Швейцарському імперіалізму присвячено дуже мало досліджень. Немає книжки, яка би зібрала в собі історію цього імперіалізму, спробувала б описати його форми, роль та значення у світовому масштабі і намагалася б окреслити його особливості в порівнянні з іншими типами імперіалізму. Навіть з точки зору інформації відомі лише окремі факти, які вимагають багато доповнень. Якщо потрібно було б назвати три праці на цю важливу тему, я би відзначив:
- Richard Behrendt, Die Schweiz und der Imperialismus. Die Volkswirtschaft des hochkapitalistischen Kleinstaates im Zeitalter des politischen und ökonomischen Nationalismus, Leipzig/Stuttgart, Rascher, 1932.
- Lorenz Stucki, L’empire occulte: les secrets de la puissance helvétique, Paris, R. Laffont, 1970.
- François Hopflinger, L’Empire Suisse, Genève, 1978.
Отож, швейцарський імперіалізм не піддається всебічному, точному, ретельному і детальному аналізу. Можна лише послуговуватись обмеженою кількістю фактів, часто неповних, і, відштовхуючись від них, створити кілька варіантів його інтерпретації.
Прихований і невидимий імперіалізм
Попри свої розміри, Швейцарія вже давно є одною з основних імперіалістичних держав світу. Я до цього ще повернуся. Проте у Швейцарії навіть робітничий рух лівих не усвідомлює цього феномену. Цьому сприяє низка причин:
- Швейцарія ніколи не мала справжніх колоній, а отже, не заявляла відкрито про свій колоніальний чи імперіалістичний характер, тобто не була втягнена до колоніальної чи імперіалістичної війни.
- Промислова і банківська швейцарська буржуазія ж тим часом уже віддавна розвивається потай: схована за політичною нейтральністю, вона просувається вперед у тіні великих колоніальних та імперіалістських держав (Великобританії, Франції, Німеччини, США). Вона замаскована також усюдисущим пропагандистським дискурсом, який часто намагається представити Швейцарію як країну гуманітарної політики за допомогою Червоного Хреста, посередництва, філантропії тощо. Нарешті, вона замаскована дискурсом, що доповнює попередній, — я назвав його «риторикою дріб’язковості»: завжди показувати Швейцарію як Давида, що протистоїть Голіафу, як маленьку, слабку і невинну державу і таке інше в тому ж дусі.
Беручи до уваги ці причини, деякі автори охарактеризували швейцарський імперіалізм як другорядний, але цей вираз мені здається недоречним, бо він культивує ідею, ніби цей імперіалізм незначний, марґінальний — коротше кажучи, не такий важливий, як імперіалізм інших країн. Однак Швейцарія — впливова імперіалістична держава. Тому мені більше до вподоби вираз «прихований», або ж «невидимий імперіалізм».
У серці європейського імперіалізму
Швейцарський імперіалізм уже століттями перебуває в центрі розвитку європейського капіталізму. Ще в 16 столітті відомі купці та банкіри Женеви, Базеля, Цюріха очолювали міжнародні системи обігу товарів та кредитів. З 17 століття, а особливо у 18 столітті й аж до середини 19 століття базельські, женевські, невшательські, санкт-ґалленські, цюріхські, бернські та інші кола капіталістів відігравали не останню роль у цій величезній афері — експлуатації та гніту решти світу з боку західного та південноєвропейського капіталізму, який стрімко розвивається, а також у трикутниковій торгівлі. Сім’я великих буржуа де Пюрі, одних із натхненників знаменитої «Білої книги» 1993 року, своїм успіхом завдячує сотням рабів, яких силою привезли з Африки до неосяжних сільськогосподарських угідь Америки.
