Через нетрі DIE LINKE, або випадок однієї конференції

  • 14 січня 2016
  • 3660
Через нетрі DIE LINKE, або випадок однієї конференції

Тарас Саламанюк

Почнемо з кінця. На проукраїнському луганському інтернет-ресурсі з’явилася коротенька замітка з гучною назвою: «Немецкая партия Die Linke на съезде призвала правительство объявить войну Украине». Крім іншого, в ній є закид, що, мовляв, у цьому з’їзді по веб-конференції взяв участь злісний терорист, такий собі Алєксєй Марков із батальйону ЛНР «Призрак». Хоча чого вартує остання новина в порівнянні з першою? Одним словом, німецька партія DIE LINKE геть сказилася… Тобто, так можна було би подумати, якщо не звертати увагу на типовий «жовтий» стиль замітки, цілком в дусі «Скандалы, интриги, расследования». Тому ті, в кого закралися сумніви, можуть пройтися трішки далі й подивитися на її джерела.

А в джерелах знаходимо посилання на тематичну викривальну статтю не менш «жовтого» німецького таблоїду Bild. Це той самий таблоїд, який на початку року закликав не давати ні копійки Греції, а нещодавно, після подій у Кьольні, лаяв нахабних біженців, яких бідні поліцейські не мають права затримати. 1 І ось на цьому ресурсі з’являється наша стаття-першоджерело про DIE LINKE. Ще залишаються сумніви? Тоді пропоную піти далі.

Як виявляється вже на початку статті, про жоден партійний з’їзд DIE LINKE не йдеться. Натомість у Bild описано лише конференцію імені Рози Люксембург від видання Junge Welt. Партії DIE LINKE як такої це мало стосується. І ще менше стосується припартійного фонду імені Рози Люксембург, незважаючи на збіг у назвах (яка нагода для перекручування!). Конференцію було приурочено до 98 роковин трагічної смерті Рози Люксембург.

Що ж Bild тоді закидає DIE LINKE? Усе просто. Співголова Лівої фракції (найбільшої опозиційної фракції в Бундестазі) Сара Ваґенкнехт була на тій самій конференції, що й злісний терорист Марков. Зрозуміло, рівень журналістів Bild дещо вищий, ніж у їхніх луганських колег, тому після перших абзаців (увагу читача привернули – то й годі) вони роз’яснюють, що йдеться не про синхронний виступ, а про два різні виступи. Проте лукаво натякають, що Ваґенкнехт і Марков були за часом розміщені в програмі все ж дуже близько. А головний їхній аргумент полягає в тому, що співголова Сара Ваґенкнехт і її чоловік Оскар Лафонтен (у минулому також співголова Лівої фракції) могли робити на конференції. Мовляв, вони перебували там, правильно? А отже, під час виступу Маркова, ймовірно, сиділи в залі, який у цей час вибухав оплесками й виявами солідарності. А отже… О, боже! Невже лідери DIE LINKE аплодували й солідаризувалися з закликами злісного терориста до війни з Україною?! Ні. Як справжні професіонали, журналісти про це не пишуть. Тільки натякають і висловлюють свою стурбованість через інцидент. Словом, такому вишуканому стилю наклепів луганським журналістам ще треба повчитися.

Те, що йдеться саме наклеп, сумніву не викликає. Так, є ймовірність, що й Сара Ваґенкнехт, і Оскар Лафонтен у той момент були в залі. Але замість того, щоб з’ясовувати, що відбулося насправді, Bild грає на неоднозначності. Наприклад, під кінець розповіді про Маркова в статті вставлено фото Лафонтена, котрий, усміхаючись, сидить у залі, з багатозначним підписом: «Оскар Лафонтен супроводжував свою дружину на заході». Те саме повторюється й у відео до статті, коли кадри з обома відомими політиками DIE LINKE почергово змінюють кадри з виступом представника бригади «Призрак», витворюючи відповідне враження одночасної участі. Коротше, маємо ті самі «Скандалы, интриги, расследования», тільки з вищої ліги.

