Пішли проти течії. Історії людей, які кинули виклик трудовому свавіллю

4634
Александр Китраль
Статьи автора

В сьогоднішніх українських реаліях запит суспільства на справедливі умови життя стає все помітнішим. У країні з'являється все більше тих, для кого правда та захист суспільних інтересів важливіші, ніж особистий комфорт. Такі переконання надають громадянам сил діяти навіть тоді, коли в інших опускаються руки. Ми розповімо кілька таких історій.

Герої статті — медичні працівники й працівниці, які взялися відстоювати трудові права. За даними Державної служби зайнятості за січень-березень, саме працівники сфери охорони здоров'я та соцслужб є першими у черзі на масове звільнення, їх випереджають лише працівники держуправління та оборони. Попри складність судового процесу та протидії з боку керівництва, наші герої взялися відстоювати свою правоту. Медики зазначають, що керувалися принципом справедливості та апелювали до захисту суспільних прав — це додавало їм сил.

Звільняйся, або буде гірше

Лікар ортопед-травматолог, 29-річний Сергій Котик із Вінниці, зіткнувся зі свавіллям роботодавців. Адміністрація КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради» у серпні минулого року почала активно скорочувати працівників. Звільняли переважно медсестер, а також лікарів, які працювали за сумісництвом — серед них був і Сергій. Спеціаліста поставили перед фактом: звільняєшся, або не отримаєш грошей.

«Зателефонував завідувач і сказав, що я звільнений. Вимагав, аби я написав заяву за власним бажанням, інакше — не дадуть виплат і більше ні в яку лікарню не візьмуть. Я сказав, що писати нічого не буду. Після цього завідувач передзвонював ще кілька разів і говорив, що в бухгалтерії йому підтвердили, ніби ніяких грошей мені не видадуть. Таке ставлення зачепило мене ще більше», — розповів «Спільному» Сергій.

 

Сергій котик

Лікар ортопед-травматолог Сергій Котик. Фото: Facebook/Сергей Котик

 

Лікар вирішив добиватися правди у суді, а решта співробітників, за його словами, написали заяви. Досвіду в судових справах у Сергія не було, тож він звернувся за порадою до українського медичного руху «Будь як Ніна», де заручився підтримкою кандидата юридичних наук, голови ради ГО «Соціальний рух» Віталія Дудіна. Сергій Котик пояснив, що керувався не стільки збереженням робочого місця та зарплати, яка до того ж була невисокою, як бажанням показати медикам, що вони не безвольні виконавці бажань дирекції медустанови.

«Моєю метою було відновлення справедливості та бажання показати медикам, що вони не раби! Якби усі співробітники почали обурюватися, то свавілля в медицині було б менше. Адже практика показує, що ті медики, які починають боротися за свої права, досягають свого», — розповів він. Впевненості лікареві додавала і любов до своєї роботи, до лікарні, у яку Сергій прийшов ще студентом.

Зрештою, відбулося три судових засідання, за результатами яких Вінницький міський суд у березні ухвалив рішення відновити лікаря на роботі та зобов'язати роботодавця виплатити зарплату за час вимушеного прогулу. Лікар згадує, що після цього ставлення адміністрації до нього змінилося. Більше ніхто не дозволяв собі жорстких висловлювань в його бік. У чоловіка навіть склалося враження, що керівництво його побоюється. 

Втім, історія ще не закінчена. Роботодавець звернувся до апеляційного суду, який 3 травня прийняв рішення на його користь. Після цього лікаря розрахували, і він пішов з лікарні. Тепер Сергій планує йти у Верховний Суд, якщо мотиви буде можливо заперечити. Важливо, що приклад Сергія Котика вже надихнув його колег. Декілька молодих медпрацівників, за словами лікаря, цікавилися нюансами захисту трудових прав у суді, просили поділитися контактами. 

«Ти одна поставила їх на місце»

Слід зазначити, що у боротьбі за захист трудових прав беруть участь і літні люди. Серед них — 54-річна медсестра з Миргорода Полтавської області Людмила Пуха. Жінка подала позов до суду на своїх роботодавців, що дозволило їй відновитися на роботі та отримати компенсацію за вимушені прогули.

 

людмила пуха

Медсестра з Миргорода Полтавської області Людмила Пуха. Фото: rev.org.ua

 

Історія розпочалася минулого року. Тоді адміністрація КНП «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» ініціювала масштабне скорочення штату. Про це повідомили й Людмилі. Жінка розповіла, що звістка шокувала її. Адже вона, медсестра вищої категорії, віддала лікарні 37 років життя та була на хорошому рахунку. До того ж її чоловік та син мали групи інвалідності. Спочатку Людмила думала, що зможе достукатися до нового керівника. Проте всі аргументи виявилися марними. Ба більше, коли жінка збирала документи, аби надати їх керівництву, їй дали зрозуміти, що таких настирливих працівників у лікарні терпіти не будуть.

«Тоді я повідомила директору, що звернуся до суду. На що той сказав: “Звертайтеся, виграєте — відновимо”», — розповіла медсестра.

Миргородський міський суд став на бік Людмили Пухи. Втім, адміністрація лікарні подала апеляцію. Варто також зазначити, що під час процесу роботодавець виявив наполегливість і використав усі надані йому повноваження, щоб переконати суд у своїй правоті. Як розповів «Спільному» Віталій Дудін, який у Миргородському міському суді представляв інтереси медсестри, роботодавець викликав трьох свідків з числа представників адміністрації, які мали переконати суд, що позивачці нібито пропонувалися інші посади, але вона від них відмовилася. Однак це не допомогло. На думку суду, роботодавець надав суперечливі докази, які не узгоджувалися із матеріалами справи. Апеляційний суд у лютому також став на бік позивачки, зауваживши, що «їй не були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві». Також у суді зазначили, що адміністрація відповідача проігнорувала право медсестри залишитися на роботі.

Звістка про перемогу медсестри стала повною несподіванкою для її колег та знайомих. Більшість з них не вірили, що вона зможе перемогти.

«Коли я виграла суд, лікарі та медсестри з інших відділень, а також із поліклініки,  щиро раділи за мене. Казали:“Хоч ти одна поставила їх на місце!”. Я вважаю, що люди мають боротися за свої трудові права. Адже чого боятися? Якщо роботодавець позбавляє тебе роботи, чого більшого вони ще можуть зробити? Але якщо ти переможеш, то не тільки відсудиш своє, але й змусиш себе поважати. Тоді тебе будуть обходити десятою дорогою, бо знатимуть, що ти не з тих, хто згинає плечі», — розповіла жінка.

Боролася за людей

Наступна наша героїня — медсестра Оксана Гладун із міста Соснівка Львівської області. У серпні 2021 року вона, разом з іншими співробітниками лікарні, організувала голодування, тому що адміністрація медзакладу заборгувала зарплати. Втім, основне протистояння медиків з керівництвом відбувалося під час судових засідань. Історія почалася з того, що в жовтні 2019 року адміністрація лікарні ухвалила рішення про закриття терапевтичного відділення, приймального відділення, а також харчоблока. При цьому скорочували 44 посади медичних працівників. У березні 2020 року закрили всі відділення міської лікарні. Після цього медпрацівники вирішили захищати свої права та боротися за право існування лікарні, яка так необхідна в шахтарському місті. Унікальність прикладу Соснівської лікарні в тому, що частина звільненого медперсоналу об'єдналася для захисту трудових прав. Люди разом влаштовували акції протесту, ходили на судові засідання.

 

Оксана Гладун

Медсестра із міста Соснівка Львівської області Оксана Гладун. Фото: Facebook/Оксана Гладун

 

Лідеркою протестів була Оксана Гладун, голова первинної профспілкової організації Вільної профспілки медпрацівників України. Жінка розповіла, що раніше не брала участі в організації подібних акцій, а також не мала досвіду судового протистояння. Але несправедливість змусила звичайну медсестру взяти в свої руки долю медзакладу. Так в лікарні утворилася профспілка, головою якої колектив обрав Оксану. Жінка постійно зверталася до влади на всіх рівнях — так їй вдалося згуртувати навколо себе медпрацівників та населення міста.

«Коли під час карантину вигнали на вулицю досвідчених працівників лікарні, я почала звертатися за юридичною допомогою до всіх, до кого тільки можна. Нарешті вийшла на юриста, журналіста та громадського діяча Ярослава Жукровського. Він перейнявся нашими труднощами та надалі допомагав відстоювати інтереси працівників, надавав правову підтримку абсолютно безкоштовно. Допомога юриста додавала мені впевненості, і дівчата це відчували, а тому були зі мною. Хоча, чесно, далеко не всі  по-справжньому вірили у нашу перемогу», — каже Оксана.

Медсестра вважає, що ключову роль у єднанні колективу відіграла мета, якої всі хотіли досягти. За словами жінки, для працівників та працівниць було важливо не стільки поновитися на роботі чи повернути гроші за вимушені прогули, скільки домогтися справедливості та зберегти лікарню. Медики вважали, що скорочення — лише перший крок до закриття медустанови (про це вже ходили чутки). А тому, захищаючи свої трудові права, Оксана Гладун разом із медиками боролися за збереження лікарні та за благо своїх земляків.

«У моєму розумінні збереження лікарні — це боротьба за надання цілодобової медичної допомоги 12-тисячному населенню шахтарського міста, із 3-ма тисячами дітей включно. Можливо тому місцеві жителі приходили на наші акції та підтримували нас. Адміністрація утискала моїх членів профспілки, щоб вони виходили з неї. Наша профспілка збереглася завдяки трьом працівникам, які не покинули мене та дали можливість виборювати кращу долю лікарні. Я відчувала підтримку мешканців міста. Люди — це велика сила. Сама б я нічого не вдіяла», — відзначила Оксана Гладун.

 

соснівська лікарня

Працівниці й працівники Соснівської лікарні

 

Звісно, адміністрація лікарні намагалася дискредитувати голову профспілки. Оксані пропонували повернутися на посаду, проте вона відмовилася та лишилась з усіма звільненими працівниками. Зрештою, медики перемогли. Суд поновив на роботі 19 осіб, лікарня виплатила середньомісячний простій — усім, хто подали звернення. Наразі пані Оксана працює на своїй улюбленій медсестринській посаді, є головою первинної профспілкової організації Вільних медичних працівників України в даному закладі, продовжує захищати права працівників та берегти лікарню для населення міста.

Із 2020 року в Соснівській міській лікарні керівники мінялися що два місяці, загалом їх було шість. В листопаді 2022 року на конкурсній основі обрали керівника, якому вдалося порозумітися з владою та заручитися підтримкою й повагою колективу. Зараз ситуація в лікарні покращилася — підвищили зарплату, придбали цифровий рентгенапарат, а також сучасний апарат ультразвукового обстеження. Працівники та керівництво докладають зусиль, щоб у цей важкий час медична допомога залишалася якісною та доступною для населення.

Лінія захисту

Досвід медсестер із Соснівки показав, що спільна боротьба за трудові права дозволяє досягти більших результатів, ніж поодинокі ініціативи. А тому системних змін, як у медицині, так і в інших сферах, можна досягти шляхом посилення ролі об'єднань, насамперед профспілок. На думку Віталія Дудіна, діяльність профспілок буде ефективною тоді, коли їхні представники відчуватимуть відповідальність перед своїми членами та активно захищатимуть працівників від звільнення, тим паче масового.

«На мою думку, профспілки мають нав'язувати свою волю роботодавцям та ініціювати своєчасні консультації щодо відкладення звільнення або зведення його до мінімуму», — зазначив юрист.

Попри очевидні переваги колективного захисту трудових прав, цей підхід в Україні, на жаль, поки не є масовим. Хоча досвід руху «Будь як Ніна» та інших ініціатив свідчить про великий потенціал у цьому напрямі. Водночас збільшується кількість людей, які захищають трудові права в індивідуальному порядку. На думку Віталія Дудіна, громадяни мають достатньо можливостей для того, аби успішно захистити свої права в суді, навіть попри те, що у роботодавців є очевидні переваги: вони можуть маніпулювати фактами, як-от у випадку з Людмилою Пухою, мають змогу оплатити послуги адвоката, та й неоліберальні зміни у трудовому законодавстві також покликані їх захищати.

 

акція в Києві

Акція медпрацівниць у Києві. Фото: Політична критика

 

Експерт вважає, що з початком війни люди почали менше боятися відстоювати свої права у суді. Цьому сприяє й чимала кількість позитивних прикладів.

«Якщо раніше люди боялися свого керівництва, відчували моральний дискомфорт, коли просили, принаймні, не звільняти їх, то зараз ситуація змінюється. На тлі того жаху з обстрілами, втратою деякими людьми своїх близьких, руйнування міст — суперечка з роботодавцем виглядає не такою страшною темою, як комусь здавалася раніше», — зазначив він.

Тема захисту прав все більше цікавить громадян України. І особливу вдячність у людей викликають ініціативи, що прагнуть захистити їхні інтереси. З цього приводу хочеться кілька слів сказати про проєкт «Трудоборона», який ініціювали учасники ГО «Соціальний рух». Проєкт покликаний надавати, наголосимо, безоплатну правову підтримку всім, хто вирішив відстоювати трудові права. Віталій Дудін пояснив, що в межах «Трудоборони» громадяни можуть дізнатися, як захищати свої інтереси результативно, швидко та з найменшими грошовими витратами, тобто — без послуг адвоката.

«Звичайно, якщо людина бажає, вона може заручитися підтримкою адвоката. Але в межах проєкту ми пояснюємо, як можна захищати свої права самостійно, з огляду на наш практичний досвід та актуальну судову практику», — резюмував юрист.

***

Звичайно, тенденція, коли працівники змушені протистояти роботодавцям у судах, говорить про проблеми у сфері захисту трудових прав в Україні. І найдієвішим у цьому випадку є тиск на адміністрацію та колективна боротьба. На жаль, поки що спостерігається протилежне. Адже держава докладає недостатньо зусиль для забезпечення роботою всіх, хто хоче працювати. Водночас трудове законодавство приймається на користь роботодавців, з перспективою залишитися таким і після скасування воєнного стану. Не дивно, що люди вимагають більш справедливого ставлення до своїх трудових прав. Історії в цій статті яскравий тому приклад. І тішить те, що борючись за свої права, люди керуються не лише особистими, а й суспільними інтересами. А це — яскравий приклад розвитку суспільства, прояв його потенціалу.



 

Автор: Олександр Кітраль

Озвучено акторкою Анною Громич

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться
Трудова дискримінація: як в Україні підтримують тих, хто «не вписалися у ринок» Трудові права в умовах війни, вимушеного переміщення та масової міграції «Не подобається — повертайся в Україну»: праця заробітчан на птахофермах Польщі Тиск на трудові права: як безвихідь стимулює до руху вперед Від Лісабону до Кривого Рогу: розмова про робітничу боротьбу з Юрієм Самойловим Чем живет украинская медицина в условиях войны Хроніки дерегуляції. Як демонтували соціально-трудові права в Україні «Будь як Ніна»: як під час пандемії та медреформи зародився рух медсестер