Українські міста чекає відбудова. Чи будемо ми жити у містах, які розвиваються і занепадають задля прибутків? Чи, можливо, у нас є шанс на доступне житло, інклюзивні простори та якісний транспорт? У цій статті розмірковуємо над другим шляхом і шукаємо відповідь на питання — якими саме можуть бути справедливі міста.
Справедливе місто як мрія
Що таке справедливе місто? У цій статті я спиратимусь на поняття просторової справедливості як на орієнтир для розвитку українських міст. Це поняття активно розвивалося в 1970-х роках у соціології, соціальній географії та містоплануванні. Урбаніст Едвард Соджа та соціологиня Дорін Мессі активно розвивали в своїх дослідженнях тезу про те, що соціальна нерівність не лише створює ієрархії та розділяє суспільство, а й часто проявляється у просторі сучасних міст.
Менш привілейовані містяни й містянки змушені жити у районах з менш якісним житлом, де транспортної інфраструктури недостатньо, де менше місць для відпочинку, менше можливостей для освіти й розвитку. І оскільки саме ці люди переважно не мають ресурсів, щоб впливати на владу, їхню думку про майбутній розвиток їхнього ж району чи міста влада часто ігнорує.
З іншого боку, міське середовище впливає на соціальну мобільність міських жителів, тобто на можливість переміститися вгору по соціальній драбині. Наприклад, одним із факторів, що сприяють соціальній мобільності, є освіта. В деяких районах міста — зазвичай бідніших і менш престижних — якість освіти у школах нижча, в порівнянні з іншими. Тому в людей, які мешкають у небагатих районах, менше шансів отримати хорошу освіту та, як наслідок, гірші шанси на ринку праці. Тобто нерівності не існують десь абстрактно — вони втілені у просторі, який нас оточує. Ба більше, вони відтворюються чи навіть поглиблюються через те, що простір влаштовано тим чи іншим чином.
Поняття «справедливе місто» не лише дає змогу подивитися довкола й зрозуміти взаємозв’язок соціальних нерівностей і міського простору, але й дозволяє уявити, яким ми хочемо бачити цей простір. У справедливому місті всі мешканці та мешканки мають доступ до житла, праці, освітніх закладів, місць відпочинку. Вони також мають змогу і можливості брати участь у міській політиці, тобто впливати на розвиток свого міста.
Звичайно, справедливе місто, про яке ми говоримо, може здатися чимось утопічним. Але насамперед ця концепція потрібна для того, щоб показати зв’язок між соціальними й просторовими процесами, а також виявити проблеми у містоплануванні та мати орієнтир для їх вирішення.
Справедливе місто як практика
Для того, щоб зрозуміти, в чому наші міста справедливі, а в чому ні, варто розглянути окремі сфери міського розвитку. Наскільки конкретні блага доступні різним соціальним групам? Жінкам і чоловікам, містянам, що народилися у місті, й містянам, які приїхали в місто, старшим і молодшим, людям з інвалідністю, батькам з візочками, велосипедистам?
Тож які ключові складники розвитку міста? Перше — це транспорт. Доступність транспорту — це не лише про те, скільки коштує квиток, а більшою мірою про розгалуженість та якість транспортної мережі. Це безпосередньо впливає на рухливість, мобільність населення. Наприклад, у деяких районах Києва є метро, а в деяких — немає. Через це багато містянок та містян мають витрачати багато часу і сил на дорогу до роботи, навчання чи відпочинку. Це призводить до того, що час і сили, які можна було спрямувати на саморозвиток чи участь у прийнятті рішень про розвиток міста, витрачаються на переміщення. Якщо ж мережа метро й інших видів комунального транспорту стане більш розгалуженою, то це зробить місто справедливішим.