Саме завдяки капіталам, накопиченим із експлуатації та торгівлі рабами, швейцарські капіталісти найуспішніші після англійців у відомій промисловій революції 1750-1850-х років. Впродовж 19 століття Швейцарія разом із кількома іншими країнами — Великобританією, Францією, Німеччиною, Бельгією, Голландією та США — належить до лідерів капіталістичного розвитку і стає однією з промислово найбільш розвинених країн у світі, особливо впливовою в тогочасних передових галузях на кшталт машинобудування та виробництва двигунів, електротехніки та хімії. В період між 1850 та 1914 роками колоніалізм-імперіалізм стрімко розвивається.
Найяскравіше це виражає гонитва за колоніями: капіталістичні розвинені країни, передусім Великобританія та Франція, завойовують усю Африку та більшість Азії. Усі розвинені капіталістичні країни масово експортують капітали, що дозволяє їм здійснювати визначальний вплив на не колонізовані, але менш розвинені чи менш індустріалізовані країни, зокрема Центральну та Південну Америку, Османську імперію, Персію, Сіам і навіть Китай.
Абсолютний чемпіон 1913 року
Як щодо швейцарського капіталізму? Тут і з’являється його перша найбільша особливість: з одного боку, швейцарська буржуазія так само імперіалістична, як і її суперники. Великі швейцарські компанії експортують капітали у великих масштабах і вкладають багато інвестицій за кордон. Так, у 1913 році Швейцарія є країною — лідером з прямих інвестицій за кордон на душу населення (в доларах) 1:
Швейцарія: 700
Великобританія: 440
Нідерланди: 320
Бельгія: 250
Франція: 230
Німеччина: 70
Сполучені Штати: 40
У 1900 році Швейцарія стає країною, яка має найбільшу кількість мультинаціональних корпорацій на тисячу жителів. «Нестле» — мультинаціональна корпорація, яка має, мабуть, найбільшу кількість філіалів за кордоном.
З іншого боку, промислові і банківські швейцарські кола обмежені в гонитві за колонізацією світу однією великою обставиною: у них досить слабкий воєнний вплив, а головне, вони не мають прямого виходу до океану, на відміну від Голландії та Бельгії, яким вихід до моря дозволив вступити в колоніальну боротьбу.
Від часів Франко-прусської війни 1870 року до початку Першої світової владні кола Швейцарії мріють про територіальну експансію Конфедерації — або з італійського, або з французького боку, — що дало би їй вихід до моря (Ґенуя або Тулон). Наприклад, у 1914-1915 роках вони всерйоз розглядали можливість відмовитись від свого нейтралітету і вступити до війни поруч із німецьким імперіалізмом у надії отримати, у разі перемоги, частину захоплених територій — а саме середземноморський коридор разом із кількома колоніями в Африці 2. Однак у результаті вони вирішили, що справа надто ризикована як із зовнішньої точки зору, так і з внутрішньої, і вирішують далі дотримуватися політики нейтралітету. Цей вибір виявився дуже вдалим, адже дозволив швейцарським промисловцям і банкірам вести справи одразу із двома сторонами у війні.
У тіні великих держав
Саме ця особлива позиція окреслить форми і зміст швейцарського імперіалізму з кінця 19 століття аж донині: так як велика промислова і банківська буржуазія не може робити ставки на воєнний козир, вона мусить віртуозно оволодіти мистецтвом гри на суперечках між великими імперіалістичними державами, щоб рухатися вперед. У цій грі вона володіє двома перевагами 3:
- Політика нейтралітету й посередництва, гуманітарна політика (Червоний Хрест і таке інше) дозволяють швейцарському імперіалізму не оголювати свою сутність перед широкими верствами населення у світі, що забезпечує йому повну легітимність. Це також дозволяє Швейцарії виконувати роль посередника між великими імперіалістичними державами. Каміль Баррер, посол Франції в Берні з 1894 по 1897 роки, вже тоді зрозумів цю стратегію і писав так: «Військовий флот Швейцарії — посередництво» 4.
