Ебола — проблема, вирішувати яку не будуть, оскільки це не вигідно.
Агентство сатиричних новин «The Onion» як ніколи доречно опублікувало кілька статей про найстрашніший спалах лихоманки Ебола, що спершу була зафіксована у Західній Африці, де від неї постраждали 1779 осіб, а щонайменше для 961 з них хвороба закінчилася смертельно. «За словами експертів, від винайдення вакцини проти Еболи нас відділяють як мінімум ще 50 білих людей» — ось такий зухвалий заголовок з’явився в огляді новин 31 липня.
Наше коротке пояснення полягає у тому, що якби люди, інфіковані вірусом Ебола, були білими, проблему було б вирішено. Проте непоміченою залишається роль ринку як у відмові фармацевтичних компаній інвестувати у дослідження, так і в умовах, продиктованих неоліберальною політикою, які погіршують і навіть заохочують поширення хвороби.
Звичайно, расизм — важливий фактор. Джеремі Фаррар, фахівець з інфекційних захворювань і голова Wellcome Trust, однієї з найбільших благодійних організацій медичних досліджень у світі, в інтерв’ю газеті «Торонто Стар» зазначив: «Уявіть, є регіон Канади, Америки або Європи, і є 450 людей, які вмирають від вірусної геморагічної лихоманки. Це було б просто неприпустимо, і це неприпустимо для Західної Африки».
Він зазначив, що у 2009 році експериментальна вакцина проти Еболи, розроблена в Канаді, була негайно надана німецькому досліднику після нещасного випадку в лабораторії. «Ми зробили все можливе, щоб допомогти німецькому лаборанту. Чому все виходить по-іншому у випадку із Західною Африкою?»
Проте Ебола — це не та проблема, яка не вирішується через нестачу коштів. Це – невигідна хвороба.
Із часу, коли вірус Ебола був вперше виявлений 1976 року, загинуло 2400 людей. Великі фармацевтичні компанії знають, що ринок для боротьби з Еболою мізерний, в той час як витрати на розробку ліків залишаються значними. Беручи за основу суто кількісні підрахунки, дехто може (і, можливо, справедливо) застерігати від занадто серйозної зосередженості на цій одній хворобі, яка вбила набагато менше людей, ніж, наприклад, малярія (300 000 померло з початку спалаху лихоманки Ебола) або туберкульоз (600 000).
Тим не менш, економічні обмеження, які гальмують прогрес у розробці ліків від лихоманки Ебола, також пояснюють, чому фармацевтичні компанії опираються розробці препаратів від подібних захворювань.
За останнє десятиліття справді відбувся величезний прорив у сфері досліджень засобів лікування Еболи. Як правило, до цього були залучені державний сектор або невеликі біотехнологічні компанії зі значним державним фінансуванням, які винесли на обговорення різні варіанти лікування, в тому числі препарати на основі нуклеїнової кислоти та антитіл, а також низку експериментальних вакцин — п’ять з яких успішно врятували від Еболи нижчих приматів.
Ентоні Фаучі, голова Національного інституту алергології та інфекційних захворювань, останнім часом часто говорить пресі, звичайно ж, якщо до нього дослухаються, що вакцину проти Еболи було б уже розроблено, якби не корпоративні скнари.
«Ми вже давно працюємо над власною вакциною проти Еболи, але жодного разу не отримували підтримки від компаній», — повідомив він «USA Today».
«Ми маємо експериментальну вакцину, випробували її на мавпах, і все пройшло успішно, але для фармацевтичних компаній розробка вакцини проти хвороби, яка спалахує раз на тридцять чи сорок років і вражає невелику кількість людей, — це, власне, не такий вже і стимул», — сказав він «Scientific American».
Майже всі, хто знайомий з цією темою, говорять, що ноу-хау є. Просто спалахи настільки рідкісні та вражають не досить значну кількість людей для того, щоб розробка була вартою – тобто вигідною для великих фармацевтичних компаній.
«Від цих спалахів страждають найбідніші верстви населення світу. Й хоча вони призводять до надзвичайних потрясінь у суспільстві, це відносно рідкісні події», — розповідає «Vox» Даніель Бауш, керівник Відділу медичних досліджень ВМС США № 6, біомедичної дослідної лабораторії в Лімі, Перу. «Отже, якщо говорити про користь для фармацевтичних компаній, то вони не надто зацікавлені в проведенні першої, другої та третьої фази випробування ліків проти Еболи і розробці вакцини, якою скористаються кілька десятків тисяч або сотень тисяч людей».
Джон Ештон, президент Факультету охорони здоров’я Великобританії, написав лайливу статтю в газеті «Independent on Sunday», де він засудив «жалюгідний вчинок фармацевтичних компаній, їхнє небажання інвестувати в дослідження для отримання ліків і вакцин, і те, що вони відмовляються робити через незначні, на їхню думку, цифри, які не виправдають інвестиції». «Це моральне банкрутство капіталізму, що діє за відсутності соціально-етичних принципів», — підсумував він.