Одначе «жовтизна» викривальних статей про конференцію не повинна заважати нам самим узяти її до критичного розгляду. І Ваґенкнехт, і Лафонтен, імовірно, з політичних міркувань (напевно, не лише журналісти Bild чатували на такий конфуз) були відсутні під час відеоконференції з Марковим. Такою відмовкою («мене тут не було») Лафонтен навіть відмахнувся від прямого запитання кореспондента Bild – що він думає з приводу прямого включення Маркова. Тим не менше, незважаючи на очевидні наміри кореспондента, питання дуже влучне. А що, власне, Лафонтен і Ваґенкнехт думають із приводу мілітаристського виступу політичного керівника батальйону ЛНР, який закликає до війни? Щонайменше –вони його не засуджують, принаймні відкрито. Інакше б на персональній сторінці Сари Ваґенкнехт, крім запрошення на власний виступ на конференції і тексту власної доповіді з нього потім, з’явилася б принаймні ще якась заява про відмежування від персони Маркова. Самі ж організатори конференції навіть вихваляються, що змогли звести разом бійця Донбасу й співголову Лівої фракції.

Невже DIE LINKE таки вплуталося в цю сумнівну історію з підтримкою мілітаризму? Можливо, «жовті» газетярі промахнулися з методом, але вхопили головну суть? Давайте розберемося послідовно.

 

дл1

 

Якщо уважно проглянути список тих ініціатив, що підтримали конференцію імені Рози Люксембург, то там можна знайти таку собі Cuba Sí. Ідучи за посиланням із банера на її сайт, виявляємо, що це робоча група в партії DIE LINKE з німецько-кубинської дружби. Але я не лукавив, коли раніше писав, що до конференції Ліва партія має мало стосунку. Справа в тому, що її партійна структура – це надзвичайно складне, мозаїчне об’єднання різноманітних лівих середовищ. Відтак у партії є багато течій, платформ, робочих груп та інших об’єднань, які намагаються репрезентувати й просувати думку своїх учасників. Добре це чи погано – серйозне питання, яке вимагає окремого розгляду. Тому ми полишимо його поки що, але зазначимо, що з цього випливає один важливий наслідок. Якщо якесь із цього мережива об’єднань під чимось підписується чи бере в чомусь участь, це аж ніяк не значить, що те саме робить і вся DIE LINKE. Зокрема це стосується й відносин партії з виданням-організатором конференції, Junge Welt. Нетривалі пошуки в інтернеті виявлять серед його кооперативних власників деяких політиків DIE LINKE. Але з цього аж ніяк не випливає, що Junge Welt належить Лівій партії чи що вислови та дії Junge Welt можуть прямо свідчити про позицію DIE LINKE або навпаки. 2 Отже – годі шукати чітку партійну лінію там, де її бути не може.

 

дл2

 

А як же сама Ваґенкнехт – можете спитати ви, – її участь як співголови Лівої фракції у цій неоднозначній конференції щось та значить? Так, значить. І щоб краще зрозуміти, що саме, слід перейти на вищий рівень огляду, не забуваючи однак про мережеві нетрі внизу.

Річ у тому, що партійна структура DIE LINKE, незважаючи на всю її мережевість і горизонтальність, має ще й свій вертикальний вимір. З парламентською партією інакше бути й не може – хтось має представляти її в ролі лідерів та лідерок у федеральному та замельних парламентах, хтось має виступати спікерами та спікерками на ту чи іншу тему для ЗМІ. Уся фауна різношерстих партійних об’єднань так чи інакше прагне до представництва у вищих і помітніших представницьких партійних структурах, а відтак і до кращого ресурсного доступу. Як результат, у вибудовуванні союзництв, інтриг та інших форм внутрішньопартійної боротьби формуються певні макрооб’єднання, які для простоти ми будемо називати крилами. І наразі в DIE LINKE таких провідних крила два – «традиціоналістське» та «реформістське». Не вдаючись тут у тонкощі їхніх розбіжностей 3, зазначу, що, синтезуючи ті чи інші позиційні нюанси зі своїх складових об’єднань, ці крила мають найбільш принципові розбіжності в поглядах на можливість побудови урядових коаліцій, внутрішньої економічної політики, а також у оцінці міжнародних відносин.

