Затиснені між Іраном та США. Куди приведуть протести на Близькому Сході

Інтерв'ю з Якобом Ріґі

Нещодавно відбулося найсерйозніше загострення американсько-іранського протистояння за три десятиліття: іранські військові відповіли ракетним обстрілом американських баз на вбивство генерала Касема Сулеймані. У цьому інтерв’ю шведський дослідник іранського походження Якоб Ріґі аналізує ситуацію з погляду іранської внутрішньої політики та соціальної напруженості на Близькому Сході^[1].

Перш ніж ми перейдемо до протестів, можеш розповісти, що, на твою думку, сталося в Ірані? 

Ключовою подією було вбивство Сулеймані. Зі свого боку, воно було відповіддю на провокацію з боку іранського уряду. Під час передвиборчої кампанії Трамп обіцяв, що не допустить війни на Близькому Сході та виведе звідти американських військових. Прийшовши до влади, він вийшов із ядерної угоди з Іраном та наклав на країну санкції. У відповідь Корпус вартових Ісламської революції та Алі Хаменеї почали дражнити Трампа терористичними діями, вважаючи, що той не стане відповідати вороже, адже не хоче війни.

Касем (ліворуч) з Абу Магді аль-Мугандіс на церемонії вшанування пам'яті батька Сулеймані в Мосаллі, Тегеран

Спочатку вони пошкодили кілька суден із нафтою в Перській затоці, збили американський безпілотник та атакували нафтопереробні заводи компанії Saudi Aramco в Саудівській Аравії. Американці не відповіли. Проте була одна червона лінія для всіх цих дій: Іран постарався не вбити жодного американця. Заохочені відсутністю силової відповіді від американців Сулеймані та його агенти в Іраку почали випробовувати й цю червону лінію. Шиїтські парамілітарні групи, близькі соратники Сулеймані, обстріляли американські позиції в Іраку. Спочатку це була гра на залякування. За цей час вони запустили близько 30–40 ракет. Але потім вони перетнули червону лінію, коли атакували базу в Кіркуці, вбивши американського підрядника та поранивши кілька людей, включно з американцями та іракцями. Американці відповіли жорстко: вони розбомбили дві військові бази Сил народної мобілізації — коаліції іракських міліцій^[2]. 25 військових було вбито, ще 50 — поранено.

"Протестувальники в Іраку вимагають некорумпований та неконфесійний уряд, робочі місця та справедливу систему розподілу прибутків."

Розкажи про відносини між Сулеймані та урядом Іраку. Є шиїтські міліції, а є офіційний уряд Іраку. Які в них відносини з урядом?

Уряд Іраку був у дуже складному становищі. Щоб зрозуміти ситуацію, нам треба повернутися до часів президентства Обами. Отже, Буш окупував Ірак, а Обама вивів війська звідти. Тоді уряд в Багдаді був шиїтським, а прем’єр-міністром був Малікі. Його уряд був союзником Ірану — шиїтської країни, влада якої дискримінувала сунітів. Підйом ІДІЛ був частково реакцією на це пригноблення. Уряд Іраку запросив США допомогти їм подолати ІДІЛ, яку здебільшого вдалось повалити завдяки курдам, особливо сирійським. Американські повітряні сили, армія Іраку та Сили народної мобілізації теж відіграли в цьому роль. Після поразки ІДІЛ люди в Іраку, особливо шиїти, стали протестувати проти уряду прем’єра Малікі. Вони вважали його сектантським та продажним, звинувачували в підйомі ІДІЛ. Малікі був змушений подати у відставку. Після виборів сформували новий уряд на чолі з прем’єр-міністром Абдул-Махді. Він також був союзником Ірану та Сил мобілізації. Є шиїтські партії, що не підтримують Іран. Є сунітські та курдські політичні сили. Є військові, яких тренують американці. 

При Абдулі-Махді корупція лише посилилася. Це спричинило нову хвилю протестів в Іраку, яка триває й досі. Протестувальники стверджують, що уряд та військові в союзі з Іраном складають мафію. Вони розкрадають ресурси Іраку, особливо прибуток із продажу нафти. Бідність та безробіття різко зросли в порівнянні з часами правління Саддама Хусейна. Протестувальники вимагають некорумпований та неконфесійний уряд, робочі місця та справедливу систему розподілу прибутків. Проіранські військові та сили безпеки вбили 450 людей та поранили ще 20 тисяч протестувальників. Іракські протестувальники спалили портрети верховного лідера Ірану Алі Хаменеї та Сулеймані, підпалили іранські консульства в Наджафі та Карбалі — святих шиїтських містах Іраку. Нарешті, уряд Абдул-Махді пішов у відставку, а парламент ухвалив закони, що мали б гарантувати секулярні вибори. Після цього протести припинилися, а демонстранти призначили дедлайн для парламенту, щоб той обрав тимчасового незалежного прем’єр-міністра для організації неконфесійних виборів. Вимогу не виконали — протести поновилися. Цей процес протестувальники називають «революцією». Можливо, це і є політична революція. Вбивство Сулеймані — це частина дуже складної ситуації. 

Але зараз відносини між протестувальниками й урядом зайшли в глухий кут?

Так. Формально владні еліти прийняли вимоги протестувальників — призначити тимчасового прем’єр-міністра для проведення виборів. Але всі кандидати на посаду були проіранськими або прошиїтськими [пов’язані із Силами народної мобілізації]. Тож протестувальники їх відкинули. Безвихідне становище склалося навколо того, хто стане тимчасовим прем’єром до виборів.

"Головний слоган протестувальників — «Ми не хочемо, щоб уряд Іраку брав участь у міжнародних конфліктах»."

Виборів на основі виборчих округів?

Так, округів без конфесійної ознаки. На минулих виборах кандидати висувалися політичними блоками залежно від партійних альянсів. Протестувальники вимагають замінити це на територіальну виборчу систему.

Нинішній президент Іраку — більш-менш нейтральна постать?

Він курд. Не проамериканський, але так само не хоче бути лялькою проіранських військових формувань. Хоча посада президента лише церемоніальна, він був на боці протестувальників, відкидаючи військових та проіранських кандидатів у прем’єр-міністри. 

Бархам Саліх — президент Іраку

Але зараз протестувальники опинилися на перехресному вогні між Іраном і США. Що вони думають? Чи схиляються до США?

Вони не схиляються ні до США, ні до Ірану. Їхній головний слоган — «Ми не хочемо, щоб уряд Іраку брав участь у міжнародних конфліктах». Вони дуже кмітливі. Сьогодні один іракець опублікував такий жарт на Фейсбуці: «Іранець каже американцю: “Забирайся з Іраку”. Американець каже іранцю: “Забирайся з Іраку”». І дописав: «Добре, тоді підемо ми (іракці). До побачення!» Їм не подобається жоден із таборів. Вони хочуть, щоб обидві сторони припинили інтервенції в Ірак. 

Протестувальники в Іраку

Повернімося до ситуації в Ірані. Ти сказав, що протести в Іраку були схожі на іранські.

Іракські протести були схожі на іранські події 2017–2018 років, які ми обговорювали в попередньому інтерв’ю. Нещодавні триденні протести в листопаді 2019 року були поновленням протестів 2017–2018 років, але більш потужним й масштабними. Це була реакція на те, що уряд підвищив ціни на паливо. Люди заповнили вулиці та міста. Тоді уряд почав жорстко їх розстрілювати. За три дні протести були придушені. Хоча миттєва мотивація була економічною, протести у своїй основі були революційними й політичними. Люди атакували репресивні сили та підпалювали владні символи й будівлі. Можна сказати, що протести були репетицією протестів листопада 2019 року. А ті — репетицією подальших революційних протестів і, сподіваюся, самої революції. 

"Нещодавні триденні протести в листопаді 2019 року були поновленням протестів 2017–2018 років, але більш потужним й масштабними."

Цього разу було значно більше насильства. 

Так, насильства з боку уряду. Вони вбили 1500 людей. Не знаю, скільки було поранено. 8 тисяч людей було заарештовано. Стріляли просто по натовпу. Цього разу вбили набагато більше. Більшість протестувальників були з нижчих класів. 

Чому ти вважаєш це важливим?

Бо клерикальний режим відчув реальну загрозу. На зустрічі з безпеки Хаменеї сказав: «Я вважаю, що Ісламська республіка в небезпеці. Зробіть все можливе для припинення протестів». Це був прямий наказ вбивати людей — і їх вбивали. 

Але що справді цікаво, люди в Лівані теж протестують проти корупції та несправедливості й частково звинувачують Іран та його проксі «Хезболлу» в ситуації,  що склалася.

Протести в Ірані

Тож Сулеймані був своєрідним поліцаєм регіону?

Сулеймані організував прихильні до Ірану парамілітарні групи в Іраку, Лівані, Ємені, Пакістані, Афганістані та інших країнах.

А парамілітарі беруть участь у придушенні протестів у Лівані, Іраку та Ірані?

У Лівані — не дуже. Коли демонстранти вигукували слогани проти «Хезболли», на них наступали її прихильники. Та це відрізняється від масових  репресій. Але в Іраку ці парамілітарні групи були одним із головних інструментів репресій. Поліція їм допомагала. Парамілітарі в масках стріляли в протестувальників на вулицях із дахів будівель. Іракські демонстранти вважають цих людей агентами Ірану. Звісно, саме так і є. Вони вбили 450 іракців і поранили ще 20 тисяч. А Сулеймані пересувався Іраком кілька разів під час протестів, об’єднуючи різні парамілітарні угруповання. Кажуть, що він поїхав до Багдада, щоб надихнути військових на придушення протестувальників, мовляв, вчіться у Іранської революційної варти, як придушувати протести.

"Сулеймані був політичним організатором низових шиїтських рухів у різних країнах."

Тож він не просто був шпигуном та організовував суто насильницькі дії, а й був політичним посередником?

Так. На Близькому Сході, у Лівані, в Сирії, в Іраку, він був іноземним секретарем та військовим організатором. У порівнянні із Сулеймані, Заріф, офіційний іноземний секретар, відігравав другорядну роль у закордонній політиці. Сулеймані також був політичним організатором низових шиїтських рухів у різних країнах. Він був першокласним військовим генералом і відігравав важливу роль в організації шиїтських воєнізованих угруповань на різних полях бою. Сулеймані домовлявся, підкуповував, погрожував і впливав на політиків в Афганістані, Пакистані, Іраку, Лівані, Сирії та Ємені. Він був ефективною міжнародною рукою для Хаменеї та Революційної варти.

Сулеймані молиться в сирійській пустелі під час місцевого провладного наступу, 2017

Ким був у Сулеймані для Ірану та як він піднявся до такої важливої регіонально позиції? 

Сулеймані був цікавим персонажем, який починав із робітника з провінції Керман. Коли його вбили, йому було 63 роки. Під час Ісламської революції 1979 року йому було близько 20 років. Тоді він вступив до Вартових революції та взяв участь у війні з Іраком. Після війни він став лідером міжнародного підрозділу Корпусу вартових революції, що називається Сили «Кудс», які організовували іранські парамілітарні угруповання в різних країнах.

Тож він робив те саме, що салафіти в Афганістані у 1980-х — гуртували парамілітантів з інших мусульманських країн?

Так, його фігура схожа на Осаму Бен Ладена, але складніша. На відміну від останнього, він був центральною фігурою сильної держави Середнього Сходу. Сулеймані належав до панівної еліти, був другою людиною після Хаменеї. Іранський клерикальний уряд переживає серйозну кризу легітимності. Вбивство Сулеймані стало великою втратою. Хоча Хаменеї як верховний лідер втратив легітимність серед людей, він є стовпом єдності владної еліти. Сулеймані також об’єднував різні фракції. Він став міфічним, харизматичним символом для прихильників режиму. Тому він міг відігравати важливу роль у збереженні єдності серед фракцій владної еліти після смерті Хаменеї. 

Річ у тім, що Сулеймані був дуже сміливим і розумним військовим. Він організував військові утворення на фронтах в Іраку та Сирії. Схожих на нього людей дуже мало в Корпусі вартових. Більшість із цих генералів стали продажними контрабандистами. Я вважаю, що ці якості Сулеймані виділяли його серед інших. Вони були джерелом його харизми та породили культ серед прихильників режиму. Хаменеї, напевно, хотів зробити його наступним президентом. Як президент, він міг би стати хорошою  підмогою клерикалам і стати верховним лідером після смерті Хаменеї. Він був великим рембо для прихильників режиму. Його дуже міфологізували медіа Ісламської Республіки.

"Націоналістам Сулеймані ввижався новим Киром Великим, який відродить Перську імперію."

Але із західних медіа видається, що він був потайливою людиною: ніхто не знав його справжнього імені.

Ні, він був популярним серед владної еліти. Про нього говорили в новинах, він зустрічався з офіцерами ЦРУ в Іраку під власним іменем. Його добре знали в країні. Дивно, що деякі іранські монархісти — противники ісламського режиму — вважають його вбивство національною втратою. 

Люди його поважали? 

