Мабуть, багато хто з вас чув про «чорні протести» — масовий страйк проти цілковитої заборони абортів у Польщі, що в жовтні 2016 року вивів на вулиці тисячі одягнених у чорне жінок по всій країні (велику роль у протестах відіграла мобілізаційна сила лівої політичної партії «Razem»). Законодавство щодо абортів у цій країні Центральної Європи й без того важко назвати ліберальним. Жінки мають право на аборт в обмеженій кількості випадків: якщо це загрожує життю жінки; за умови серйозного ризику ураження плоду; якщо вагітність є результатом зґвалтування чи інцесту (цей факт має бути доведений у суді). Варто зазначити, що навіть виконання цих трьох пунктів на практиці стикається з низкою проблем: строки для аборту стікають поки триває суд, лікарі можуть відмовлятися робити операцію навіть за умови наявності загрози життю жінки. Згідно ж із законопроектом, запропонованим восени 2016 року, заборона на аборти мала б стати такою ж тотальною, як на Мальті та у Ватикані. Жінки, що зробили аборт, незалежно від обставин мали б засуджуватися на 5 років ув’язнення.
Чорні протести набули широкого резонансу в міжнародних ЗМІ, однак мало хто знає, чим закінчилися ті спроби соціального опору консервативній системі. Я не мала змоги взяти участь у масових подіях жовтня 2016-го, бо переїхала до Варшави в кінці місяця, коли вуличні протести вже стихли. Так, пройшло більше як рік до моменту, коли я вдягнула своє чорне пальто та поїхала на «Warszawski Strajk Kobiet» 17 січня 2018 року.
Марш розпочався під офісом партії «Platforma Obywatelska»[1] з наступною зупинкою під офісом партії «Nowoczesna»[2]. Кульмінація відбулася під офісом «Prawa i Sprawedliwośći» — найбільшої на теперішній час партії в польському парламенті, відомою своїм правим популізмом, адже саме з лав цієї партії походить ініціаторка законопроекту тотальної заборони абортів Кая Годек. Причиною страйку стало голосування в сеймі 10 січня 2018 року, яким відхилено громадянський проект «Ratujmy Kobiety». Проект, розроблений ініціативною групою утвореною у вирі чорних протестів, був спрямований на лібералізацію законодавства та легалізацію абортів. Того самого 10 січня сейм голосами правиці проголосував за реалізацію законопроекту, що обмежує право на аборти та змушує жінок виношувати й народжувати нежиттєздатних дітей. За словами авторки законопроекту Каї Годек, це лише перший крок на шляху до повної заборони абортів.
Вже помітно запізнюючись через повільний рух транспорту в годину пік, я пересідаю в автобус, який має довезти мене до місця початку страйку. Навпроти мене дівчина з плакатом «Dziewuchy dziewuchom». «На правильному шляху», — думаю я, переповнена емоціями від хвилювання й захоплення. Опинившись на місці, пробираюсь крізь натовп, ближче до гучних вигуків мегафону. Через мій досі базовий рівень розуміння польської, знадобилось близько п’яти хвилин, щоб зрозуміти co się dzieje[3]. Натовп скандує імена депутатів, що голосували проти лібералізації законодавства / за законопроект Каї Годек, супроводжуючи це вигуками «Здай мандат! Перепроси в польок!» (ця процедура повторюється під кожним пунктом зупинки маршу).
«Корисна практика польської», — думаю я, завзято повторюючи за натовпом складні польські імена й прізвища на зразок «Przemysław Gosiewski» чи «Grażyna Gęsicka». На обличчі проступає посмішка. Незабаром посмішку змінюють сльози.
«Я маю трирічну донечку, яка бачить, що мама вагітна, й чекає на братика чи сестричку. Як я маю їй пояснити, що мама виношує нежиттєздатний плід? Пробач мамі, доцю. Тобі треба зараз буде багато часу проводити з татком. Поки мама буде в лікарні, на татка покладено багато роботи. Хто буде нести відповідальність за психологічну травму маленької дівчинки, за депресію мами, яка може тривати декілька років, можливо, за зруйнований шлюб? Сьогодні ми маємо показати, що є відповідальні за подібні трагедії, і цих відповідальних має бути покарано», — розповідає в мікрофон свою історію одна з активісток руху.
«Wolność nie za receptą! (Свобода не за рецептом!)» — вигукую я на весь голос, супроводжуючи натовп до наступної зупинки маршруту. Для усвідомлення того, що особисте — це політичне, мені знадобився певний час. Коли влітку друзі в Києві запитали, як мені живеться у Варшаві, я відповіла: «Загалом добре, я намагаюсь особливо не заглиблюватись у місцевий політичний контекст». Я і справді почала почувати себе добре, переїхавши до Польщі: відстань від Києва й відносно стабільні економічні умови допомогли трохи віддалитися від таких болісних українських політичних проблем. Так я відчувала себе до того моменту, поки одного разу в нас не порвався презерватив в одній із найбільш консервативних країн Європи. Така проста здавалося б дія, як прийняття «morning-after pill» вартувала купу стресу, адже такий контрацептив неможливо купити в аптеці без рецепта, близько 50 євро за прийом у лікаря та ще близько 60 євро за придбання самої пігулки. «Следующий раз или будьте осторожнее, или заводите детей»[4], — сказала лікарка, виписуючи рецепт.
Наступні парламентські вибори в Польщі заплановані на листопад 2019 року. Чи допоможе це щось змінити в умовах, коли вся електоральна компанія «Prawa i Sprawedliwośći» тримається на використанні патріотично-релігійного популізму та обіцянках знизити податки разом із підвищенням соціальних виплат. Основною підтримкою «PiS» на останніх виборах були люди із сільської місцевості та маленьких міст без вищої освіти. «Чи не є проблема підтримки правого популізму та прийняття антилюдських законів набагато ширшим питанням зростання соціально-економічної нерівності й нездатності механізмів ліберальної демократії забезпечити реальну рівність в ухваленні політичних рішень?» — думаю я, скандуючи разом із натовпом «Bronimy życie, życie kobiet!» (Захищаємо життя, життя жінок!).
