Повномасштабне вторгнення Росії в Україну знову підняло дискусії щодо механізмів забезпечення стійкого миру. З кінця 80-х років у глобальному вимірі домінує неоліберальний консенсус, ціллю якого є мінімізація регуляторних органів, розширення простору вільного ринку, дерегуляція трудових прав, а як наслідок — погіршення умов праці. Останнє не лише загрожує добробуту окремих людей, але й культивує середовище, де зароджуються дискримінація, міжнаціональна ворожнеча й, зрештою, військові конфлікти. Для запобігання цьому в ХХ столітті з’явилися міжнародні інститути та практики, такі як Міжнародна організація праці, Продовольча та сільськогосподарського організація ООН, низка міжнародних договорів і конвенцій, які сьогодні є актуальними для України та світу як ніколи. Обговорення й аналіз досвіду забезпечення стійкого миру, небезпек дерегуляції трудового законодавства України під час війни та повоєнної відбудови проходили в рамках конференції «Фоєрбах 11» журналу «Спільне».
Модератором виступив фахівець з органайзингу та проведення кампаній Європейської федерації профспілок громадського обслуговування Артем Тідва.
Поточні результати та майбутні небезпеки неоліберального курсу української влади під час війни
Умови праці визначають економічне становище сімей, перспективи саморозвитку та здоров’я. За час незалежності українське трудове законодавство змінювалось, керуючись «економічною доцільністю», оптимізацією та лібералізацією. Внаслідок цього, становище окремих працівників і працівниць на ринку праці загалом значно погіршилося. Повномасштабне вторгнення лише загострило описані проблеми.
Василь Андреєв, кандидат наук з державного управління та заступник голови Федерації профспілок України, зазначив, що національний ринок праці перебуває в безпрецедентній кризі: третина всього ринку зайнятості — це неформальна зайнятість. Крім того, невиплата заробітної плати та призупинення колективних договорів стали звичними практиками, погіршилися умови праці, а на більшості підприємств відсутні профспілки.
Відповідно до травневого звіту моніторингу Міжнародної організації праці (МОП) було втрачено близько 5 мільйонів робочих місць, що становить 30% від рівня довоєнної зайнятості, а майже 10 мільйонів українців стали переселенцями. До того ж бомбардування Росією енергетичної та громадської інфраструктури України призводить до кумулятивного загострення ситуації з місцями зайнятості, оскільки також руйнуються ланцюги постачання.
Ліквідація наслідків обстрілів РФ по об’єктах критичної інфраструктури Київщини, 15 листопада, 2022 рік. Фото: ДСНС України
У цих умовах влада намагається шляхом проведення реформ трудового законодавства нормалізувати кризу, а не закласти фундамент для її подолання. За словами Віталія Дудіна, голови ради громадської організації «Соціальний рух» і координатора проєкту «Трудоборона», неоліберальні реформатори не усвідомлюють всіх ризиків розпочатої ними реформи на тлі війни, яку веде російський імперіалізм проти України:
«У трудових відносинах теж відчувається логіка війни. Тут є захист, оборона, є наступ і звільнення, тільки в іншому контексті. Тут є опоненти — роботодавець і наймані працівники — жертва та агресор, якщо ми говоримо про сферу трудових відносин».
Нові законопроєкти, частина з яких вводиться на постійній основі, а не лише на період воєнного стану, не тільки уможливлюють зловживання з боку роботодавців, а й водночас не вирішують спричинених війною проблем. Віталій навів приклад — нині рівень безробіття в країні становить 35%. Тобто з липня, коли були прийняті закони по «оптимізації трудових відносин» (№ 2136, 2352, 2421, 2454), ситуація суттєво не змінилась навіть попри те, що в багатьох регіонах країни економіка повернулася до нормального режиму.
«Я боюсь того, що вся політика в сфері соціально трудового законодавства, спрямована на звуження прав працівників, на мінімізацію витрат роботодавців і на утвердження думки, що праця є товаром», — зазначив Дудін.
На думку Віталія, для соціального діалогу та демократичного вирішення цих проблем в Україні не існує об’єктивних умов, інституційних складових: незалежних судів, сильного профспілкового руху, представництва в парламенті лівих політичних партій.
Профспілкам, які історично коригували політики урядів різних країн щодо змін в умовах праці, складно комунікувати з представниками української влади. Проте така комунікація необхідна задля демократичної та соціальноорієнтованої повоєнної відбудови, — зазначив Павло Бабіч, заступник голови молодіжної ради Федерації профспілок України. Діалог стає все складнішим, позаяк ефективна робота профспілок ускладнилася через те, що трудові реформи фактично виключають їх з діалогу про призупинення трудових відносин з працівниками.
Федерація профспілок України та активісти молодіжних і громадських організацій на акції протесту проти трудового законодавства, жовтень, 2021 рік. Фото: csee-etuce.org
Наслідки тривалого наступу Кремля на трудові та громадянські права в Росії
Наочним прикладом запровадження неоліберальних реформ й урізання трудових прав є сучасна Росія. Кіріл Букєтов, експерт Глобального Інституту Праці, доповів на конференції про соціальні та політичні наслідки, до яких призвела така політика.
Сьогодні офіційна статистика Росії показує, що більше 60 мільйонів людей знаходяться за межею бідності. Будучи профспілковим активістом, Кіріл бачив на власні очі, як люди намагалися на низовому рівні створювати профспілки та вести боротьбу за покращення умов праці. Однак у відповідь проти них застосовувалися жорстокі репресії. Ретроспективно стає зрозуміло, що для російської влади, національних і транснаціональних корпорацій ціллю останніх років було умисне утримання людей у злиднях. Навіть у період бурхливого розвитку економіки, коли державний бюджет наповнювався значними прибутками, показники мінімальної заробітної плати перебували на дуже низькому рівні.
На думку Кіріла, описане явище є наслідком свідомої політики російського уряду. Такий вектор економіки підтримується репресивним апаратом і слугує збагаченню олігархів:
«Коли профспілкові органайзери намагалися проводити кампанії з вимогами до керівництв транснаціональних корпорацій підвищити заробітні плати, то менеджери останніх, вважаючи це актом екстремізму, зверталися до служб безпеки. Це траплялося в Мінську на виробництві «Coca Cola», у Пермі на фабриці «Nestle» і в багатьох інших місцях».
Не рідкісні випадки, коли при зверненні до таких компаній із вимогою вийти з російського ринку, позаяк їх податки зрештою йдуть на фінансування військової агресії проти України, активісти отримували відповіді, що такі дії були би безвідповідальними, оскільки від підприємства залежать соціальні стандарти Росії.
Описана політика в Росії призвела до піддатливості бідніших верств населення пропаганді. Низка факторів перешкоджають людям критично оцінювати ситуацію довкола: низькі заробітні плати, обмежений доступ до якісних джерел інформації й освіти тощо. Саме ці люди, за словами Кіріла, є основою добровольців, які зараз воюють проти України з надією отримати винагороду за військову службу:
«Бідність в одній країні — це небезпека для інших, оскільки злиденне населення є найбільш придатним ресурсом для військової пропаганди та поширення ненависті. Найлегше проводити мобілізацію серед бідного населення. Ми бачили, що саме це відбувалося останніми роками в Росії».
Отож у ході дискусії стало зрозуміло, що питання економічної рівності та механізмів стримування та противаг між різними соціальними групами відіграє важливу роль для забезпечення миру. Гідні умови праці є однією з передумов демократизації суспільства та протидії розпалюванню міжнаціональної ворожнечі.
Яку роль у забезпеченні стійкого миру відіграють міжнародні інституції у сфері захисту прав працівників та працівниць?
Перша світова війна вразила людство масштабами руйнування та кількістю жертв серед населення. Першочерговою задачею стало унеможливлення подібних катастроф у майбутньому. Міжнародна організація праці (МОП) виникла в 1919 році внаслідок процесу пошуку механізмів запобігання війнам шляхом забезпечення усіма країнами належних умов праці.
У 1944 році Едвард Дж. Фелан, генеральний директор МОП, підготував Філадельфійську декларацію, що визначає основні цілі та візію організації. Згідно з документом праця не є товаром, бідність у будь-якій точці світу є загрозою для загального добробуту, а свобода слова й об’єднання є запорукою прогресу. Також у документі підкреслюється необхідність доступу до реалізації матеріального благополуччя незалежно від віри, статі чи раси.
Сергій Савчук, національний координатор Міжнародної організації праці в Україні, зазначив, що Філадельфійська декларація приймалася МОП у розпал Другої світової війни та пропонувала бачення засад, на яких повинна відбуватися післявоєнна відбудова. Попри те, що російсько-українська війна досі триває, необхідно аналогічно вже зараз порушувати питання післявоєнного українського ринку праці. Для цього можна покладатися на засадничі документи, випрацьовані в ХХ столітті. Серед них: Філадельфійська декларація, Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про соціальні економічні та культурні права 1966 року, який включає права на сприятливі умови праці та на працю як таку, право на створення профспілок, «Римські договори» 1957 року, де соціальний діалог визначається одним із основних механізмів формування й реалізації політики в соціально трудовій сфері та інші.
За словами Сергія, Україна наразі вже має успіхи в роботі з описаною спадщиною. Після підписання угоди про асоціацію з ЄС ми погодилися втілювати на рівні законодавства та на практиці принципи «Acquis communautaire» (сукупність прав і норм, що покладаються, зокрема, на декларації МОП, яких зобов'язані дотримуватися всі країни-членкині ЄС).
Робоча зустріч в рамках проєкту Міжнародної організації праці «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні», Мелітополь, 16 грудня 2021 року. Фото: www.mlt.gov.ua
Також Україна ратифікувала 8 основоположних конвенцій МОП, що стосуються фундаментальних прав людини у сфері праці: свобода ведення колективних переговорів, ліквідація всіх форм примусової чи обов’язкової праці, фактичне викорінення дитячої праці, усунення дискримінації у сфері праці та занять на будь-якій основі. Цього року було прийнято дві нові основоположні конвенції, одну з яких Україна також ратифікувала.
