Ганна Куровська
Нове законодавство щодо вищої освіти, яке нині поступово імплементується, спричинило низку дискусій про нові функції вищих навчальних закладів. А «молодші брати університетів» — коледжі, технікуми, професійно-технічні та вищі професійно-технічні училища, що репрезентують не лише гілку професійної, а й початкової вищої освіти, в контексті цієї реформи лишилися дещо поза кадром. Проте й цих навчальних закладів не оминули зміни до законодавства про вищу освіту 2014 року.
Якщо подальшу долю професійно-технічного училища буде визначено з затвердженням нового Закону «Про професійну освіту», то майбутнє установ, які до 2014 підпадали під визначення «Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації», вирішується вже сьогодні.
Особливість такого навчального закладу полягає в тому, що він поєднує функції професійно-технічної, середньої та вищої освіти. Одночасна реалізація цих напрямів відбувається через освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста, за яким здійснюють підготовку вищі навчальні заклади І рівня акредитації.
ОКР молодшого спеціаліста, на відміну від ОКР кваліфікованого робітника, який можна здобути в професійно-технічних навчальних закладах, передбачає здобуття «спеціальних умінь і знань та досвіду їх застосування для вирішення типових професійних задач у галузі народного господарства», та ще й «загальнокультурну підготовку».
Це означає, що студенти вивчають, крім фахових дисциплін, ще й деякі фундаментальні «бакалаврські» дисципліни.
Ще одна особливість цього освітньо-кваліфікаційного рівня — можливість одночасно здобути фахову й повну середню освіту на основі базової 9-класової освіти.
Наразі в Україні функціонує 371 ВНЗ І-ІІ рівня акредитації. У них навчаються приблизно 15% українського студентства. Слід зазначити, що такі навчальні заклади можуть існувати як автономні освітні установи або як структурні підрозділи ВНЗ ІІІ-IV рівня акредитації. За даними держстату, до ВНЗ І-ІІ рівня акредитації вступають 20,8% випускників 9-х класів. Варто додати, що межа між ІІІ ступенем професійно-технічної освіти, що передбачає здобуття ОКР молодшого спеціаліста, і «молодшим спеціалістом» як неповною вищою освітою за попереднім законодавством про освіту була дуже умовною. Певною мірою неможливість однозначно класифікувати ці навчальні заклади створила підґрунтя для спекуляцій щодо надмірної кількості вишів в Україні.
Особливість навчання в таких ВНЗ на основі базової середньої освіти полягає в тому, що освітня програма старшої школи викладається за 1-1,5 роки, решту ж часу із 3-х або 4-х років нормативного терміну навчання відводять на вивчення дисциплін фахового спрямування та деяких загальноосвітніх курсів. Загалом навантаження на «молодшого спеціаліста» еквівалентне 120-180 кредитам ЄКТС (для порівняння, «бакалаврське» навантаження сягає 180-240 кредитів).
Випускник, що здобув ОКР молодшого спеціаліста, має право працювати за фахом та академічні права на вступ до ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації для здобуття ОКР бакалавра. Зазвичай для випускників коледжу чи технікуму, що планують здобувати подальшу освіту за спеціальністю, за якою навчалися до цього, університети та інститути пропонують вступ на 2-й, 3-й чи навіть 4-й курс бакалаврату за умови успішного складання фахового іспиту. Залежно від ліцензованого обсягу прийому абітурієнтів із ОКР «молодший спеціаліст» та умов співпраці (підпорядкованості) між університетом та коледжем, із випускників ВНЗ І-ІІ рівня акредитації подекуди складають окремі повноцінні академічні групи (замість включати студентів до вже наявних академічних груп).
Загалом випускник коледжу чи технікуму може обрати для себе один із трьох варіантів подальшого шляху: працювати за спеціальністю як особа, що має відповідну освіту та певні компетенції, продовжити освіту за фахом в університеті за скороченою програмою, або ж змінити освітній напрям і вступити до іншого вищого навчального закладу на загальних засадах. Слід зазначити, що саме завдяки можливості вступу на бакалаврат відповідної спеціальності після здобуття кваліфікації молодшого спеціаліста випускникам таких навчальних закладів вдавалось уникнути складання ЗНО. Форму проведення та зміст фахового іспиту, за результатами якого відбувалося зарахування студентів, визначали ВНЗ, і це створювало сприятливий простір для махінацій, корупційних і не тільки.
Так було до 2016 року. Цьогоріч відбувся останній набір за освітньою програмою «молодший спеціаліст» як програмою вищої освіти. Скасування цього освітнього рівня пов’язано зі змінами до Закону «Про вищу освіту», а саме щодо впровадження нових ступенів вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор наук. Отже, нашого «молодшого спеціаліста» має замінити примарний «короткий цикл вищої освіти» за ступенем «молодший бакалавр».
