Термодинаміка протесту
Суспільні науки багато чого взяли з фізики, зокрема з термодинаміки. Поняття Системи, наприклад. Тобто, термодинамічна система (молекули з електромагнітною взаємодією між ними) дуже схожа на систему соціальну (індивіди чи соціальні групи з економічними відносинами між ними).
І якщо в термодинаміці є поняття температури – міри кінетичної енергії молекул, то чому не можна говорити про температуру суспільства? Тобто – про кількість та енергію, напруженість і гостроту, радикалізм і пасіонарність протестних акцій.
З термодинаміки відомо: коли температура дуже піднімається, то речовина плавиться, закипає, сублімується, вибухає. Одним словом, переходить у інший агрегатний стан.
У лютому 2013-го ми, Інститут Республіка (ІР) та Центр соціальних і трудових досліджень (ЦСТД), оприлюднили звіти про дотримання права на свободу зібрань та моніторинг протестів в Україні. Оскільки кількість соціальних протестів тоді значно зросла порівняно з попередніми роками, ми зробили припущення, що скоро, можливо навіть у 2013 році, станеться соціальний вибух.
Вибух справді стався. І Майдан 2013-го, як і всі попередні Майдани, мав соціальні причини – протиріччя між великим капіталом та тими соціальними групами, які він прагне визискувати: від робітників та селян до дрібних і середніх підприємців. Але він призвів швидше не до переплавлення суспільства, а до сублімації соціальних прагнень. До каналізації соціального невдоволення у війну, «патріотизм», пошук ворогів. Але самі ці причини нікуди не ділися.
Локомотив історії
Власне, зібрання – мітинги, демонстрації, пікети, «майдани», акції протесту – є вираженням кінетичної енергії суспільства. І люди виходять на них, тому що зібрання, мирні й немирні, є найефективнішим способом захистити свої соціальні та громадянські права. Значно ефективнішим, ніж суд, лобіювання законів і нормативних актів та подання петицій. Інакше кажучи, свобода зібрань є передумовою всіх інших прав і свобод. В тому числі й права на повстання.
Окрім того, свобода зібрань, перефразовуючи класика, є локомотивом історії. Історія сучасної України ілюструвала цю тезу не раз: студентське голодування, «Україна без Кучми», Майдани 2004 та 2013 років. Правда, Майдани навчили нас міняти президентів. А от міняти соціальну Систему ми так і не навчилися…
Дослідження динаміки протестів і дотримання права на свободу зібрань можуть показати нам, як міняється температура суспільства, чого нам варто сподіватися – кипіння, вибуху чи охолодження. Ось такими дослідженнями займається ІР і ЦСТД вже кілька років поспіль. Звіти за 2015 рік доступні тут: http://inrespublica.org.ua/ostanni-novyny/dotrymannya-svobody-zibran-v-ukrayini.html, http://cslr.org.ua/represiyi-proti-protestiv-v-ukrayini-kviten-gruden-2015/. Найцікавішим видається порівняння даних про зібрання та протести з періодом до останнього Майдану. Ми побачили тенденції, які стали дуже виразними після Майдану.
Температура піднімається
Кількість протестів в Україні почала рости експоненціально починаючи з 2001 року (акція «Україна без Кучми»). Свого піку протестна активність досягла під час Майдану 2013-14. У 2015 році кількість протестів знову зросла і практично досягла рівня 2013-го: 4412 акцій, зафіксованих за повідомленнями у ЗМІ 2013-го, і 4394 у квітні-грудні 2015-го. До того ж, і в 2015, і в 2013 знову найбільше протестних акцій мали соціально-економічну тематику (56% 2013-го і 45% 2015-го). Тобто, зараз ми маємо в Україні практично таку ж соціальну напругу, як і перед Майданом 2013-го.
Дуже важлива тенденція останніх двох років – поява робітничого руху. Страйки київських, житомирських, сумських, херсонських транспортників, нововолинських, червоноградських і павлоградських шахтарів, акції криворізьких гірників і дніпропетровських ракетобудівників, демонстрації освітян у Києві: поки що рух видається розрізненим, але вже досить масовим.
Очевидно, активізація робітничого руху та соціальних протестів в Україні є реакцією на «ринкові реформи». Реформи, що їх прискореним темпом почали проводити групи великого капіталу (т. з. «олігархи»), котрі отримали всю повноту державної влади після Майдану.
Природною еволюцією соціальних рухів має стати перехід від галузевих вимог до загальних. Травневий марш лікарів міста Ромни з вимогою припинити ліквідацію медичних закладів та виплатити 5-місячну заборгованость зарплати став початком такого переходу. Низка всеукраїнських профспілкових організацій не просто підтримала марш, а й висунула вимогу щодо зміни соціально-економічної політики уряду.
Але реально впливати на українську політику соціальні рухи зможуть лише тоді, коли струмочки протестів зіллються в одну річку – загальний страйк із політичними вимогами etc.
Симптоматично також те, що більшості Майданів передували невеликі акції з частковими вимогами, які виливалися в піші походи на Київ. За маршем сумських студентів настав Майдан 2004-го. За «Врадіївською ходою» – Майдан 2013-го. Що віщує Україні марш роменських лікарів 2016-го?
Аспірин та хірургія
Проти підвищення температури здавна застосовували жарознижувальні засоби. Функцію таблетки аспірину в солодкій оболонці, покликаної зменшити гостроту соціального протистояння, виконує зменшення кількості судових заборон на мирні зібрання. Якщо 2012-го в Україні суди заборонили 349 зібрань, то 2015-го лише 20. У багатьох регіонах зібрання тепер не забороняють узагалі, але більшість усіх заборон і до Майдану, і після нього припадають на Харків, де мітинги опозиції як забороняли, так і забороняють.
Проте поряд із аспірином застосовуються й хірургічні засоби – напади на мирні зібрання за бездіяльності міліції/поліції. Загалом кількість насильства з боку ультраправих (Правий сектор, Автомайдани та Самооборони) та відвертих нацистів (Цивільний корпус Азов) щодо учасників зібрань із тематикою соціального протесту, опозиційних, антифашистських, антивоєнних мітингів та заходів ЛГБТ-спільноти значно зросла порівняно з періодом до Майдану. Загалом кількість репресивних реакцій щодо мітингів і демонстрацій з боку і представників виконавчої влади, і ультраправих за 2 роки збільшилась у 3-4 рази.
Ще одна тенденція 2014-15 років – значне зростання кількості немирних зібрань. Яскравим прикладом стала акція ультраправих партій біля парламенту 31.08.2015, коли було вбито 4 нацгвардійці.
Значне погіршення стану справ із основними громадянськими свободами після Майдану – свободою слова й преси, свободою висловлення поглядів, зібрань та асоціацій – свідчить про перехід України від буржуазної демократії до стану, коли привладна олігархія використовує ультраправі та фашистські парамілітарні структури для придушення опозиції та соціального протесту.
Справді, важко собі уявити, аби за часів Ющенка чи Януковича журналістів кидали до в’язниці, як Руслана Коцабу, Олену Гліщинську та ще близько 200 громадян. А журналістська та правозахисна спільнота мовчала з цього приводу – через страх опинитися на їхньому місці чи через самоцензуру. Практично знищено не лише громадянські права, такі як свобода слова, свобода висловлення поглядів та свобода асоціацій (через ухвалення «декомунізаційного законодавства»), а й права соціальні. Значне скорочення мережі медичних та освітніх закладів позбавило велику кількість українців основоположних прав на освіту та медицину.
Стандартним поясненням привладного класу України щодо такого стану речей є військові дії на Сході. Війна завжди була універсальною підставою для обмеження соціальних та громадянських прав. Водночас ні президент із урядом, ні ультраправі парамілітарні формування, які є фактично штурмовими загонами олігархату, не спішать припинити війну, послідовно зриваючи Мінські угоди та не сприймаючи жодних мирних ініціатив (наприклад, ініціатив Савченко).
Відповіддю на це об’єктивно має бути соціальний вибух. Проте тенденції останніх років свідчать, що цей вибух навряд чи буде мирним протестом, як «Україна без Кучми» 2000-01 чи «помаранчеві події» 2004-го.
Марш рівності
За часовими межами звітів залишився Марш рівності – захід, організований активістами ЛГБТ-спільноти 12.06.2016. Тоді вперше за багато років вдалося запобігти нападам ультраправих на такі акції. Це дало підстави «єврооптимістам» (депутат С. Лещенко) говорити про суттєві зміни в ситуації з дотриманням свободи зібрань та правами ЛГБТ в Україні.
На жаль, усе ж події 12 червня не дають підстав для соціального оптимізму. Адже Марш рівності цього року вдалося провести лише завдяки безпрецедентній кількості правоохоронців на марші (6,5 тисяч поліцейських) і лише завдяки тому, що забезпечення прав ЛГБТ-спільноти вимагали західні політики, зокрема Конгрес США та депутати Європарламенту.
Слід вітати той факт, що українське МВС нарешті виконало свої позитивні зобов’язання, які полягають у забезпеченні громадянам, незалежно від їхніх поглядів, права на мирні зібрання. Але разом із тим зрозуміло, що заходи, яких вжила поліція 12 червня, є разовими. І немає жодних підстав вважати, що такі заходи буде поширено не лише на зібрання ЛГБТ-спільноти, а й на акції соціального протесту.
Тобто, немає жодних підстав стверджувати, що ситуація з дотриманням свободи зібрань після 12.06.2016 суттєво зміниться.
Revolution continue
2001-го небіж французького письменника де Сент-Екзюпері назвав свою статтю про Україну у La Croix «Revolution continue» – «Революція триває». І хоча на той момент протестна акція «Україна без Кучми» завершилась, де Сент-Екзюпері мав підстави так говорити.
Температура українського суспільства відтоді зростає. І час від часу суспільство закипає – вибухають Майдани. Усі вони мали різні приводи – вбивство журналіста, президентські вибори, розгін «євромайдану». Але причина насправді була одна – соціальна.
Попри все, жоден із Майданів не ліквідував причину кипіння – не змінив соціальну Систему. За два роки після останнього Майдану стало зрозуміло, що Система олігархічного капіталізму в Україні не лише не повалена, вона стала ще міцнішою і ще більш агресивною щодо громадян.
Соціальні причини, які виштовхували українців на Майдани, продовжують діяти. І неминуче виштовхнуть людей на площі знову. Підвищення температури соціального протесту, про що свідчать дані звітів ЦСТД та ІР, говорить про те, що точка кипіння настане досить скоро. Отже, Революція триває.