Де, в такому разі, мала би перебувати конференція імені Рози Люксембург, якби спроектувати на неї масштабні обриси двокрилого DIE LINKE? Однозначно під «традиціоналістським» крилом. І політики, що належать до кооперативних власників організатора конференції, Junge Welt, і робоча група Cuba Sí, яка підтримала конференцію, і низка доповідачів та доповідачок на конференції (як-от політикиня з Комуністичної платформи DIE LINKE, Еллен Бромбахер) – усі вони належать до «традиціоналістів» і так чи інакше підтримують політику Russland verstehen, характерну для свого крила 4. Зрештою, чи не найголовніша медіа-зірка цієї конференції, Сара Ваґенкнехт, котра посіла в жовтні 2015 чільну позицію в Лівій фракції Бундестагу, є однією з лідерок «традиціоналістського» крила.

 

дл3

 

Однак, попри позірну суцільність тіні крила, тут варто згадати про інший масштаб конференції, про який ми раніше домовилися не забувати, – мережеві нетрі внизу. Дивлячись із такої позиції, бачимо, що фігури партійців, які раніше заповнювали весь обшир, насправді опинилися в меншості. На кілька доповідачів від DIE LINKE припадає до двох десятків самостійних спікерів. Підтримка конференції від групи Cuba Sí – крапля в морі порівняно з тією масою підтримки, яку засвідчили інші ініціативи та організації. Зрештою, навіть десятки політиків від DIE LINKE в структурі власності Junge Welt не так і багато важать у порівнянні з понад 2 тисячами членів його кооперативу. Отож, цілком резонно припустити, що саме для тисяч звичайних позапартійних учасників конференції, а не для жменьки «традиціоналістів» із DIE LINKE, й було організовано мілітаристський виступ Маркова. Та не ним єдиним. Так само, очевидно, не для DIE LINKE було організовано привітання від легендарних американських правозахисників Анджели Девіс і ув’язненого Мумії Абу-Джамала, промова від харизматичної єврейської бабусі-антифашистки Естер Бейарано, котра пережила Голокост, доповідь турецького ліворадикального активіста й інтелектуала Айдіна Чубукчу, який пройшов 19 років в’язниці, виступи кількох лівих та антифашистських гуртів і ще багато іншого. Тобто вся конференція зовсім не була тим збіговиськом консервативних лівих прихильників Путіна, як цього би воліли деякі її критики. Багато її учасників та учасниць ведуть гідну захоплення активістську, академічну чи культурну діяльність. Як і вони повністю в праві критикувати мілітаристські та шовіністські тенденції в сучасній Україні, що справді мають місце. Проблеми починаються тільки тоді, коли це прогресивне розмаїття дивним чином починає захоплюватися вельми примітивним «антифашистським» викладом від бригади «Призрак». Ні, певний діалог потрібно ймовірно намагатися вести навіть з такими постатями як Алєксєй Марков (далеко не найгіршими зі свого табору 5), інакше без жодних спроб порозумітися з сепаратистським табором справді залишається тільки мілітаристський варіант розв’язку конфлікту. Але потрібен був саме діалог з критичною дистанцією щодо Маркова, а не співи йому комуністичного Осанна «Hoch die internationale Solidarität!».

Чому товариство учасників конференції, цілком розважлие в інших аспектах, так повело себе тут і повелося на дитячі гасла типу «діди воювали»,  прикриваючи очі на дії російського імперіалізму? Щоб хоч якось відповісти на це питання і зрозуміти парадоксальний синдром «антифашистського» помутніння і Russland verstehen в головах деяких сучасних лівих, потрібно окремо списати ще не одну сторінку аналізу.  Тому в рамках цієї статті обмежимося лише констатацією реалій конференції. А саме, що її рядові позапартійні учасники поділяли приблизно ті самі політичні цінності та установки, що й «традиціоналісти» з партії DIE LINKE. Єдина суттєва відмінність між ними – перші були в явній більшості.

