Культуролог і театральний режисер Гліб Афендик написав деякі «несвоєчасні роздуми» про те, що мистецтво може протистояти ідеології тільки вдаючися до «дискурсу аналітика». На цей елегантно написаний і вірний думці Ліотара та Лакана майже маніфест я хотів би відгукнутися кількома тезами про важливість афірмативного мистецтва для антикапіталістичної боротьби. Для зручності я спочатку представлю тези Гліба, а потім свої власні, у яких я спирався на Бадью та Негрі. Перед тим тільки хочу сказати, що ключовим розходженням між моїм та Глібовим поглядом є тлумачення естетичної категорії піднесеного. Він розуміє її в апофатичному ключі Ліотара, а я в деміургічному ключі Негрі.
«Ідеї…» Гліба можна викласти more geometrico так:
1. Капітал (у значенні логіки капіталістичної суспільно-економічної формації) тотальний.
1.1. Будь-які ідеології однаково слугують «системі» (тотальному капіталу).
1.1.1. Опозиція праве-ліве втратила своє значення.
1.1.2. «Система» знешкоджує мистецтво або у формі ізоляції, або у формі визнання (цікаво, що театр, у якому працює Гліб, постраждав від набагато грубішої форми знешкодження — цензури).
1.1.2.1. З цього випливає, що ліве мистецтво не становить шкоди для «системи».
1.1.2.2. Експериментальне мистецтво, базоване на шоку, теж не становить шкоди для «системи».
2. Обов’язок мистецтва — звільнитися від «системи».
2.1. Беручи до уваги твердження 1.1., мистецтво, що хоче звільнитися від «системи», не може спиратися на ідеологію (у тому числі ліву), епатаж або авангардистське перевинайдення.
2.1.1. Мистецтво, що хоче звільнитися від «системи», може тільки розхитувати впевненість реципієнта в ідеології.
2.1.1.1. Мистецтво, у тому числі театр, повинно «продовжувати говорити з єдиною метою — не сказати нічого».
Тези, які я протиставляю Глібовим «Ідеям…» базуються на класичній марксистській традиції. Я стверджую, що естетика Алена Бадью та Антоніо Негрі по суті залишається вірною марксистській критиці капіталізму та комуністичній гіпотезі.
1. Капіталістичний спосіб виробництва і, ширше, капіталістична світова суспільно-економічна формація — це внутрішньо суперечливе ціле.
1.1. Капіталістичний спосіб виробництва є універсальним, але не є тотальним (він діалектично поєднує в собі протилежні сили — обмінна і споживча вартість; власник, що не трудиться, і трудівник, що не володіє; постійний і змінний капітал…).
1.1.1. Суперечності, притаманні капіталістичному способу виробництва, знаходять вираження на рівні соціальної структури, політики, ідеології та мистецтва.
1.1.2. Суперечності, притаманні капіталістичному способу виробництва, приховують в собі потенції для зміни цього способу виробництва.
1.1.2.1. Подія — це потенціальність, будучи вірним якій, суб’єкт може змінити капіталістичний спосіб виробництва.
1.1.2.2. Потенція зміни капіталістичного способу виробництва актуалізується тільки поєднуючись із Ідеєю через колективний суб’єкт.
2. Обов’язок мистецтва — вказувати на суперечності капіталістичного способу виробництва й уявляти альтернативи йому.
2.1. Мистецтво повинно вказувати на суперечності капіталістичного способу виробництва, тобто бути реалістичним у сенсі «реалізму абстракції».
2.1.1. Мистецтво повинно бути реалістичним, тобто безстрашно поринати в іманентність ринкової абстракції.
2.1.1.1. Мистецтво не може бути реалістичним, слідуючи реакційним естетичним системам, тобто бути утопічним. Реакційні естетичні системи приховують пустку ринкової абстракції, представляючи прекрасну видимість світу, не покинутого трансцендентним.
2.1.1.2. Мистецтво не може обмежуватися «тероризмом», тобто чистим розпачем перед пусткою абстракції, який насправді є прихованим ресантиментом.
2.2. Мистецтво повинно слугувати інструментом, через який колективна сила людського звільнення уявляє своє майбутнє.
2.2.1. Поняття піднесеного охоплює як визнання безмежності ринку (ринкове піднесене) та його нелюдяності, жаху й темної привабливості, так і дає можливість звільнитися від нього. Піднесене — це стрибок між теорією (демонстрацією пустки) та практикою (її подолання).
2.2.2. Мистецтво повинне творити прекрасне, яке є надміром буття (понад абстракцію ринку).
2.2.3. Мистецтво — це сингулярне, що апелює до колективного.
2.2.3.1. Мистецтво — це надмір живої праці понад умови, які накидає капіталістичне виробництво та експлуатація.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ВЕЖА АБСУРДУ (Анна Гриценко, Тамара Злобіна)
ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗИКИ (Леся Бідочко)
КІНОПОЇЗД НА ХМЗ (Віталій Атанасов, Анастасія Рябчук)
БОРОТЬБА ЗА КРЕАТИВНІСТЬ. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК БОРОТЬБА (Тіно Букхольс)
Література:
Бадью. Тези про сучасне мистецтво.
Negri. Art and Multitude.