Так, але не протестувальники. Були люди, що не підтримували режим, але поважали його. Націоналістам він ввижався новим Киром Великим, який відродить Перську імперію. Цей схиблений вид націоналізму дуже розповсюджений в Ірані. 

Хода на похованні Касема Сулеймані. Тегеран, Іран. 6 січня 2020.

І Сулеймані став би фігурою, яка тримала б усе це разом?

Так, але тільки владну еліту. Він не зміг би зарадити поваленню ісламського режиму. Революція прийде. 

Яка була його офіційна позиція в збройних силах Ірану?

Він мав найвищий військовий ранг: Сепа-бод. Революційна варта має багато підрозділів. Один із них є міжнародним — він носить назву Сил «Кудс». Сулеймані був його головою.

Уже відомо, хто обійматиме цей пост після нього?

Вже призначили когось. Він не є відомою людиною, не має символічного статусу, як Сулеймані. Не знаю, як він себе покаже в дії. 

Я читав, що (досить очевидне припущення) його смерть на якийсь час консолідує владну еліту та людей. Як вважаєш, чи це відбувається зараз?

Ні. В Тегерані на його похорон прийшло багато людей. У цьму місті та його околицях живе близько 30 мільйонів людей. Тут сконцентровані більшість інституцій владної еліти. Очевидно, вони привели мільйон людей на похорон. Велика частина учасників, напевно, були членами репресивних інституцій із сім’ями. Та один мільйон втрачає свою значущість порівняно з 80 мільйонами населення Ірану. Безперечно, смерть Сулеймані активізувала прибічників режиму. Та його смерть ні в якому разі не завоювала легітимність режиму серед більшості населення країни, що його ненавидить.

Протести в Тегерані 

Як недавня ескалація вплинула на міжнародну арену?

Мені здається, міжнародна ситуація стає загалом напруженішою, але загострення, що призвело вбивства Сулеймані, послабиться. Його вбивство було піком військової кризи між США та Іраном. Іранські удари по базах США в Іраку були символічними. Нікого не вбили, й американці не будуть мстити. Іран не перетинатиме американських червоних ліній найближчим часом. Але найважливіше те, що Трамп посилив санкції та наклав нові. Іран повністю вийшов із ядерної угоди. Це дуже складна ситуація, бо ця держава хоче збагачувати уран та інший ядерний матеріал, але досі допускає міжнародних інспекторів на місця виробництва. Для Заходу це великий головний біль. І це призведе до подальшої напруги. 

"Іранські удари по базах у США та Іраку були символічними. Нікого не вбили, й американці не будуть мстити."

Але зараз Трамп мусить щось зробити і з ракетним ударом, і з ядерними потужностями. 

Мені здається, він нічого не зробить із ракетними ударами, бо вони були просто видовищем, координованим з американцями. Він казав і повторює: «Нам не завдали шкоди, нас не вбили». А іранський секретар із закордонних справ Заріф каже: «Ми діяли рішуче, і це наша остання дія». Тож мені здається, американці не збираються відповідати так само. Напевно, реакцією будуть нові санкції. 

І все?

У військовому плані, так. Ні США, ні Іран не хочуть військової ескалації. США привезли шість авіаносців Б-52, начинених бомбами, бо не знали, чого очікувати від Ірану. Це було до ударів. Зараз, хоча обидві сторони напоготові й спостерігають одна за одною, негайної військової ескалації не буде.

Антивоєнні протести в США

Як розвиватиметься іранське суспільство в довготривалій перспективі, зважаючи на посилення санкцій, смерть Сулеймані та остаточну втрату легітимності нинішнім урядом?

Ми не знаємо, бо принаймні зараз уряд організував спектакль — великі демонстрації на вулицях. Вийшли навіть ісламські реформісти. Вони звинувачують США. Водночас Сулеймані був причетний (можливо, непрямо) до вбивств протестувальників в Ірані. Вони цитують його слова: «Ми навіть можемо вбити десять мільйонів [протестувальників] заради ісламу». Є такі суперечності: бідні відкрито піддають сумніву легітимність Хаменеї та ісламського уряду. До того вона похитнулася серед середніх класів, але вони хотіли домовитися, а не робити революцію. Бідні люди хочуть революції та готові платити ціну. Режим повністю корумпований, і прірва між ним та людьми дедалі ширшає.

Розмовляв Володимир Артюх

Переклала Настя Правда

Читайте також:

Семь дней, которые потрясли Иран (Интервью с Х. Риги)