Чому ж тоді так багато чути саме про представників DIE LINKE? Відповідь проста – на конференції саме на них, а не на, скажімо, співорганізаторів із маргінальної Соціалістичної німецької робітничої молоді з членством у півтисячі, було звернено більшість медіа-уваги. Кожна усмішка Лафонтена, кожен риторичний жест Ваґенкнехт потрапляли в камеру. І вони цим скористалися цілком для власних політичних вигод.

Справа в тому, що в міру посилення кризи з біженцями в Німеччині так звана «велика коаліція» між християнськими демократами й соціал-демократами дедалі більше опиняється під питанням. Права опозиція всередині партії Ангели Меркель, а також сестринська партія з Баварії вимагають від неї жорсткіших кроків у політиці щодо біженців. От тільки не факт, що на ці кроки будуть погоджуватися соціал-демократи. У цьому контексті, а також у перспективі виборів наступного року в Бундестаг (де, за недавніми опитуваннями, рейтинг християнських демократів спадає на фоні серйоного підняття правих популістів з Alternative für Deutschland) дедалі серйозніше вимальовується нагода формування червоно-червоно-зеленої коаліції за участі соціал-демократів, зелених і лівих. Нещодавно з заявою за таку коаліцію вже висловилася голова Зеленої партії. А ще за 4 дні після цього статтю на аналогічну тему з закликом до створення коаліції написала Луїза Нойхаус-Вартенберґ, одна з очільниць Форуму демократичного соціалізму, ядра «реформістського» крила DIE LINKE. Однак основна проблема для «реформістських» прихильників коаліції в DIE LINKE полягає в тому, що тут, як уже зазначалося, вони мають принципові розбіжності з «традиціоналістами». І Сара Ваґенкнехт, звісно, належить до останніх. У той самий день, коли Нойхаус опублікувала схвальну статтю про коаліцію, Ваґенкнехт мала свою програмну промову на конференції імені Рози Люксембург.

Власне, за всім шумом із участю Маркова малопомітною залишилася одна важлива деталь: а на яку тему, власне, співголова фракції DIE LINKE виступала на цій конференції? Сайт конференції подає нам досить типовий лівий заголовок «Тимчасова зайнятість – це сучасне рабство». Водночас у тексті доповіді на сайті самої Ваґенкнехт ідеться про дещо зовсім інше: «Ліва політика замість червоно-червоно-зеленої». Дивно, промова та сама – в чому ж справа? Це стає трохи зрозумілішим, якщо вчитатися в її текст. Власне, ідеться й про те, і про те: необачні коаліційні рішення сприяють ще більшій дерегуляції праці, тому завдання справжньої лівої політики – вести чітку лінію на захист цієї праці. Просто обидві сторони різними заголовками по-своєму розставили акценти. Вочевидь, для організаторів конференції цінним було мати за доповідачку таку зірку, як Сара Ваґенкнехт 6, котра могла б захопливо розповісти аудиторії про одну з основних соціально-економічних вад сучасності – прекарну працю. Водночас для Ваґенкнехт ця конференція була непоганою нагодою виступити перед ідейно близькою аудиторією, яка однак (ще) не надто залучена в партійні взаємодії DIE LINKE. Словом, нагода мобілізувати політичний капітал під внутрішньопартійну боротьбу навколо коаліційного питання. І судячи з того, як харизматично виступала Ваґенкнехт, і як часто впродовж її виступу зал вибухав бурхливими оплесками – задумане непогано вдалося реалізувати обом сторонам.

Яке ж відношення до цієї політичної багатоходівки міг мати виступ Маркова? Важко сказати. Можливо, відеоконференцію з ним було заплановано вже давно, і за інших внутрішньопартійних обставин Ваґенкнехт просто виступила б із іншою промовою. Зрештою, перекладачем і, ймовірно, організатором розмови з Марковим виступив не будь-хто, а депутат DIE LINKE з Лейпцига та заодно лідер тамтешніх вкрай консервативних «традиціоналістів» Алєксєй Данквардт. З іншого боку, рішення про свою участь Сара Ваґенкнехт могла ухвалити вже спонтанно в період загострення внутрішньопартійної боротьби, коли необхідність політичної мобілізації своїх однодумців переважила репутаційні ризики бути на одному заході з особою, визнаною в ЄС терористом. За цей варіант говорить підозріла відсутність інших «традиціоналістських» завсідників таких заходів, як-от Вольфґанґа Ґерке чи Андрія Гунька.