Зважаючи на нещодавні реформи трудового кодексу, ратифікація цих документів, на думку Сергія, є корисною ще й тому, що вимагає від влади дотримання низки міжнародних норм:
«Конвенції МОП задають рамки для польоту реформаторської думки в сфері трудового законодавства».
Окрім створення рекомендацій щодо норм праці, МОП має й альтернативні механізми для досягнення стійкого миру. Сьогодні більше 35 людей, які беруть активну участь у профспілковому русі, ув’язнені в Білорусі. У листопаді Міжнародна організація праці проведе конференцію, де порушить це питання, і вперше серйозно розглядатиме застосування Статті 33 конституції організації, яка передбачає накладання низки санкції на країну як відповідь на репресії проти профспілкових діячів. Зеленський, будучи сьогодні одним з найбільш впливових людей на планеті, міг би закликати керівництво МОП застосувати це положення й до РФ, вважає Кіріл Букєтов.
Нині сили правого крила політичного спектру наголошують, що ідея забезпечення сталого миру шляхом створення гідних умов праці в усіх точках планети застаріла та не приносить жодної користі. Проте саме ці засади були однією з передумов створення європейських стандартів у сфері найманої праці та забезпечення благополуччя ЄС. Отож, на думку Кіріла, Україна повинна активно долучатися до діяльності МОП задля успішної повоєнної відбудови:
«Міжнародна організація праці повинна ставати сильнішою, впливовішою. Україна має всі шанси стати набагато більш активною в МОП, якщо змінить спрямованість своїх неоліберальних реформ».
Альтернативні візії розвитку українського трудового законодавства
Український уряд вирішив долати спричинену війною економічну кризу шляхом ігнорування робітництва, профспілкових колективів і громадянського суспільства. Замість забезпечення гарантій праці влада перекладає тягар війни з роботодавців на працівників і працівниць. На думку Кіріла Букєтова, цей підхід відтворює дії російського керівництва останніх років:
«Дії українського уряду, справді, дивують. Якщо подивитися на наповнення згаданих законопроєктів, які погіршують становище працівників, то можна помітити, що це саме той шлях, яким йшла Росія останні роки. Україна не повинна йти тією ж дорогою. Вона повинна прямувати вбік європейських цінностей і принципів у сфері трудового законодавства».
Це означає, що держава має впроваджувати заходи для розвитку самоорганізації робітничих колективів, демократії та низового впливу на законотворчий процес. Віталій Дудін відзначив, що Україні необхідні механізми стримування та противаг між різними соціальними акторами, такі як існуюча Національна тристороння соціально-економічна рада. Проте сьогодні цей орган не повною мірою виконує покладені на нього функції. Успішні зразки таких рад є в багатьох країн ЄС, зокрема тих, що належали до соціалістичного табору — Болгарія, Румунія.
Незалежно від наповнення трудового кодексу, потрібно забезпечити його виконання — тобто в інтересах слабшої сторони. Для цього необхідні ефективні контролюючі органи, а саме — інспекція з праці.
«Нам потрібен закон про інспекції з праці, який дозволить проводити перевірки недобросовісних роботодавців без будь-яких бар’єрів, зупиняти виробництва, якщо існує небезпека для працівників, зокрема під час війни», — зауважив Дудін.
Натомість Сергій Савчук зазначив, що, якщо Україна прагне стати членом ЄС, тоді зміни до трудового законодавства є необхідними, оскільки чинне порушує міжнародні норми. Здорове законодавство про працю стане «вхідним квитком» України в ЄС. Ба більше, нещодавно РНБО ініціювала роботу по ратифікації конвенції №170 «Про безпеку при використанні хімікатів на виробництві», що теж позитивно вплине на відновлення ринку праці.
Питання миру та його збереження знову гостро порушується як в Україні, так і в усьому світі. Для України це створює складні виклики, оскільки неоліберальний курс не здатен забезпечити гідні умови праці, простір поваги й інклюзивності. Натомість така політика передбачає ліквідацію середнього класу, збільшення прірви між найбіднішими та найбагатшими, деполітизацію суспільства та зрештою встановлення авторитарно-технократичного політичного режиму, як це відбулося в Росії. Шлях ринкового фундаменталізму є одним із найбільших викликів для забезпечення стійкого миру.
Попри всі небезпеки, вплив України в межах міжнародної спільноти значно посилився, отож це створює можливість для влади привернути увагу до конвенцій і договорів, що були випрацьовані в ХХ столітті Міжнародною організацією праці й іншими інститутами, наголосити на їх нагальності та необхідності до впровадження. Повоєнна відбудова повинна запропонувати найманим працівникам та працівницям простір, у якому вони зможуть відчувати себе захищеними та працювати в гідних умовах. І говорити про це потрібно вже зараз!
Трудові права як запорука стійкого миру
Запис дискусії з англійським синхронним перекладом:
