Сучасні міжнародні відносини увійшли в період кризи. Дух «холодної війни» прокинувся й знову блукає світом. Принципи міжнародної безпеки, сформовані в післявоєнний час і оновлені в постбіполярний період, опинилися під загрозою, вогнище тероризму спалахнуло з новою силою, а російська та європейсько-американська сторони час від часу вкидають гострі заяви в світовий медіапростор. Такий фон сучасних міжнародних відносин змушує провідні світові країни шукати шляхи посилення власних позицій та зміцнення зв’язків зі своїми союзниками й партнерами. Не стали винятком і США, які після розпаду СРСР не раз заявляли свої претензії на роль всесвітнього лідера та гегемона. Дві ключові торгові угоди, які можуть мати потужні геополітичні наслідки, – Трансатлантичне торгівельне та інвестиційне партнерство (ТТІП, від англійської The Transatlantic Trade and Investment Partnership) та Транстихоокенаське партнерство (ТТП, від англійської Trans-Pacific Partnership) – можна розглядати як один із елементів гри у велику політику. Але чи справді все так просто та зрозуміло з ТТІП?
Що собою являє ТТІП?
Трансатлантичне торгівельне та інвестиційне партнерство являє собою проект угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ) між США та ЄС. Така ЗВТ стала б найбільшою в світі й об’єднала б країни, що виробляють близько 60% світового ВВП та здійснюють 42% світової торгівлі послугами й 33% – товарами. Основні питання, які планується регулювати (угода перебуває ще на стадії обговорення та, враховуючи критику й з боку експертів, і від широких мас населення, здебільшого в європейських країнах, може зазнати певних змін):
- максимальне зменшення тарифних та нетарифних бар’єрів у торгівлі;
- відкриття взаємного доступу на ринок;
- захист іноземних компаній;
- регуляція питань конкуренції;
- створення нових робочих місць;
- спільна відповідь на основні торгівельні виклики ХХІ століття.
Історія ідеї
Створення зони вільної торгівлі з ЄС – не ноу-хау Обами, хоча саме за його президентства почалося активне обговорення й лобіювання ТТІП. Ідеї об’єднання економічного потенціалу та могутності зародилися ще в 1992-1994 роках, коли обговорювалися можливості створення Трансатлантичної зони вільної торгівлі (англійською – TAFTA), проте до конкретних кроків тоді не дійшло.
На міжнародну арену ці перемовини повернулися в 2011 році. Саме тоді між ЄС та США було створено Робочу групу високого рівня з питань зайнятості та розвитку, яка мала знайти шляхи поглиблення економічної співпраці. За два роки плідної роботи ця група розробила низку конкретних практичних пропозицій, які стали фундаментом для подальшої розробки угоди. У висновках опублікованого в 2013 році звіту було рекомендовано започаткувати переговорний процес щодо укладення нової комплексної угоди, яка містила би широке коло питань та шляхів покращення економічно-торгівельних зв’язків між США та ЄС.
Через два дні після публікації цього звіту президент США Барак Обама, а також президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу й голова Європейської Ради Герман Ван Ромпей висловилися за початок переговорів щодо створення американсько-європейської ЗВТ. Початок було покладено.
Спочатку обговорення проекту проводилося таємно, і хоча офіційні представники ЄС згодом запевняли, що до дискусії було залучено й громадських активістів, проте сам проект залишався досить незрозумілою для населення перспективою аж до березня 2014 року (його обговорення почалося в лютому 2013), коли в мережу потрапили чернетки майбутнього договору. Тоді переговорний процес дещо загальмувався через протест суспільства, але невдовзі поновився – і деякі пункти таки було винесено на публічне обговорення.
Наразі проект все ще перебуває на стадії обговорення, проте найімовірніше, що практична його імплементація може початися вже в 2016 році.
Загрози для Європи
Незважаючи на переваги, про які час від часу заявляють обидві сторони, ця угода містить цілу низку можливих підводних каменів для ЄС, які можуть відобразитися на повсякденному житті європейців.
