Сховай свастику, синку, ми в книгарні: як Арсенал відмиває неонацистів

  • 18 марта 2019
  • 3104
Сховай свастику, синку, ми в книгарні: як Арсенал відмиває неонацистів

#довіряюКнижковомуАрсеналу — таким хештегом на початку березня частина інтелектуальної спільноти Києва захищала «Арсенал» від цькування з боку патріотичної громадськості. Хвиля народного інтернет-гніву спалахнула через закид в інституційній неповазі до ветеранів АТО.

Історія почалася з літератури: «Книжковий Арсенал» — це книжковий ярмарок державної культурної інституції «Мистецький Арсенал». Проект потужний, амбітний та не позбавлений міжнародного визнання. Скандал із ним влаштував такий собі «Залізний тато» — маловідома видавнича ініціатива без сайту та дистрибуції, зате з «цінностями» й войовничим Бісмарком на логотипі.

 

 

Довести, що він не маргінал, Тато вочевидь намагався вже якийсь час: громив чужі заходи й скандалив, де тільки міг. Ґвалт! Прогресивному українському видавництву, що видає Корчинського й книжки «Як придбати вживане авто», «Арсенал» вдруге відмовив у стенді та участі в фестивалі! Втім, ця сенсаційна новина публіку якось не зачепила. Потім про відмову від «Книжкового Арсеналу» повідомило видавництво ДІПА, яке спеціалізується на творах фронтовиків, щоправда, може потішити й мізогінно-ейджистським трешем «Пригоди Буратіни жіночої статі» (не дивіться на обкладинку, якщо бережете очі та психіку). І тут час «Залізного тата» настав! «Книжковий Арсенал» демонструє упереджене й негативне ставлення до ветеранських ініціатив, заявив у Фейсбуці Олексій Бешуля, один із засновників видавництва. А все чому? Бо співпрацює з ліваками! «Співпраця з сєпарами і систематичний бан ветеранських ініціатив!» — бризкав слиною український бісмарк і погрожував зверненням до СБУ.

 

 

Здавалося б, собака гавкає —  караван іде: кураторки не зобов’язані пояснювати свої рішення третій стороні. Та інституція вирішила обійти опонентів на повороті й оприлюднила довжелезне зізнання в любові до ветеранів, мовляв, любила їх ще до того, як Бешуля навчився писати, любить нині й навіки-віків. Ще й Революцію гідності пригадала, бо без гідності в цій історії ніяк. Однак чутливу до фронтового сантименту громадськість вже було не спинити: у фейсбучних дискусіях кураторок ярмарку затаврували як «сучок», яких «час покарати»; низка культурних діячів, політиків та літераторів підписали відкритий лист до «Арсеналу» з вимогою прозорості; зрештою, Міністерство у справах ветеранів АТО спільно з «Мистецьким Арсеналом» створили спеціальну комісію, щоб залагодити питання. Результатом став спецпроект майбутнього ярмарку — польовий намет ветеранської літератури, про що повідомила міністерка Ірина Фріз. «Залізний тато» розправив плечі: дирекція «Арсеналу» на особистій зустрічі (вдруге!) запропонувала йому розділити стенд із кимось зі вже відібраних видавців і провести два заходи, щоправда, попередньо відцензурованих кураторками.

Здавалося б, справедливість встановлено, країна стоїть горою за ветеранів. Он, конкурс «Книжка року» навіть започаткував спецномінацію «Голоси героїв», президент Порошенко рекомендує читати твори фронтовиків, літкритики ж втішають себе очікуваннями «нашого Гемінґвея». Зрештою, чом би літературі не побути терапевтичною практикою для ПТСР? Тільки дрібна деталь псує картину: під маскою ветеранів перемогу здобули відверті неонацисти.

 

Книжки видавництва «Zалізний тато»

 

Річ у тім, що «Zалізний тато» (авжеж, z як nazi) не просто виступає за українське письмо латинкою та видає дрібних фашизоїдів на кшталт Семесюка. Один із його засновників, Дмитро Савченко відсидів 10 років за терористичний акт — вибух на київському ринку «Троєщина», внаслідок якого загинула людина. 2014 року Савченка звільнили разом із політв'язнями, однак не амністували.  За «несправедливо засудженого» заступався праворадикал Юрій Хорт, відомий нещодавнім зривом проекту «Квантовий стрибок Шевченка». «Православний націонал-анархіст», мізогін та політичний найманець Корчинський є колишнім роботодавцем, а нині — одним із топ-авторів Савченка.