У кожному разі, незалежно від того, як насправді було ухвалено рішення щодо промови Сари Ваґенкнехт, підбиваючи підсумки, цілком можна зробити низку висновків.

Найперше саму конференцію імені Рози Люксембург не випадає назвати однозначним злом, як це в своїй критиці зобразили певні видання. Так, запрошення лівого комбатанта з «Призраку» і найголовніше цілковите уповання на нього замість критичного діалогу порозуміння – це засаднича помилка, яка в цілому характеризує некритичні настрої цього середовища щодо образів «антифашистського Донбасу» і націленість на Russland vertehen. Втім не менш злочинно, як це робить Bild, а за ним й українські видання  (навіть якісніші за наведені мною раніше), також ігнорувати інші, куди прогресивніші аспекти конференції.

Власне таку ж однобокість подання спростерігаємо і в контексті участі DIE LINKE у цій конференції. З приведеного аналізу перепетій щодо однієї єдиної конференції, куди були втягнуті тільки певні дієвці партії, ми вже побачили ескізи її складної структури. Можна лише здогадуватися про складність цієї структури, якщо брати її у всій повноті. Це справжні нетрі. І створені вони симбіотичною взаємодією різних середовищ німецьких лівих, які відчасти знаходячися поза структурою партії продовжують мати вплив на неї. Все це тотально ігнорується Bild й українськими ЗМІ, що поверхово схоплюють лише найскандальнішу композицію між Ваґенкнехт і Марковим. Жодної мови не те, щоб спробувати зрозуміти політичну мотивацію співголовуючої Лівої фракції, а просто трішки розібратися в тому, що DIE LINKE, яке вони так викривали за участь/організацію цієї конференції, по-суті, було вже і не так сильно представлено на ній.

Однак складність побудови структур партії DIE LINKE не виправдовує ряд її вад, проявлених щодо конференції. Перша з них – це достатній цинізм її верхівки. Чи міг цікавити Сару Ваґенкнехт, неактивна позиція якої в зовнішньополітичних темах (за межами ЄС) добре відома всій Лівій фракції, сам по собі виступ політичного керівника батальйону «Призрак»? Навряд чи. Також не надто поширеною була її попередня співпраця з Junge Welt. 7 Але що з того? Її точно цікавила зібрана на конференції аудиторія, яка була готова заслухатися її харизматичною програмною антикоаліційною промовою. Just business, як мовиться.

Звісно, щодо очільників «реформістів» на базі цієї конференції такі висновки зробити проблематично (що однак не означає, що аналогічний політичний цинізм в них відсутній і не проявиться при іншій нагоді). Але тут вони виказали іншу хибу, в медіа-роботі. За п’ять днів з конференції вони так і не спромоглися опублікувати жодної адекватної критики участі Ваґенкнехт в конференції з Марковим, де би висловили свій адекватніший щодо українського питання програмний підхід. Адже саме «реформістське» крило виступає за антимілітаристський шлях перемовин в рамках і за посередництва міжнародних організацій. А так ініціатива критики інфантильного захоплення «антифашистськими» комбатантами Донбасу була цілком віддана консервативно-ліберальним ЗМІ і нагода скористатися цим випадком, щоб краще донести свою альтернативу, безнадійно втрачена. Звісно, «традиціоналісти» мають ряд переваг в цьому плані перед своїми опонентами з «реформістського» табору. На часто скандальні «традиціоналістські» зовнішньополітичні заяви з нетерпінням чатує як російська пропагандистська машина, так і європейська консервативно-ліберальна преса. В той час як більш виважені заяви аналогічного штибу від «реформістів» часто залишаються в тіні. 8 Але така пасивність останніх як у випадку з конференцією явно не допомагає подолати ситуацію, що склалася.

