Зазвичай тему пестицидів розглядають винятково крізь призму технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. В українському медіапросторі цьому питанню бракує уваги, як і системної роботи громадських організацій, які б цілеспрямовано досліджували його впродовж останніх років. Як наслідок, більшість суспільства переважно не здогадується про справжні масштаби загрози.
Винятками можна вважати лише поодинокі скандали через загибель свійських бджіл після необдуманого використання пестицидів на полях. Наприклад, лише протягом двох тижнів 2018 року у Волинській і Кіровоградській областях України загинуло понад тисячу бджолиних сімей, а у Харківській — понад дві тисячі. Практично в усіх випадках загибель свійських бджіл пов’язують з хімічною обробкою полів ріпаку препаратами, що містять діючу речовину лямбда-цигалотрин. Найбільша озвучена цифра втрат для всієї України — 30–40 тисяч бджолосімей за рік. Неодноразово пасічники виступали з публічними заявами та петиціями. Також існує думка, що реальні втрати ще більші, адже чимало пасічників не реєструють належним чином свій бізнес і через це не виступають публічно проти ризиків загибелі бджіл.
Утім, свійська бджола — це лише один із багатьох видів живих організмів, що потерпають від пестицидів. А розголос довкола цієї проблеми зумовлений насамперед збитками для бджільництва як бізнесу, а не турботою про збереження біорізноманіття.
Варто пояснити, що таке біорізноманіття. Цей термін зафіксований у законодавстві багатьох країн, а також у спеціальній міжнародній конвенції, до якої приєдналися 196 держав. У спрощеному розумінні він означає розмаїття всіх живих організмів на Землі та зв’язки між ними. Тобто біорізноманіття — це життя на Землі. І коли ми говоримо, що пестициди загрожують біорізноманіттю, то це буквально означає загрозу для життя на всій планеті.
Пестициди безпосередньо спрямовані проти біорізноманіття, адже за своїм визначенням — це (переважно) хімічні сполуки, що використовуються у сільському та лісовому господарстві для знищення небажаних видів комах, гризунів і рослин. Принаймні так відбувається в Україні. Водночас деякі інші держави застосовують хімічні засоби також для знищення птахів або навіть водних рослин чи гідробіонтів. На побутовому рівні пестициди поділяють на гербіциди (проти небажаних рослин), інсектициди (проти комах), родентициди (проти гризунів) та фунгіциди (проти грибкових захворювань рослин). Таким чином, пестициди — це хімічні сполуки або їхні суміші, розроблені для масового знищення окремих груп біорізноманіття.
Таке твердження може видаватися дещо перебільшеним, але насправді воно цілком відповідає дійсності. Кожен препарат містить діючу речовину, яка, наприклад, блокує роботу нервової системи тварин певних груп або впливає на інші системи органів. Хімічні препарати не діють вибірково — лише на конкретну комаху або рослину. Тому їхнє застосування призводить до загибелі всього різноманіття організмів, і лише попутно — того виду, який був небажаним для фермера чи власника присадибної ділянки. Наприклад, поширений родентицид бродифакум підвищує проникність капілярів у ссавців, унаслідок чого плазма й сама кров починають витікати безпосередньо через стінки судин. Хоча бродифакум призначений для боротьби з гризунами, у світі регулярно фіксують тяжкі та смертельні випадки отруєння людей — переважно через навмисне вживання або випадковий контакт із високими дозами під час застосування препарату. За даними Американської асоціації центрів контролю отруєнь (AAPCC), у США протягом 1987–2012 років було зареєстровано близько 316 тисяч отруєнь лише антикоагулянтними родентицидами, зокрема й із летальними наслідками. На жаль, загрозу від пестицидів часто недооцінюють як господарі приватних присадибних ділянок, так і працівники великих сільськогосподарських виробництв. Така легковажність може запускати руйнівні процеси в довкіллі та становити загрозу для ґрунтів, водойм, біорізноманіття і здоров’я людей.
Чимало отруйних речовин є у вільному продажу, тож українці стихійно використовують їх навіть на території населених пунктів, не кажучи вже про орні землі та сади.
Глобальне вимирання комах-запилювачів
Чому бджоли вмирають замість «шкідників»?
Отож, тема пестицидів виринає в публічному полі лише тоді, коли починають масово гинути промислові та приватні пасіки. Тільки 2026 року в медіа зʼявилися десятки матеріалів про масові отруєння бджіл у Полтавській, Львівській, Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській та Одеській областях. Окремі господарства втратили мільйони комах. Звісно, свійська бджола — це лише один із багатьох видів, але цей приклад виразно ілюструє, як пестициди призводять до глобального вимирання комах-запилювачів.
У більшості випадків скандали «пасічники/пестициди» пов’язані із загибеллю бджіл, отруєних під час обробки ріпаку. Ця культура є комахозапильною, тому великі за площею поля, на яких її висаджують, приваблюють медоносних комах. Розміщення пасік поряд з такими полями вигідне і фермерам, і бджолярам. Сам ріпак може запилюватись і без допомоги бджіл, проте це не робить його менш привабливим для них в період квітування.
Звісно, є і комахи, які не запилюють ріпак, а живляться ним — їхню присутність сприймають зовсім в іншому світлі. Найбільш небажаними на полях ріпаку є ріпаковий квіткоїд (Brassicogethes aeneus), капустяний довгоносик (Ceutorhynchus obstrictus), капустяний комарик (Dasineura brassicae) та деякі інші види. Той короткий період, коли вони відкладають яйця або просто живляться квітами, збігається з періодом найактивнішого квітування та формування стручків ріпаку. Тож із позиції агронома використання інсектициду — пестициду, призначеного для знищення комах, — доцільно планувати саме в той короткий проміжок, коли шкідники найактивніші. Однак саме в цей період поля ріпаку стають найбільш привабливими і для бджіл.
Коли поля обробляють від шкідників, інсектициди впливають на нервову систему не лише небажаних комах, а й всього іншого біорізноманіття. Тож обприскане поле стає величезною смертельною пасткою — зокрема й для бджіл, які цілеспрямовано летять сюди, нерідко долаючи по кілька кілометрів. Якщо ж препарат діє недостатньо швидко, а пасіка розміщена поряд, то, перш ніж померти, бджола встигає принести отруєний пилок або нектар до вулика. Харчуючись ними, гинуть молоді робочі особини, личинки і матка. Бджоли можуть неодноразово передавати корм одна одній1Це явище називається трофалаксисом, тому токсична речовина швидко поширюється вуликом. Дезорієнтовані комахи часто просто не знаходять свій дім — для власника господарства це виглядає як спонтанне спорожніння пасіки: вранці бджоли вилетіли і більше не повернулися.
Загибель бджіл означає порушення законів
Знищувати бджіл і диких комах в цілому заборонено законодавством. І хоча прямого формулювання немає, нормативна база містить обов’язкові для сільськогосподарських угідь інструкції, покликані зберегти бодай деякі види живих організмів — окрім тих, із якими фермер веде цілеспрямовану боротьбу. Згідно з Інструкцією з профілактики та встановлення факту отруєння бджіл засобами захисту рослин (2021), передбачені заходи для запобігання загибелі принаймні медоносних бджіл, зокрема:
- дозволяється використовувати лише препарати, що пройшли державну реєстрацію;
- за три доби до використання препарату мають бути повідомлені органи місцевого самоврядування та пасічники в радіусі 10 км від місця застосування препарату;
- відповідно до класу небезпеки препарату розраховуються строки ізоляції бджолиних сімей;
- роботи із засобами захисту рослин слід проводити у вечірні та ранкові години в період відсутності льоту бджіл при мінімальних висхідних повітряних потоках за швидкості вітру до 4 м/с. Як виняток, допускається проведення обробок удень у похмурі та прохолодні денні години з температурою навколишнього повітря нижче +10 °C.
І головний пункт Інструкції, який нам зараз важливо не оминути увагою:
«Заборонено обробку квітучих медоносів і пилконосів в період цвітіння рослин. Обробка квітучих медоносів і пилконосів проводиться в стадіях бутонізації до початку та після закінчення цвітіння рослин».
Випадки загибелі бджолиних сімей в Україні фіксують у різних регіонах із року в рік. Це свідчить про систематичне порушення технології застосування препаратів і вимог законодавства. Окрім того, самі норми щодо використання таких речовин менш суворі, ніж у країнах Європейського Союзу. Також слід згадати, що саме Україна є найбільш розораною державою у світі, і таких гігантських полів немає в жодній іншій країні Європи.
Усе сказане вище про проблеми медоносних бджіл допоможе нам зрозуміти логіку втрати біорізноманіття внаслідок використання пестицидів і те, який захист для диких видів взагалі передбачає законодавство.
Рослинам потрібні дикі запилювачі
80% видів квіткових рослин потребують перенесення пилку комахами. Без цього неможливе запилення, а отже, й утворення насіння. Саме комахи-запилювачі протягом останніх 130–140 мільйонів років забезпечують існування всіх наземних харчових ланцюгів на нашій планеті. 75% рослинної їжі, яку споживає людство, також походить саме від комахозапильних культур. Зокрема, комахи запилюють практично все, що люди вирощують на присадибних ділянках, городах та в садах, а також майже всі декоративні види. До речі, часто саме вигляд квітів, сформований у процесі еволюції для приваблення комах-запилювачів, стає одним із головних критеріїв вибору декоративних рослин.
Значення колосального різноманіття диких комах для запилення продовольчих культур донедавна недооцінювали в більшості країн. Передусім йдеться про диких бджіл, яких у світі налічується понад 20 000 видів. З них у Європі зустрічається близько 2500, а в Україні — 900 видів диких бджіл та джмелів. Інших комах — ос, мух, денних та нічних метеликів, жуків — почали ґрунтовно досліджувати як запилювачів відносно нещодавно, а їхнє різноманіття вражає ще більше. Мало хто здогадується, що велика кількість рослин не запилюється бджолами: зробити це здатні лише нічні метелики у сутінках.
Внесок комах-запилювачів у глобальну економіку оцінюють у 235–577 млрд доларів на рік, а в Європі — приблизно у 22 млрд євро. Таких висновків у 2016 році дійшли експерти міжнародної дослідницької групи IPBES, що працює в інтересах Міжнародної конвенції про охорону біологічного різноманіття.
Усі ці обрахунки, хоч і виглядають вражаюче, насправді суттєво занижені. Передусім тому, що вони не враховують роль комах-запилювачів у тваринництві: саме останні забезпечують відтворення більшості видів рослин на пасовищах та майже всіх кормових культур для худоби та свійських птахів. Тож продукцією тваринництва ми також завдячуємо комахам-запилювачам.
Серед кормових рослин, без яких важко уявити тваринництво, люцерну запилюють переважно дикі бджоли, а конюшину — джмелі. Окрім того, багато квіткових рослин взагалі не привабливі для медоносної бджоли через невелику кількість нектару або й недоступні для неї через форму квітки, яка нерідко є специфічною для конкретного виду запилювача. Навіть звичайний томат практично недосяжний для медоносної бджоли і потребує саме джмелиного запилення.
Економічна цінність комахозапильних культур значно вища порівняно з вітрозапильними. Їхня середня ціна становить 761 євро за тонну, тоді як для незалежних від запилювачів культур вона сягає лише 151 євро за тонну. Дефіцит запилення позначається й на споживачах — вони змушені переплачувати за кінцеві продукти. Натомість належне запилення підвищує врожайність і якість плодів, так що вони стають привабливішими для покупців.
Нестачу диких запилювачів у багатьох країнах фермери намагаються компенсувати штучним розведенням медоносної бджоли. Тож утримання пасік тепер має сенс не лише заради меду, а й для надання послуг із запилення садів і полів. Дійсно, який сенс у яблуневому саду, якщо ніхто не запилить його квітів?
Проте, фермери, хоч і потерпають від втрати врожаїв, часто не усвідомлюють ролі диких запилювачів і вважають, ніби проблему запилення можна вирішити за рахунок нових пасік. З 1960 по 2008 рік середня забезпеченість одного гектара комахозапильних культур бджолиними сім’ями у світі знизилася з 0,23 до 0,16, а в США — з 0,25 до 0,05 (за мінімально необхідної норми 1,2–6,2 бджолосім’ї на гектар). У Європі попит на послуги запилення подекуди перевищує можливості наявної кількості медоносних бджіл майже в п’ять разів. Приміром, Велика Британія має лише 34% бджолосімей, необхідних для сільськогосподарських потреб країни. Якби за запилення квітів відповідали лише медоносні бджоли, рослинництво у більшості країн мало б уже давно безнадійно здеградувати. Натомість за останні 20 років частка залежних від комах культур (олійних, кормових, ягідних, овочевих, бобових тощо) зросла з 8% на початку 1980-х до 20% у 2007 році, а врожайність цих посівів за той самий період збільшилися на 54%. Звідси очевидний висновок: медоносні бджоли не є основними запилювачами, а їхню нестачу компенсують інші комахи — джмелі, одиночні дикі бджоли, мухи-повисюхи та інші.
Насправді ця криза маркує не так загрозу для пасік, як масове зникнення диких видів. Що менше їх залишається через неконтрольовані пестициди, випалювання сухостою і суцільне розорювання, то очевиднішою стає істина: людей годує зовсім не медоносна бджола.
Збереження диких запилювачів має стати пріоритетом не лише для екологів, а й для фермерів та всього агросектору. На жаль, в Україні ці зусилля досі переважно залишаються справою природоохоронної спільноти. Вони майже не позначаються на реальних аграрних практиках, які орієнтовані передусім на інтереси великих агровиробників та експорт сільськогосподарської сировини.
Обробка поля призводить до загибелі комах… у степу?
Саме так. Один із найнебезпечніших аспектів використання пестицидів — їхнє неконтрольоване поширення далеко за межі оброблюваної ділянки. Отруйні речовини мігрують із тваринами, поверхневими і ґрунтовими водами, але найчастіше — з вітром. Саме в момент розпилення смертоносного аерозолю виникає найбільший ризик: вітер зносить мікроскопічні краплі отрути на сусідні угіддя, у населені пункти та дику природу. Зважаючи на те, що 59% території України займають поля, залишки природних екосистем — степи та луки, де зазвичай оселяється більшість запилювачів, — перетворилися на крихітні острівці серед безкрайнього агроландшафту. Їхня площа часом становить буквально кілька гектарів, а ширина — лічені метри. Нерідко якась одна степова балка на багато кілометрів довкола залишається єдиним прихистком для диких запилювачів. Проте в умовах тотального використання пестицидів останні «острівці природи» так само зазнають впливу отруйних аерозолів, які зносить вітер, і перетворюються на таку ж мертву зону, як і поля.
Законодавство забороняє розпилювати пестициди у формі аерозолю за вітру, сильнішого за 4 м/с. Ця норма покликана гарантувати, що отрута не вийде за межі оброблюваного поля. Однак постійні скандали довкола масової загибелі пасік вказують на те, що фермери систематично нехтують цими обмеженнями. Не менш небезпечним є кроплення в умовах туману, який здатен переносити отруйні речовини на величезні відстані — технологія, що свого часу стала основою для застосування хімічної зброї масового ураження.
За гіркою іронією, дрейф пестицидів у степові балки, річкові долини та лісосмуги створює ефект зброї масового ураження, викошуючи усіх комах у цих екосистемах. Є підстави стверджувати, що тією чи іншою мірою від цього страждають дикі види комах на всій рівнинній території України.
Як наслідок — неухильне скорочення чисельності та поступове вимирання багатьох видів. З кожним наступним виданням Червоної книги України список тварин і рослин, яким загрожує вимирання, стрімко зростає. І найшвидше його поповнюють саме комахи-запилювачі. Наразі з-поміж 687 видів тварин, занесених до Червоної книги, майже третину становлять саме вони: дикі бджоли, оси, джмелі та метелики.
Пригадайте пейзажі зі свого дитинства: скільки метеликів літало вдень на луках і в степах. Буквально за останні 20 років картина катастрофічно змінилася: у багатьох місцях натрапити бодай на одного денного метелика — це вже подія. Чимало видів запилювачів, досі звичних для наших країн-сусідок, на території України опинилися на межі зникнення або й зовсім вимерли.
Тим часом глобальне вимирання запилювачів триває, створюючи загрозу для всіх квіткових рослин планети. Зокрема, у 2021 році в журналі Science була опублікована стаття, автори якої доводять: втрата запилювачів може призвести до вимирання третини квіткових рослин, а ще в 17% спричинить катастрофічне падіння продуктивності. Тож половина рослин нашої планети зникне або занепаде слідом за комахами-запилювачами.
І тут варто повернутися до того, з чого ми почали. Пестициди зазвичай називають «засобами захисту рослин». Але кого саме вони захищають і якою ціною? Очевидно, не дикі види, не комах, які їх запилюють, і не природні екосистеми, де ці звʼязки існують мільйони років. Йдеться про захист урожаю кількох сільськогосподарських культур (і які зазвичай походять з інших континентів) шляхом знищення інших живих організмів — як рослин, так і тварин.
Саме тому проблема пестицидів значно глибша за конфлікт між аграріями та пасічниками, як це може видатися із заголовків новин. Втрачена пасіка — лише найбільш помітний сигнал того, що насправді відбувається з тисячами диких видів, загибелі яких ніхто не рахує і за які ніхто не отримує компенсації. Ми чуємо про мертвих бджіл біля вуликів, бо вони комусь належать. Але ніхто не бачить тисяч мертвих комах у степовій балці, лісосмузі чи в траві при дорозі.
Можливо, настав час поставити питання інакше. Якою насправді є ціна врожаю, якщо включити до неї все те життя, яке ми знищуємо заради його отримання? Які втрати Життя на Землі ми готові собі дозволити, аби захистити врожай?
