Одинокі матері та люди, яким до пенсії залишається кілька років, є в Україні одними з найменш конкурентоспроможних на ринку праці. І хоча трудове законодавство забороняє дискримінацію за віком та сімейним станом, багато роботодавців відмовляють їм у працевлаштуванні. Аби полегшити становище такої категорії працівниць, в деяких територіальних громадах ініціюють і втілюють додаткові заходи підтримки. Наприклад, створюють робочі місця саме для одиноких матерів, організовують кооперативи, у яких люди мають змогу працювати, незважаючи на вік та сімейний стан, а також виступають посередниками перед роботодавцями. У матеріалі ми докладніше розповідаємо про те, наскільки складно сьогодні знайти роботу вразливим групам, а також про заходи, які вживаються для їх підтримки.
Вік та діти не мають перешкоджати працевлаштуванню
За даними Державної служби зайнятості, з 96 тис. безробітних, які звернулися до цієї структури в січні, — 47% становили люди старші 45 років, причому 17% з них — старші 55 років. Багато хто з роботодавців вважає, що працівник у віці обов'язково буде малоактивним та не зможе навчатися новому. В результаті претендентам часто відмовляють у будь-якій, зокрема низькокваліфікованій, роботі.
Мешканка Черкас 57-річна Оксана Яценко розповіла «Спільному», що її навіть не взяли на низькооплачувану роботу до міської лікарні. «Мені сказали, що співробітників віком від 45 років не беруть», — скаржиться жінка. У результаті два місяці Оксана з хворим чоловіком жила за рахунок допомоги від дітей, доки не влаштувалась працювати прибиральницею на одному держпідприємстві.
Зазнають складнощів у пошуку роботи і молодші претендентки. Юрисконсульт одного з департаментів Національного банку України 48-річна Ольга розповіла, як під час пандемії коронавірусу довго не могла працевлаштуватися, хоча за плечима у неї був 20-річний досвід у бізнесі та кілька років роботи у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб. Ольга вважає, що саме вік перешкоджав її працевлаштуванню. Роботодавці прямо їй про це не казали, але жінка помічала, що коли на співбесідах кадровики дізнавалися скільки їй років, чомусь швидко закінчували розмову і більше не передзвонювали. «Усі хочуть молодих співробітників, щоб вони власним коштом розвивалися і при цьому отримували невисоку зарплату», — ділиться думкою Ольга.
Ще складніше на ринку праці доводиться одиноким матерям, а особливо багатодітним. І хоча стаття №184 Кодексу законів про працю України (КЗпП) забороняє дискримінувати при прийомі на роботу, знижувати заробітну плату або звільняти жінок, які самотужки виховують дітей до 14 років, ці норми насправді не особливо допомагають. Про це «Спільному» розповіла Вікторія Дворецька з Миколаєва — мама сімох дітей (усі рідні).
«Відмовляти у прийомі на роботу [через склад сім'ї] та звільняти роботодавці, звичайно, не мають права. Проте в реальності все не так. Якщо діти не записані в паспорті, ще якось можна схитрити, приховати. Але якщо ці дані вказані, або роботодавцю відомий склад сім'ї, тебе не візьмуть. Хіба що на низькокваліфіковану роботу — за фахом влаштуватися дуже складно. Також одиноку маму можуть звільнити без її згоди. Так вчинили зі мною, коли я лежала в реанімації з дитиною і мене звільнили заднім числом», — розповіла жінка.
Державна підтримка: курс на скорочення
Незважаючи на труднощі з працевлаштуванням, в Україні втім є певні правові механізми, покликані захистити та підтримати вразливі категорії населення. Так, стаття №2-1 КЗпП забороняє будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема за віком. Статтею №42 КЗпП передбачено, що працівники, яким до пенсії залишилося три роки, мають переважне право на збереження робочого місця під час скорочення. Крім того, діють програми, які сприяють навчанню новим професіям та спеціальностям людей віком понад 45 років. Ваучери, які можна отримати у держслужбі зайнятості, дозволяють безкоштовно освоїти нові професії, розвинути нові вміння та навички.