Левову частку документа присвячено зменшенню або навіть скасуванню торгових бар’єрів. Перелік галузей є дуже широким, але найбільше цікавості викликають ті, з якими можуть виникнути проблеми. Зокрема це стосується сільськогосподарської продукції, хімічних та косметичних засобів. Проблема полягає в тому, що нормативно-правова база ЄС є жорсткішою за всіма цими позиціями: якщо близько 70% товарів у американському супермаркеті складають продукти зі вмістом генетично модифікованих організмів (ГМО), то в ЄС продукти з ГМО взагалі заборонені. Те саме стосується й косметики: у питанні вмісту потенційно шкідливих для здоров’я компонентів у косметичних засобах європейці керуються принципом «дозволено вміст тих компонентів, які визнано безпечними», тоді як американський принцип звучить так: «дозволено те, що не визнано шкідливим». Тому в ЄС список компонентів, які заборонено використовувати у виробництві косметики, налічує близько 1200 позицій, а в США він у 1000 разів менший – лише 12. Тому усунення бар’єрів може відкрити європейські прилавки для американських товарів, що їх за звичайних умов експорту завернули б як такі, що не відповідають нормам ЄС. Проте в останній доповіді за листопад 2015 року представники Європейського союзу зазначили, що товари, які не відповідають установленим нормам якості, не буде допущено на ринки. Але чи можливо відстежити всі конкретні випадки, чи не є ця заява суто декларативною? Питання залишається відкритим.
Другою значною небезпекою є параграф про вирішення суперечок між державою та інвестором. У межах ТТІП пропонується запровадити такий механізм захисту інвесторів, який би надавав дозвіл транснаціональним корпораціям (ТНК) подавати позови проти держав, якщо державна політика завдала компанії збитку. Судові процеси будуть проходити в недержавних арбітражних судах, які офіційно зватимуться ISDS — Investor-state dispute settlement. Це не новітній винахід – і сумні приклади уже були. Наприклад, шведська енергетична компанія Vattenfall подала багатомільярдний позов проти німецького уряду за рішення поступово скорочувати кількість атомних електростанцій, яке було ухвалено внаслідок аварії на японській Фукусімі. Таким чином, у транснаціональних корпорацій з’являється пряма й нічим не обмежена можливість впливати на політику всіх європейських держав та тиснути заради ухвалення або скасування відповідних законів – інакше доведеться платити величезні штрафи. Обрані демократичним шляхом уряди країн опиняться в залежності від ніким не обраних ТНК, основна мета яких – зберегти та примножити свій прибуток. Сама концепція національної демократичної держави може опинитися під загрозою неминучої трансформації.
Третім ризиком, але також пов’язаним із діяльністю іноземних компаній, може стати криза тих сфер, які нині здебільшого регулює держава – зокрема освіти та медицини. Річ у тому, що перелік позицій, до яких стане можливим залучати іноземні компанії, є досить широким, і включає в себе зокрема такі суспільно значущі сфери, як охорона здоров’я та освіта. Іноземні компанії почнуть створювати власні приватні школи та медичні заклади, але положення про вільний доступ до національного ринку змусить держави надавати приватним іноземним закладам такі ж умови діяльності, як і державним. Різноманітні субсидії, податкові пільги та інші форми допомоги державним закладам освіти та охорони здоров’я будуть розглядатися як створення перешкод приватним закладам, а отже – фактично опиняться поза межами закону. Уряди країн не матимуть більше права створювати для державних шкіл умови, відмінні від умов для приватних шкіл із будь-якої іншої країни-члена ТТІП. Таке грубе вклинення іноземних компаній у сфери, які традиційно охороняє держава, може спричинитися до різкого підвищення цін та зниження рівня обслуговування, а також до фактичного припинення державної допомоги цим сферам. А можливість ТНК судитися з урядами держав одразу на міжнародному рівні автоматично гарантує опір будь-яким намаганням посилити державне регулювання.
Загрози можуть стосуватися й сфери виробництва. Великі субсидії, які надають уряди ЄС підприємствам у аграрній, авіаційній та інших галузях, також можуть сприйматися як неконкурентні пільги. Після зменшення державної підтримки ці галузі виробництва можуть опинитися під загрозою, а пом’якшення стандартів якості спровокує наплив нової продукції на ринок. Це створює загрозу витіснення європейських товарів і з внутрішніх, і з зовнішніх ринків.
Деякі експерти схильні інтерпретувати ТТІП не як торгівельну угоду між ЄС та США, а як своєрідного троянського коня, що чаїть у собі намагання ТНК посісти панівне становище в світі й впливати на міжнародні ринки. Проте угода ще перебуває в стані розробки, а тому можна сподіватися на зміну окремих положень – протести в європейському суспільстві й неприйняття ТТІП (більше ніж 2 мільйони європейців підписали петицію проти угоди) навряд чи дозволять втілити її в тому вигляді, у якому вона планувалася спочатку. Окремі ультиматуми ставлять і деякі країни: наприклад, уряд Болгарії в 2014 році заявив, що не буде ратифікувати ТТІП, якщо США не запровадять безвізовий режим для болгарських громадян.