Велодоріжка у Тернополі. Фото: Микола Василечко
Те саме стосується й освітніх та медичних закладів, зон відпочинку та спорту. Щоб місто було справедливим, в усіх районах їх має бути стільки, щоб мешканцям і мешканкам не доводилося довго очікувати на прийом у лікаря чи на місце для дитини в садочку. Звичайно, у справедливому місті якість послуг у таких закладах буде високою і суттєво не відрізнятиметься від району до району.
Важливим є і житло. Наскільки доступною є оренда житла в місті? Чи можуть люди отримати соціальне житло, тобто те, яке місто надає в оренду всім, хто не мають змоги орендувати за ринковими цінами? Наступне — екологічність: чи внаслідок життєдіяльності міста не забруднюються вода, повітря і земля? Необхідною для справедливості є й безпека у місті. Вона включає чимало аспектів міської інфраструктури і послуг — від ефективності та якості роботи поліції до освітлення вночі й облаштування укриттів.
Окрім цього, просторова справедливість — це не лише про універсальні потреби, як-то доступне житло чи охорона природного середовища, але й про такий нібито невеликий аспект міської інфраструктури як безбар’єрність. Безбар’єрність у місті — це доступність міського простору для всіх містян і містянок. Зупинімося на цьому складнику і на його прикладі розберімо ідею про справедливе містопланування.
У людей є універсальні потреби, як-от житло, транспорт чи укриття. Але є й специфічні, при чому різні для різних груп містян і містянок. Наприклад, батькам маленьких дітей потрібні дитячі садочки, майданчики і парки, але для когось вони можуть не бути першою необхідністю. Так само пандуси, підйомники та ліфти є обов’язковими для зручного життя маломобільних людей. Звісно, є ті, кому ці речі не потрібні в конкретний період їхнього життя. Однак без такої інфраструктури частина містян і містянок не матиме доступу до праці, освіти та всіх інших благ, а відповідно буде соціально виключеною із суспільства.
Отож розвиток справедливого міста передбачає не лише увагу до універсальних потреб, але й до потреб певної частини суспільства. І тут йдеться не так про спільноти людей, як про досвіди, з якими може зіткнутися будь-хто. У кожного з нас може виникнути необхідність орендувати житло, кожен може захворіти чи вирішити завести дитину. Тому потреби певних груп — це потреби кожного і кожної.
Дитячий майданчик в селі Рівнопілля, Чернігівська область. Фото: з відкритих джерел
Справедливе місто для всіх
Як забезпечення потреб однієї групи населення може зробити місто кращим для всіх? Іноді здається, що вирішення проблем конкретних груп заведе нас у глухий кут, адже воно вимагає великих зусиль і спрямоване лише на специфічні потреби. Але насправді розвиток справедливого міста приносить користь усім містянкам і містянам. Тут можна навести актуальний для українських міст приклад, а саме — доступність житла для внутрішньо переміщених людей. Організація прихистків, тобто тимчасового житла, а також розвиток соціального житла, кооперативів, регулювання ринку оренди, тобто створення довгострокового житла для внутрішньо переміщених людей, покращує життя усіх містян.
По-перше, така політика створила б альтернативу свавіллю забудовників, вивела б з тіні ринок нерухомості, зробила б житло більш доступним і якісним не лише для людей, які нещодавно переїхали у місто, а й для інших орендарів помешкань.
По-друге, якщо людина має житло, вона може піти на роботу, розпочати власну справу, отримати освіту. В Україні така політика особливо посприяла б розвитку невеликих міст, де земля і житло не є такими дорогими, як, наприклад, у столиці, тому створення соціального житла вимагатиме менше ресурсів. Але якщо це буде зроблено, то у місто приїдуть люди, які зможуть його розвивати.
По-третє, розвиток є накопичувальним процесом. Увага до проблем однієї групи прямо чи опосередковано висвітлює й проблеми інших. Згуртування громади навколо конкретного питання порушує й інші. Наприклад, коли громада захищає парк від забудови — у разі успіху простір отримує друге життя. Так сталося зі сквером Святого Юра у Львові. Крім того, включення нових людей у міську громаду ініціює культурний обмін та взаємну інтеграцію українського суспільства загалом. Півтора року повномасштабного вторгнення показали, що люди з різних куточків країни можуть об’єднуватися і допомагати одне одному. Ми побачили, що вміємо організовувати прихистки, готувати їжу для великої кількості людей, допомагати з переїздом людям і тваринам, якщо їхнє життя й здоров’я у небезпеці.
Реконструкція скверу Святого Юра у Львові. Фото: з відкритих джерел
Справедливе місто: боротьба
Що можуть зробити містяни? Над створенням справедливого та доступного простору для різних груп містян мають працювати державні органи на різних рівнях. Від національного — тобто Верховна Рада, президент, суди — до місцевого — міська рада, мери, голови територіальних громад. Але в жодному демократичному суспільстві державні органи не працюють на благо суспільства, якщо громадяни не беруть активної участі у прийнятті рішень і не висловлюють свого незадоволення, коли їхні права порушуються. Чи можливо зробити міста демократичнішими? Соціолог і урбаніст Річард Сеннет розмірковує над цим питанням у своїй книзі «Будувати й жити: етика міста», яка, до речі, перекладена українською. Він наголошує на тому, що демократичні, «відкриті» міста потребують не лише професіоналізму з боку містопланувальниць і архітекторів, а й залученості та постійного діалогу з мешканцями і мешканками міст, котрі представляють різні групи із різними потребами.
Чи це реально для українських міст? Із кінця 2000-х років міські рухи в українських містах були й залишаються дуже активними. Першою великою ініціативою, принаймні в столиці, був рух «Збережи Старий Київ». Після Майдану 2014-го року стався ще більший підйом і розгалуження міських громадських рухів. Зараз, під час повномасштабного вторгнення, чимало учасників цих ініціатив пішли захищати нас від загарбників, а інші почали займатись волонтерством. За півтора року війни ми втратили багатьох активістів. Серед них автор блогу про історію Києва і реставратор Сергій Миронов, волонтер урбаністичної ініціативи «Мапа Реновації» Роман Ткаченко, активіст київського руху «Збережемо Протасів Яр» Роман Ратушний. Але попри складні умови міські ініціативи продовжують захищати наше право на справедливе місто.
Які ж проблеми порушують міські суспільні рухи в Україні? Наприклад, проблему хаотичної забудови міст та руйнування історичної спадщини, екологічної ситуації в містах, недоступності житла, недостатньо розвиненої велоінфраструктури та багато інших. Серед цих рухів є як локальні ініціативи, які гуртуються довкола проблем у своєму районі, так і великі організації, що проводять демонстрації. Наприклад, організація «Марш за Київ» займається медійною та дослідницькою роботою. Мережа таких людей і організацій вже долучилася до справедливого розвитку наших міст, захищає інтереси різних груп містянок і містян.
***
Отже, міське планування може як поглиблювати соціальні нерівності та конфлікти, так і допомагати суспільству ставати більш справедливим. І для того, щоб відбувалося саме останнє, важливо залучати до прийняття рішень не вузькі кола забудовників та чиновників, що отримують хабарі, а якомога ширшу коаліцію містян і містянок. Важливо залучати людей, які орендують і мають власне житло, живуть у різних районах, пересуваються містом на громадському транспорті, пішки, на велосипедах чи кріслах колісних, мають різні інтереси й потреби. Адже лише спираючись на різні досвіди й думки можна зробити українські міста приємними середовищами для праці, творчості й відпочинку.
Ця стаття написана на основні лекції, яку наша редакторка Альона Ляшева прочитала у освітньому серіалі «Урбаністика» — він вийшов на платформі «Дія.Освіта». Пропонуємо нашим читачкам і читачам ознайомитись із лекцією про справедливі міста, що прозвучала у одній із серій серіалу, а також подивитись серіал повністю.