Щодо захисту одиноких матерів, то, крім захисту від звільнень, існують соціальні виплати за умови оформлення відповідного статусу. Однак виплати нараховують лише сім'ям, у яких місячний дохід на одну особу є нижчим від прожитковий мінімуму. Розраховуються виплати як різниця між доходом та прожитковим мінімумом на дитину. При цьому прожитковий мінімум в Україні вже багато років не індексується, не підвищується належним чином. Тож, за умови, що в сім'ї повністю відсутній дохід, максимальна виплата на одну дитину станом на квітень 2024 року для дітей віком до 6 років становитиме — 2563 грн, 6 до 18 років — 3196 грн, працездатних осіб — 3028 грн. Однак, якщо одинока мати з однією дитиною заробляє хоча б на рівні мінімальної зарплати, право на будь-яку допомогу вона втрачає.
Поряд із заходами підтримки можна простежити і негативні зміни у соціальній сфері. Так, в умовах воєнного стану тривалість виплати допомоги по безробіттю була значно скорочена всім віковим групам, та не може перевищувати 90 календарних днів. Що стосується осіб передпенсійного віку, то вони отримують виплати впродовж 360 днів, хоча до 1 січня 2023 року тривалість виплат становила 720 днів. Додамо сюди й негативні зміни у трудовому законодавстві в період воєнного стану, які суттєво розширили права роботодавців. Тепер вони можуть з власної ініціативи призупиняти дію трудового договору, звільняти працівника під час перебування на лікарняному, відпустки тощо.
Що стосується одиноких матерів, то ситуація з державною підтримкою для них також погіршується: останніми роками уряд поступово посилює критерії відбору тих, хто має право на виплати. За даними Національної соціальної сервісної служби України при Мінсоцполітики, якщо у 2016 році одиноких матерів, які отримували відповідні виплати в Україні було 550 тис. то у 2021 році лише 118 тис. Іншими словами, за п’ять років кількість отримувачок виплат скоротилася майже в п’ять разів.
Зазначимо, що поступове погіршення ситуації із соціальною підтримкою в Україні — це результат неоліберальної політики, яку просуває уряд. Унаслідок такого курсу державні соціальні програми, зокрема ті, що покликані підтримувати сім’ї з дітьми, позбавлені системності та орієнтовані на короткострокові результати. Та й самі виплати, які прив'язані до знеціненого прожиткового мінімуму, що становить 2920 грн, жодною мірою не відповідають потребам громадян. До того ж зміни у трудовому законодавстві під час воєнного стану покликані захищати насамперед інтереси роботодавців, для яких головною метою є прибуток та бажання звільнити себе від соціальних обтяжень та витрат. Самоусунення ж держави від втручання в економічні процеси та від провадження активної індустріальної політики призводить до того, що люди, які сьогодні гостро потребують роботи, не можуть її отримати.
Для чого необхідно покращувати рівень соціального забезпечення? По-перше, це спонукає громадян не залишати країну в пошуках кращого життя, а по-друге, стимулюватиме населення докладати більше зусиль для повоєнного відновлення країни. Адже якщо людина розумітиме, що їй та її близьким у скрутну хвилину буде надана гідна підтримка, це додасть їй більшої мотивації. На думку експертів, для покращення соціальної захищеності населення Україні слід було би не лише збільшувати та розвивати соціальні виплати, а й зосередитися на створенні робочих місць, надавати кращу підтримку в працевлаштуванні тим, кому вона потрібна.
Ілюстративне фото: УНІАН
Ініціативи та кооперація
Через війну, економічні труднощі та державну політику значних позитивних соціальних перетворень в Україні наразі не спостерігається. Але деякі представники і представниці влади все ж розуміють необхідність активної участі у підтримці населення. Окремі такі ініціативи сьогодні можна зустріти в деяких об'єднаних територіальних громадах (ОТГ), зокрема небагатих.