- Швейцарська банківська і промислова буржуазія надає низку унікальних послуг (банківська таємниця, більш ніж поблажлива податкова система, вкрай низьке забезпечення соціальних прав тощо), яких дуже потребують панівні класи великих імперіалістичних держав і які не завжди можуть запропонувати ці держави — зазвичай через внутрішньополітичні міркування. Швейцарський імперіалізм не здається їм надто сильним суперником, зокрема, через свою військову слабкість. Ці держави приймають як факт, що він на тривалий час укоріниться, і Швейцарія залишить за собою право займати багато вигідних ніш (скажімо, грати ролі податкового раю чи міжнародного фінансового центру).
Швейцароафрика
Існує безліч прикладів, які ілюструють стиль і стрімкість, з якими швейцарська буржуазія зуміла просунути власні інтереси вслід за іншими великими імперіалістичними державами, граючи за потреби на їхніх суперечках. Візьмемо два таких приклади:
- З 1828 року базельські «місіонери», за якими швидко пішли торговці однієї компанії, «Баслер хандельсґезельшафт», заснованої базельськими олігархами (сім’ями Буркгардт, Меріан, Ізелін, Ехінґер, Фішер), розташовуються на березі сучасної Гани. Вони зіграють визначальну роль у колонізації цієї області Великобританією. В 1860-х роках так звані «місіонери» пролобіюють свої інтереси в англійському Парламенті і безпосередньо братимуть участь у тривалій колоніальній війні Англії з Королівством Ашанті[refSébastien Guex, Le négoce suisse en Afrique subsaharienne: le cas de la Société Union Trading Company (1859-1918), in H. Bonin, M. Cahen (Dir.), Négoce blanc en Afrique noire, Bordeaux, Société française d’histoire d’outre-mer, 2001, p. 237.[/ref]. Справи базельських купців у Гані, захищені британською опікою, підуть догори, так що «Баслер хандельсґезельшафт» стає в кінці 20 століття однією з найбільших компаній у світі з експорту какао (чиста середньорічна норма прибутку, яку вона видає Гані, складає 25% між 1890 і 1910 роками). Одна кумедна історія доводить, який колосальний вплив мали швейцарські купці і показує, до якої міри вони вважали Гану своєю приватною власністю. В березні 1957 року Гана є першою європейською колонією в Африці, яка здобула незалежність. Подія є історичною. Це не заважає швейцарському оратору через чотири місяці, під час свята, організованого швейцарськими експатріантами 1 серпня 1957 року, закінчити свою промову перед сотнями запрошених словами: «Нехай живе швейцарський кантон Гана!» 5
- Розігруючи англійські карти, швейцарський капіталізм паралельно вміє грати і німецькими, і французькими. Швейцарці навіть будуть відігравати головну роль в німецькій колоніальній політиці в Африці, що дозволить їм, у свою чергу, користуватися приязню колоніальної влади й успішно вести свої справи. Саме Конрад Песталоцці, цюріхський купець, активно сприяв підписанню першої угоди, що брала під німецький «захист» африканську територію, частину сучасної Намібії — зрештою, Песталоцці сам і підписав цю угоду в березні 1883 року. Через рік базельський торговець Луі Баур, уповноважений німецьким урядом вести переговори і парафувати 6 дві угоди, які знову підпорядковували німецькій імперії частину теперішньої Сьєрри-Леоне. Невдовзі, у 1884 році, Карл Пасаван, син впливового базельського банкіра, бере участь із військами, зібраними на місці, в першій колоніальній війні, яку вів Рейх. Її результатом було захоплення Камеруну 7.
- Біля витоків одної з найактивніших кампаній колоніальної експансії Франції в Африці стоять два саме швейцарські торговці, засновники Торгового Товариства Західної Африки (Société Commerciale de l’Ouest Africain, SCOA) 8.
Серед великих світу цього
Описана стратегія виявилася винятково ефективною — настільки, що Швейцарія перетворилася впродовж 20 століття на велику імперіалістичну державу середнього значення, а в деяких галузях навіть опинилася серед перших. Ось кілька прикладів:
- Швейцарські транснаціональні корпорації належать кільком малим товариствам, які домінують у світі в низці галузей: технології для енергетики та автоматизації (ABB — 1 або 2 місце в світі), фармацевтика (Novatris — 4 місце; Roche — 8 місце), цемент і будівельні матеріали (Holcim — 1 місце), харчові продукти (Nestlé — 1 місце), виробництво годинників (Swatch — 1 місце), агропромисловість (Syngenta — 2 або 3 місце), виробництво і збут металів (Xstrata — 3 або 4 місце), банківська справа (UBS — 4 або 5 місце; Crédit Suisse — 15 або 16 місце), страхування (Zurich — 7 або 8 місце), а також перестрахування (Swiss Re — 1 місце).
- Інший інструмент виміру ваги швейцарського імперіалізму — сток прямих іноземних інвестицій. Під прямими інвестиціями мають на увазі, що національні компанії купують частку капіталу іноземних компаній, володіють більш ніж 10% цього капіталу і забезпечують, у більшості випадків, контроль над цими товариствами.
|
Прямі іноземні інвестиції в 2002 року 9 (акції, в мільярдах $) |
USA |
GB |
FR |
DE |
HK |
HOL |
JP |
CH |
CA |
|
Зовнішні інвестиції |
1501 |
1033 |
652 |
578 |
370 |
356 |
352 |
298 |
274 |
|
Внутрішні інвестиції |
1351 |
639 |
401 |
452 |
433 |
315 |
60 |
118 |
221 |
|
Чисті інвестиції |
150 |
394 |
251 |
126 |
-63 |
41 |
272 |
179 |
53 |
Як показує перший рядок таблиці, обсяг прямих іноземних швейцарських інвестицій дуже високий. Сягаючи майже 300 мільярдів доларів у 2002 році, він займає 8 місце у світі. За кордоном швейцарські транснаціональні компанії використовують робочу силу майже 2,2 мільйонів найманих працівників (майже у два рази більше, ніж у Швейцарії), що становить одну п’яту американських транснаціональних компаній, одну третю британських і половину німецьких.
- Наступним мірилом швейцарського імперіалізму є обсяг чистих іноземних інвестицій швейцарських компаній, якщо від загального фонду відняти фонд іноземних інвестицій (3 рядок таблиці). З цієї точки зору швейцарські транснаціональні корпорації займають 4 місце у світі. Близько половини зі 179 мільярдів чистих іноземних швейцарських інвестицій розташовані в залежних країнах, в основному в Азії та Латинській Америці 10.
- З часів Першої світової війни Швейцарія також стала міжнародним фінансовим центром першого плану. Сьогодні вона посідає п’яте або шосте місце за важливістю у світі. Але в фінансовому плані швейцарський імперіалізм знову проявляє винахідливість. Насправді швейцарські банки займають виняткове місце в поділі праці між фінансовими центрами: вони є такими собі притулками, яким надають перевагу і яким довіряють свої гроші капіталісти та багаті світу цього, і спеціалізуються на операціях довіреного управління.
Довірений керівник для цілого світу
В управлінні так званою «приватною офшорною власністю», тобто власністю, яка належить особам і якою не керують у країні походження, сходинка Швейцарії займає домінантну позицію на світовій фінансовій драбині: найновіші оціночні аналізи приписують їй частку міжнародного ринку в розмірі 30%. Інші фінансові центри — Великобританія, Сполучені Штати, Люксембург, Гонконг — залишаються далеко позаду — їхні частки коливаються від 5% до 20%. Загалом швейцарські банки, страхові компанії та інші компанії управдіння розпоряджаються в Швейцарії та за її межами приголомшливими капіталами, які налічують десь 10 000 мільярдів франків — близько 70% внутрішнього валового продукту США 11.
Групи, що тримають у руках цілий світ, довіряють уже впродовж багатьох років частину своїх грошей швейцарським банкам, адже ті пропонують майже унікальні пакети послуг: банківська таємниця за десятьма замками, низькі й поблажливі податки, стійка валюта, непохитна політична стабільність, досвід та ціла мережа зв’язків, налагоджених протягом поколінь. Варто виділити три аспекти цієї фінансової могутності швейцарського імперіалізму:
- Як зауважує «Ле тем», «клієнти-мільйонери з країн, що розвиваються, приносять близько 70% капіталів, якими керує з офшору» 12 швейцарська фінансова система — тобто десь 3000 мільярдів франків. Цю суму в основному — приблизно на 80% — становлять капітали, які ухиляються від сплати податків у своїх країнах. Це означає, що бідні країни щорічно втрачають суму приблизно в 40 мільярдів франків податкових надходжень за сприяння швейцарського податкового раю. Це в 25 раз більше, ніж сума, яку Конфедерація люб’язно пожертвувала на «допомогу розвитку» в 2006 році.
- Значну частину цих сум швейцарські банкіри потім позичають країнам, з яких ці гроші, власне, і походять. Це дозволяє банкам — іронія механізму — завдяки борговим зобов’язанням тиснути на населення цих держав, вимагаючи більшої відсоткової ставки.
- Зрештою, варто відзначити, що описана позиція надає швейцарському імперіалізму виняткового характеру, можна сказати, довічного паразита, який не тільки збагачує швейцарську буржуазію, але і впливає на великі сектори дрібної буржуазії і навіть на деякі вищі прошарки найманих робітників.
За маскою банківської таємниці квітнуть цинізм та корупція, шахрайство та ухилення від сплати податків, усі види спекуляцій та брудні гроші. Деякі кола швейцарської буржуазії, втім, не вагаються йти далі по дорозі перетворення Швейцарії на бананову республіку, що доводить збільшення акордного податку 13 для закордонних товстосумів або недавні витівки Швейцарської народної партії — намертво закріпити банківську таємницю в Конституції, тобто зробити шахрайство, яким є ухилення від сплати податків, одною з основ федеральної держави.
Цинізм деяких буржуазних кіл зріс настільки, що вже сформував навколо себе постійний дискурс про Швейцарію, як батьківщину прав людини та гуманності. Тоді як Швейцарська народна партія та «Креді свіс» дають найбільше капіталів в оренду нафтовим компаніям, що діють у Судані, — завдяки прибуткам цих компаній уряд Судану веде війну в Дарфурі 14.
Масове використання іноземної робочої сили
Залишається підкреслити останній дуже важливий аспект швейцарського імперіалізму. Імперіалістичне ставлення полягає не лише в тому, щоб, як уже було сказано вище, йти по робочу силою до бідних країн і дерти з неї сім шкур. Воно полягає також у тому, щоб привабити закордонних робітників у такі умови, щоб їх можна було експлуатувати так само інтенсивно. І в цій галузі швейцарське покровительство прославилося: робочу силу іммігрантів дискримінують хитромудрою системою дозволів на тимчасове проживання, спрямованою на підтримку тимчасового працевлаштування, і браком політичних прав. Отже, йому притаманна повнота політики «деколонізації на місці» 15 (термін, який вжив уже досить давно Еманюель Террей). З кінця 19 століття закордонні працівники у Швейцарії становлять 10% населення (16% у 1913 році). Сьогодні їхня кількість сягає 20% населення Швейцарії, тобто близько одного мільйона осіб. Більшість із них — наймані працівники, до яких варто додати приблизно 200 000 підпільних робітників, що працюють майже в тих самих умовах, що й у колишніх колоніях.
Переклала Соломія Мартинович
Джерело: Sébastien Guex, L’imperialisme suisse ou les secrets d’une puissance invisible.