Подібна ситуація склалася не лише у випадку з Еболою. Протягом тридцяти років великі фармацевтичні компанії відмовлялися брати участь у дослідженні нових класів антибіотиків. У зв’язку з цією «порожнечею у відкриттях» лікарі очікують, що протягом двадцяти років наші ефективні ліки проти звичайних інфекцій повністю вичерпаються. Багато медичних засобів і заходів, що їх застосовують з 1940-х років, залежать від основ антимікробного захисту. Зростання середньої тривалості життя, яке відбулося за цей час, залежить від багатьох речей, але звичайно воно було би неможливим без антибіотиків. До їхньої розробки бактеріальні інфекції найчастіше ставали причиною смерті.
У квітні Всесвітня організація охорони здоров’я вперше випустила звіт, у якому розглядається резистентність до протимікробних препаратів у всьому світі за виявленого «тривожного рівня» бактеріальної резистентності. «Це серйозна загроза, а не просто прогноз на майбутнє, це відбувається прямо зараз у кожному регіоні світу й існує вірогідність, що постраждати може будь-хто, будь-якого віку та в будь-якій країні», — попереджає Організація охорони здоров’я ООН.
Причина зрозуміла. Як зазначають самі фармацевтичні компанії: їм просто немає сенсу інвестувати 870 млн. дол. США (або 1,8 млрд., враховуючи вартість капіталу), необхідні для одного препарату, схваленого органами регулювання, у продукт, який люди використають всього кілька разів у своєму житті, коли страждатимуть від інфекції. Адже вони можуть виділити таку ж суму на розвиток високорентабельних лікарських препаратів для лікування хронічних захворювань, таких як діабет або рак, і ці препарати пацієнти повинні приймати щодня, часто до кінця свого життя.
За підрахунками Центру контролю захворюваності, щороку в США близько двох мільйонів чоловік інфікуються стійкими до антибіотиків бактеріями. В результаті 23 000 з них помирають.
Ту ж саму ситуацію ми спостерігаємо з розробкою вакцини. Люди купують ліки проти астми або інсулін, скажімо, протягом багатьох десятиліть, в той час як вакцинація, зазвичай, потребує тільки однієї або двох доз за все життя. Вже не перше десятиліття багато фармацевтичних компаній відмовляються не тільки від дослідження і розробки вакцин, а й від їх виробництва. Внаслідок цього, починаючи з 2003 року в США стало бракувати більшості дитячих вакцин. Ситуація настільки загострилася, що Центр контролю захворюваності створив публічний веб-сайт, на якому відслідковується дефіцит поточних вакцин і затримка їх розробки.
Але принаймні в ситуації з Еболою, де є відмова ринку, Міністерству оборони вигідно втрутитися і проігнорувати принципи вільного ринку в інтересах національної безпеки.
В інтерв’ю журналу «Scientific American» вірусолог Томас Гайсберт з Техаського медичного університету (Галвестон) поділився своїми сподіваннями стосовно вакцини VSV, одного з найперспективніших засобів проти Еболи:
«Ми намагаємося отримати кошти на проведення дослідження на людях, але це дійсно залежить від фінансової підтримки малих компаній, які розробляють ці вакцини. Досліди на людях є дорогими та потребують чимало урядових коштів. У випадку з Еболою існує незначний світовий ринок — великі фармацевтичні компанії не надто зацікавлені у розробці вакцини проти лихоманки Ебола, тому необхідне державне фінансування».
Вільям Шерідан, медичний директор BioCryst Pharmaceuticals, розробник експериментального антивірусного засобу BCX4430, описує скрутне фінансове становище, в якому опинилося дослідження і розробка ліків проти Еболи: «Воно просто не пройде у великій компанії».
Але для такої невеликої компанії як ця, федеральний уряд профінансував дослідження і пообіцяв придбати запаси препаратів проти Еболи як запобіжний захід проти біотероризму. Препарат BCX4430 також розроблений спільно з Інститутом медичних досліджень інфекційних захворювань СВ США (USAMRIID). «Існує ринок, і цей ринок — уряд США», — повідомив він національному громадському радіо.
USAMRIID разом з Канадським інститутом охорони здоров’я також підтримують розробку препарату ZMAPP — сироватки моноклональних антитіл, розробленої невеликою біотехнологічною компанією MAPP Biopharmaceutical (Сан-Дієго). Минулого тижня препарат випробували на собі двоє американських лікарів, Кент Брантлі і Ненсі Райтбол, які працюють у складі Християнської гуманітарної місії Samaritan’s Purse.
Двоє лікарів захворіли у Ліберії під час лікування пацієнтів, інфікованих вірусом Ебола. Стан Брантлі швидко погіршився, і він вже телефонував дружині, щоб попрощатися. Протягом години Брантлі приймав експериментальну сироватку, після чого його стан почав відновлюватися: дихання поліпшувалося, а висип зникав.
Наступного ранку він був у змозі самостійно прийняти душ, а прибувши в США після евакуації з Ліберії, він міг вийти з машини швидкої допомоги без сторонньої допомоги. Райтбол тепер теж «на ногах» після приїзду в Атланту зі столиці Ліберії.
Ми повинні бути дуже обережними із висновками щодо цієї розробки, стверджуючи, що препарат вилікував місіонерів. У цьому «клінічному випробуванні» об’єм нашої вибірки складає лише двоє людей, жодних контрольних груп. До цього препарат не випробовувався на людях щодо його безпечності та ефективності. Як і з будь-якою хворобою, певний відсоток пацієнтів виліковується самостійно. Ми не знаємо, чи був ZMapp причиною ймовірного одужання. Тим не менш, є усі підстави стверджувати, що такий поворот подій дає велику надію.
Двоє з антитіл ZMapp були спочатку виявлені та розроблені вченими Національної мікробіологічної лабораторії у Вінніпезі і в Defyrus (Торонто) — компанії «біологічного захисту», за фінансової підтримки канадської Програми охорони і безпеки R&D. Третє антитіло в цьому «коктейлі» виготовлене MappBio у співпраці з USAMRIID, Національним інститутом охорони здоров’я і Агентством зі скорочення військової загрози Міністерства оборони США. Згодом компанії об’єднали свої зусилля з Kentucky Bioprocessing (Овенсборо), компанією з виготовлення білка, яка на початку цього року була викуплена батьківською фірмою RJ Reynolds Tobacco, щоб вирощувати тютюн з високим вмістом антитіл.
Дізнавшись про роль Пентагону й Міністерства оборони Канади, деякі перейшли до теорій змови. Справді, здається, що ZMapp — це катастрофічне поєднання відомих непереборних ворогів: ГМО, тютюнової індустрії, Пентагону та ін’єкцій, що трохи нагадують вакцини!
Проте фінансування Міністерства оборони не слід розглядати як таке, що переслідує лише власну вигоду. Швидше, це свідчить про перевагу державного сектора як провідника і рушійної сили інновацій.
Однак не всі неприбуткові хвороби є предметом зацікавлення полковників, що борються з біотероризмом. Чому приватний сектор може вибрати найвигідніші умови і залишити невигідні державному сектору?
Якщо через свою жагу до отримання прибутку фармацевтична промисловість структурно не в змозі виробляти ті продукти, які необхідні суспільству, а державний сектор (у даному випадку під виглядом військових) постійно повинен закривати «дірки», залишені дефектами ринку, то цей сектор потрібно націоналізувати, дозволивши інвестувати доходи від прибуткових ліків у дослідження, розробку і виробництво збиткових препаратів.
У такій ситуації більше навіть не доведеться сперечатися щодо того, чи заслуговує профілактика малярії, кору або поліомієліту на більший пріоритет. Ми могли б одним пострілом вбити двох зайців — і відомі, і проігноровані хвороби. Немає жодної гарантії того, що відкриття шлюзів державного фінансування відразу призведе до успішного результату, але на даний момент приватні фармацевтичні компанії не зробили жодної спроби.
Це саме те, що мають на увазі соціалісти, коли говорять, що капіталізм — це кайдани на подальшому розвитку продуктивних сил. Те, що Big Pharma відмовилася від участі в боротьбі проти проігнорованої тропічної хвороби, в розробці вакцини і антибіотика R&D, не просто безглуздо аморально і несправедливо, — здобуття потенційного рогу достатку нових товарів і послуг, які в іншому випадку могли б піти на користь людству і розширити межі людської свободи, заблоковані через млявість вільного ринку і нестачу амбіцій.
Надзвичайно важливо зосередитися на розробці вакцини або ліків. Проте робити це, незважаючи на погіршення системи охорони здоров’я та загальної інфраструктури Західної Африки, а також ширші економічні умови, що сприяють ймовірності спалахів зоонозних хвороб, таких як Ебола, — те ж, що і вичерпувати воду відром із дірявого човна.
Філогеограф та еколог Роб Воллес добре описав те, як негативні наслідки неолібералізму створили ідеальні умови для епідемії. Гвінея, Ліберія і Сьєрра-Леоне є одними з найбідніших країн світу, посідаючи 178-е, 174-е і 177-е місце зі 187 країн за індексом розвитку людського потенціалу ООН.
Якби такі спалахи виникли в північноєвропейських країнах, у країнах з найкращою інфраструктурою охорони здоров’я в світі, їх імовірно можна було б придушити.
