Альона Ляшева
Нестабільно зайняті працівники — музиканти, офіціанти, майстри манікюру й тату, науковці, будівельники, репетитори (список завершити неможливо) — в одну мить втратили замовлення та проєкти, а відповідно — й дохід. Працівників, які мають розкіш працювати офіційно, змушують йти в неоплачувану відпустку. Старші люди, на яких це суспільство просто плювало та «винагороджувало» мізерними пенсіями до епідемії, не мають звідки отримати допомоги із закупівлею продуктів та ліків. Відповідальність за їхнє виживання перекладають на плечі родичів та сусідів, які й самі можуть бути в групі ризику. Людей, які з різних причин опинились на вулиці та знаходили прихисток від снігу та вітру на вокзалах, поліція брутально виганяє надвір. За їхні хвороби та смерті відповідальність ніхто не понесе.
Причина цих проблем — не карантин, хоча він і означив їх чіткіше. Нестабільне працевлаштування та недієздатна соціальна інфраструктура виникли не в березні 2020 року. Небезпека подібних епідемій була реальною задовго до народження нульового пацієнта. Ми просто виявились неготовими до неї. Відтепер проблеми, які так хотілося розглядати як індивідуальні, стали колективними. І вони вимагатимуть довгострокових рішень. А зараз розгребімо те, що маємо.
А маємо дуже конкретну ситуацію: тим, хто втратив дохід або його частину в час епідемії, буде дуже важко або й неможливо оплатити оренду житла в найближчі місяці. Ніхто не має опинитись на вулиці, їхати до батьків, жити на дивані в друзів через несплачену орендну плату, бо це небезпечно — для людини та суспільства. Ця епідемія краще за будь-які критичні дослідження показала, що рятувати варто не економіку, а людей.
"Ніхто не має опинитись на вулиці, їхати до батьків, жити на дивані в друзів через несплачену орендну плату, бо це небезпечно — для людини та суспільства."
Це вже стало зрозуміло орендарям у багатьох країнах, і вони розпочали орендний страйк. Не знаю, наскільки щось схоже можливе в українському контексті зі слабкою традицією самоорганізації на захист права на житло. Але можна розпочати з малого — поговорити з орендодавцем і сусідами. Якщо ви втратили дохід та орендуєте житло, напишіть або зателефонуйте своєму орендодавцю й поясніть ситуацію, запропонуйте відтермінувати, зменшити або скасувати виплату орендної плати залежно від вашої ситуації. Якщо ви гірко засміялись зараз, то це не ваш варіант, але й у вас є вихід — поговоріть із сусідами по квартирі або іншим орендарями й тоді вже спілкуйтесь з орендодавцем разом. Це може бути набагато ефективніше, ніж діяти самотужки.
Якщо ви припинили свою роботу в орендованому приміщенні, то зробіть те саме разом із колегами. У орендодавця насправді не так багато варіантів знайти зараз вам заміну.
Структура українського ринку оренди така, що багато орендодавців здають лише одну квартиру, і разом із сім’єю залежать від цього доходу в часи епідемії. Якщо ви знаєте, що це саме ситуація вашого орендодавця, то є сенс прямо обговорити ваші проблеми та домовитись про варіант, який би залишив обидві сторони в теплі, ситості й безпеці.
Якщо ви не втрачали дохід, то спитайте сусідів по квартирі, як у них із грошима, і запропонуйте їм допомогу в спілкуванні з орендодавцем. Якщо не вийде домовитись, а захищати свої права через суд не стане сил, то заплатіть за них оренду за цей місяць. Нагадую, що це не благодійність, а наше колективне здоров’я, тобто й ваше також.
Якщо ви орендодавець, то я сподіваюсь, що ви вже написали вашим орендарям і пересвідчились, що в них все добре, й запропонували відтермінувати, зменшити або скасувати оренду плату на час карантину. Моя сім’я вже це зробила — зможе й ваша.
Якщо ви вже встигли звинуватити мене в радикальності, то зазначу, що ці пропозиції відповідають українському законодавству. Я його просто переказую. Виселення відбуваються за рішеннями суду й теж можуть бути відтерміновані через форс-мажорні обставини. Ваші договори про оренду підписані лише двома сторонами без нотаріуса. Це не «просто формальні папірці, які нічого не значать», а, згідно з Цивільним кодексом України, чинні договори, якими ви можете убезпечити себе від виселення до рішення суду.
Зрозуміло, що такі кроки взаємодопомоги не можуть вирішити проблем із доступністю житла, а лише пом’якшать наслідки структурних проблем житлової сфери, орієнтованої на отримання прибутку, та відсутності державної житлової політики. Але, можливо, такий досвід взаємодопомоги й довіри стане кроком у діалозі про те, чому український уряд, вводячи заходи карантину, не скасовує комунальні платежі, не переймається тим, де бути бездомним, і тим, що така велика кількість українців, втративши роботу, не зможе заплатити за помешкання вже наступного місяця та не має варіантів соціального житла. Якщо такі політики проводять інші країни, зможемо й ми.
Залишайтесь вдома, обговорюйте житлові права в інтернеті та переконайтесь, що дім є у тих, хто навколо вас.
Читайте також:
Летучие мыши, медреформа, коронавирус и все-все-все (Александра «Renoire» Алексеева)
Жилье в Киеве: почему мне негде жить? (Алена Ляшева)
Жилищный вопрос в Киеве и социальное неравенство: история проблемы (Семен Широчин)