• 26 декабря 2018
  • 4890

В Україні кілька років поспіль похапцем реформують усі сфери життя. За оцінками влади, за п’ять років проведено більше реформ, ніж за попереднє двадцятиріччя. Але що стоїть за такими змінами? Бажання привести країну до європейського рівня життя й сталого розвитку чи зменшення соціального навантаження на бізнес та державу? Українці переважно негативно оцінюють результати більшості реформ.

Це питання цікавить і Європейський Союз. Тому в співпраці з Європейським парламентом ми підготували короткі нариси ключових реформ та можливих альтернатив. Частину цієї інформації вдалося включити до резолюції Європарламенту 2017/2283(INI) щодо виконання Угоди про асоціацію з ЄС. У ній вперше критикують уряд за проведення реформ, що супроводжуються підвищенням цін, урізанням соціальних допомог та погіршенням доступу до систем соціального захисту. Нижче ви можете ознайомитись із повним текстом аналітики.

 

1. Реформа енергетичного сектору

2. Реформа трудового законодавства

3. Освітня реформа

4. Пенсійна реформа

5. Медична реформа

6. Реформа науки

7. Соціально-економічна гендерна нерівність

 

 

Реформа енергетичного сектору

Платформа «Старт»

Український енергетичний сектор уже значною мірою лібералізовано та приватизовано. Українські власники енергетичних активів — одні з найбагатших людей Європи[1]. Енергетична бідність[2] в Україні — одна з найвищих у регіоні (50—70% населення не можуть дозволити собі достатній рівень енергоспоживання). Українська влада подає реформу в енергетичній сфері як створення «ефективного енергетичного ринку». Але насправді вона слугує інтересам заможних власників активів за кошт бідних споживачів.

Зосередимось на реформі газового сектору, бо помешкання в Україні опалюються переважно газом, а рахунки за його споживання є найбільшими витратами домогосподарств на енергоресурси. Саме тут відбулося більше змін.

Найстрімкіша реформа в енергетиці — підвищення тарифів на газ для кінцевих користувачів у 7 разів[3]. Це робиться для вирівнювання ціни продажу дешевого вітчизняного газу з цінами на імпортний газ. Але собівартість видобутого в країні блакитного палива становить близько 30 доларів США за тисячу кубометрів, тоді як ціна імпортного — понад 200 доларів США. Ціна українського газу дешевша, бо старі родовища повністю амортизовані, а видобуток потребує менших виробничих витрат, зокрема й на робочу силу. Ми переконані, що ціни піднімають штучно. Саме українські споживачі мають виграти від нижчої вартості обмеженого внутрішнього природного ресурсу, а приведення цін до паритету з імпортними вигідне виробникам.

 

"Щонайменше 50% населення борсаються, аби оплатити рахунки за енергоресурси, отримуючи найнижчу заробітну плату в Європі."

 

Уряд стверджує, що єдина ринкова ціна позбавить газовий сектор корупційних схем. Але натомість подорожчання призвело до таких наслідків:

• Рахунки за опалення для кінцевих користувачів стали непідйомними. Оплата в зимові місяці вже складає 20% від середньої заробітної плати.

• «Нафтогаз» — компанія, замішана в нескінченних корупційних скандалах, —  отримує невиправдано високі надприбутки, як і власники задешево приватизованих видобувних підприємств.

 

Внутрішній конфлікт інтересів

Реформи, що шкодять більшості населення, відбуваються через конфлікт інтересів в енергетичному секторі. Наприклад, міністр енергетики, Ігор Насалик, володіє значними енергетичними активами. Президент Петро Порошенко призначає регуляторів енергетики, хоча ще триває судовий процес щодо володіння прибутковою газодобувною компанією, в якому він бере участь. Можливо, найбільш кричущий конфлікт виник, коли головою Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) 2014 року призначили Дмитра Вовка — 25-річного керівника однієї з президентських компаній без досвіду роботи в енергетичному секторі. Саме він затвердив різке підвищення тарифів на газ. Потім його змістили з посади нові члени НКРЕКП – ті, хто представляє інтереси власників енергетичних активів, а не споживачів енергії.