Ступінь молодшого бакалавра виникає як закономірна спроба реорганізації успадкованої ще з радянських часів досить розгалуженої системи закладів спеціальної освіти та як реакція на досить невизначене становище ОКР «молодшого спеціаліста». Слід зазначити: попри поширене твердження, що «молодший бакалавр» — унікальне явище в європейській освіті, цю програму (правда, під різними найменуваннями) передбачено освітньою політикою і ЄС, і окремих країн-учасниць. У державах Європейського Союзу прийнято єдину систему класифікації кваліфікаційних рівнів «European Qualification Framework», що включає освітні рівні (їх усього 8) починаючи з базової обов’язкової освіти й закінчуючи програмами підготовки докторів наук. Ця система покликана уніфікувати та зрівняти освітньо-кваліфікаційні стандарти країн ЄС. Вона містить три параметри, за якими відбувається присвоєння того чи іншого рівня: знання, навички та компетенції. Рівень 1 — базові знання та здатність виконувати прості завдання. Цей рівень еквівалентний базовій (початковій) середній освіті. Рівні 2 й 3 передбачають уміння здобувати та відтворювати знання з певних галузей, мати певну автономію в процесі виконання завдань та адаптуватися до змін в умовах діяльності. До цих сходинок системи кваліфікацій можна віднести середні школи (зокрема в деяких країнах Європи існує кілька рівнів середньої школи, що, власне, відповідають рівням кваліфікації 2 й 3). На рівні 4 EQF основними характеристиками є теоретичні та практичні знання з галузі, уміння самостійно вирішувати певні стратегічні проблеми, здатність до самостійної організації власної роботи та управління нескладною роботою інших осіб. Рівню 5 відповідає повна середня або ж професійно-технічна освіта. Рівень 5 європейської рамки кваліфікацій, що передбачає широкий спектр знань (і теоретичних, і практичних), а також здатність до впровадження інновацій, здатність брати на себе відповідальність і здійснювати оцінку та просте управління роботою інших, відповідає дескрипторові короткого циклу вищої освіти. Рівень 6 — рівень глибокого знання професійної галузі, здатності самостійно вирішувати в непередбачуваних ситуаціях, керувати роботою інших та брати на себе відповідальність — тотожний дескрипторові первинної вищої або ж бакалаврської підготовки. Рівні 7—8, що передбачають і знання предметної галузі, й інтердисциплінарні знання, співвідносяться з другим ступенем вищої освіти (магістеріум) та третім — освітньо-науковим (PhD та докторантура). Європейська рамка кваліфікацій має локальні аналоги в більшості держав. В Україні також 2011 року було затверджено НРК — національну рамку кваліфікацій. На відміну від загальноєвропейської, ця рамка має 10 кваліфікаційних рівнів (від 0 — дошкільної освіти й до 9 — доктора наук). Опис певного рівня відбувається за такими параметрами: знання, вміння, комунікація, автономність та відповідальність. Незважаючи на те, що НРК було затверджено в 2011 році, обговорення плану щодо її імплементації відбувається досі. Прогнозне зіставлення освітніх програм, що наявні зараз, не набагато відрізняється від європейського. З 1-го по 4-й рівень розташовано основні етапи шкільної освіти, на 2-ому — 5-ому — професійно-технічна (зауважимо, що наразі в Україні існує 3 ступені професійно-технічної освіти), 6-й, 7-й — бакалаврат та магістратура. 8-й — 9-й рівні НРК відповідають рівню освіти кандидатів та докторів наук. Молодший спеціаліст посідає сходинку номер 5. Слід зазначити, що, ймовірно, на цій самій сходинці опиниться «молодший бакалавр». Проте не можна не завважити той факт, що інститут короткого циклу вищої освіти навіть у країнах болонського процесу не зведено до єдиного вигляду.
Отже, згідно з Законом «Про вищу освіту» від 2014 року, впроваджується ступінь молодшого бакалавра; за проектом Закону «Про професійно-технічну освіту», «молодші спеціалісти» повністю переходять до сфери професійно-технічної освіти.
У чому ж полягає різниця між молодшим спеціалістом та молодшим бакалавром? Перш за все, змінюються умови вступу. Вступ на «молодшого бакалавра» можливий лише за наявності повної загальної середньої освіти. Освітня програма передбачає 90-120 кредитів за шкалою ЄКТС. Контроль за якістю освітнього процесу здійснюють різні інституції, відрізняються формат випускного іспиту та екзаменаційної комісії.
Відкритим залишається питання умов вступу випускника короткого циклу вищої освіти на програму бакалаврату.
Ці перетворення тягнуть за собою низку змін у програмах підготовки фахівців та діяльності освітніх установ. Перш за все, мова про вступ на бакалаврську програму випускників-«молодших спеціалістів». Зі змін у законодавстві й відповідних планів МОН логічно випливає необхідність сертифікату зовнішнього незалежного оцінювання для випускників коледжів. Це означає вступ на перший курс обраного напряму з фактичним дублюванням уже пройденого матеріалу. Тут слід згадати, що шкільна програма в таких ВНЗ подається за скороченим курсом упродовж обмеженого періоду часу, що значно знижує шанси отримати високі бали під час ЗНО, попри те, що такий випускник може мати глибокі фахові знання. Це стосується випускників профтехучилищ, для яких ОКР молодшого спеціаліста був ланкою переходу від середньої спеціальної до вищої освіти.