Другий залізнотатовець Олексій Бешуля, відомий у вузьких колах під прізвиськом Обама, зміг відзначитися лише антисемітськими плакатами під час студентських протестів 2010 року, за що його звідти прогнали. Зараз він член Правого сектора, має бойовий досвід в АТО. Видає книжки попри очевидне невміння читати (бо чим іще пояснити його переконання, що напис Rosa-Luxemburg-Konferenz тотожний Rosa-Luxemburg-Stiftung?) й пишається фізичними нападами на невгодних. Наприклад, він разом із побратимами зривав презентацію книжки «Ліва Європа» під час Львівського Форуму видавців 2017 року.

 

Олексій Бешуля з антисемітським плакатом на студентському протесті

 

На пабліку «Залізного тата» висить купа фото й проявів щирої дружби з «Карпатською Січчю» (ужгородські ультраправі, які борються проти «культурного марксизму» та нападають на ЛГБТ, антифашистів та феміністок) і «Сокирою Перуна»  – неонацистським рок-гуртом, відомим хітами про «білу силу». Тому не дивно, що «ветеранське» видавництво видає «Муссоліні очима українців» та співає осанну італійському фашизму. Хотілося б запитати, ветеранами якої війни вважають себе ці адепти свастики й римських вітань?

 

Фото з пабліку видавництва «Zалізний тато»

 

По-людськи реакцію співробітниць «Арсеналу» зрозуміти можна: коли ультраправі прихильники прямої дії оголошують тебе своїм ворогом, стає не надто затишно. Та чи може собі дозволити таку реакцію державна інституція, що вказує у своїй місії: «сприяти модернізації українського суспільства та інтеграції України до світового контексту, спираючись на ціннісний потенціал культури»? Чи, можливо, це на «інтеграцію різних видів мистецтва» сподівалася її директорка, наполегливо пояснюючи відмову виключно браком місця в недореставрованому музейному комплексі?

 

"А щоб закордонні сусіди не хмурилися, у синочка-психопата на кілька днів заберуть ножик, а наколки з вовчим гаком прикриють довгими рукавами."

 

Цілком очевидно, що таких ілюзій в «Арсеналу» немає: «Залізного тата» допущено до участі в ярмарку лише за умови, що« Книжковий Арсенал» відбере якусь частину їхньої друкованої продукції та затвердить програму заходів. Тобто флагманська інституція  української культури проведе не просто цензуру — вона відмиє праворадикалів від непристойного контенту. Адже з майданчиків літфесту цьогоріч лунатимуть розмови про добросусідство — головну тему ярмарку. А щоб закордонні сусіди не хмурилися, у синочка-психопата на кілька днів заберуть ножик, а наколки з вовчим гаком прикриють довгими рукавами. 

Власне, все це «Залізний тато» міг отримати від самого початку, адже «Арсенал» прогнувся під нього ще до скандалу з ДІПою, запропонувавши ту саму лагідну цензуру. Однак тепер, не доклавши навіть суттєвих зусиль, видавництво з маргінала стало тим, хто нав'язав державній інституції свою повістку.

 

Олексій Бешуля (на передньому плані) й Дмитро Савченко

 

В Україні ми майже звикли, що праві радикали тероризують вулиці: довільно зривають мітинги й марші, «зачищають» ромів, б'ють, а подекуди й вбивають невгодних. Поліція фактично прямо говорить про безсилля, ба більше — про страх перед ультраправими. А пояснення «у нас війна» і «рука Москви» досі допомагали громадянському суспільству плекати вибірковий погляд на проблему. Випадок «Залізного тата» вказує на наступний рівень: ультраправі бойовики намагаються домінувати в полі культури. І державна інституція «Мистецький Арсенал» з відповідними програмами та ресурсами своєю ідеологічною безпринципністю їх легітимує.

 

Читайте також:

Конфронтация и насилие в Украине: как сказать очень много, не сказав ничего (Рита Бондарь)

Підприємці політичного насильства: інтереси й тактики ультраправих в Україні (Денис Горбач)

Оставить комментарий

Наступна конференція

  •  

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Наши партнёры