Врешті-решт, з даним інцидентом черговий раз далася взнаки практична відсутність комунікаційних зв’язків між антимілітаристськими лівими в Німеччині і Україні. Чого не скажеш про мілітаристів. Одні із них, як Данквардт і Марков, можуть знайти один одного (і навіть домовитися про виступ на конференції) по напрацьованими «антифашистськими» і «антиімперіалістичним» ланцюжками. Інші з них, хоча і не мають поміж собою таких сильних комунікаційних ланцюжків, цілком спокійно покладаються на інфотечії мейнстрімних проєвропейських мас-медіа, черпаючи там свою певність в необхідності «війни до переможного кінця». Тож тільки зв’язки таборів тих, хто тією чи іншою мірою орієнтується на антимілітаристське вирішення конфлікту в Україні, знаходяться у розрусі. Виходить, що в той час як нетрі лівих антимілітаристських мереж (як от в «реформістському» DIE LINKE) живуть своїм незрозумілим автономним життям, українські антимілітаристи полишені на самі себе і великою мірою залишаються розгубленими поміж протилежних категорій мілітариської пропаганди. В результаті, хоч і з різних причин, і ті, й інші отримують викривлені уявлення про події (як от про цю конференцію), тільки підіграючи мілітаристському табору.

 

Читайте також:

Фракція DIE LINKE в бундестазі та українське питання (Тарас Саламанюк) 

 

Notes:

1. Заради справедливості треба зазначити, що Bild усе-таки не опускається до рівня багатьох пострадянських видань, які в один голос проклинають «нашестя біженців». Bild сяк-так намагається витримувати лінію про «добрих» і «поганих» біженців. Наприклад, після тих-таки Кьольнських подій вони опублікували статтю, в якій спільноти «добрих» сирійських біженців висловлюють занекопоєння щодо сексистських дій деяких своїх «поганих» товаришів по нещастю. Втім, у кожному разі Bild – консервативне обивательське видання, яке своїми матеріалами долучається до суголосся правих критиків уряду, спрямованого на зменшення прийому біженців і запровадження всіляких правових обмежень для них.

2. Твердження про партійну підконтрольність було би навіть хибним у контексті іншого, ближчого до DIE LINKE видання Neues Deutschland, хоча партії й належить 50% його номінального капіталу. Звісно, Neues Deutschland приділяє більше уваги внутрішнім дискусіям у DIE LINKE, ніж інші видання загалом. Попри те, воно провадить цілком незалежну інформаційну політику, за нагоди критикуючи й саму партію.

3. Детальніше про особливості будови політичних крил DIE LINKE та їхніх позицій – особливо щодо українського питання – можна почитати в моїй попередній статті на цю тему.

4. Для «традиціоналістського» партійного крила, серед інших його особливостей, характерним також є виражений антиамериканський антиімперіалізм у поєднанні з применшенням ролі інших імперіалізмів, у тому числі російського. Це й спонукає, зрештою, «традиціоналістів» до розуміння чи навіть схвалення російської анексії Криму й державних утворень ЛНР та ДНР.

5. Наприклад, Марков на відміну від багатьох інших сепаратистських лідерів здатен розрізняти солдатів регулярної української армії і праві добровольчі батальйони. Для нього це справді дві різні категорії. Хоча український уряд, який посилає воювати регулярну армію, все одно залишається для нього нацистських і таким, що підлягає силовому скиненню «антифашистським» ополчення.

6. Варто зазначити, що, крім політики, Сара Ваґенкнехт професійно займається ще й економікою. Вона – авторка значної кількості книг, у яких переважно критикує ті чи інші економічні аспекти капіталізму.

7. Навпаки, з 2012 по 2014 рік Сара Ваґенкнехт була авторкою постійної колонки «Антикризовий штаб» в іншій газеті, Neues Deutshland.

8. Виступи Сари Ваґенкнехт про Україну в самій Україні – притча во язицех. Хоча як вже заявлялося, ніякою зовнішньополітичною спікеркою у фракції вона не є. А от хто в Україні міг би згадати ім’я іншого, «реформістського» співголовуючого фракції, Дітмара Бартча? Чи тим паче зовнішньополітичного спікера Форуму демократичного соціалізму, Штефана Лібіха? Наврядчи хоча би десята частина від тих, хто говорить про Сару Ваґенкнехт.

Наступна конференція

  •  

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери