Коли в січні голова євродипломатії Жозеп Боррель заявив, що Ізраїль фінансував створення ХАМАСу, українськими соцмережами прокотилася хвиля насмішок. Дійсно, суспільству, в медійному просторі якого не знайдеться навіть однієї ґрунтовної статті на цю тему, важко збагнути, що роками ізраїльська влада сприяла фінансуванню та укріпленню організації, що заперечує право Ізраїлю на існування.
У цій статті ми розглянемо, як і чому в епоху прем’єрства Нетаньяху негласна підтримка ХАМАСу стала необхідною для втілення загарбницьких планів Ізраїлю.
Нетаньяху та палестинське питання
Беньямін Нетаньяху — прем’єр-міністр Ізраїлю з найдовшим терміном перебування на посаді. Вперше він очолював уряд ще в далеких 1997-1999 роках, повернувшись до влади у 2009. Що відрізняє його від усіх інших ізраїльських прем’єрів за останні 30 років, так це те, що на відміну від них, Нетаньяху ніколи не бажав мирного вирішення палестино-ізраїльського конфлікту та реалізації формули «дві держави для двох народів».
Беньямін Нетаньяху з ізраїльськими військовими на півночі сектора Гази, 25 грудня 2023 року. Фото: Avi Ohayon
Так, його попередники у дев’яності: Іцхак Рабин та Шимон Перес — були ініціаторами угод Осло[1].
У нульові Егуд Барак намагався укласти остаточний мирний договір: «найщедріший» за всі часи серед запропонованих Ізраїлем; Аріель Шарон, хоч і прийшов до влади як прихильник жорстких силових методів, зрештою зрозумів, що закінчення окупації в інтересах Ізраїлю, робив реальні кроки для мирного врегулювання та провів одностороннє розмежування в секторі Гази, прибравши звідти ізраїльські окупаційні поселення; Егуд Ольмерт збирався закінчити окупацію Західного берега та пропонував віддати Старе місто Єрусалиму під міжнародний контроль.
А у недовговічному уряді 2021-2022 років, хоча й не було чіткої позиції та було занадто багато партій з усіх боків політичного спектру (у тому числі правих, як прем’єр Бенет), серед членів коаліції була арабська партія РААМ.
Якими б не були перелічені ізраїльські лідери раніше: наказували «ламати кістки палестинським протестувальникам», як Іцхак Рабин, або стояли на засадах поселенського руху, як Аріель Шарон — в якийсь момент вони починали розуміти, що припинення окупації і міцне мирне рішення в інтересах Ізраїлю. Та за понад 16 років прем’єрства Беньямін Нетаньяху до такої ж позиції не дійшов.
Ще у передвиборчій кампанії 1997 року Нетаньяху обіцяв денонсувати угоди Осло, які відкрили бодай якісь двері для мирного процесу, а прийшовши до влади, одразу наказав побудувати кільце поселень навколо Східного Єрусалиму, на який палестинці претендують як на свою столицю. Однак від угод Осло він так і не відмовився. Вони стали зручним щитом для ізраїльської окупації, адже можна було декларувати відданість мирному врегулюванню та формулі «дві держави для двох народів» і одночасно продовжувати розбудову окупаційних поселень, кількість яких рекордно зросла в роки правління Нетаньяху.
Кількість ізраїльський поселенців на Західному березі по роках
Саме тому, попри свою частоту, погрози Нетаньяху анексувати поселення на Західному березі так і не були виконані. Адже немає потреби анексувати те, що, по суті, і так ваше: де живуть ізраїльські громадяни за ізраїльськими законами, користуються інфраструктурою «лише для ізраїльтян» та голосують на ізраїльських виборах. І при цьому такий двозначний статус дає змогу продовжувати говорити про прихильність до мирного врегулювання.
Ізраїльський міністр фінансів та со-міністр оборони Бецалель Смотріч виступає на фоні прапора Великого Ізраїлю, що містить землі Ізраїлю, Палестини, Голанських висот та Йорданії. Париж, 2023. Зображення: Ynet
При такому розкладі Ізраїлю не потрібна була сильна, демократична Палестинська національна адміністрація, що мала б як внутрішню легітимність — від палестинського народу, так і зовнішню — від міжнародної спільноти. Натомість ізраїльський уряд цілком влаштовувало те, якою стала ПНА: керована ФАТХ[2], корумпована, недемократична структура, що сприймається населенням як «рука ізраїльської окупації».
До того ж, щоб продовжувати і далі послаблювати палестинський уряд, потрібен був хтось йому на противагу. Цією противагою і став ХАМАС.
Підтримка ХАМАСу
На початку створення ХАМАСу Ізраїль надавав йому підтримку, щоб створити конкуренцію домінуючим тоді світським націоналістам Організації визволення Палестини та ліворадикалам. Військовий керівник Гази Іцхак Сегев ще у 1981 році визнавав, що за вказівкою вищого ізраїльського керівництва передавав гроші ісламістам Гази. Вже у 1987 році, на базі палестинського відділення «Братів-мусульман», у секторі було проголошено ХАМАС.
Згодом, після Першої інтифади, яка почалася саме в Газі, та зростання розуміння того, наскільки ХАМАС може бути небезпечним, ця допомога припинилася. Керівництво Ізраїлю тепер вже більше турбувалося, що серед палестинців ісламісти можуть здобути більшу популярність, ніж ФАТХ, як це і сталося у 2005 році, коли ХАМАС переміг на виборах до Палестинської законодавчої ради.
Вдруге посаду прем’єр-міністра Нетаньяху обійняв 31 березня 2009 року, через кілька місяців після завершення операції «Литий свинець» — останньої до 2023 року наземної інтервенції ЦАХАЛ до сектора. У нещодавньому інтерв’ю тодішній прем’єр Егуд Ольмерт жалівся, що в нього не вистачало легітимності, аби довести операцію до кінця, оскільки скоро були вибори, і він зазнав звинувачень від власних міністрів, що хоче затягнути війну, аби залишитися на посаді. Так склалася ситуація, в якій ізраїльська армія спричинила значні руйнування, багаторазово була звинувачена у військових злочинах (наприклад, з 1400 вбитих палестинців близько 900 були мирними жителями) і при цьому не досягла головної мети — не скинула режим ХАМАСу у секторі, поки він був ще достатньо слабким.
Руйнування в секторі Гази. Фото: HAITHAM IMAD
Після того як головою уряду став Нетаньяху, стосовно Гази та ХАМАСу був обраний протилежний курс. ХАМАС знову став сприйматися як противага до міжнародно-легітимній ПНА. А з 2018 року, вже з офіційною підтримкою Ізраїлю, до сектора, готівкою у валізах, потекли мільярди з Катару.
Розрахунок був простий:
- Якщо таким чином живити ХАМАС, то він не посміє розпочати повномасштабну ескалацію.
- Можна і далі продовжувати послаблювати Палестинську національну адміністрацію, розбудовувати окупаційні поселення на Західному березі та відкладати мирний процес, посилаючись на палестинських терористів.
- Якщо ж ХАМАС буде здійснювати обстріли, як це періодично відбувалося, то критичну більшість з них перехопить «Залізний купол», а ракетні удари у відповідь знищать воєнну інфраструктуру та поновлять фактор стримування. Перетнути ж кордон наземними силами ХАМАС не зможе завдяки бар’єру між Ізраїлем та Сектором. А щоб попередити проникнення бойовиків під землею, у грудні 2021 року вздовж кордону було добудовано антитунельний бар’єр.
ХАМАС повинен був бути достатньо сильним, аби самостійно керувати Газою (без необхідності йти на мирову з ПНА) і при цьому достатньо слабким, аби не становити загрозу для Ізраїлю.
Навіть у вересні 2023 року, всього за кілька тижнів до теракту 7 жовтня, голова Моссаду Давід Барнеа літав у Катар на таємні перемовини, де на запитання катарських представників, чи бажає Ізраїль, щоб Катар продовжував надсилати гроші ХАМАСу, відповів: «Так».