Міжнародна перспектива
Проте, незважаючи на всі підводні камені, з якими можуть зіткнутися не стільки уряди, скільки безпосередньо громадяни ЄС, Трансатлантичне торгівельне та інвестиційне партнерство може мати потужні міжнародні наслідки. Організація НАТО, де одна з ключових ролей належить саме США, стала наразі одним із основних військових блоків та претендує на місце найнадійнішої світової системи безпеки. Військова міць багатьох провідних світових держав, у тому числі майже всіх держав-членів ЄС (із 28 держав ЄС членами НАТО є 21) опинилися об’єднаними в межах одного блоку. Договір ТТІП недарма деякі називають «економічним НАТО», яке дозволить, окрім координації військових питань у НАТО, розробляти спільні плани дій у торгівельній площині, наприклад, у межах Світової організації торгівлі (СОТ). Зараз у її межах вкрай важко вирішити регіональні питання через намагання кожного з учасників отримати максимальні вигоди для себе, але об’єднання двох потужних гравців – ЄС та США – у межах одного торгівельного союзу справді дозволить впливати на питання міжнародної торгівлі. Це дозволить, насамперед, США за підтримки європейських країн провадити зручну для них політику, диктуючи іншим країнам загальні правила гри. У квітні 2015 року Обама вже заявляв, що «саме Америка має писати правила для глобальної економіки, а не країни на кшталт Китаю». І, схоже, ТТІП та ТТП спрямовано саме на те, щоб дати Обамі необхідні для написання цих правил інструменти. Певні пільги в нафтогазовій галузі дозволять американській сировині поступово замінювати експорт російських енергоресурсів та зменшувати залежність ЄС від російського газу.
Євразійський континент є досить потужним, адже в його межах зосередилися такі великі політичні та економічні гравці, як ЄС, Росія та Китай. І якщо відносини США з ЄС не без застережень, але можна позначити радше знаком «плюс», аніж «мінус», то в американсько-російських та американсько-китайських відносинах напруження все ще дуже сильне. І якщо у військовому плані ці дві країни, Росія та Китай, залишилися затиснутими між двома значними військовими одиницями – на заході НАТО та ЄС, а на сході союзницькі Австралія, Японія, Південна Корея та менші країни, – то в торгівельно-економічному вимірі США ще не має таких міцних структур. Тому саме Трансатлантичне торгівельне та інвестиційне партнерство разом із Транстихоокеанським партнерством мають стати тими самим економічними «щелепами», які затиснуть Росію та Китай зі сходу та з заходу.
Створення тісних торгівельних та економічних взаємозв’язків США з ЄС зблизить ці країни й у інших питаннях, адже торгівельна політика США може стати одним із елементів впливу або тиску на Європу, хоча вплив чи тиск у протилежному напрямі можливий також. Проте такий «сплав» двох значних світових гравців дозволить сприймати їх уже не як окремі одиниці, а як одну об’єднану силу.
Проте створення ТТІП може запустити й зворотні процеси, бо, як відомо, на кожну дію виникає протидія. Таким контрзаходом можуть стати намагання Росії та Китаю створити власні торгівельно-економічні угоди, не виключено, що таку угоду може бути укладено й безпосередньо між цими двома центрами сили. Окрім того, Китай може втягнути до угоди й інші східні країни, що мають менший економічний потенціал. Таким чином, може початися епоха формування нових блоків та союзів, а основною тенденцією міжнародних відносин буде інтеграція, заснована на прагненні великих країн стати біля витоків нових військових або економічних союзів – та на прагненні малих країн долучитися до них.
Скоріше за все, цю угоду все ж таки буде укладено, і, навіть враховуючи можливі зміни, вона матиме значні наслідки, а в парі з Транстихоокеанським партнерством створить потужний економічний фронт підтримки США, що значно посилить американські позиції в світі. Крім того, така угода відкриє легкий доступ до ринків тих країн, які вже зараз мають певні пільгові умови торгівлі з ЄС, проте не мають відповідних угод безпосередньо з Америкою. Найяскравіший приклад – Туреччина.
Із багатополярної системи міжнародних відносин центр ваги може знову перекотитися вбік Заходу, який, після зближення вже не тільки у військовій сфері, але й економічно, зможе вагоміше впливати на всі міжнародні процеси. У будь-якому разі, інтеграційні процеси, які активізувалися останніми роками, йдуть поруч із новими світовими викликами, як-то сплеск тероризму, світові економічні проблеми та криза біженців, а також загострення суперечностей між Росією та США-ЄС. Сукупність цих факторів уже невдовзі може спричинити значні зміни в сучасній системі міжнародних відносин, і як одну з ключових подій, що, можливо, покладе початок цим процесам, варто розглядати саме укладання ТТІП та ТТП. А чи вдасться США втілити всі наміри – покаже час.