До прикладу, в адміністрації Заболотцівської ОТГ Львівської області нашому виданню розповіли, що цього року громада хоча й має значні труднощі з бюджетом, проте знайшла гроші, аби допомогти з працевлаштуванням деяким одиноким матерям. Для цього за кошти місцевого бюджету було збудовано невелику пекарню, обладнано майстерню з пошиття одягу, також завершуються роботи з облаштування цеху з копчення м'яса. На цих об'єктах планується працевлаштувати чотирьох одиноких матусь — про це «Спільному» розповіла голова ОТГ Марія Дискант. За її словами, ідея полягає в тому, щоб дати змогу одиноким матерям отримати досвід роботи, щоб вони надалі могли, наприклад, отримати гранти на відкриття власної справи. Тоді жінки зможуть працювати або окремо, або об'єднати зусилля.
«Одинокі матері на ринку праці практично не конкурентоспроможні, оскільки змушені доглядати дітей та допомагати своїм тяжкохворим або лежачим родичам. Тому працювати по 8-10 годин, як того вимагає роботодавець, вони не зможуть. Умови праці, які ми їм створюємо, дозволять жінкам самостійно встановлювати собі робочий графік, а зарплату отримувати за виконану роботу», — розповіла вона. Адміністрація ОТГ вже домовилася з місцевими підприємцями, аби ті постачали продукцію до пекарні та м'ясного цеху за собівартістю. Також адміністрація допомагатиме жінкам реалізувати вже готову продукцію через місцеві магазини.
Участь місцевої влади у працевлаштуванні одиноких матерів Марія Дискант пояснила бажанням надати підтримку тим, хто її гостро потребує.
«Є такі речі як емпатія та людський фактор. Адже реформи можна виконати від пункту до пункту, а можна зробити трохи більше. Власне, цей крок поза інструкцією і дає розвиток. Врешті, усе залежать від людей», — пояснила голова ОТГ.
Значну підтримку у працевлаштуванні вразливих категорій населення надають і в Дунаєвецькій ОТГ Хмельницької області. Кілька років тому місцева влада вирішила забезпечити людей роботою, спеціально створивши для цього великий кооператив із вирощування ягід. Оскільки більшість жителів з недовірою ставилися до такої ідеї, першими кооператорами стали працівники апарату адміністрації, депутати, старости, працівники будинків культури, які прагнули своїм прикладом зацікавити людей. Так з'явився кооператив «Ягідний рай», у якому сьогодні зайнято понад сто жителів громади, більшість із яких — люди передпенсійного віку та пенсіонери. Втім, здавати вирощені ягоди до кооперативу та отримувати з цього прибуток можуть також селяни, які не є членами цього об'єднання.
Кооператив «Ягідний рай», Хмельницька область. Фото: Департамент розвитку промисловості та агропромислового комплексу Хмельницької обласної державної адміністрації
«Після створення Дунаєвецької громади ми одразу почали займатися проблемою робочих місць. Оскільки місцеві агрохолдинги та фермери не могли серйозно посприяти у цьому питанні, ми вирішили створити кооперативне об'єднання. При цьому акцент зробили саме на вирощуванні ягід, оскільки це простіше, ніж розводити худобу, та не потребує значних фінансових витрат», — розповів «Спільному» начальник управління соціального захисту та праці Дунаєвецької ОТГ Микола Островський. За його словами, члени кооперативу сьогодні мають хороший підробіток до своєї основної роботи та пенсії, а тому кількість охочих вступити до об'єднання постійно зростає. Оскільки ініціатором створення кооперативу є місцева адміністрація, вона й виступає перед селянами гарантом реалізації вирощеної продукції.
Шляхом створення кооперативів, як способу вирішення проблеми з безробіттям, пішли і у Саранчуківській громаді Тернопільської області, яка взагалі не має на своїй території великих підприємств. За декілька років з ініціативи місцевої адміністрації там було створено кілька таких об’єднань, переважно з вирощуванням малини та полуниці. Про це нашим журналістам розповів голова ОТГ Володимир Петровський.
«На розвиток кооперативів у бюджеті громади заклали необхідні кошти. Далі почали надавати людям фінансову підтримку у придбанні різних матеріалів. Наприклад, закупили систему крапельного зрошення, яку свого часу бачили в одному з польських підприємств. Також закупили насоси, мотоблоки, фільтри та ін. Все це просто дарували людям. Через рік-два кооперативи почали стрімко розвиватися», — відзначив він.
На сьогодні у кооперативах громади залучені біля трьох сотень домогосподарств з майже 2 тисяч. В основному це люди старші 45 років. Сам Петровський каже, що ОТГ від кооперації прямої вигоди не отримує, оскільки люди не платять податків, адже вирощують ягоди переважно на присадибній ділянці.
«Але тут питання саме у зайнятості. Для нас головне, що люди можуть заробляти на життя власною працею. Це дасть їм змогу залишатися жити і працювати у себе вдома, а не виїжджати за кордон на заробітки», — зазначив голова ОТГ.
Цікавим досвідом поділилися й у адміністрації Білозірської територіальної громади (ТГ) Черкаської області. Виявилося, що адміністрація громади нерідко виступає посередником у працевлаштуванні працівників вразливої категорії. Як пояснив «Спільному» голова ТГ Володимир Міцук, це пов'язано, по-перше, з невеликою кількістю тих, хто звертається за допомогою у працевлаштуванні, а по-друге, простим бажанням надати підтримку землякам. До того ж, каже управлінець, працевлаштувавшись, людина платитиме податок, який піде на благо громади.
«У Білозір'ї є робочі місця. Завжди потрібні працівники в магазин, ресторан, на пошту, будинок культури, охорону, аптеку та ін. Однак, якщо самотня мама або людина, якій до пенсії залишається два-три роки, звернеться до нас в адміністрацію з проханням посприяти у працевлаштуванні, ми допоможемо. Вже були випадки, коли доводилося телефонувати на підприємство і просити розглянути кандидатуру такої людини, взяти її хоча б на випробувальний термін. І переважно там йшли на зустріч і брали таку людину на роботу», — розповів він.
Обіцянка допомогти з працевлаштуванням вразливим категоріям працівників — не порожні слова. З самого заснування громади її керівництво взяло курс на соціальну підтримку. Для цього також були певні ресурси, тому що на території громади розміщені великі підприємства, які сплачують податки. Вже незабаром після створення громади, у Білозір'ї було відкрито перший серед сільських громад Черкащини Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), а також перший в області сільський Центр первинної медико-санітарної допомоги. Були покращені умови освітян та медпрацівників. Приміром, за рахунок місцевого бюджету вихователі місцевого дитсадка, в якому навчається 165 дітей, отримують додатково 50% надбавки до зарплати, про що ми вже розповідали у наших матеріалах. Також громада надала безкоштовні квартири трьом лікарям: дві площею 45 кв. м та одну — 75 кв. м.
***
Сьогодні у суспільстві існує великий запит на покращення соціальних умов, зокрема для людей, котрі знаходяться у вразливому становищі на ринку праці. Однак ті заходи, що вживаються на державному рівні, покривають лише малу частину потреб суспільства, які лише зростають в умовах війни. Водночас законодавчі ініціативи, які останнім часом просуваються, свідчать про подальший намір знижувати соціальні витрати. Але, незважаючи на негативні процеси, практика показує, що навіть у складних економічних умовах є управлінці із системним мисленням, які розглядають соціальну підтримку громадян головним завданням у своїй роботі. Їхні ініціативи не лише допомагають людям, але і сприяють розвитку громад. І хоча такі практики поки залишаються переважно на місцевому рівні, вони унаочнюють ті принципи, котрі важливі для розвитку соціально-орієнтованого суспільства в Україні.
