тими самими правими гопниками, якими були і до того, коли почали вважати, що борються за соціальньну справедливість. Однак для чого перетворювати цей прикрий випадок на родову характеристику? Це те ж саме, що взяти деякого бидло-кавказця, -узбека чи ще якогось -«чужинця» і заявити, що, мовляв, усі вони такі, я ж казав. А далі: досить ліберастії, вони плюндрують наш край (у нашому випадку рух) і т.д. і т.п. …Товариші, і хто після цього правий?
На завершення хочеться навести приклад ще одного осередку сектанства, комунікація з яким на нещодавній презентації «Спільного» пригадалася мені у контексті увесь цих першотравневих перепитій. Отже, хто не знає, в КПІ на факультеті соціології і права є дуже розвинутий гурток марксистів, який видає журнал «Пропаганда». Взагалі, адміністрація факультету майже червона. Однак місцеві маркисти дуже вже ортодоксальні, некритично совкові, і все їхнє лівацтво, фактично, зводиться до чергового теоретичного обговорення в часи реакції якихось класичних творів із радянського догмату. Мінімум «ревізій», мінімум активізму. Разом з тим, ми контактуємо з деякими людьми звідти, тому й виникла ідея запрезентувати там новий гендерний випуск «Спільне» в надії якщо не розрухати їхнє догматичне «болото», то хоча би знайти спільні точки дотику… Ага! Наперед сконструювавши уявлення про «Спільне» як ліберальне, соціал-демократичне видання, вони почали одразу придиратися до конкретних прикладів і навіть просто не так поставлених слів. Так виявилось, що в назві треба було ставити «Праця і гендер», що ми виступаємо за масове спорудження пандусів, які відволікатимуть робітників від класової боротьби, і, взагалі, нас ледве не спонсорує шведський уряд з його гендерними хитрощами. І марно було пояснювати, що клас, як і капіталізм, нікуди не зникає, марно було вказувати на користь гендерної емансипації в профспіковій боротьбі, марно було, зрештою, нагадувати, що «Спільне» — лише дискусійна платформа із широким спектром думок та антикапіталістичною позицією. Байдуже! Все одно ми за Швецію, все одно ми ліберали, все одно ми хочемо пандуси. Градус полеміки (а не конструктивної дискусії) тільки наростав…
Яке ж майбутнє чекає на такі секти? Звичайно, хочеться вважати, що ніякого. Тобто з ними (зокрема із марксистами з КПІ) все-таки вдасться встановити якийсь конструктивний діалог, який допоміг би кожному не засиджуватись у власному болоті — теоретичному чи активістському — а реально змінювати диспозицію політичних сил в Україні на користь трудящих. Однак коли дивишся на так звані «лібертарні» конференції, на яких знищують плакати «нелібертарних» організацій, коли читаєш увесь той правовірний флуд в інтернеті, коли чуєш, зрештою, скільки бруду ліваки виливають один на одного, бачиться зовсім інша картина. Сумна картина цілковитого успіху сект і перетворення лівого руху в Україні на масу розрізнених і ворожих правовірних групок, які ніколи не взаємодіють і не досягають якогось синергетичного ефекту (не кажучи вже про якесь краще майбутнє, за право на яке вони так завзято поміж собою боряться). Ні, це не означає, що нам треба уніфікуватись і йти під сильну руку, як цим навмисне лякає дехто. Звичайно, особиста позиція і політизація повинна мати місце, проте необхідно володіти чіткими спільними принципами співпраці і надійним фундаментом — профспілковою боротьбою. Одначе і вона сьогодні йде на партикулярне дно, будучи втягнутою чи відтягнутою в дрібні сектантські чвари і поміченою як одна із їхніх сект-учасниць. Отже, наше майбутнє під великим питанням. Водночас, все, зрештою, в наших руках, просто потрібно не зловтішатись, а профспілкуватись.
P.S. Публікуючи цей текст на «Спільному», я розраховую спровокувати не черговий срач (із переходом на особистості), а, все-таки, більш-менш конструктивну дискусію. Тому якщо ви із чимсь згодні/незгодні тут, не варто переносити це відразу в координати розфренджування чи «рукопожатний»-«нерукопожатний», краще пишіть в коменти. А ще краще — створюйте адекватні тексти із викладенням своєї позиції і також публікуйте чи тут на «Спільному», чи на інших лівих інтернет-ресурсах.
