ЯК КРАЩЕ САМООРГАНІЗУВАТИ СТУДЕНТІВ: приклади територіальних об’єднань

  • 15 ноября 2014
  • 2777
ЯК КРАЩЕ САМООРГАНІЗУВАТИ СТУДЕНТІВ: приклади територіальних об’єднань

В житті трапляються дивні моменти. Ти сам довго морочишся над якоюсь складною проблемою. Морочишся безуспішно, а потім її закидаєш. Аж ось через деякий час зустрічаєш когось іншого, хто успішно її вирішив, чи принаймні зайшов істотно далі, ніж ти. Що ти відчуваєш у цей момент? Заздрість? Ні! Навпаки, хочеться викрикнути: «Еврика!». Ну, і ще трохи шкода, що не можна повернутися назад, в той час, коли сам безуспішно намагався подолати нерозв’язану проблему.

Принаймні, так почував себе я, коли після тривалої перерви від невтішного активістського досвіду самоорганізації студентів натрапив на її дієві вирішення. Це були ОСН – органи самоорганізації населення. Що ж робить ці територіальні об’єднання такими схожими на студентські колективи? І як вони змогли подолати ті проблеми, що так і залишилися невирішеними для мене та інших товаришів по студентському руху? Відповіді на ці запитання я спробую окреслити в даній замітці. Сподіваюся, вона стане в пригоді насамперед новому поколінню активістів відновленої «Прямої дії», що переймають естафету нелегких завдань з самоорганізації студентів.

Не зовсім профспілка

Від перших спроб самоорганізації студентів, «Пряма дія» позиціонувалася як студентська профспілка. Це було певним ноу-хау. Ліві активісти, що переважно складали її, тепер не були маргінальними пасіонаріями «нізвідки». Вони цілком статусно могли представлятися членами профспілки і навіть показувати відповідні посвідчення. Та окрім символічного статусу, в профспілки був ще інший суттєвий резон – це права, якими би мали володіти її члени, як от безперешкодний доступ до приміщень вишу чи неможливість виключення з університету без згоди профспілки. Однак на практиці їх так ніколи і не було втілено. Недосконалість вітчизняного профспілкового законодавства щодо студентів дозволяла адміністраціям вишів відносно успішно ігнорувати права «якихось там зайд».

Більше того, самі студенти чомусь не (само)організовувалися за звичними професійними канонами. Зараз, тверезо розмірковуючи про наші спроби, я розумію, що цього в принципі і не могло статися. Навчаючись, студенти є розрізненими споживачами освітніх послуг. В гуртожитках студенти – (особливо!) споживачі житлово-комунальних послуг. Вони не гуртуватимуться на продуктивних засадах, як це роблять робітники. Але тоді, щоразу натикаючись на загасання наших зусиль через інертність і пасивність студентської маси, ми відчували просто прикре розчарування.

Тож, не дивно, що основні свої успіхи «Пряма дія» здобула не в локальній профспілковій боротьбі. Вони постала як новий соціальний рух, який взявся координувати загальноукраїнські протести проти неоліберальних освітніх реформ. Якщо ж говорити про роботу на місцях, то певних успіхів вдавалося досягти насамперед завдяки залученню мас-медіа, які  висвітлювали кричущі умови навчання у вишах; це аж ніяк не було заслугою (само)організованої сили самих пригноблених студентських колективів. Останні ж бо швидко забували своїх «рятівників», зовсім не прагнучи влитися в ряди незрозумілої їм профспілки.

Робітники і жителі

На подібні відмінності між професійними спілками робітників і (територіальними) об’єднаннями споживачів звертає увагу Олексій Арябінський, досвідчений профспілковий органайзер, а тепер ще й ініціатор ОСН у своєму районі: «Мешканці на території – це люди, ну, зовсім різні […] А на виробництві там все більш чітко. Ось ці люди. Ось вони працюють. Ось ця проблема. Вона оголена перед ними! І в ситуації з робітниками вони просто розуміють, що якщо вони не надавлять, то адміністрація не зробить їм те, що вони хочуть. На 100% вони всі у цьому впевнені. А тут, ні. Тут вони ще сподіваються на те, що ще щось зробить нова влада, щось там зробить для них ЖЕК… Тобто принципово інший підхід моральний».

Звісно, студенти, на відміну від жителів багатоповерхівок, все таки одного віку, а не бабці й дідусі поряд з молоддю. Але розбалансованість інтересів спостерігаємо і тут, у стінах вишів – є приїжджі і є кияни, є пільговики і є контрактники, є двієчники і є «задроти», є чиїсь родичі і є «прості смертні», є «покемонський» актив 1і є прості обивателі. Не краща ситуація і у самих гуртожитках. Хоч там і зосереджується начебто більш однорідне студентське середовище, але розштовхати його ой  як не просто. В моїй активістській практиці доходило навіть до смішного – на акцію проти непоселення студентів у гуртожиток ніхто з непоселених так і не прийшов, були тільки наші активісти і журналісти одного телеканалу. Власне про це і продовжує Арябінський: «Людина […] хоче працювати менш інтенсивно і заробляти за це більші гроші. Тобто це зрозуміло навіть останньому прибиральнику чи вантажнику. А тут трошки інша справа. Людина прийшла з роботи, вона розслабилася – зараз їй тепло. Тобто світогляд більшості мешканців такий побутовий, вони живуть сьогодняшнім днем.»

Студентський ОСН?

Що ж принципово нового і відмінного від традиційних профспілкових переваг може запропонувати ОСН, зважаючи на умови «побутової свідомості»? Насамперед, це формальне юридичне  визнання. Безумовно, студентські профспілки також мають певні права у гуртожиках, але це профспілки жовті», визнані і підкронтрольні адміністрації, а не такі як «Пряма дія». Натомість, визнання ОСН не залежить від бюрократів вишу чи студмістечка. Одним із шляхів його створення, взагалі, є повідомлення муніципалітету про проведення установчих зборів. І лише згодом, якщо виникне необхідність у статусі юридичної особи, необхідно буде пройти реєстрацію в тому самому муніципалітеті. Звісно, тамтешня бюрократія нічим не краща від університетської, але це вже не блукання навпомацки у невизначеній законом процедурі, а чітке слідування проторованою іншими дорогою, разом із громадськими організаціями, що готові цьому посприяти.

А далі, після створення ОСН, відкривається цілий обрій нових можливостей, які допоможуть розворушити інертних жителів. І чим більші обсяги ОСН, тим більше можливостей він має. Якщо це ОСН гуртожитку, то це просто приємна нагода постійно контролювати коменданта та слідкувати за належним матеріально-технічним забезпеченням. Але якщо це вже ОСН студмістечка – то тут вже є де розгулятися. Це  і громадські інспекції благоустрою, і повноваження проводити свої розслідування у студмістечку; можна також безперешкодно подавати запити адміністрації (на які відписками вже не відповісти), вибивати гроші на територіальні проекти з місцевого бюджету, навіть організовувати свої дружини з охорони правопорядку (привіт ультраправим помічникам депутатів!). Взагалі, такий ОСН за рівнем повноважень є практично тим же депутатом райради, тільки без виборів. Хоча під час виборів для своїх, лівих студентських кандидатів він теж неабияк допоміг би.

Схема створення ОСН

Наглядна схема створення ОСН

Застороги і перспективи

Безперечно, наведені повноваження – лише інструмент. Бюрократичний інструмент для проведення (будьмо чесними) реформістської політики. Більшість з 126 київських ОСН – «мертві», або, користуючись профспілковою термінологією, – «жовті», тобто вони були створені якимись провладними партіями чи просто місцевими «начальничками» для відмивання коштів з місцевого самоврядування. Але навіть половина з «живих» ОСН у Києві, за свідченнями активістів, замість своїх територіальних справ, займається підтримкою АТО та іншими «патріотичними забавками». Тож, започатковуючи свій лівоорієнтований ОСН, варто не забувати, для чого саме він створюється, щоб не загратися в такий собі аналог депутата-рятівника. Якщо наша ціль – це створення самоорганізованих інфраструктур, які би політично ангажували студентів і в разі серйозних антикапіталістичних кампаній слугували би протестною базою 2, тоді житлово–комунальне покращення умов для студентів є хоч і благородною, але побіжною метою.

Зауважу, що така робота геть не легка. Як зазначають активісти ОСН, від них регулярно потрібен якийсь результат, інакше мешканці перестануть їм довіряти 3. Більше того, щоб завести людей (як при заснуванні ОСН, так і при подальшій самоорганізації вже під час його роботи) потрібна неабияка спритність – і емоційна 4, і організаційна 5. А легітимний для громади перехід до протесту може бути здійснений тільки після того, як їм доведено, що всі попередні (бюрократичні) методи вичерпано 6.

Тим не менше, така робота вкрай потрібна. Адже зі студентським середовищем, не зважаючи на сумнозвісну швидкоплинність кадрів у ньому, працювати набагато краще, ніж з мешканцями тих самих багатоповерхівок у спальних районах міста. Ангажувати студента і ліпити з нього лівого активіста набагато простіше, ніж з жителя вже обтяженого сім’єю, роботою та іншими побутовими проблемами. І ОСН дає для цього хорошу нагоду. Більше того, роблячи ставку на студентські гуртожитки, можна рухатися далі, в напрямку «освітнього наступу» – перш за все, з вимогою надати права незалежним студентським спілкам. Коротше кажучи, ОСН у студмістечках могли би стати якими-неякими кузнями лівого активу в нашому наскрізь просякнутому націоналізмом суспільстві – за це треба «тільки інтенсивно і відповідально взятися, оминаючи спокусу перетворення у професійних рятівників чи зациклення на покращенні матеріальних умов.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЯК КРАЩЕ САМООРГАНІЗУВАТИ СТУДЕНТІВ: приклади територіальних об’єднань

БУДЬ РЕАЛІСТОМ — ВИМАГАЙ НЕМОЖЛИВОГО (Михайло Слуквін)

ЯКІ ПЕРСПЕКТИВИ У РЕФОРМИ ОСВІТИ? (Богдан Білецький)

УНІВЕРСИТЕТ НА БАРИКАДАХ: СТУДЕНТСЬКИЙ ПРОТЕСТ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ (Дарина Коркач)

Notes:

  1. Під «покемонами» мається на увазі традиційне студентське самоврядування вишів, здебільшого цілковито лояльне до адміністрації, яка в разі необхідності виставляє його як покемонів в одноіменному відомому мультфільмі.
  2. Як зазначає російський соціолог Олександр Бікбов, який досліджує освітню і протестну тематики, саме такі різнорідні самоорганізовані колективи й слугують локомотивом для розгортання масових студентських протестів у Франції.
  3. Саме така регулярна результативна діяльність, на моїй пам’яті, раніше постійно занехаювалася активістами «Прямої дії» у імпульсивних наскоках на матеріальні проблеми гуртожитків.
  4. Наприклад, згаданий тут ініціатор ОСН Олексій Арябінський зазначає, що мешканців необхідно постійно заводити, аби подолати їхню «побутову свідомість». Для цього при скликанні зборів він організовує такі собі міні-мітинги з гучномовцями, плакатами та промовами від учасників.
  5. Наприклад, ініціатори іншого ОСН, на Академмістечку, перед тим, як почати його створення на своєму мікрорайоні, шляхом оголошень і особистих контактів випрацьовували мережу координаторів по будинках, яким вже і доручали проведення локальних зборів мешканців.
  6. Активісти ОСН Русанівка зазначають, що конфлікти щодо «гарячих точок» (як от забудови, МАФи, занедбана публічна інфраструктура) можуть бути хорошими приводами для активізації місцевих жителів навокол ОСН. Разом з тим, вони застеріють від різких невмотивованих для мешканців дій, пропонуючи поступово і аргументовано рухатися від звернень в інстанції до, власне, протесту.

Рекомендуемые

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Наши партнёры

Помочь