Цей систематичний конфлікт інтересів в енергетичному секторі призводить до приголомшливого контрасту між енергетичною бідністю споживачів і багатством, накопиченим виробниками. Щонайменше 50% населення борсаються, аби оплатити рахунки за енергоресурси, отримуючи найнижчу заробітну плату в Європі, а винагороду одного з керівників НАК «Нафтогаз» збільшили до понад 30 тисяч євро на місяць. 

 

Що робити з енергетикою? Незалежний регулятор для балансу інтересів

Одним із рішень може бути реформа національного регулятивного органу. Він має стати справді незалежним і дбати про баланс інтересів при встановленні тарифів на газ.

У державах ЄС регулювальні органи захищають інтереси як споживачів, так і виробників енергоресурсів. Так вони дотримуються вимоги незалежності. Україна ж оголосила про зближення з енергетичним ринком та законодавством ЄС, тож має виконувати й такі вимоги. Незалежний від приватних інтересів та політики регулятор зможе перебалансувати інтереси та вирівняти всі перекоси. Технічні та методологічні рішення для справедливішого й ефективнішого встановлення тарифів розроблялись по всьому світу. Наприклад, у Франції обмежили максимальну ціну на дешеву у виробництві атомну енергетику. Є також нові, «стимулювальні» методології, які дозволяють як регулювати ціни виробників, так і передавати вигоди споживачам. Але це вимагає політичної волі, а ще треба усунути вплив інтересів великого бізнесу з політики.

до змісту

 

Реформи трудового законодавства

Віталій Дудін, Денис Новіков

Українській уряд не в змозі вирішити проблему незадовільних умов праці. Це призводить до маргіналізації населення та трудової, зокрема й нелегальної, міграції. Близько 3,2 мільйонів українців постійно працює за кордоном, число сезонних працівників сягає 9 мільйонів. Україна має найнижчий рівень зарплат у Європі (в середньому 240 євро на місяць) і слабкий захист праці. Але держава послідовно бореться з профспілками, використовуючи для цього навіть національну службу безпеки.

У сфері трудових відносин треба вирішити такі проблеми:

1. Обмеженість права на страйк

Провести законний страйк неможливо через забюрократизовану процедуру. Примирні процедури мають тривати близько 60 днів. Але, наприклад, у половині країн ЄС процедури обов’язкового примирення й арбітражу немає. Працівники сфери транспорту України взагалі позбавлені права страйкувати всупереч статті 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод[4].

 

"Служба безпеки України систематично тисне на професійні спілки."

 

Ці обмеження слід зняти. Потрібно заборонити власникам призупиняти колективні переговори в суді, адже такі переговори не порушують їхні права. Працівники мають отримати право негайного страйку через неоформлення трудових відносин або невиплату зарплати.

2. Недопустиме втручання спецслужб

Служба безпеки України систематично тисне на професійні спілки. Це стеження за головами та активістами незалежних профспілок, виклик голів профспілок на допит до слідчих СБУ, зобов'язання роботодавців повідомляти СБУ про будь-які профспілкові та робітничі акції. Це порушує фундаментальні права людини, обмежує право на асоціацію, перешкоджає соціальному діалогу, неприпустимо у правовій та демократичній державі.

Україна має припинити силовий та неправовий вплив на суб'єкти громадянського суспільства з боку будь-яких правоохоронних органів.

3. Безкарність роботодавців за крадіжку зарплат

В Україні борг по заробітнім платам перевищує 2 млрд грн, і 50% боржників — економічно активні підприємства. Одна з причин у тому, що в нашій країні роботодавця можуть покарати лише в разі «навмисної та безпідставної» невиплати зарплати. В європейських країнах такі категорії відсутні. Кримінальний кодекс України передбачає максимальне покарання за невиплату зарплати до 5 років позбавлення волі. А, наприклад, у Словацькій Республіці несплата зарплати чи вихідної допомоги може каратись тюремним ув'язненням до 12 років. Як це передбачено Директивою 2008/94/ЄС, в Україні треба заснувати Фонд гарантування зарплати для виплат у разі ліквідації, банкрутства або систематичної невиплати зарплат. Невиплата заробітку порушує право на справедливу й  задовільну винагороду та право на гідний життєвий рівень, гарантовані Загальною декларацією прав людини.

4. Безправні інспекції праці

Зупинити небезпечне виробництво може тільки суд, а для цього потрібно кілька місяців. У 2017 році скасували регулювання перевірок охорони праці та пожежної безпеки. Внаслідок прогалин у законодавстві інспектори не можуть зупинити виробництво через порушення охорони праці навіть в суді, а перевірку пожежної безпеки можуть взагалі не допустити. Цією ситуацією користуються такі компанії, як «АрселорМіттал». Ми вважаємо, що інспекторам праці слід повернути право зупиняти роботи, як це передбачено в Чехії, Данії, Румунії. Це особливо важливо для захисту вагітних і молодих мам. До речі, у сусідній Румунії неодноразовий недопуск інспекторів тягне за собою на кримінальну відповідальність. Якщо інспектор виявив неоформлених працівників на будівництві, то він повинен зупиняти виробництво. Це передбачено в Італії. Наступним кроком має стати передача профспілкам прав інспекторів праці. Адже нинішня система контролювальних органів неефективна через нестачу персоналу та корупцію.

5. Небезпека атипових відносин

Працівники залишаються незахищеними від застосування строкових відносин. Україна не запровадила жодного запобіжника проти зловживання послідовними строковими відносинами (постійне переукладання контрактів на роботу з обмеженим терміном), що передбачає директива 1999/70/EC. У нас немає вимог до об’єктивних підстав поновлення договорів, обмеження максимального терміну трудових відносин або кількості їх переукладень. Уряд переводить на строковий найм цілих професій. Останні зміни дозволили примусово переводити всіх артистів України на такі контракти. У багатьох країнах ЄС є вибір — укладати строкові контракти чи постійні. У Франції 56% митців мають безстрокові відносини, тоді як у сусідніх з Україною державах до 95%. У Бельгії строковий договір з митцями можна переукладати обмежену кількість разів. Слід запобігти підміні трудових відносин цивільними, зокрема з будівельниками. В цій сфері часто стаються смертельні випадки, але сім’ям загиблих не виплачують компенсацію через неоформлену належно працю. На гірничо-металургійних комбінатах частішають зловживання позиковою працею (аутстафінг). За нинішнім законодавством, всю відповідальність несе компанія, яка надає своїх працівників, та може бути «одноденною фірмою».

 

"Треба розглянути ідею створення трудових судів, які існують у Австрії, Великобританії, Данії, Іспанії, Франції, ФРН, Швеції."

 

Законодавець повинен запровадити відповідальність роботодавців у таких відносинах, як цього вимагає Директива 2008/104/EC.

6. Недоступне правосуддя

Працівники рідко звертаються до суду, бо це неефективно через тривалість процесу (у Києві справа про скасування догани може розглядатися один-два роки), брак компетентних у трудових спорах суддів, необхідність сплачувати судовий збір із більшості справ (мінімум 24 євро за скасування догани). У Словенії та Німеччині судовий збір у трудових спорах нижчий, ніж у цивільних справах, а в Іспанії та Британії його взагалі немає. Важливо скасувати судовий збір у будь-яких трудових спорах, а законодавство маєзабезпечити презумпцію правоти працівника. Треба розглянути ідею створення трудових судів, які існують у Австрії, Великобританії, Данії, Іспанії, Франції, ФРН, Швеції.

до змісту

 

Освітня реформа

Ганна Куровська, Вікторія Мулявка

Шкільна освіта

Щоб забезпечити вищу якість освіти в селах, треба закрити малочисельні школи, а натомість організувати опорні заклади. Учнів же треба возити до місця навчання. Таким є стратегічне бачення Міністерства освіти і науки України. В результаті з 2014/15 по 2017/18 навчальні роки закрили близько 1400 шкіл. Проте учнів у цей період стало більше, а це значить, що збільшились класи та навантаження вчителів в опорних школах (дивіться рис. 1). Крім того, проблему з підвезенням учнів, особливо з віддалених місцевостей, остаточно не вирішили.

скорочення шкіл

Рисунок 1. Кількість загальноосвітніх навчальних закладів та кількість учнів (Державна служба статистики 2018).

 

Післяшкільна освіта

В Україні вищу освіту має менша частка людей, ніж у Європі. Попри це, політика влади спрямована на ще більше скорочення навчальних місць. Тут використовують такі міфи.

• Роздута вища освіта як пережиток радянської системи.

Насправді студентів стало більше вже після розпаду Радянського Союзу з появою приватних послуг. До того ж неправдивим є той факт, що 80% українців мають вищу освіту. 2010 року таких було лише 25%.

 Потрібно скорочувати кількість університетів через демографічні причини.

Показник народжуваності коливається залежно від соціально-економічних умов. Народжуваність вже впала через кризу, як можна побачити на графіку.

 

Рисунок 2. Кількість народжених у тис. осіб (у дужках позначено потенційний рік вступу до університету) (Державна служба статистики 2017).

 

Закриття університетів в моменти спаду є зручним механізмом скорочення видатків на освіту. Однак ніщо не гарантує, що в часи соціально-економічного підйому ці заклади знову будуть працювати.

Вища освіта не відповідає умовам ринку праці.

Основна проблема — економічний застій та брак висококваліфікованих робочих місць, а не кількість випускників.

 

"У першому семестрі студенти отримують або ж не отримують стипендії за рейтингом вступних балів, що із самого початку ставить їх у нерівні умови."

 

Через останні реформи скорочується кількість ВНЗ та студентів. Державне фінансування орієнтується на підтримку кращих закладів та найуспішніших учнів. В умовах обмежених економічних можливостей це звузить доступ до вищої освіти для дітей з бідних сімей. Це відбудеться в першу чергу через скорочення бюджетних місць та частки отримувачів академічних стипендій. У 2016 році із Закону України «Про вищу освіту» виключено положення про фіксовану кількість отримувачів академічних стипендій (від 2/3 до 3/4) серед тих, хто навчається за кошти державного бюджету. Наразі це 45%, а є плани Міністерства фінансів зменшити цю частку до 15%. У першому семестрі студенти отримують або ж не отримують стипендії за рейтингом вступних балів, що із самого початку ставить їх у нерівні умови.

Із закону, також, прибрали норму про прирівняння розміру стипендії до прожиткового мінімуму. Хоч стипендія була збільшена із 800 до 1100 грн (а зараз ще й індексується до 1300 грн), прожитковий мінімум в грудні 2018-го становить 1853 грн. Отже, розмір академічної стипендії майже на 30% менше прожиткового мінімуму — суми, що забезпечила би базові потреби життя.

Переведення коледжів, технікумів, ПТНЗ на фінансування місцевими бюджетами та/або передача коледжів/технікумів  на баланс університетів.

Є ризик для автономії та загалом існування таких навчальних закладів через нестачу коштів у місцевих бюджетах.

Адресність розміщення бюджетних місць, а заразом і фінансування ВНЗ та ПТНЗ за принципом конкурентності (більше заяв — більше бюджетних місць) загрожує концентрацією потенціалу в кількох найпрестижніших університетах разом із занепадом та відмиранням периферійних ВНЗ. Це знизить доступ до освіти та призведе до зникнення наукових напрямків та наукових шкіл у таких ВНЗ.

до змісту

 

Пенсійна реформа

Дарія Черніна

1. На початок 2018 року дефіцит Пенсійного фонду (ПФ) в Україні склав рекордну для країни суму — 141 млрд гривень. Передусім це сталось через колапс на ринку зайнятості. Сьогодні в Україні переважає неофіційна робота, а через високу завантаженість і низькі зарплати в першу чергу молодь і жінки масово перейшли на фриланс. По-друге, не на руку пенсіонерам грають і самі роботодавці, запроваджуючи для робітників «білі» і «чорні» зарплати. Подібна практика в Україні дозволяє трохи збільшити невисокі зарплати й водночас обходити або мінімізувати відрахування до Пенсійного фонду.

2. Головним аспектом пенсійної реформи став поступовий перехід від солідарної системи до накопичувальної. Завдяки накопичувальній системі робітники після настання пенсійного віку спочатку матимуть можливість отримувати одразу дві пенсії: за вислугою років із ПФ і свої накопичення за роки праці (до 7 % внесків до ПФ від офіційної зарплати). Але за даними Державної служби статистики, з 2007 по 2017 рік інфляція склала 386,4 %. Ці дані говорять лише про одне: навіть якщо з наступного року двадцятирічний працівник візьметься старанно збирати на старість, через 40 років тисячі гривень з його «фонду» можуть перетворитися на копійки.
 

"Де-факто ж сьогодні трудових книжок, які офіційно підтверджують наявність страхового стажу, немає у багатьох трудящих навіть до 30-річного віку."

 

3. До впровадження пенсійної реформи для отримання «мінімальної пенсії» (1452 грн або 47 євро) потрібно було відпрацювати 15 років стажу до 60 років (для чоловіків) і до 58 років (для жінок). У робочий стаж зараховувалися роки, проведені в декреті, навчання на бюджеті на денній формі, підвищення кваліфікації та праця фізичних осіб — підприємців. Після реформи з 2018 року мінімальний страховий стаж повинен становити 25 років (було 15). Якщо виходити на пенсію пізніше норми — в 60 років для жінок і в 63 роки для чоловіків — необхідний страховий стаж скорочується з 25 до 15 років. Якщо ж робити це після 65, то для отримання пенсії знадобиться менше ніж 15 років стажу. До 2028 року мінімальний страховий стаж повинен збільшитися до 30 років для жінок і до 35 для чоловіків. Де-факто ж сьогодні трудових книжок, які офіційно підтверджують наявність страхового стажу, немає у багатьох трудящих навіть до 30-річного віку. А це означає, що про належну пенсію за вислугою років варто забути. Водночас у законі про пенсійну реформу про створення додаткових робочих місць для тих, хто не дотягнув до потрібного трудового стажу, не сказано ні слова.

4. Якщо на момент досягнення пенсійного віку в людини для отримання пенсії не вистачає кількох років страхового стажу, один рік праці можна купити за 17 тисяч гривень, а місяць — за 1408 гривень. Але при середній заробітній платі, яка в Україні становить 7 тисяч гривень, віддати державі 17 тисяч за рік страхового стажу майже неможливо.

5. Зниження ваги трудового стажу в розрахунку пенсії (з 1,35 % до 1 % за кожен рік роботи) при нинішніх «білих» зарплатах у країні призведе до того, що навіть після 25 років трудової діяльності пенсії будуть нижчі за прожитковий мінімум.

6. Реформа скасовує право на призначення пенсії за вислугою років для працівників освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, прокурорських працівників та інших категорій, які раніше могли виходити на пенсію достроково — за 5—10 років до пенсійного віку. У працівників галузі освіти, охорони здоров’я й соціального захисту середня заробітна плата в 1,5 раза менша, ніж у промислових та фінансових галузях. Тому доплати в пару тисяч гривень до пенсії були для них одним із небагатьох шансів отримати хоч якусь компенсацію від держави.

до змісту

 

Медична реформа

Дарія Черніна

1. Рівень смертності в Україні у 2017 році в півтора раза перевищив рівень народжуваності. Якщо найближчим часом ефективно не реформувати медичну сферу й не зробити лікування доступним для кожного незалежно від місця й фінансових можливостей, то до 2050 року населення України скоротиться з 42 мільйонів до 33. Такі висновки звіту ООН World population prospects за 2017 рік.

2. Щоб кожен українець зміг безперешкодно користуватися медичними послугами, з бюджету на охорону здоров’я щорічно повинно виділятися не менше 5 % ВВП. Натомість в Україні щорічні витрати на медичні послуги становлять 3,7 % ВВП — 46 євро на одну людину.

 

"У 2018 році через реформи навантаження на сімейних лікарів зросло в рази, а зарплати залишилися на тому ж рівні."

 

3. Головна обіцянка медичної реформи — підвищення зарплат сімейним лікарям. Кожен сімейний лікар повинен мати не менше 1,5 тисячі пацієнтів. Згідно з планом Міністерства охорони здоров’я, така програма повинна приносити лікарю за кожного пацієнта в середньому по 370 грн на рік (12 євро). Тож зарплата лікаря за рік, у разі виконання держзамовлення, становитиме від 555 тис. гривень на рік (18,2 тис.євро) і 46,2 тис. гривень на місяць (1,5 тис. євро). Через те, що багато українців не розібралися, як користуватися базою Ehealth, не всі лікарі й установи внесли свої дані в єдиний реєстр, частину реформи «гроші ходять за пацієнтом» відклали на майбутнє. Таким чином, у 2018 році через реформи навантаження на сімейних лікарів зросло в рази, а зарплати залишилися на тому ж рівні. В середньому сімейний лікар в Україні отримує 4,5 тис. гривень (147 євро) на місяць.

4. Щоб забезпечити потреби українців у медичних послугах, на первинному етапі має працювати не менше як 30 тисяч сімейних лікарів. А у 2018 році лікарів цієї категорії було всього 10 тисяч. Щорічно медичні університети готують 12 тисяч спеціалістів. З них залишаються працювати у вітчизняній медицині лише близько 3,5 тисячі, а це всього 12% від необхідної кількості. Навіть якби держава зобов’язала всіх випускників стати лікарями сімейної практики, 90% недостачу кадрів доведеться покривати протягом 8–9 років.

5. Із впровадженням медичної реформи з 2018 року медичні послуги стали частково платними. Держава покриває лише три види послуг: невідкладна, первинна й паліативна допомога. Всі інші послуги й консультації будуть коштувати фіксовану суму. До медичної реформи за всі послуги та операції також доводилося платити, бо у державних медичних установ не вистачало грошей. Реформа, по суті, лише узаконює це.

до змісту

 

Реформа науки

Олексій Якубін

1. Підписана з ЄС Угода про асоціацію з ЄС, згідно з якою українська влада брала на себе зобов’язання розвивати науковий потенціал країни, залишилася декларативною.

Сторони розвивають та посилюють наукове та технологічне співробітництво з метою як наукового розвитку як такого, так і зміцнення свого наукового потенціалу для вирішення національних та глобальних викликів. Сторони докладають зусиль для досягнення прогресу в набутті наукових та технологічних знань, важливих для забезпечення сталого економічного розвитку, шляхом розвитку дослідних потужностей та людського потенціалу.

(Угода про Асоціацію України з ЄС, стаття 374)

2. Навпаки, після 2014 року значно й різко скоротилося державне фінансування наукової сфери та її ключових інститутів — Національної академії наук України, галузевих академій та науково-дослідних частин при університетах. У 2015 році воно становило 1,4 % від ВВП, а у 2017 році — всього 0,18 %! У реальних цифрах за останні роки в державному бюджеті витрати на науку склали 4,7 млрд гривень у 2017 році та 6,1 млрд у 2018 році. Внаслідок значного подорожчання комунальних послуг з 2014 року в 8—  разів та девальвації гривні 85 % цієї суми йдуть лише на виплату зарплат, комунальних послуг і функціонування наукових будівель. На самі дослідження майже не залишається державної підтримки. Деяке збільшення бюджетних асигнувань (на 1,4 млрд грн) у 2018 році не йде ні в яке порівняння зі зростанням витрат на центральні органи виконавчої влади. Наприклад, обслуговування адміністрації президента обійшлось дорожче на 2,1 млрд грн, на МВС витратили більше на 20 % (66 млрд грн у 2018 році).

3. Річні наукові витрати на одну людину в Україні складають близько 49 доларів США Сюди входять витрати як на фундаментальну й прикладну науку, а також науково-конструкторські розробки. Тоді як в середньому в ЄС ця сума становить близько $554. В Україні на одного дослідника в рік припадає в середньому не більше 8 тисяч доларів США, тоді як в ЄС ця сума досягає 163 тисяч доларів. За даними соціологічного дослідження (вересень 2017) після опитування 1000 вчених з 35 наукових установ у Дніпрі, Києві, Львові, Одесі та Харкові, 55 % вважають, що наукова діяльність фінансується частково, 35 % — що їхня діяльність взагалі не фінансується. І тільки 2 % українських вчених повідомили, що наукова діяльність фінансується на достатньому рівні.

 

"Тільки у 2016 році понад 25 тисяч вчених з України навчалися або працювали в Німеччині, більшість із них не бачило перспектив повернення."

 

4. Зараз в Україні лише близько 1254 вчених на один мільйон населення, в ЄС ця цифра вища двічі — 3358. Кількість вчених продовжує скорочуватися. Під соусом «приведення у відповідність з принципами ефективності», нового ліцензування та акредитації «за європейськими стандартами» Міністерство науки і освіти планує подальше скорочення наукової мережі. Це відбувається через ліквідацію та укрупнення  наукових установ, а також боротьбу з «засиллям літніх вчених». Під цими ж гаслами пробують почати «велику реформу» НАНУ — фактично отримати контроль над її майном та нерухомістю, а також бюджетом. Багато будівель НАНУ розташовані в центрі міста в престижних районах з дорогою нерухомістю. За цих умов майже кожен четвертий вчений розглядає можливість змінити роботу. Основною причиною називають незадовільний рівень оплати праці — 87 % респондентів. 41 % науковців розчарувалися в розвитку української науки, 57 % вважають недостатнім рівень фінансування їхніх наукових розробок, 19 % віддали б перевагу реалізації в іншій сфері, 26 % респондентів розглядають можливість переїзду за кордон для наукової діяльності. Тільки у 2016 році понад 25 тисяч вчених з України навчалися або працювали в Німеччині, більшість із них не бачило перспектив повернення.

5. Останні зміни в державній підтримці науки протягом 2014–2018 років пояснюють антикризовими методами за «європейськими лекалами» — набором заходів під вивіскою «затягування пасків». Водночас у Європейському Союзі ми спостерігаємо протилежну тенденцію. Європейці розглядають вкладення в дослідження як один зі способів подолати економічну кризу. В Україні ж політика скорочення фінансування називається «реформуванням науки», переведенням її від «простого перекладання папірців» на рейки «ринку та конкурентоспроможності». Ухвалений у 2015 році Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», що мав покращити ситуацію, не стабілізував ситуацію через хронічне недофінансування ключових статей витрат. З 2016 року вчені протестують проти скорочень у сфері науки.

до змісту

 

Соціально-економіна гендерна нерівність

Оксана Дутчак

Незважаючи на формальний фасад гендерної рівності, в українському суспільстві глибоко вкорінилась структурна нерівність. Заходи неоліберальної жорсткої економії не беруть до уваги гендерний вимір. Разом це посилює гендерну нерівність.

Мінімальна заробітна плата й прожитковий мінімум були заморожені ще у 2014 році. Розрив в оплаті праці між чоловіками і жінками збільшився до 25,3 % у 2016 році, а це максимум за останні майже 10 років. І навіть після подвоєння мінімальною заробітної плати у 2017 році вона все ще нижча за реальний прожитковий мінімум[5].

 

"Розрив в оплаті праці між чоловіками і жінками збільшився до 25,3 % у 2016 році, а це максимум за останні майже 10 років."

 

До жовтня 2017 року пенсії в Україні були прив’язані до законодавчо встановленого прожитковому мінімуму. Отже, їхній середній розмір знецінився на 37 % у 2016 році у порівнянні з 2013 роком. Через цю девальвацію пенсіонерки опинилися в гіршому становищі — через гендерний розрив у пенсіях жінки отримують у середньому на 33 % менші виплати, ніж чоловіки. Щоправда, в жовтні 2017 року провели пенсійну реформу. Це дещо збільшило розмір середньої пенсії — у гривнях. Але таке зростання не компенсує інфляцію й жодним чином не вирішує проблему гендерної нерівності в пенсіях, яка викликана нерівністю на ринку праці, а також диспропорціями в оплаті різних секторів економіки.

Замороження прожиткового мінімуму призвело до знецінення за період 2014–2016 років субсидій, допомоги по догляду за людьми з інвалідністю та людьми похилого віку, підтримки іншої репродуктивної праці. Допомогу як єдину пряму підтримку держави по догляду за дитиною до трьох років анулювали у 2014 році. У тому ж році реформа виплат допомоги по народженню знецінила щомісячні платежі при народженні першої дитини на 43 %, якщо порівнювати 2016 та 2013 роки[6]. Девальвація виплат при народженні третьої (і наступної) дитини сягнула 69%.

Відбулося значне скорочення (близько 180 тисяч) робочих місць у переважно жіночих секторах державної служби, освіти, охорони здоров’я та соціальної роботи. Ці скорочення йшли паралельно із закриттям навчальних закладів й медичних установ. Закриття стосувалися переважно сіл — 39 % сільських лікарень і 21 % поліклінік закрили у 2014—2016 роках.

Отже, заходи жорсткої економії, які ухвалили під тиском міжнародних фінансових інституцій, неоднаково вплинули на людей. Дуже постраждали структурно дискриміновані групи, найбільша з яких — жінки. Заходи жорсткої економії знецінили доходи жінок (заробітна плата, пенсії, допомога на репродуктивну працю), зробили їхню роботу в державному секторі менш стабільною, скоротили інфраструктуру й персонал, які підтримували жіночу репродуктивну працю. Ба більше, ці результати були ще гіршими для окремих груп — літніх жінок, сільських жінок, жінок з додатковим навантаженням репродуктивної праці (матері, особливо самотні, піклувальниці). Через війну на сході України є ще дві вразливі групи: жінки з числа внутрішньо переміщених осіб, де вони становлять більшість, і жінки, які живуть у зоні військових дій або поблизу неї. У них збільшені потреби, через війну важче отримати товари та послуги. Вони стикаються з руйнуванням та бездіяльністю у відновленні інфраструктури. Держава, на жаль, не справляється із системним вирішенням цих проблем.

до змісту

 

Координація проекту аналітики реформ — Олександр Кравчук


 

Примітки

  1. В Україні троє найбагатших мільярдерів володіють активами в енергетиці: Рінат Ахметов — у виробництві й розподілі електроенергії, видобутку вугілля, видобутку газу; Ігор Коломойський та його бізнес-партнер Геннадій Боголюбов — у транспортуванні нафти, нафтопереробці, видобутку газу.
  2. Енергетична бідність – нездатність домогосподарств забезпечити соціально і матеріально необхідні умови енергії в помешканні, наприклад опалення — прим. ред. Деталі звіту Комітету з промисловості, досліджень та енергетики Європарламенту за посиланням: [link].
  3. На цьому епопея з підняттям цін не завершується. Уряд планує провести ще низку підвищень для повного доведення цін на паливо для фізичних осіб до «ринково обґрунтованих» у 2019 році. — прим. ред.
  4. Це підтвердило й рішення Євросуду у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України».
  5. З кінця 2015 року в Україні існує два прожиткових мінімуми. Перший, законодавчо визначений, майже не зріс і є вдвічі нижчим за мінімальну заробітну плату навіть після підвищення 2017 року. Він також більше ніж удвічі нижчий за інший прожитковий мінімум, який розраховує Міністерство соціальної політики (МСП) з 2015 року і який називає фактичним прожитковим мінімумом. До рівня законодавчого прожиткового мінімуму прив’язані майже всі соціальні виплати. Прожитковий же мінімум МСП ні на що не впливає. Він лише показує реальний мінімальний дохід, необхідний для виживання однієї людини.
  6. До реформи 2014 року існувала прогресивна шкала допомоги при народженні дитини. Вона збільшувалась для другої дитини і була ще вищою при народженні третьої (і наступних) дитини. Реформа скасувала цю прогресивну шкалу і заморозила розмір виплат.

Оставить комментарий