Не приховувалося, що подібна політика проводилася з метою гальмування мирного процесу. За словами видатного ізраїльського журналіста Дана Маргаліта, ще у 2012 році Нетаньяху сказав йому, що важливо зберегти ХАМАС сильним як противагу для Палестинської адміністрації на Західному березі. А існування двох сильних супротивників, включаючи ХАМАС, дозволить йому віддалити перемовини про створення палестинської держави. Канцелярія Нетаньяху заявляє, що він цього ніколи не говорив.
Демонстрація проти Нетаньяху біля будівлі кнесету, 15 січня 2024 року. Фото: Abir Sultan
Згідно з багатьма джерелами, у 2019 році прем’єр-міністр на зустрічі фракції Лікуд заявив, що кожен, хто виступає проти палестинської держави, повинен виступати за переказ коштів до Гази (катарських коштів ХАМАСу), тому що збереження розмежування між ПНА на Західному березі та ХАМАСом у Газі допоможе запобігти створенню палестинської держави.
Подібні позиції виражалися і з ультраправого боку — сучасних союзників Нетаньяху. Нинішній міністр фінансів та со-міністр оборони Бецалель Смотріч, який сьогодні виступає за повне виселення палестинців із сектора та хоче повернути туди єврейські поселення, в інтерв’ю 2015 року заявляв:
«У грі в делегітимізацію... Палестинська адміністрація — це тягар, а ХАМАС — цінний актив. Це терористична організація, ніхто її не визнає, ніхто не дасть їй статусу [в Міжнародному кримінальному суді], ніхто не дозволить їй висунути резолюцію в Раді Безпеки ООН».
Навіть після 7 жовтня він не відмовився від своїх слів.
Замість висновків
Як зрозуміло сьогодні, описана політика зазнала тотального провалу. ХАМАС зміг конвертувати фінансову допомогу у воєнну міць, про що ізраїльська влада знала задовго до атаки, але нічого з цим не робила. Ізраїльська система стримування не спрацювала, а політична кар’єра Нетаньяху фактично завершилася і продовжується лише доти, доки триває війна.
Колона бронетехніки Армії оборони Ізраїлю біля кордону із сектором Гази, 13 жовтня 2023 року. Фото: Violeta Santos Moura
Ізраїль зазнав жахливої терористичної атаки і продовжує зазнавати ударів від союзників ХАМАСу, таких як «Хезболла», що обезлюднює та знищує ізраїльську північ. Сектор Гази був стертий з лиця землі. Популярність ХАМАСу зросла до рекордних рівнів, а зважаючи на екстраординарний рівень руйнувань та жертв, спричинених діями ізраїльської армії, тенденція до радикалізації лише зростатиме, і перспектива мирного рішення затягується щільним туманом.
ХАМАС та Ізраїль при Нетаньяху чудово вписуються у діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей. Обидва: смертні вороги, що виключають можливість існування одне одного, та кричать, що по ту лінію фронту немає цивільних. При цьому ж обидва не можуть існувати одне без одного. Без ХАМАСу Ізраїль не міг би відкладати реальний мирний процес і розширювати окупацію. А без агресивних дій Ізраїлю ХАМАС би ніколи не здобув таку популярність та силу.
Аналізуючи цей тандем, дуже сумно спостерігати, як деякі радикальні ліві по всьому світі заявляють, що дії ХАМАСу — не більше ніж спротив окупації. ХАМАС тероризував власне населення і в мирний час, а його новий голова та організатор атаки 7 жовтня, Яхья Сінвар, у листах писав, що вбиті цивільні палестинці — «це необхідні жертви, що увіллють життя у вени нації» та «ми маємо ізраїльтян саме там, де ми хочемо [тобто маємо ізраїльську армію в секторі Гази]». ХАМАС жертвує палестинським населенням заради власної політичної мети, і для цього йому потрібні злочини ізраїльської армії.
Ця історія повинна стати уроком: якщо ти годуєш скаженого пса, аби він кусав іншого, — в якийсь момент, дуже ймовірно, він вкусить саме тебе.