Що ж чекає навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації? У Законі України «Про вищу освіту» сказано, що коледж має право здійснювати підготовку за освітньою програмою молодшого бакалавра, бакалавра та ОКР молодшого спеціаліста. Зазначимо, що підготовка бакалаврів у коледжах здійснюється за досить вузьким переліком програм із огляду на досить високу планку умов ліцензування за цією освітньою програмою, а підготовка за освітньою програмою молодшого спеціаліста все ж є основним напрямом діяльності цих установ. Тут ВНЗ І-ІІ рівня акредитації входять у своєрідну точку біфуркації, адже тенденцій зміни їхнього становища може бути кілька.
У «Ліцензійних умовах щодо надання освітніх послуг у сфері вищої освіти» нормативи щодо підготовки за новим освітнім рівнем ще не визначено, зокрема й щодо пункту про кадрове забезпечення освітнього процесу. У вимогах щодо підготовки молодшого спеціаліста квот на наявність у педагогічному складі викладачів із науковим ступенем немає, тоді як в умовах підготовки бакалавра відповідна квота — не менше як 75% від усього педагогічного складу. Як буде з «молодшим бакалавром»? Лишається тільки здогадуватися, проте якщо такі квоти буде встановлено, це може зумовити кілька варіантів розвитку подій. Слід зазначити, що навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації переважно не мають у кадровому складі працівників із науковим ступенем (це спричинено нижчим рівнем оплати праці та браком можливостей для науково-дослідної роботи). Тож якщо буде встановлено відповідні квоти, можливо, відбудеться заміна викладацького складу, тобто — звільнення 30? 50? 75? відсотків педагогічних працівників. Якщо ж коледж чи технікум не матиме можливості самостійно забезпечити необхідну кількість кандидатів і докторів наук, та все ж прагнутиме зберегти акредитаційну планку, чи не єдиним виходом для нього буде піти «під крило» до університету, а це означає втрату автономії; права установ, що вже працюють як структурні підрозділи університетів, буде суттєво звужено. Більшість коледжів , що готують молодших спеціалістів, усе ж втратять акредитацію, це означатиме прирівняння їх до ПТНЗ, втрату притоку абітурієнтів (адже саме можливість подальшого вступу до ВНЗ на 2-й — 3-й — 4-й курс для багатьох вступників ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації була пріоритетом під час вибору серед освітніх установ цього типу). Можливо, деяким закладам доведеться капітулювати зі сфери надання освітніх послуг.
Такі реформи, звісно ж, призведуть, з одного боку, до зменшення кількості навчальних закладів, що формально надають вищу освіту, проте де-факто працюють у царині професійно-технічної підготовки, і це дасть змогу збільшити контроль за якістю надання освітніх послуг, а разом із тим підвищити планку рівня вищої освіти. З іншого боку, таке остаточне розведення сфер професійно-технічної та вищої освіти ускладнить перехід із рівня першої на рівень другої. Навіть за теперішньої системи освітніх рівнів та умов вступу до ВНЗ частка випускників ПТВНЗ, що продовжують навчання у ВНЗ, становить лише 9%. Малий відсоток таких студентів зумовлено низкою факторів, починаючи з якості викладання загальноосвітніх предметів у ПТВНЗ й закінчуючи соціально-економічним становищем учнів, що спонукає їх якнайшвидше виходити на ринок праці замість продовжувати навчання. Якщо ж буде змінено й механізм стипендіальних виплат, то, вочевидь, можливості здобути вищу освіту для тих, хто має професійно-технічну, буде обмежено ще більше, адже не маючи додаткової грошової підтримки, випускники не зможуть дозволити собі навчатися за денною формою навчання (а з огляду на те, що вкрай мало ВНЗ мають держзамовлення на заочні освітні програми, можна говорити про доступ до освіти загалом). Проте навіть якщо певна частина учнів училищ, технікумів та коледжів свідомо відмовляються від здобуття вищої освіти, їм має бути запропоновано гідну альтернативу в царині фахового розвитку. Із цього випливає, що черговим завданням державної освітньої політики стає фокус на сфері професійно-технічної освіти, а саме на можливих шляхах розвитку випускників ПТВНЗ. Слід сказати, що така «санація» цієї сфери надання освітніх послуг має містити широкий спектр заходів, починаючи від підвищення якості викладання загальноосвітніх предметів у навчальних закладах та створення спеціальних умов підготовки до вступу до університетів для випускників ПТВНЗ — аж до створення додаткових можливостей та ступенів професійно-технічної освіти, що могли б стати еквівалентними замінниками вищої освіти (за перспективами та престижністю) для тих, хто обрав для себе розвиток саме в цій царині.
Читайте також:
Профессиональное и техническое: почему не высшее?
Чотири міфи про українську вищу освіту (Вікторія Мулявка)
Освіта врятує світ? (Вікторія Мулявка)