Це не просто брак польових госпіталів, нестача належної санітарної практики в наявних лікарнях, відсутність звичайних ізоляторів, а також недостатня кількість кваліфікованих фахівців у галузі охорони здоров’я, спроможних виявити всіх потенційних хворих та ізолювати їх. Підтримуюча терапія — найважливіша умова кращих результатів, незалежно від доступних ліків. Розповсюдження захворювання також посилюється відмиранням основних державних структур, які могли б у більш широкому сенсі обмежити поширення, впоратися із логістичними труднощами, а також координувати свої дії з урядами інших країн.
Епідеміолог та інфекціоніст Даніель Бауш, який працював над дослідженням поблизу епіцентру нинішнього спалаху, в статті, опублікованій в липні в журналі «PLoS Neglected Tropical Diseases», описує, як він «сам був свідком цього зворотного розвитку; під час кожної поїздки назад до Гвінеї, під час довгої дороги з Конакрі до лісового району, щоразу інфраструктура, здавалося, ще більше погіршувалася: колись асфальтована дорога стала гіршою, комунальні послуги теж, ціни вищими, а ліс рідшим».
Уоллес зазначає, що тут, як і в багатьох країнах, ряд програм структурної перебудови було запропоновано і здійснено урядами західних країн і міжнародними фінансовими інституціями, які вимагають приватизації та скорочення державних послуг, скасування імпортних тарифів, у той час як агробізнес північних країн залишається дотаційним, і орієнтації на експорт зернових культур за рахунок продовольчого самозабезпечення. Все це призводить до бідності і голоду, а конкуренція між продовольчими та експортними культурами заради капіталу, землі та виробничих фондів сільського господарства в свою чергу веде до ще більшої консолідації земельної власності, зокрема, іноземних компаній, що обмежує доступ дрібних фермерів до землі.
Ебола — зоонозне захворювання, тобто хвороба, яка поширюється від тварин до людей (або навпаки). Близько 61 відсотка інфекційних захворювань людини є зоонозними, від грипу до холери й ВІЛу.
Найважливіший фактор зростання нових збудників зоонозних захворювань — це збільшення контактів людини з дикою природою, часто за рахунок розширення людської діяльності в ній. Оскільки неоліберальна структурна перебудова змушує людей виїжджати з сіл, але при цьому не забезпечує можливостями працевлаштування в містах, — зазначає Уоллес, — вони занурюються «глибше в ліс, провадячи географічну та мисливську експансію, шукаючи деревину для виробництва вугілля; копають шахти для видобутку корисних копалин, тим самим підвищуючи ризик захворіти вірусом Ебола й іншими зоонозними хворобами в цих віддалених областях».
За словами Бауша: «Біологічні та екологічні фактори можуть призвести до появи вірусу в лісових районах, проте сам суспільно-політичний ландшафт диктує, куди він піде звідти — чи буде це один-два випадки, або ж поширений і тривалий спалах».
Такі наслідки є передбачуваним результатом незапланованого, хаотичного розвитку в районах, відомих походженням численних зоонозних захворювань і відсутністю певної інфраструктурної підтримки та егалітарної етики, яка, наприклад, сприяла ліквідації малярії в Південній Америці після Другої світової війни Центром контролю захворюваності під час однієї зі своїх перших місій.
За ці останні кілька місяців найстрашніший в історії спалах лихоманки Ебола виявив моральне банкрутство нашої моделі фармацевтичного розвитку. Боротьба за охорону здоров’я в Сполучених Штатах і супутня боротьба проти приватизації охорони здоров’я в інших країнах на Заході — лише півсправи. Мети таких кампаній можна дійсно досягти тільки після появи нової кампанії: відновлення міжнародної фармацевтичної промисловості як служби державного сектору, а також вирішення більш широких проблем неоліберальної політики, які опосередковано підривають систему охорони здоров’я.
Ми могли б заряджатися натхненням від активістів груп боротьби з ВІЛ/СНІДом, які з’явилися в кінці 80-х – на початку 90-х років, таких як ACT UP та Група «Дієве лікування» (the Teatment Acton Group), або кампанії «Дієве лікування» (Treatment Action Campaign), проведеної в 2000-х роках в Південній Африці, що об’єднала пряму дію та громадянську непокору проти компаній і політиків з науково обгрунтованим розумінням їхнього стану.
Однак цього разу нам знадобиться ширша, більш комплексна кампанія, що охопить не тільки одне захворювання, а й той спектр ринкової неспроможності щодо розробки вакцин, прогалин у відкритті антибіотиків, проігнорованих тропічних захворювань і всіх забутих хвороб бідності. Нам потрібен науково обгрунтований активізм, який має довгострокові, амбітні, але досяжні цілі демократичного завоювання фармацевтичної промисловості.
Нам потрібна кампанія, яка знищить неприбуткові хвороби.
